Цьогоріч виповнюється 160 років від Дня народження Кирила Трильовського. Знаний в Україні як адвокат, доктор права, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, основоположник і один із засновників політичної партії, депутат Віденського парламенту, посол Галицького сейму, публіцист, журналіст, видавець, засновник товариства “Січ” і Січового руху в Галичині. Водночас слава про Кирила Трильовського сягала й далеко за межі України. Знали про нього та Січовий рух у Європі, за океаном у США та Канаді товариства “Січ” мали надзвичайне поширення та популярність.
Про початки Січового руху в США дізнаємося таке: “головний уряд У.Н. Союзу вирішує при помочі “Свободи” і Просвітної Комісії організувати в Америці “Січі”, щоби й тут, на американській землі, воскресити між нами славні козацькі полки!”. Cлід зауважити, що цей шлях був непростим. Ба більше, розвій Січового руху упродовж всього свого часу наштовхувався на численні перешкоди, виклики, розбрат та політичні протиріччя. Однак, потужна ідея “Січі” не дозволила знищити цього руху, який й понині існує в США. До того ж цього року, у час ювілею Кирила Трильовського, буде відзначено ще один ювілей – 100 років Українського спортивно-виховного товариства “Чорноморська Січ”!
Перші спроби культивувати в США Січовий рух були зроблені напередодні 1914 року. Але з огляду на певні перешкоди цього не сталося. Водночас звістки про створення в Україні (тоді окупованої Австро-Угорською та російською імперіями) Легіону Українських Січових Стрільців пробудило нову хвилю симпатиків до Січового руху й, звісно, гордість за свою країну.
Ось як про це згадує Петро Задорецький: “Раніше основане в Нью-Йорку товариство “Сокіл” переназвано 26 березня 1916 р. на Українські Січові Стрільці”.
Варто зазначити, що на тих зборах до старшини увійшли: Петро Задорецький – кошовий, Лука Стахурський – писар, Касіян Добрянський – скарбник, Микита Трач – організатор. Для популяризації новоутвореної організації Петро Задорецький помістив у часопису “Свобода”, у липні 1916 року, статтю. У ній йшлося про те, що 27 липня 1916 року відбулися ширші загальні збори, в яких брали участь представники різних українських організацій Нью-Йорка й околиць.
Жвава дискусія учасників призвела до того, що знову вирішили змінити назву на “Січ”. Цього разу до старшини увійшли: Петро Задорецький – кошовий, О. Гиса – писар, П. Панчишин – скарбник. До ширшої управи долучились: С. Абрагамовська, Е. Костецька, М. Тимцюрак, С. Яремчук, С. Добрянська, Ю. Найдівна, В. Осадчуківна, О. Кібюк, Л. Стахурський, О. Шаровський, Я. Калявський, О. Микитюк, М. Сурмач, І. Корилюк, Н. Василишин, П. Бартків.
Таким чином у США було створено перше руханкове товариство “Січ” імені Богдана Хмельницького (Нью-Йорк).
Про перші кроки товариства “Січ” у Нью-Йорку дізнаємося зі спогадів Мирона Сурмача. Він згадував: “Порадилися, поговорили і заложили руханкове товариство “Сокіл”, на взір “Сокола-Батька”, щоб плекати здоров’я, бо “у здоровому тілі здорова душа!”.
Що було далі розповідає Мирон Сурмач: “Ага, в українськім звичаю, знайшлися критики: “Сокіл” – це попівська організація, нам треба поступової організації, як має д-р Кирило Трильовський в старім краю, тобто “Січ”. Торгувалися, торгувалися і таки назву “Сокіл” покинули, а назвали “Січ”, але не радикальна, або запорозька, але руханкове товариство “Січ”. Петра Задорецького тоді обрано головою, бо це була його така ідея”.
Перший Січовий з’їзд відбувся у Нью-Йорку 11 листопада 1916 року. На ньому було затверджено проєкт статуту товариства. Ось його основні пункти:
1) назва: Січова Організація Українців у З. Д. А.;
2) прапор: синьо-жовтий, малиновий прапор залишено для “Січей”, як окремих відділів С. О.;
3) герб: галицький лев (пізніше тризуб П. З.);
4) печатка: з тією ж назвою і з гербом посередині;
5) осідок С. О.: Нью-Йорк.
Січовий з’їзд затвердив зразки січових, святочних та руханкових одностроїв й ухвалив:
1) Нью-Йоркська “Січ” має постаратися про чартер для С. О.;
2) прийняти начерк “Впоряду” для С. О., який приготував Петро Задорецький;
3) С. О. є членом “Федерації Українців в З. Д. А.”
Саме це рішення №3 у подальшій історії Січового руху в США та Канаді призведе до незворотних процесів руйнації, конфліктів та навіть ліквідації організації.
4) видавати січовий орган “Січові Вісті”;
5) затвердити пропоновану старшину С. О.
Склад старшини: Михайло Рибак, Філадельфія – головний отаман, Василь Сербай, Алентавн – головний кошовий, Петро Задорецький, Нью-Йорк – головний осавул, Олекса Мерещак, Ансонія – головний скарбник, Володимир Коваль, Філадельфія – головний писар, Омелян Ревюк, Нью-Йорк – головний учитель, Іван Ардан, Скрентон – головний мировий суддя, Мирослав Січинський, Нью-Йорк – почесний член.
6) провести в Нью-Йорку через два роки другий Січовий з’їзд;
7) вислати привіт “Січовому Батьку” д-р Кирилу Трильовському;
8) кожна “Січ” має піти з колядою на потреби С. О.
Показово, що З’їзд було завершено співами “Ще не вмерла Україна” та “Гей, там на горі “Січ” іде!”.
Подальші організаційні справи були пов’язані з офіційною реєстрацією та легалізацією діяльності товариств “Січ”. Але і цей шлях був тернистим. Уряд Нью-Йоркського штату спочатку відкинув проєкт статуту, тому що в ньому не було докладного пояснення назви “Січ”. Вдруге відкинув, бо “Січ” в історичному значенні виглядає як військова організація. І тільки коли у статуті виразно було зазначено, що Січові організації є тільки гімнастичними і їх назва англійською мовою – “Ukrainian Sitch Gymnastic of United States of America, Incorporated”, Уряд штату затвердив статут, і Січові організації мали змогу офіційно діяти.
У 1916 році у США діяли вже п’ять товариств “Січ”. Для популяризації Січової діяльності було долучено часопис “Свобода”. Там регулярно публікували статті про діяльність Січових організацій та запрошували доєднатися до їх лав.
Такий жвавий розвій Січового руху спонукав їх активістів організовувати масові публічні виступи. Перше Січове свято відбулось 15 липня 1917 року у Нью-Йорку. Січова Старшина в особі кошового П. Задорецького, скарбника П. Пальчишина, писаря О. Гиса помістила на сторінках часопису “Свобода” заклик “До всіх українських товариств, братств і сестринств у Нью-Йорку” приєднатися всім українським організаціям до Січового свята: “Коли б котре з Товариств, Братств або Сестринств не одержало запрошення на перше “Січове Свято”, яке відбудеться в неділю, 15 с. м., у великім “Бельведер Парк” через неточну адресу даного урядника або інші причини, то заявляємо, що вислано запрошення до таких Товариств, Братств і Сестринств”. Далі у заклику йде список запрошених: товариства: “Просвіта”, “Запорожська Січ”, “Подільська Січ”, “Нова Січ”, “Січ”, “Українські Козаки міста Львова”, “Українська Бесіда”, “Вільність в Америці”, “Нова Україна”, “Жеребетська Любов”, “Поморяни”, “Народна Поміч”, “Богородчани”, ім. Адама Коцка, “Злучність Родимців”, “Воля”, “Тисьмениця”, “Теребовельська Поміч”, “Борці за визволення України”, ім. М. Січинського, ім. Івана Франка, ім. Тараса Шевченка, ім. М. Лисенка; братства: Св. Андрея, Св. Володимира, Св. Юрія, Св. Михаїла; сестринства: Св. Ольги (відділ І-ший), Св. Ольги (відділ ІІ-гий), Св. Параскевії, “Серце Ісуса”, “Непорочного Зачаття”, ім. Олени Січинської. Також запрошення отримали товариства: “Український хор” та “Української Юнії чищення вікон”.
Тут же ж у заклику зазначали місію свята: “Ще раз просимо вище згадані організації не відмовитись від численної участи у першім “Січовім Святі”, котре організоване не для користі матеріальної, але для вшанування імені Богдана Хмельницького та інших борців за свободу України”.
Зі спогадів Петра Задорецького дізнаємося деталі: “Перше Січове Свято відбулося в неділю, 15 липня 1917 року. Його почали дефілядою “Січовичок” при звуках оркестру. Гостей привітав П. Задорецький. Було багато привітів від своїх і чужих. Руханкові вправи виконали малі “Січовики” з Нью-Йорку, опісля виступали “Січовики”. Українські “Соколи” показали гарні вежі, а хорватські “Соколи” – вправи мечами. При кінці вправляли “Січовики” з Нью- Йорку”.
13 липня 1918 року вийшло перше число “Січових вістей”, і всі сподівання були на подальший розвиток Січового руху. Але за шаленою популярністю прийшло й горе, звідки й не чекали. Про це Петро Задорецький згадує: “Перше Січове свято в Нью-Йорку дуже спопуляризувало Січову ідею і скріпило на дусі наше громадянство. І ось того духа сильно налякалися тодішні наші комунофіли з 4-ої вулиці в Нью-Йорку, а водночас, як це не дивно, й тодішній провід “Федерації Українців”.
Не дарма Петро Задорецький згадав “Федерацію Українців у США”, бо саме ця організація зашкодила подальшому розвитку Січового руху, потім були й інші ідеологічні впливи (комуністи, прихильники Скоропадського тощо): “Лихом для розвою С. О. було її членство у “Федерації Українців”. Ще у 1917 році вибухнула перша боротьба за вплив у Січовому русі США. На першому засіданні Січових Організацій, яке відбулось чомусь у Філадельфії, а не в Нью-Йорку, представники “Федерації Українців” захопили всю управлінську владу. На це жваво відреагували січовики з Нью-Йорку і влаштували свої збори в Нью-Йорку. Таким чином, Січовий рух у США розколовся!
Далі було ще гірше. “Січ” імені Богдана Хмельницького в Нью-Йорку перейменували на – “Радянську Січ”!!! Уявляєте таке??? Про ці події є така згадка: “Такі кличі мали виразний план – зсередини паралізувати Січовий рух, вносити розбрат між членами! Комунофіли осягнули свою ціль – почалася несамовита гризня, зникло давнє товариське і гармонійне життя! Тоді багато “Січовиків” вийшли з членів товариства”.
Дивний випадок трапився у 1918 році з часописом “Свобода” та постаттю Кирила Трильовського. Була опублікована стаття “Організація і значення Січей”. У короткій анотації до статті було зазначено, що: “На сей реферат повинні звернути увагу всі українські товариства, які мають на цілі добро і розвій свого народу. Особливо Січі в Америці повинні вже раз застановитися самі над собою та замість бути Січами лишень на папері, без життя і сили, стати Січами у правдивім значенні того слова. З нище поданого реферату можна багато дечого доброго скористати не лишень для Січей, але й для всіх”. Це звернення було від Січової Організації Українців у Злучених Державах.
Як подано в анотації, це був передрукований реферат. Часопис “Свобода” зазначає, що цей реферат професора Івана Боберського виголошено на Першому Українському Просвітньо-Економічному Конгресі у Львові 1909 року.
Наче все з цим гаразд. Однак, коли переглянути доповіді Конгресу, то дізнаємося, що Іван Боберський читав дещо інші реферати: “Як ми досі збирали складки на народні цілі, а як ми їх збирати повинні?”, “Як вести “Соколи”, щоб не були мертвими товариствами?” або ж інша назва була така “Про значення рухових товариств”. Водночас часопис “Діло”, описуючи теми доповідачів, стверджував, що Кирило Трильовський читав реферат на тему “Про організацію та значення “Січей”. Природно виникає запитання – хто ж помилився?
Така критична ситуація із Січовим рухом у США (у Канаді також був розкол між січовиками) потребувала швидкого реагування та виправлення. По-перше, січовики звернулися до Кирила Трильовського, запросили відвідати США і навіть у Чикаго створили товариство “Січ” імені Трильовського. Однак, чомусь Трильовський відмовився від поїздки. На це однозначної відповіді немає. Є лишень припущення. Водночас можемо стверджувати про те, що приїзд Трильовського до США мав би потужний позитивний вплив на січовиків, зокрема й на Січові організації в цілому.
Зокрема, у січні 1921 року з Відня до Чикаго надійшов лист від “Січового Батька” Кирила Трильовського: “З кінцем лютого 1919 р. оснував я у Винниці Головний Січовий Комітет, а з кінцем квітня того ж року такий же ж Комітет в Ужгороді на Закарпатській Україні. Коли на Східній Україні і в Галичині, через ворожі окупації, січова праця тепер неможлива, залишився кусник української землі, Закарпаття, де можна би основувати “Січі”. В цьому, 1921 році, відбудеться в Празі Здвиг робітничих руханкових товариств, т. зв. Дєльніцка (Робітнича) Олімпіада. Цю нагоду слід використати й нам, отже, подбати за те, щоби при Вашій матеріальній помочі поширилася січова ідея на Закарпаття, і щоби тамошні “Січі” взяли участь у згаданій Олімпіаді. Ми зобов’язані показати культурному світові, що Україна не те, що не вмерла, але живе і бореться за свою живучість. Варто би, щоби й американські “Січі” вислали до Праги відповідну делегацію. Таким чином український прапор, що його Ваші делегати нестимуть поруч американського, напевно здобуде симпатії чужинців для нашої визвольної справи. Ще раз сердечно дякую учасникам Січових Зборів у червні в Чикаго за їхню дружню прихильність до мене і грімко кличу: Ще не вмерла Козацька Мати! Здорові були!”.
По-друге, незважаючи на внутрішні негаразди й зовнішній вплив, регулярно проводили Січові свята – 1917, 1918, 1919, 1924 роки. Відзначаючи 60-річчя створення першої “Січі” (5 травня 1900 року) відбулись Січові свята в Едмонтоні (Канада), Вінніпегу (Канада), Ньюарку (США).
По-третє, Січові організації могли бути засновниками “Українського Легіону” в США. Цей легіон мав би визволяти Україну від поневолювачів. Однак, з різних причин таку ідею не вдалося втілити.
Разом з тим, січовики упродовж наступних десятків років вишколювали себе патріотично, спортивно, культурно.
З початком війни 2014 року член УСВТ “Чорноморська Січ” Марко Паславський долучився до захисту України. Він віддав своє життя за волю 19 серпня 2014 року.
З сумом зазначаємо, що 16 травня 2024 року Львів та вся Україна попрощалися з Даниїлом Лукащуком (народився 08.10.1997 у Львові), який, захищаючи Україну, загинув від рук російських окупантів. Данило – прародич Кирила Трильовського, батька-засновника спортивно-патріотичного товариства “Січ”.
Світла й Вічна пам’ять всім українським захисникам!
