“Представила українські строї й Західного Поділля, і Полтавщини, і Галичини, Рівненщини, Полісся, Лемківщини та інших регіонів. У кожному використовувала характерні елементи одягу, типи тканин і техніки вишивання. Полтавські вишивала гладью білим по білому, вінницький весільний кожух у мене інкрустований шкірою, строї Київщини оздоблювала мережкою, галицькі спідниці пошила широкими. Обдумувала, як я маю показувати цей одяг. Купити спеціальні ляльки не могла, бо у продажу тільки неякісні китайські, тож вирішила зробити сама. Першою стала лялька, яка відтворює особливості мого рідного регіону. Тепер її маю як особистий оберіг”, – розповідає Людмила Іванівна.
“Ліплю обличчя, ручки і ніжки, Запікаю їх у духовці півгодини за температури 120 градусів. Потім розмальовую. На тіло роблю каркас із металевого дроту. Потім обшиваю. Як має виглядати вбрання, дізнаюся з літератури та з краєзнавчих музеїв”, – розповідає жінка.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лялька-мотанка як символ і оберіг: історія походження
Майстриня уже мала 4 персональні виставки: двічі у Тернополі, у Києві та в американському посольстві в столиці. Їздила на фольклорні фестивалі всією Україною та в Туреччину. 3 роки тому отримала державну нагороду “Заслужений майстер народної творчості”. Уміє шити, вишивати багатьма маловідомими техніками, в’язати, плести макраме, виготовляти вироби пап’є-маше. 10 років займалася бісероплетінням. Ляльки виготовляє ще із соломи та мотанки. Попри те, має освіту провізора – 40 років пропрацювала в аптеці.
“Замовляють ляльки до музеїв та у приватні колекції. Кожна країна має свої ляльки, тож хочу, аби наші якнайкраще презентували Україну”, – зауважує.
Вартують такі ляльки, виготовлені повністю власноруч і за оригінальними техніками, від сотні доларів.
У львівському Палаці мистецтв пройшов фестиваль “Етнолялька”. Проект ETHNO’лялька проводять уже 8 рік поспіль. Щороку участь у фестивалі беруть до 100 авторів із різних регіонів України.
“Справжня народна лялька для дитини повинна бути виготовлена з натуральної тканини – льону, бавовни, вовни, канви, мішковини. Якщо ж вона оздоблена вишивкою, то лише ручною. Мотанкам замість обличчя нашивають хрест. Це символ сонця. Він береже від вроків”, — розповідає заступник генерального директора з науково-фондової роботи музею Гончара Юрій Мельничук.
