В американській столиці, на трикутному майдані, що межує з респектабельною Массачусетс-авеню, стоїть на гранітному постаменті бронзовий Тарас Шевченко. На пам’ятнику викарбувано слова:
Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!
(“Юродивий”, 1857 рік)
Також, на пам’ятнику значиться:
“Цей монумент Тарасові Шевченку, українському поету ХІХ століття і борцю за незалежність України та за свободу всього людства, який під іноземною російською імперіалістичною тиранією та колоніальним правлінням звертався до Вашингтона з його “новим і праведним законом”, було відкрито 27 червня 1964 року…”
Ініціатори
Вперше ідея встановити пам’ятник Великому Кобзареві у Вашингтоні виникла в середовищі Американського товариства ім. Т. Шевченка, що було створене емігрантами-українцями на теренах США у 1898 році.
Ключовим моментом, який символізував початок роботи над втіленням задуму, стала стаття професора Івана Дубровського в одному з чисел газети “Свобода” 1956 року – “За пам’ятник Т. Г. Шевченку у Вашингтоні”. Автор публікації закликав Наукове товариство ім. Шевченка та Український Конгресовий Комітет Америки (УККА) активно взятися до справи. Внаслідок цієї публікації тисячі американців українського походження скерували листи на адресу членів Конгресу США, сенаторів, у яких аргументовано доводили необхідність встановити пам’ятник великому українцеві.
Спорудження пам’ятника публічно підтримали республіканці – сенатор Джейкоб Дейвіц, конгресмен Елвін Бентлі, які взяли на себе місію “просування” відповідного рішення. Так, Д. Дейвіц зазначав: “Тарас Шевченко був співцем свободи… Буде логічним, якщо статуя такого національного героя, котрий оспівував американські ідеали патріотизму та служіння людині, стоятиме у столиці США”.
Е. Бентлі писав: “Спорудивши пам’ятник Тарасові Шевченку у Вашингтоні, Сполучені Штати цілковито висловлять свої розуміння та високу оцінку Т. Шевченка і всього, що він означає для хороброго і благородного українського народу”.
У червні 1960 року відповідну резолюцію одноголосно ухвалила Палата представників, а в серпні – Сенат. 2 вересня Президент США Дуайт Девід Ейзенхауер підписав Публічний акт 86-749, яким дозволяли спорудження пам’ятника.
Того ж місяця постав Комітет пам’ятника Шевченкові (“Taras Shevchenko Memorial Committee of America”). Його очолили президент Головної ради наукових товариств імені Шевченка Роман Смаль-Стоцький, президент Української вільної академії наук у США Юрій Шевельов та голова УККА Лев Добрянський. Почесним головою Комітету обрано екс-президента США Гаррі Трумена.
Того ж таки року оголосили конкурс на кращий проєкт пам’ятника. Суттєвою вимогою до проєкту було зображення поета у молоді роки. 14 липня 1962 року на конкурс подано 17 робіт. Комітет одноголосно схвалив проєкт під назвою “Прометей” авторства канадського скульптора і живописця українського походження, академіка Королівської Канадської Академії мистецтв Лео Мола (Леоніда Молодожанина).
Загальна вартість спорудження пам’ятника становила близько 250 тисяч доларів. Частину суми профінансував УККА, левову частку коштів пожертвували понад 50 тисяч українців з усього світу. Таємно гроші на пам’ятник – радянські рублі – передавали й українці з СРСР.
У квітні 1963 року дизайн та оформлення меморіалу схвалила Комісія США з мистецтв. Проєкт оформлення місця для пам’ятника розробив архітектор Радослав Жук. Рельєф – зображення Прометея – висік на гранітній стелі Вінсент Илуцці.
Здавалося би, нічого не завадило початку робіт. Однак зненацька довкола пам’ятника розгорнулася брудна кампанія, за лаштунками якої стояли радянські спецслужби: у газеті “The Washington Post” з’явилося кілька публікацій, де Шевченка звинувачували у “антисемітизмі” й “поляконенависництві”, а ідею встановлення пам’ятника називали “зброєю інформаційної холодної війни проти Радянського Союзу” та “розпалюванням міжнаціональної ворожнечі у США”.
У відповідь до редакції почали надходити сотні листів, у тому числі – від конгресменів та сенаторів – на підтримку пам’ятника та із засудженням “антишевченківської” кампанії.
21 вересня 1963 року кілька тисяч людей були присутні на церемонії закладання підмурівка. Поодинокі виступи проти встановлення пам’ятника ще лунали, однак спроби зірвати будівництво не мали успіху.
Радянська сторона, в тому числі працівники посольства СРСР та представники УРСР в ООН, певний час активно домагалися припинити спорудження меморіалу. Двічі через ООН вони вимагали від Держдепартаменту США втрутитися, щоб скасувати рішення Конгресу і Сенату. Під час ювілейного засідання Спілки письменників СРСР та Спілки письменників України (травень 1964) тодішній голова правління СП СРСР Ніколай Тіхонов гнівно “таврував” “заокеанських фальсифікаторів”, які “намагаються перетворити Шевченка на зброю холодної війни”.
Після безуспішних атак уряд СРСР через посольство звернувся до Комітету пам’ятника Шевченкові з проханням дати можливість радянським представникам взяти участь у відкритті меморіалу, у чому їм було відмовлено. Реакція в стилі “наздогнати та обігнати Америку”, мабуть, розсмішила багатьох: того ж року перший серкретар ЦК КПРС Микита Хрущов, котрий не знати за які заслуги став лауреатом Шевченківської премії, за 17 днів до відкриття вашингтонського меморіалу відкрив пам’ятник Шевченкові у Москві…
Урочисте відкриття
27 червня 1964 року у Вашингтоні урочисто відкрили пам’ятник Кобзареві.
Близько 100 тисяч українців зі США, Канади, Аргентини, Австралії, Бельгії, Німеччини, Франції, багатьох інших країн, в українських одностроях, із національними синьо-жовтими прапорами, хоругвами, плакатами рушили символічною ходою від монумента Д. Вашингтону, повз Білий Дім – до місця встановлення пам’ятника.
Відкрив меморіал великого сина України Президент США Дуайт Д. Ейзенхауер. Участь в урочистостях взяли представники уряду США, сенатори і конгресмени, посли іноземних держав, архиєпископ Мстислав (Скрипник), президент УНР в екзилі Степан Витвицький, керівники українських організацій, актори українського походження, Місс Світу Америка Мішель Метринко.
У 12-хвилинній промові Президент США зазначив: “Я сподіваюся, що ваш прекрасний марш від Монумента Вашингтона до підніжжя статуї Шевченка зможе розпочати новий всесвітній рух у серцях, розумі, словах і діях людей; нескінченний рух до незалежності й свободи всіх поневолених народів усього світу”. Також Д. Ейзенхауер наголосив, що пам’ятник Шевченкові дарує мільйонам поневолених у Східній Європі “…постійне натхнення разом боротися проти комуністичної тиранії, допоки одного чудового дня над нею не буде досягнута остаточна перемога”.
Затим покривало ринуло додолу, й перед очима присутніх постав молодий, рішучий Тарас Шевченко.
Монумент освятили, лунали Шевченків “Заповіт” і Національний Гімн “Ще не вмерла Україна”, й за словами одного з численних журналістів, цей день став “зенітом українсько-американської історії”.
Американські газети (зокрема українсько- й англомовна “Свобода”) про його відкриття тоді писали так: “27 червня 1964 року на площі Дюпон Сиркл в історичному центрі американської столиці Вашингтоні відкрили пам’ятник Тарасові Шевченку роботи скульптора Лео Мола та архітектора Радослава Жука. Вони зобразили Шевченка молодим. Цей монумент на гранітному постаменті, з бронзи, висотою понад 7 метрів, вагою у 45 тонн, урочисто відкрив екс-президент США Дуайт Ейзенхауер. Дозвіл на зведення статуї Тараса Шевченка надали у своїй резолюції Сенат Сполучених Штатів та Палата представників США. Серед ініціаторів спорудження були мовознавець Юрій Шевельов та економіст Лев Добрянський. Кошти – $250 тис., більш як $2 млн. на теперішні гроші – збирали через пожертви. Посольство СРСР декілька разів надсилало листи-протести до Конгресу США. У квітні 1963 року мистецька комісія американської столиці затвердила запропонований проєкт пам’ятника, а також розроблене архітектором Радославом Жуком оформлення майдану.
На відкритті зібралося понад 100 тис. осіб – переважно українці із США, Канади, Австралії та Латинської Америки. Провели урочистий марш від пам’ятника Джорджу Вашингтону біля Білого дому до нового монумента. Після урочистих привітань виконали гімн США. Слово взяв голова Комітету зі спорудження пам’ятника мовознавець Роман Смаль-Стоцький. Говорив українською й англійською. За ним виступив президент США у 1953-1961 роках Дуайт Ейзенхауер. Також виступили президент УНР в екзилі Степан Витвицький, владики греко-католицької та православної церков. Урочистості тривали майже 2 години. Завершили їх молитвою й гімном ‟Ще не вмерла Україна”.
З документального фільму про відкриття пам’ятника вдалося вихопити кадри, які підтверджують правдивість цієї газетної інформації. Крім одного: в інших джерелах повідомляли, що на відкритті пам’ятника зібралося не 100, а тільки 40 тисяч учасників. Та це не так суттєво… Основне – у самому дійстві: почесний ескорт президента США, американські й українські національні прапори, згадані тисячі народу, виступ на відкритті пам’ятника екс-президента США Дуайта Ейзенхауера й фінал дійства, коли ще раз перед народом з’явилося море українських жовто-синіх знамен. Навіть за згадку про них в Україні можна було потрапити довічно за тюремні ґрати. А тут вони – як морські хвилі. На останньому знімку – Дуайт Ейзенхауер з охороною підходить до свого автомобіля після відкриття пам’ятника.
У травні 1965 року біля підніжжя меморіалу замурували урну з ґрунтом, таємно привезеним з Канева, з могили Тараса Шевченка. Укладено в постамент було ‟Пропам’ятну книгу” з коротким описом історії пам’ятника, список понад 50 тисяч американських громадян, здебільшого українського роду, які вносили добровільні пожертви.
Невдозі площа перед пам’ятником стала місцем проведення акцій протесту українців проти політики Радянського Союзу. Нині ж тут відбуваються урочисті заходи, відзначення важливих подій у житті української громади.
Довідка
Леонід Григорович Молодожанин (Лео Мол) (15) січня 1915, місто Полонне, нині Полонський район, Хмельницька область, Україна – 4 липня 2009, Вінніпег, Канада) – канадський скульптор українського походження, живописець. Академік Королівської Канадської Академії мистецтв.
Навчався в Ленінградській та Берлінській академіях мистецтв, Королівській академії красних мистецтв у Гаазі. З 1948 року мешкав у місті Вінніпег, Канада. Відзначений найвищою державною нагородою – орденом Канади. У Вінніпезі на його честь відкрито “Сад скульптур Лео Мола”. Окрім пам’ятника Шевченкові у Вашингтоні втілив образ Кобзаря ще й у скульптурах у Буенос-Айресі та Санкт-Петербурзі.
Радослав Семенович Жук (13 вересня 1931, Любачів) – український архітектор, теоретик архітектури, педагог. Автор проєктів українських храмів у Канаді та США. Архітектурне проєктування пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні. Проживає в Монреалі.
Роман Смаль-Стоцький (8 січня 1893, Чернівці, Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія – 27 квітня 1969, Вашингтон, США) – український мовознавець і політичний діяч, дипломат. Надзвичайний Посол і Повноважний Міністр УНР у Берліні (1921-1923). Голова Української селянської партії в екзилі.
Степан Порфирович Витвицький (13 березня 1884, с. Угорники, Станиславівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина – 9 жовтня 1965, Нью-Йорк, США) – український політичний діяч, правник, журналіст, член УНДП, 2-й Президент УНР у вигнанні.
Юрій Володимирович Шевельов (прізвище при народженні – Шнайдер, 17 грудня 1908, Харків – 12 квітня 2002, Нью-Йорк, США) – українсько-американський славіст-мовознавець; історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник діаспорного наукового та культурного життя української еміґрації. Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Іноземний член НАН України (1991 р.). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000).
Член Американського лінгвістичного товариства. Один із засновників об’єднання українських письменників у діаспорі “Слово” (1954), президент Української вільної академії наук (1959-1961, 1981-1986), Головний редактор журналу “Сучасність” (1978-1981 рр.). Творча спадщина літературознавця українського зарубіжжя становить близько 900 праць.
Лев Добрянський (9 листопада 1918, Нью-Йорк – 30 січня 2008, Вашингтон) – американський громадський та політичний діяч українського походження, багаторічний президент Українського конгресового комітету США (у 1949-1954 та 1962-1983), професор Джорджтаунського університету, автор понад 500 праць з економіки та міжнародної політики, у тому числі політики США щодо колишнього радянського союзу.
