Історія футболу в Україні – це не тільки гра, результат, гол, перемога чи поразка. Це більше – мистецтво, література, хор, сцена, акторська майстерність, художня палітра тощо.
В Україні навіть є своя літературна збірна. До складу збірної увійшли одинадцять майстрів пера, естради, сцени: Сергій Жадан, Юрій Андрухович, Андрій Бондар, Юрій Винничук, Максим Кідрук, Андрій Кокотюха, Олег Коцарев, Володимир Сергієнко, Олександр “Фоззі” Сидоренко, Сашко Ушкалов, Артем Чех. Знаний український тренер Мирон Маркевич ось таке говорив про цю збірну: “Футбол та література – поняття одночасно далекі й близькі. Красивий, успішний футбол є таким же мистецтвом, як і якісна література. Приємно бачити інтеграцію провідних українських письменників із грою, за яку вболівають мільйони шанувальників”.
Хоча літературна збірна України цього разу не грала футбольний матч, бо писала сучасну українську прозу. Але ж у футбол жваво грають майстри сцени та кіно. Навіть організовують свої чемпіонати. Це те, що зараз. А яким було мистецтво копаного м’яча в Україні раніше? Вочевидь ми маємо давні традиції.
Одного разу маестро Мирослав Скала-Старицький затривожено запитувався чи не буде завтра у Нью-Йорку в день його концерту якихось важливих футбольних змагань: “Щоб не було так як у Монтреалю. Ми приїхали з концертом, а там у кожного одне на язиці: що спортовий клюб “Україна” б’ється за мистецтво Канади з якимись шкотами. Не можете собі уявити, що там діялось!”. Даремно так хвилювався маестро, адже митці вправно копають м’яч. А в історії українського футболу є чимало прикладів гармонійного єднання з мистецтвом.
У 1954 році у Нью-Йорку (США) трапилася непересічна, ба більше, сенсаційна подія – футбольний матч між командами Літературно-Мистецького Клубу та хору “Думка”!
Як все починалось? Давно відомі традиції хору “Думка” поєднувати мистецтво та товариські заходи. Бо ж хор “Думка” – це не тільки співочий ансамбль, а й громадська організація із спеціальною місією – плекати товариську культуру. Засобами досягнення мети місії є дві великі імпрези у році, які вже стали традиційними для українського життя в Нью-Йорку. Так писав про хор “Думка” Іван Керницький (український письменник, драматург, фейлетоніст, журналіст, гуморист).
Виявляється, що традиційними заходами хору “Думка були “Просфора” зимою та прогулянка літом. У попередніх роках прогулянки відбувалися кораблем по Гудзоні до якого гарного прибережного місця, де відбувався концерт. Однак певні організаційні прорахунки призводили до знецінення таких заходів, що доволі негативно відображалось на авторитеті хору. Тому цього року – 1954, Управа хору вирішила змінити формат літньої прогулянки. Цим разом це було по-новому та сенсаційно. Бо ж окрім мистецького концерту було те чого в історії американського спорту та мистецтва ще напевно не жодного разу не відбувалось. Це – футбольний матч!!!
Прикметно, що зразком слугували щорічні футбольні матчі у Австрії. Але не звичайні професійні футбольні матчі, а легендарні змагання між дружинами віденського драматичного та оперного театрів! Уявляєте таке?
Власне подібні змагання українці в США зголосились повторити (хоча у 1942-1943 роках українські митці вже грали футбольні матчі у Львові. Про це трохи нижче). Іван Керницький згадував наступне: “У нашому випадку, на пікніку “Думки”, “змагання” відбудуться поміж чільними членами ню-йоркського “Літературно-Мистецького Клюбу й хору “Думки”. Можна уявити собі в ролі футболістів композитора Грудіна, Івана Керницького або скрипаля Цісика чи Романа Купчинського по одному боці й таких “спортовців”, як інж. Осадца, д-р Карпевич, Леонтій Крушельницький чи д-р Граб – по другому!”.
Далі автор з гумором та всією серйозністю писав таке: “Публіка матиме велику забаву з такої “спортової” імпрези: виконавців не тільки не дискредитує виступати в ролі осіб, що забавляють публіку своєю нездарністю і незручністю спортовців, а навпаки – вони виконують почесну місію плекати товариське життя в масі розпорошеного громадянства й гуртувати його бодай раз-два до року на імпрезах, позбавлених найменшої нотки політичної пропаганди. Концерт “Думки” доповнить програму. Зрештою – найважливішою точкою тієї програми буде знову: нагода зустріти знайомих і приятелів та перевести премилий день – з користю для справи і приємністю для себе”. Ось така місія українців! Водночас віденські артисти змагалися ще й для користі допоміжного фонду для професійних діячів австрійської сцени.
До популяризації та сповіщення української громади в США про сенсаційний футбольний матч долучився часопис “Свобода”. На сторінках часопису публікувалося оголошення про захід хору “Думка”, а також статті-огляди цієї події. Вже згадуваний Іван Керницький у наступному числі газети детальніше розповів про унікальну спортову імпрезу. Стаття мала назву – “Чергова успішна імпреза “Думки”. Наведу уривок статті: “Популярний вже в цілій українській громаді в ЗДА і високо заслужений мужеський хор “Думка” влаштував в неділю 18 ц. м. “фестон” на прегарному просторому майдані в лісово-гірській околиці за містечком Саффери у стерті Ню Йорк”.
Варто зазначити про те, що організація доїзду до місця імпрези була зорганізована як найкраще: 10 замовлених автобусів, які від’їздили від Народного Дому. А ще більше глядачів та учасників приїхало самостійно на автівках. Загалом було понад 1500 осіб! Серед прибулих були не тільки жителі Нью-Йорку чи околиць, а й з Філадельфії, Трентону, Ньюарку, Елізабету та інших міст.
Говорячи коротко про програму фестин (детально про матч далі у тексті), слід зауважити, що “офіційна” частина охоплювала футбольний матч. Провід Літературно-Мистецького Клубу очолив редактор Роман Купчинський. Дружиною хору “Думка” кермували інженер Осадца та Л. Крушельницький. Суддею матчу був інженер Ястрембський. Діяв власний “Червоний Хрест”. У другій частині програми відбувся концерт. Приємною несподіванкою став приїзд та виступ Українського чоловічого хору з Аллентавну. Близько 30 осіб цього хору відспівали гарні українські народні пісні. Опісля виступив з монологом пера ЕКА директор Йосиф Гірняк. Далі співав хор “Думка”. Всі були у захваті: “Публіка була настільки задоволена, що не злякалася захмареного неба і невеличкого дощу, що почав падати саме на початку “мечу”, і ця стійкість публіки мабуть розвіяла хмари та казала небу випогодитись. Авта роз’їздились пізнім вечором”.
Тепер варто зупинитись детальніше на самому матчі. Припускаю, що всіх читачів цікавлять склади команд. Отже, склад Літературно-Мистецького Клубу: В. Барка, В. Грудін, Р. Яримович, І. Керницький, Р. Купчинський, В. Лесич, С. Литвиненко, М. Мороз, І. Недільський, М. Ольховий, Р. Пачовський, М. Понеділок, П. Холодний, В. Цісик, В. Чапленко. Справжні зірки!
Зірковий склад мав також хор “Думка”: В. Босий, В. Василишин, С. Галайда, Р. Граб, Я. Гузар, В. Гентиш, І. Жуковський, С. Калинович, Б. Карпевич, Л. Крушельницький, К. Лиско, О. Микитюк, А. Осадца, Б. Рак, Г. Степаняк, М. Чопик.
Тепер настав час дати слово, вже згаданому, Івану Керницькому майстру пера. Він в черговій своїй статті спробував написати цілісний репортаж. Назва якого була влучна – “Найбільша спортова сенсація”. Цей репортаж просякнутий гумором наскрізь тому подаю його у майже цілісній формі: “Хор “Думка” вирушив па поле бою, як на Параду Льояльности – з транспарентами, в масонських шапочках із такою воєнною піснею: Не сміє бути в нас страху, Ні жодної тривоги! Ми всім артистам, письмакам, Поломим нині ноги! ”. Ого який настрій на гру. Це направду гумор, але ж додає пікантності у протистояння двох дружин.
Далі автор пише наступне: “Ото ж не поломили! Правда, розбили коліно Приплисеві та подряпали руку Лесичеві. Що ж до Колі Понеділка, то він сам подер собі черевик, копнувши, замість бальона, якусь цеглу”. Слід зазначити, що медична служба вибігала часто на грище, але сама не знала для чого (звісно це жарт автора Ікера).
Про спортові успіхи Миколи Понеділка він сам писав таке: “Фізкультура… Бігання… Сто метрів я сяк-так долав. Звичайно, останнім був, але ще пробігав. Двісті вже не пробігав, а захеканий доходив. Але на п’ятсот метрів, і біг, і йшов, і шкандибав, перезувався, знову йшов”. Одначе у футбол Микола Понеділок грав неабияк, а як майже професійний футболіст.
Іван Керницький далі описує гру так: “Як би там не було – Літер. – Мистецький Клюб розторощив противника в приголомшуючий спосіб 8:2! Вислід тому такий високий, бо наші “голі” рахувалися подвійно, як у кошиківці. Таку нову футбольну систему винайшов блискучий капітан нашої дружини, ред. Роман Купчинський, за що йому тричі слава”. Направду такого креативу ніхто не очікував. Бо ж у футболі є інші правила. Однак ми маємо пам’ятати, що це не буденний матч. Це унікальний футбольний матч на теренах США!
Деталі самої гри ми можемо дізнатись такі: “Того, що діялось на грищі впродовж півгодини, здоровим, людським розумом важко собі уявити. Була це дика копанина, змішана з відбиванкою, бейзболом, боксом, кічкою і вільноамериканською боротьбою. Більшість “голів” забито руками. За нашу руку суддя диктував карний стріл до “Думки” і навпаки. Зрештою, оба судді (один “б”, другий “м”) теж брали активну участь у грі, а дир. Конашевич, здається стрілив навіть одного голя. Архітектор Ястремський, як на тут народженого українця, виявив знамениту футбольну техніку!”.
Отакої! Подібного не те, що у США, а й в Австрії не було. Такого футбольного матчу напевно в історії світового футболу ще не було?! Хоча подібні футбольні змагання вже відбувались у Львові і про них я розповім трохи нижче.
На “професійну” футбольну думку Івана Керницького слід відзначити наступних гравців у команді літературно-Мистецького Клубу: “З нашої дружини на найбільше вирізнення заслуговують ті немистці, яких ми, в останній хвилині, позичили собі, трохи в “Думки”, а решту з публіки. Цінним набутком виявився п. Скоробогатий, тільки не знаю, чого він так бігав за м’ячем, коли інші від м’яча втікали. Актор М. Василик заграв тим разом найкращу ролю в своїй кар’єрі”.
Серед тих кого, “футбольне око” фахівця, Керницького визначило у “Думці” можна назвати наступних: “Що ж до “думкарів”, то вони робили що могли, але багато не могли зробити, бо наш капітан був твердий хлоп і згори поставив ультимат, що ми мусимо виграти. Деякі бувші професіонали, як колеґа Босий, або д-р Рак, пробували грати “всерйоз” чим і виставили себе на посміх. Честь і слава таким заслуженим ветеранам, як д-р Карпевич, дир. Чопик, чи Ваня Жуковський! Вони показали знаменитий старт до пива. Інж. Осадца краще грає на “бику”, як малює мапки на програмках. Льоньо Крушельницький, як звичайно, був душею “Думки”, тим разом футболовою”.
Окремо він згадав про воротарів. Бо у футболі це окремий “космос”: “Щиро співчуваю з моїм противником на воротах, Гузаренком, що нахапав тих голів, як дід у торбу. І не помогла йому подушка, яку підстелював собі під черевце, коли кидався на м’яча”.
Ось така жартівливо “експертна” характеристика гравців обох дружин. Як то кажуть вміли написати, заспівати та ще й зіграти матч! Справжні універсальні українці.
Звісно не міг оминути автор себе. Бо ж грав у матчі напевно “першу скрипку”. Ось його спогади: “Щодо себе самого не думаю хвалитися, але хай говорять голі факти: мав я, раптом, два стріли на ворота та й оба пропустив. Красно дякую прихильницям з публіки, що піддержували мене на дусі в тих драматичних моментах”.
Оце так матч! Вкотре українці, навіть на чужині, продемонстрували свій характер, гумор, майстерність, доброзичливість, гостинність, об’єднаність.
Якщо ви думаєте, що на цьому все закінчилось, то помиляєтесь. Невгамовний Іван Керницький прямо зі шпальт “Свободи” закликав дружину хору “Думка” зіграти матч реванш. Ось як це було: “Пропозиція для хору “Думка”: якщо бажаєте, панове, реваншу, використайте таку добру нагоду, як Зустріч Української Щоденної Радіопрограми, що відбудеться в наступну неділю в Меточині. Зробіть відплатні змагання, а тоді вже побачимо, хто буде тим чемпіоном”.
Чи відбувся матч реванш невідомо. Хто б мав про нього інформацію було би добре дізнатися. Підсумовую значення матчу Іван Керницький зазначив: “Після здобуття футбольного мистецтва світу Німеччиною, змагання ЛМКлюб – “Думка” належатимуть безумовно до найбільших спортових сенсацій цього року”.
Якщо ви припустили, що на цьому такі сенсаційні матчі завершились, то ви помиляєтесь. Їх було і буде ще чимало. Наведу декілька прикладів єднання копаного м’яча та мистецтва.
У 1954 році в Канаді у часі першої зустрічі українських мистців із громадянством. Для організації такого унікального дійства з Детройту до Торонто приїхав голова Літературно-Мистецького Клубу ред. М. Бажанський. Для підтримки українських мистців спортове товариство “Україна” та “Тризуб” розіграли футбольні змагання. Дохід із цих змагань був призначений на оплачення мистецької галереї. Ба більше, змагання відбувались під гаслом “Українські спортовці – українській культурі”.
У 1955 році (7 серпня) у Філадельфії відбувся футбольний матч, де брали участь: Карп’як, Климовський, Радванський, Мельник, Варвара, Рудакевич.
Із залученням доросту до хору та створенням “Молодої Думки” звісно з’явилися нові виклики. Добре, що підтримку українському мистецтву завжди надавали спортовці. Наприклад, у 1975 році, Управа Українсько-Американського Спортового Клубу “УСК” (Нью-Йорк) передала 300 $.
Зараз же настав час коротенько розповісти про сенсаційні матчі українських мистців у Львові у 1942 – 1943 роки. Отже, матч №1, 1942 рік. “Спортово-мистецька сензація у Львові. Робітники пера – театральні артисти”, “Перед сензаційними змаганнями в копаному м’ячі”, “Сензаційні змагання. Мистці та письменники тренують”. Ось такі й інші заголовки на шпальтах газет підігрівали зацікавлення вболівальників і не тільки футбольних.
“Неімовірно велику сензацію викликали у Львові заповідджені товариські змагання між футбольними дружинами Спілки Українських Письменників і Журналістів та Спілки Українських Акторів”.
Матчі №2 та №3 відбулись у 1943 році. Ось як описував часопис “Голос Підкарпаття” матч №2: “Гра була дуже завзята, але гарячі темпераменти гасив рясненький дощик, що і собі хотів посміятися з спортових “тріків” наших мистців”.
Про матч №3 Едвард Козак писав таке: “За сто, за двісті років, скажімо десь у 2143-ому році, який новий Возняк чи Дорошенко, порпаючись у старовині, наткнеться на сліди великої мистецької події, яка відбулась у Львові за всією правдоподібністю на весні 1943-го року. Про неї він напише в якомусь науковому журналі”.
Направду історія українського футболу має давні й славетні традиції. Разом з тим єднання футболу та мистецтва для українців було більшим ніж гра. Це – життя!
