До 150-річчя з дня народження корифея української музичної культури, диригента, композитора, керівника Української республіканської капели, що на весь світ заспівала “Щедрик”
Галина Парасюк,
кандидат історичних наук,
архівіст Українського Національного Музею в Чикаго
Олександр Кошиць, людина, якій судилося нанести Україну на мистецьку карту світу. Як так сталося, що у буремний час визвольних змагань за українську державність, українська пісня облетіла увесь світ?
Олександр Кошиць народився 12 вересня 1875 року у с. Ромашки Звенигородського повіту (нині Миронівський район), у сім’ї священника Антона Гнатовича Кошиця із давнього шляхетного роду. У своїх спогадах славетний диригент згадував, що родина була багатодітною – 8 братів та сестер. Батько Олександра отримав парафію у селі Тарасівка, на Канівщині, поблизу села Кирилівка, де минуло дитинство Тараса Шевченка.
Навчався у духовній семінарії у місті Богуслав. Прагнучи поєднати своє життя із музикою й піснею, подається до Київської Духовної Академії (зараз це Києво-Могилянська Академія). 1904 року О. Кошиць вступає у щойно відкриту музичну школу Миколи Лисенка, з яким товаришує. Маючи прекрасну музичну освіту, Олександр Кошиць стає диригентом хорів, десять років керує студентським хором Київського університету Святого Володимира. Цей хор вперше виконав “Щедрик” Миколи Леонтовича під диригуванням Кошиця.
На початку січня 1919 року Голова Директорії Української Народної Республіки Симон Петлюра доручив голові музичного відділу Міністерства освіти УНР Кирилові Стеценку і на той час диригенту Київської опери Олександрові Кошицю організувати хор для концертного туру Європою. Місія хорової капели була надзвичайної ваги: ознайомити чужинців з Україною, донести світові, що Україна – держава із багатою культурою. Капелу називали “культурною армією Петлюри”.
За надзвичайно короткий термін (всього за тиждень) на всеукраїнському конкурсі було відібрано вісімдесят хористів, яким стелився тріумфальний шлях у світ. Репертуар капели складали українські народні пісні в обробці Олександра Кошиця, Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка та інших композиторів.
Гастролі почали із Чехословаччини. Тріумфальний тур європейськими містами тривав від травня до жовтня 1919 року. Капела виступила із майже сорока концертами від Праги, Відня, Берліна до Парижа, Лондона і Барселони. Публіка була в захваті від української пісні, особливо подобалися пісні в обробці М. Леонтовича. “Щедрик” часто просили на “біс”. Від вкрай негативного сприйняття українського гурту, який підозрювали у пропагуванні більшовизму, думка європейської публіки після концертів хору змінювалася кардинально. “Якби пісня була державою, то Україна посіла б перше місце у світі!” – писала газета “Berlin Zeitung am Mittag”.
26 вересня 1922 року вже під іншою назвою – Український Національний Хор – колектив прибув до Північної Америки. Гастролями займається відомий американський імпресаріо, Макс Рабінов, який поставив гастролі української Капели на комерційну основу. Для виступів капелі Кошиця пропонували найпрестижніші сцени країни. Хор виступав із нечуваним тріумфом.
Найпопулярнішою в Америці стала “Колискова” (“Ой ходить сон”). Кошиць здійснив хорову обробку фортепіанної мініатюри Василя Барвінського. Згодом, Джордж Гершвін, почувши “Колискову” на концерті хору Кошиця, під її впливом напише легендарну джазову мелодію “Summertime”.
Наприкінці жовтня 1922 року Український Національний Хор під орудою Олександра Кошиця прибув до Чикаго.
Легендарний диригент залишив детальні спогади про свої гастрольні враження у Чикаго та його околицях: “Приїхали у Чикаго…зустріла нас депутація від українців, яких тут щось коло 50.000. Вони вітали нас і піднесли багато квітів. Забрали нас до авт, що були прикрашені українськими й американськими прапорами й повезли в готель “Авдиторіум” на перекуску. По цьому у 20-ох автах, прикрашених прапорами, повезли нас оглядати місто… Спереду цієї красивої кавалькади, їхали на мотоциклах “полісмени” й зупиняли величезний рух міста. Це все робилося з дозволу мейора міста, який видав для того окремий наказ та дав велике число полісменів”.
Візит до Чикаго Українського Національного хору під орудою Олександра Кошиця збігся із перебуванням у цьому місті ще однієї визначної особи – митрополита Андрея Шептицького. З цієї нагоди відбувся урочистий бенкет у Конгрес готелі. Збереглося унікальне фото із події, де присутніми були близько 500 гостей. На почесному місці сидять митрополит Андрей Шептицький, праворуч – Мирослав Сіменович, по ліву руку Володимир Сіменович. У правій частині головного столу – Олександр Кошиць та Макс Рабінов (імпресаріо хору).
Олександр Кошиць, відомий своїми критичними висловлювання про сучасників, залишив власні спогади про бенкет у Конгрес готелі: “Ввечері співали в залі “Оркестра Гол Авдиторіум”. Публіки було стільки, що здавалось, сидять один у одного на головах. Приймали чудово, безліч квітів і овацій. По концерті була учта (раут) в якомусь розкішному готелі. Чудовий посуд й їжа, а також неминучі нудні й утерті промови. Гостей було десь около 500 осіб: об’єднались усі українські організації, навіть католики з православними, що, як кажуть, було першим випадком в історії української еміграції. Чудову промову сказав греко-католицький митрополит граф Андрей Шептицький. Був і Рабінов. Але й тут не обійшлося без прикрости. Отаман січовиків д-р Гриневецький у своїй промові вилаяв Рабінова, за те, що він примушує нас співати щодня, а нас назвав рабами. Я знав чому так сталося, бо Рабінов не згодився йому дати 500 долярів тижнево за його пропаганду наших концертів між українцями. І ось оце приклад – хіба за те хор винний? Тоді я у своїй промові відповів йому як личило…Українці, яких той доктор буквально тероризує, тішились моєю промовою”. З тих же ж спогадів Олександра Кошиця дізнаємось про теплі взаємини його із митрополитом Андреєм: “Чикаго, 1 листопада 1922 року. Вчора були на вечері у Митроп. Шептицького. Було гарно, а головне – без промов. По вечері дещо поспівали й задоволені всім розійшлись”.
Згадував Олександр Кошиць про виступи в околицях Чикаго, зокрема у Еванстоні: “Був концерт у передмісті Чикаго, в Івенстоні. Їхали туди автами через Чикаго цілу годину. Передмістя дуже гарні. Чудові літні хати мільйонерів, маленькі й чепурненькі. Руху на вулицях нема ніякого і вночі все було подібне до нашого села. Публіки на концерті було мало, але вона була гарна, як і малесенька, але дуже резонансова заля”. Розглядаючи старі фото Чикаго, легко можна уявити атмосферу тогочасного міста, де ввечері було “як у селі”. Виступив хор у невеликій залі у Вінетці, яку О. Кошиць назвав “Віньєта”. Завершальний концерт відбувся в Медіна Холі, або Храмі Медини (Medinah Temple), що й зараз вирізняється своїм мавританським стилем у середмісті Чикаго. Медина Хол збудований 1912 року і мав залу на 4 200 місць із чудовою акустикою. Саме акустика залу зробила його улюбленим місцем для звукозапису: багато записів Чиказького симфонічного оркестру з кінця 1960-х років здійснювалися у Медина Холі.
Олександр Кошиць залишив запис про цей концерт: “Увечері був виступ у Медіна-гол. Заля на 6 чи 7 тисяч слухачів, акустика чудова. Публіки було майже повно, приймали нас чудово. Підносили квіти. Після концерту невеличке товариство галичан зробило нам прощальну вечерю”. Прийом Українського Національного Хору насправді минув величаво.
Чиказька газета “Chicago Daily Journal” від 31 жовтня 1922 року писала про виступ Українського Національного хору: “Що американці знають про пісню? Вона не тече в їхніх жилах замість крові…А для цих українців пісня має вагу не меншу, ніж хліб”.
Гастрольне турне стелилося далі до Детройту та інших міст Сполучених Штатів. Попереду світовий рекорд, встановлений Національним Хором у Мехіко. На стадіоні Plaza De Toros “El Toreo” зібралося 46 тисяч глядачів. Мексиканську народну пісню “Перхура”, яку Кошиць почув і розучив з хором у пасажирському вагоні дорогою у Мехіко, виконували на “біс” шість разів!
Так, у присутності митрополита Андрея Шептицького, з яким хор Кошиця пересікався то в Нью-Йорку, то в Чикаго, відбувалася неймовірна подія: хор під орудою Олександра Кошиця привіз до Америки особливу народну щедрівку в обробці Миколи Леонтовича – “Щедрик”. Згодом, 1936 року, американський композитор українського походження Петро Вільговський написав до “Щедрика” низку англомовних текстів, стоворивши “Carol of the Bells” (“Колядка дзвоників”), яка стала найпопулярнішою різдвяною мелодією Америки.
Тріумф Українського Національного Хору на трьох континентах світу приніс славу і визнання Україні, але самої держави вже не існувало. Через десятиліття в Україні дізнаються про воістину тріумфальний похід хору під орудою Олександра Кошиця. Учасників хору, як і його керівника, чекала доля емігрантів. Учасники хору Кошиця Юрій Бенецький з дружиною Марією Машир, Леонтій Сорочинський, Іван Трухлий жили у Чикаго, створили тут власні українські хорові капели і продовжували нести славу української пісні.
Матеріали і фото з архіву Українського Національного Музею в Чикаго
Український Національний Хор під керівництвом Олександра Кошиця
Олександр Кошиць керівник і диригент Українського Національного Хору. “Рабінов подав мою фотографію в кожусі і шапці і вони приставали до мене, чому я не в “козацькому кепі” – згадував диригент.
Бенкет на честь митрополита Андрея Шептицького та Олександра Кошиця і Українського Національного хору під його орудою в Конгрес готелі. Чикаго, 30 жовтня 1922 р.
Бенкет на честь митрополита Андрея Шептицького та Олександра Кошиця і Українського Національного Хору в Конгрес готелі. Чикаго, 30 жовтня 1922 р. На фото сидять: митрополит Андрей Шептицький, праворуч – Мирослав Сіменович, по ліву руку Володимир Сіменович та поруч. У правій частині головного столу – Олександр Кошиць та Макс Рабінов.
