Олександр Ярмола: “Ця війна надовго”

Головний гайдамака країни – про музику, кіно, війну і перемогу

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”

Майже увесь 2018 рік цей знаний своєю неймовірною енергетикою гурт гастролював різними українськими і зарубіжними містами, представляючи численним шанувальникам свій новий українсько-польський альбом “Міцкевич”. То ж не дивно, що у листопаді ця платівка здобула статус “золотої” у Польщі. Це – одна з найвизначніших подій минулого року для цього колективу. Здогадалися, про кого мова? Звісно ж – про гурт “Гайдамаки”. Зараз команда займається написанням музики до фільмів, готується до презентації нової акустичної програми “Думи про рок”, продовжує підіймати бойовий дух українським воякам на Донбасі і не проти повернутися до Америки, аби знову запалити своїм шаленим (у хорошому сенсі) шоу нас із вами. Про плани і сьогодення розповідає “головний гайдамака” країни Олександр Ярмола.

– Олександре, у наступному році у вас особисто відбудеться кінодебют. Розкажіть про нього…

– Мій скромний дебют станеться у стрічці “Червоний. Без Лінії Фронту”, що є пріквелом до вже відомої минулорічної картини “Червоний”, до якої, до речі, Гайдамаки разом з Антоніною Матвієнко записали титульну пісню “Червона Калина”.

У фільмі “Червоний. Без Лінії Фронту” я граю керівника польської служби безпеки у містечку Кременець, який саме і бореться з українськими повстанцями, одним з яких є Данило Червоний. Граю головного негативного персонажа фільму. Але в кіно часом буває цікаво грати таку роль. Під час праці на майданчику я просто намагався якнайкраще виконувати настанови головного режисера фільму Зази Буадзе, наче дисциплінований боксер, що у куті уважно дослухається до слів тренера (посміхається).  Насправді, часом для перемоги більше нічого і не треба. Можна вважати, що у цьому фільмі мені пощастило з тренером. І якщо з того дебюту буде хоч якийсь успіх, то це – дякуючи йому.

– Як на ваш погляд взагалі розвивається зараз українське кіно?

– Нове українське кіно розвивається зараз дуже добре, завдяки наполегливій праці  Держкіно, і, зокрема його керівника Пилипа Іллєнка, якому вдалося здобути фінансування на розвиток цієї надважливої для української культури і соціальної політики галузі та поставити виробництво українських фільмів на конвеєр. Виходить у світ велика кількість нових фільмів. І так – через кількість – українське кіно поступово виходить на рівень робіт українських класиків: Олександра Довженка, Юрія Іллєнка, Сергія Параджанова, Леоніда Осики, Івана Миколайчука.

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”

– Цього року ви вже вдруге отримали золотий диск у Польщі…

– Так, це дуже круто! Бо у наші часи, коли ніхто не купує дисків, навіть одне “золото” мало хто має. А у “Гайдамаків” – аж два! (посміхається).

– А як в цілому поляки ставляться до українців (у тому числі – митців)? На скільки можна вірити ЗМІ, які пишуть про напружені відносини між двома народами?

– Це дуже болісна тема для нас, тому що ми добре знаємо зсередини як українське, так і польське суспільство. Останнім часом польський чинний уряд провадить не найкращу політику щодо українців, звинувачуючи нас в одвічних польських історичних проблемах і роблячи з нас показового ворога для “сірої маси”, якої в Польщі, на жаль, ще вистачає, і яка, власне, і є електоратом правлячої в Польщі політичної сили. Все це зрозуміло. Можливо, це є наслідком втручання у польську політику сторони, зацікавленої у дестабілізації політичної ситуації в Європі… Але, у Польщі рівень цієї “сірої маси” не є настільки критичним у порівнянні з кількістю польської інтелігенції і людей мислячих. Польща, все ж таки, є європейською країною, і це її відрізняє від Росії та, нажаль, ще й досі – від України також.

Ситуація там не є настільки однозначною, як це подають ЗМІ. На щастя для нас, цієї мислячої публіки у Польщі цілком вистачає, аби заповнити зали на наших концертах. А ми, зі свого боку, нашим мистецтвом допомагаємо здійснювати культурний діалог та знаходити пункти порозуміння між нами.

Що мене непокоїть та розчаровує, то це участь у цих непростих політичних стосунках українських ЗМІ та представників української влади у Польщі. Українсько-польські відносини висвітлюються українськими медіа дуже мало і неглибоко у порівнянні з польськими виданнями, які завжди у наших інформаційних стосунках йдуть першим номером. Якби, не дай, Боже, криза у наших відносинах дійшла до стану інформаційної війни, то ми її вже програли…

Майже єдиною компетентною стороною у цьому діалозі від України є Український Інститут Національної Пам’яті, керівника якого, історика Володимира В’ятровича, за відсутністю належної підтримки українських та європейських політиків, усунули від діалогу, зробивши персоною нон-грата у Польщі. Мені здається, із країнами-сусідами треба постійно вести рівноправний діалог, а не ховатися від проблемних питань.

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”

– Які, на ваш погляд, найважливіші культурно-соціальні зміни відбулися в Україні за останні кілька років?

– Це реформа Держкіно, яка дала змогу запустити виробництво українських фільмів. Також введення українських квот на радіо. І, звісно, об’єднання Української Православної Церкви!

– Ви багато гастролюєте, відвідуєте різні країни… Як думаєте, на що перш за все треба звернути увагу українцям, аби стати частиною європейської спільноти?

– Насамперед, на такі прості речі, як любов до ближнього, терплячість, чесність, відповідальність, культура в усіх її проявах, гідність, чистота думки, довіра, повага до слова та до здобутого чесною працею. А ще – позбутися любові до шари та вічного генетичного страху перед державою! Ну, і навчитися відрізняти інформаційні технології від процесів, що насправді відбуваються.

– Ви відомі своєю патріотичною позицією і допомогою українським воїнам. Як часто зараз їздите на Донбас? Чи відбулися зміни у світогляді місцевого населення?

– Звісно, що відбулися. І відбуваються далі! І ми самі теж змінюємося. Нам усім ще треба пройти великий шлях самовдосконалення, щоб стати європейцями. Не треба думати, що ми у Києві набагато більші європейці, ніж “жителі Донбасу”. Так, ми відрізняємося, але загалом всі ми народилися в одній “буферній зоні” –між диким сходом та цивілізованим заходом. І тепер нам усім разом треба побудувати на місці цієї “зони” нову міцну незалежну країну з прогресивною свідомістю.

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”

– Розкажіть історію з фронту чи розповідь бійців, яка вас вразила чи розчулила до сліз?

– Ми, гайдамаки, такі запеклі у своєму чоловічому колективі, що навряд чи хтось так просто наважиться розказати в інтерв’ю те, що його справді розчулює до сліз (сміється). Я чув багато історій, та часом теж потрапляв з хлопцями у кумедні ситуації – як-то помилитися дорогою, проїхати через територію, яку обстрілюють, наприклад. Але, чесно скажу, як на мене, то смішного там мало. Війна є війна. Кров, біль, бруд, голод, холод, втрати та сльози безсилля. І серед цього – прояви найвищої людськості.

– Коли, на ваш погляд, закінчиться війна?

– Це риторичне питання. Ця війна надовго. Швидко вона може закінчитися тільки не на нашу користь. Насамперед ми мусимо побудувати однорідне збалансоване громадянське  суспільство, об’єднане єдиною мовою та патріотизмом. Це вже зніме багато питань. Немає сенсу воювати з країною, яку не можна розколоти, розхитати зсередини.

– Чим вам подобається Америка? Є улюблені місця, чи місця, де б хотілося побувати?

– Америка – країна з багатою культурою. Культура півдня і культура півночі, урбаністична культура великих міст, культура гіпі, культури національних меншин, Вест-Кост та Іст-Кост, історія рок-н-ролу, нарешті! Хотілося б довше побути у Нью-Йорку, побувати у Новому Орлеані, Сан-Франциско, полазити гирлом Міссісіпі…

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”

– Ви свого часу виступали у США на Soyuzivka Cultural Festival. Не збираєтеся найближчим часом повернутися?

Ми – із задоволенням. Запрошуйте (посміхається).

Що слухають справжні гайдамаки?

У плеєрі Олександра Ярмоли багато різної цікавої музики. Його плейлист постійно змінюється. А з того найсвіжішого, від чого кайфує артист – хіт івуарійського виконавця Alpha Blondy Whole Lotta Love, Dans Din Bucovina від Ökrös Együttes та, звісно ж, чимало українського: пісня Де Твоя Лінія? від гурту Сергія Жадана Лінія Манергейма, композиція Світить Місяць від талановитої Юлії Дошни та трек Спалах зі свіжого альбому знаного українського хіп-хоп-майстра Freel.

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”

Олександр Ярмола:  “Ця війна надовго”