Привиди Білого дому

Всім відомо, що привиди  надають перевагу місцям,  де відбулося чимало трагічних подій. Отже, немає нічого дивного в тому, що в Білому домі живе чимало представників потойбічного світу. Сама назва Білого дому пов’язана з актом насильства, адже його стіни з сірого віргінійского каменю пофарбували в білий колір для того, щоб приховати сліди пожежі, влаштованої британськими військами під час війни 1812 року.

Привиди Білого дому

Білий дім знаходиться у Вашингтоні на Пенсільванія-авеню 1600 і вважається офіційною резиденцією президента США. Двоповерхову будівлю в особливому стилі неокласицизму добудовувалося протягом багатьох років, починаючи з 1792 року. Першим президентом США, який оселився в цьому особняку в листопаді 1800 року став Джон Адамс. Ця велична будівля, безкоштовно відкрита для публіки, – популярний об’єкт туризму. У ньому 6 житлових рівнів, 134 кімнати, 3 ліфти, кінотеатр, боулінг. Жити в цій будівлі комфортно і приємно, тому багато хто з його мешканців після закінчення президентського терміну неохоче покидав Білий дім.

Найвідоміший привид Білого дому – дух Авраама Лінкольна, 16-го президента США. В період його правління Америка бачила чимало насильства. Обрання Лінкольна на посаду президента в 1860 році призвело до відокремлення південних штатів і до початку Громадянської війни, яка тривала з 1861 по 1865 рік. Життя Лінкольна в квітні 1865-го трагічно обірвав постріл прихильника південців Джона Уїлкса Бута.

З тих пір співробітники Білого дому нерідко чули на другому поверсі будівлі звуки кроків убитого президента. Його появу у вигляді примари вперше спостерігали в період правління адміністрації Келвіна Куліджа (1923-1929 роки). Перша леді Грейс Кулідж бачила в Овальному кабінеті фігуру Лінкольна, що стоїть біля вікна, яке виходило на річку Потомак. Згодом привид Лінкольна в цій споглядальній позі бачили ще не раз. Хтозна про що він думав…

Тодішні співробітники резиденції в один голос стверджували те саме. Особливо часто привид Лінкольна спостерігали під час правління Рузвельта. Якось одна з його секретарок, молода дівчина, зайшовши в ту саму кімнату, що колись належала Лінкольну, побачила привид покійного президента, що сидів на ліжку – він зав’язував шнурки на черевиках. А покоївка одного разу застала привид Лінкольна в той момент, коли він намагався розпалити камін. Всі 13 років перебування Рузвельта в Білому домі в колишній спальні Лінкольна розташовувався кабінет першої леді. Сама пані Рузвельт не бачила привида, але часто скаржилася, що за нею під час роботи хтось спостерігає. Вона не сумнівалася, що це неспокійний дух убитого президента.

Голландську королеву Вільгельміну, що зупинилася в Білому домі за Франкліна Рузвельта, якось вночі розбудив стукіт у двері спальні. Відкривши двері, вона побачила на порозі … Авраама Лінкольна. Президент був справжнім джентльменом не тільки за життя, але і після смерті: навіть ставши примарою, Лінкольн зазвичай стукав, перш ніж увійти. Якщо вірити скрупульозній хроніці Білого дому, після смерті Рузвельта та від’їзду його вдови, “господар” перейнявся симпатією до тихої і доброї дочки президента Трумена. Вечорами дівчина часто закривалася в “тій спальні” і довго розмовляла там “сама з собою”. Так здавалося багатьом. Батько не забороняв їй цього робити і відкинув пропозицію лікарів поговорити з “бідолахою”. Причину такої “несерйозності” батька може пояснити підслухана одного разу секретарками розмова між ним і дочкою: “Дізнайся у Нього, як мені діяти в цій ситуації”.

Президент Ніксон навіть стверджував, що одного разу скористався порадою, отриманою від мудрого духа “Чесного Ейба”.

За життя Лінкольн і його дружина Мері були дуже набожними і забобонними людьми. Вони часто зверталися за допомогою до медіумів, особливо після смерті улюбленого сина Віллі. Авраам так і не зміг оговтатися від цього нещастя і, залишаючись один в своєму кабінеті, тихо розмовляв зі своєю дитиною. Можливо, це страшне горе не давало його душі заспокоїтися. А може, причиною стала власна раптова смерть в розпал роботи. До речі, про смертельну небезпеку, що загрожує йому, Лінкольна кілька раз застерігали. Останнє таке попередження він отримав всього за два дні до вбивства.

 Привиди Білого дому

Примарний ловелас

Президент Ендрю Джексон, що захоплювався спіритизмом, після своєї кончини також поповнив число привидів Білого дому. Велелюбний за життя, він і після смерті продовжував грати роль ловеласа. На цей раз вже примарного. У всякому разі, гарненькі секретарки донині скаржаться, що, проходячи повз його улюблене ліжко в Рожевій спальні, нерідко чують на свою адресу недвозначне хихикання. Одна з колишніх співробітниць Білого дому Ліліан Паркс згадує: “У 1961 році в Рожевій спальні я заправляла ліжко, призначене для королеви Єлизавети, яка приїхала до Вашингтона з візитом. Я нагнулася і раптом відчула дотик до моєї спини і нижче чиїхось упевнених рук. Моє волосся стало дибки, бо в кімнаті нікого не було. Але коли пролунало характерне хихикання, я здогадалася, чиї це витівки, і кулею вилетіла з кімнати”.

“Це великий старовинний будинок, і варто тільки вимкнути світло, як в тиші будь-який рух приверне вашу увагу, – говорив у 2003 році адміністратор Білого дому Гарі Уолтерс, що працював протягом 20 років при семи президентах і який недавно пішов у відставку. – Найтаємничіша частина Білого дому – апартаменти президента. Будь-який звук звідти луною розходиться по коридорах”. За словами Уолтерса, крім духів Лінкольна і Джексона мешкають в Білому домі і примари інших людей. Час від часу в коридорах з’являється напівпрозорий силует дружини президента Джона Адамса з тазом випраної білизни в руках. А одного разу, коли дружина Вудро Вільсона надумала посадити троянди в саду перед президентським палацом, перед нею виник образ колишньої першої леді держави Доллі Медісон, який попросив її не порушувати спокій її саду.

До речі, привид самого Вудро Вільсона часто бачать на кріслі-гойдалці. “За словами Уолтерса, Джордж Буш-молодший ніколи не повідомляв про те, що бачив привидів. Однак інші президенти не приховували, що відчувають присутність своїх попередників. Вони говорили, що це надає їм сили”, – стверджує Уолтерс. У відповідь на каверзне запитання агентства Reuters він повідомив, що абсолютно не знає, які заходи вживаються для захисту президента від нападок привидів: “Зверніться до прес-секретаря секретної служби, я нічого конкретного з приводу безпеки сказати не можу”.

Довелось якось зіткнутися з аномальним явищем і самому адміністратору Білого дому. Розмовляючи якось з трьома поліцейськими в одній з кімнат президентської резиденції, Уолтерс раптом відчув, як потік крижаного повітря пройшов між ними, а після цього двоє відкритих дверей самі по собі зачинилися. “Ніколи не бачив ні раніше, ні після цього, щоб ці двері рухалися самі по собі, коли їх ніхто не закриває рукою. О, це дуже вражаюче!” – зауважив  Уолтерс.

Замогильні пчихи

У Капітолії особливо полюбилися візитерам з потойбічного світу великі і заплутані підвали. Саме там, за твердженням американського дослідника паранормальних явищ Денніса Вільяма Хаука, автора книги “Загальнонаціональний перелік магічних місць” (Dennis William Hauck Haunted Places: The National Directory), часто з’являється привид Генрі Вілсона, який обіймав за часів адміністрації Улісса Гранта пост віце-президента. Великий любитель поніжитися в гарячій ванні, Вілсон проводив чималу частину дня в одному з підвальних приміщень конгресу. “Там-то він і підхопив застуду, що стала його останньою і найсерйознішою помилкою, – розповідає Хаук. – Однак це не заважає його духу повертатися туди, де він так любив бувати раніше”. Загорнута в біле простирадло фігура час від часу лякає замогильним пчихом і кашлем тих, хто в позаурочний час проходить повз капітолійський кабінет віце-президента США (за законом віце-президент є головою сенату).

Там же, в глибоких підвалах під сенатською половиною Капітолію, живе дух давно покійного цирульника Бішопа Симмса. Кажуть, що в ті роки, коли він ще перебував в земній юдолі, Симмс дбав не тільки про зачіски, а й про душі: будучи проповідником-любителем, він радував слух своїх клієнтів релігійними гімнами.

Люблять попустувати потойбічні сили і в іншому кінці біломармурового Капітолію – в залах засідань палати представників. Саме там, за словами очевидців, з’являється час від часу тінь Джона Квінсі Адамса – єдиного в американській історії президента, що став згодом конгресменом. Його привид витає в тому самому залі, де він 23 лютого 1848 року вимовляв гнівну промову з приводу несправедливої війни з Мексикою і впав в цей момент, убитий апоплексичним ударом. Через два дні він покинув цей грішний світ, проте, як стверджує Хаук, він регулярно повертається з того світу для того, щоб закінчити свою перервану промову.

Не знайшли собі спокою і душі двох колишніх спікерів палати представників – Джозефа Кеннона і Чемпа Кларка. Як стверджують ті, хто їх не раз бачив, в найбільш глуху годину ночі ці два відомих оратора повертаються в порожній і темний зал засідань для того, щоб продовжити серію гостроемоційних дебатів, що почалися ще в 1910 році і тривають цілу вічність. Опівночі на широких сходах, що примикають до залу засідань і ведуть на галерею, з’являються великі криваві плями. “Сліди на мармурі – це кров конгресмена від штату Кентуккі Вільяма Толба, який в далекий зимовий день 1890 року був смертельно поранений журналістом Чарльзом Кінкардом”, – пише Хаук.

Крім благородних тіней законодавців, в будівлі американського конгресу можна зустріти і примари людей, які за життя були так званим “обслуговуючим персоналом”. Крізь вікові стіни підвалів зрідка просочується безіменна тінь муляра, який загинув в 1790 році, коли будівлю тільки-тільки починали зводити. За легендою, він був замурований в стіні після того, як отримав удар цеглиною по голові під час тривалої суперечки з колегою. Вельми вражаюче виглядає в сріблястому місячному світлі під куполом Капітолія і тінь іншої примари пролетарського походження – безіменного робітника, який звалився з помосту в 1860 році, коли почався розпис стель будівлі. Під ним, на мармурових плитах підлоги, за словами Хаука, беззвучно ковзає тінь прибиральника, який пішов колись в кращий світ в той самий момент, коли він натирав до блиску мозаїчні плити. Як стверджують очевидці, він з’являється пізно вночі, вже після того, як з будівлі підуть всі мийники і підлогонатирачі, і ретельно перевіряє їх роботу.

Кажуть, в Рожевій кімнаті і Жовтому Овальному кабінеті дивний голос час від часу оголошує: “Я містер Бернс”. Можливо, мова йде про Девіда Бернса, який надав уряду землю під будівництво Білого дому. Не виключено, що таким чином Девід Бернс висловлює своє невдоволення недостатньо високою оцінкою його щедрого дару.

Ще одна потойбічна “фішка” Капітолію – танцюючі ночами статуї в Національному залі. Ті, хто це бачив, кажуть, що видовище незрівнянне!

Демонічний Кіт

Найвідомішим привидом в комплексі урядових будівель є дух чорного кота, який регулярно бачать в приміщеннях Білого дому, на Алеї, що веде до нього, а також в підвалі Капітолію, де, за однією з версій, його постійним “місцем проживання” є кімната, відома як Cryрt. Хвостатий привид має кличку DC – Demon Cat, або Демонічний Кіт. Спочатку він показується перед людиною у вигляді маленького невинного чорного кошеняти, але якщо підійти до нього ближче, він виростає у величезне створіння розмірами з дорослого тигра, що гарчить.

За свідченнями очевидців, DC найчастіше з’являється перед яким-небудь лихом національного масштабу. Його бачили напередодні фінансової кризи 1929 року, яка призвела до Великої депресії, перед вбивством Джона Кеннеді, а також перед деякими іншими великомасштабними потрясіннями і трагедіями. Разом з тим немає відомостей про те, що кота-примару бачили перед терактами 11 вересня 2001 року або перед настанням катастрофічних ураганів “Катріна” і “Айк”. Однак, цілком можливо, що секретна служба просто зберігає в таємниці подібні явища, щоб не викликати непотрібний ажіотаж в суспільстві. У Білому домі Демонічний Кіт гуляє в ті періоди, коли президентство переходить від однієї людини до іншої.

Звідки ж узявся цей хвостатий привид? За словами Деніеля Коена, автора книги “Фантоми тварин”, в 1800 році Капітолій і Білий дім заполонили щурі. Щоб вирішити проблему, в будівлю запустили десятки кішок. Після того, як вони зі своєю місією впоралися, їх переловили і повернули туди, де спочатку набрали. Однак один кіт на Капітолійському пагорбі залишився назавжди – DC. Діючих співробітників і охоронців урядових будівель розговорити на цю тему неможливо, однак ті, хто вже пішов у відставку, завжди готові поділитися з пресою своїми паранормальними спогадами. Деякі з тих, хто бачив Демонічного Кота, бігли від нього перелякані. Інші непритомніли зі страху, а одна людина навіть  померла в лікарні від серцевого нападу.

Січневої ночі 1970 року охоронець йшов по коридору Білого дому і побачив DC. Його очі горіли в темряві криваво-червоним кольором. Охоронця немов паралізувало. Він не міг зрушити з місця, як не старався. Фантом на його очах виріс до розмірів тигра, розкрив пащу, оголив величезні зуби і підняв передню лапу з не менш величезними кігтями. Охоронець закрив очі і почав молитися, а коли відкрив їх, привид зник. Як правило, Демонічний Кіт, несподівано з’являючись перед людиною, задовольняється тим, що вводить його в ступор тільки одним своїм фантастичним видом. Однак, якщо той, хто зустрівся з котом не лякається, привид з люттю накидається на нього! Очевидці подібних нападів кілька разів демонстрували оточуючим дивні подряпини на тілі, що не гоїлися досить тривалий час. У кота-примару навіть кілька разів стріляли. Перший такий інцидент був описаний американськими газетами в 1862 році.

Як стверджувала в 2007 році Дженна Буш, одна з двох дочок колишнього президента США, тільки в президентському палаці живуть мільйони привидів. “Люди подумають, що я божевільна, – заявляла Дженна в інтерв’ю виданню Texas Monthly. – Але я не жартую: я їх там дійсно бачила”. “Одного разу

вночі, – зізнається дівчина, – з каміна в моїй кімнаті почувся чийсь спів, хтось співав арію з опери. Коли я розповіла про це своїй сестрі Барбарі, вона в це не повірила, але на наступному тижні, коли ми разом перебували в моїй спальні, ми почули звуки піаніно: це був мотив 50-х років”.

За книгою Юрія Пернат’єва “Таємниці загробного світу. Духи, привиди, голоси”