Її гордо називають “Матір доріг Америки”. Ця траса довжиною майже 4000 кілометрів, яка стала однією з перших нумерованих магістралей США, простяглася практично через увесь континент. Шосе 66 – це ланцюг головних вулиць маленьких містечок і сільських путівців, що з’єднав могутній Чикаго з прикрашеним пальмами і фонтанами Лос-Анджелесом.
Шосе 66 згадують часто: у “Гронах гніву” Стейнбека, в пісні “Route 66” Чака Беррі, навіть у мультфільмі “Тачки”. І, звичайно, така знакова дорога не могла не обрости різними легендами.
Route 66, також відома як шосе Вілла Роджерса (Will Rogers Highway) – одна з перших автострад у системі нумерованих автомагістралей США. Шосе відкрили 11 листопада 1926 року, проте дорожніх знаків тут не було до 1927 року, а повне асфальтове покриття дорога отримала лише в 1936 році. Початковий маршрут простягався від Чикаго, штат Іллінойс, до Санта-Моніки, штат Каліфорнія. Дорога проходила через вісім штатів (Іллінойс, Міссурі, Канзас, Оклахома, Техас, Нью-Мексико, Арізона та Каліфорнія) і мала протяжність 3940 км (2448 миль). За даними New York Times, фактично ця дорога з’явилася в 1857 році після того, як лейтенанту Едварду Фіцджеральду Білу, морському офіцеру на службі Інженерно-топографічного корпусу Армії США, було доручено побудувати універсальну дорогу уздовж 35-ї паралелі. Його другим завданням було перевірити можливість використання верблюдів як в’ючних тварин у південно-західній пустелі.
Пізніше ця дорога стала важливою транспортною артерією для всіх, хто мігрував на багатообіцяючу землю Американського Заходу частиною шосе 66.
Зі збільшення кількості автомобілів у США виникла необхідність будівництва доріг, що сполучали міста та штати. Шосе 66, що було на свій час одним за найкращих автошляхів, стало однією з найважливіших автомагістралей країни. У тридцяті роки, у час Великої депресії, саме цією трасою рухалися на захід переселенці із Арканзасу, Канзасу, Оклахоми, Техасу, що постраждали під часу руйнівних пилових бур. У роки Другої Світової війни цією дорогою перевозили військові вантажі, а з п’ятдесятих цим шляхом їхали до узбережжя Тихого Океану багаточисельні туристи.
Трасу 66 часто згадують у популярній культурі США. Для багатьох американців символом Америки є не Статуя Свободи, а саме шосе 66. Прізвисько “Матір доріг” дав їй в своїй книзі “Грона Гніву” відомий американський письменник Джон Стейнбек. Саме на шосе 66 у 1937 році відкрили ресторан в Монровії, штат Каліфорнія, що став першим у мережі ресторанів швидкого харчування McDonald’s.
Розташовані вздовж дороги чисельні мотелі, ресторани та заправні станції процвітали. Деякі з них були вельми оригінальними. Наприклад, мотель “Вігвам”, будиночки якого було зведено у формі індійських хатин. Деякі були шедеврами архітектури. Такі як чудовий зразок стилю арт-деко кафе та заправна станція “Башта” в Шамроці, штат Техас. У маленькому містечку Тукумкарі, штат Нью Мексико, розташовано багато вінтажних готелів, мексиканський ресторан у вигляді сомбреро та театр Odeon Theatre, який добре зберігся і в якому досі показують старі кінофільми.
Початком кінця для Шосе 66 став підписаний в 1956 році “Акт про Міжштатне шосе”. Підпис поставив президент Дуайт Ейзенхауер, на якого вплинув досвід перетину країни в автоколоні в 1919 році, коли він був молодим офіцером армії США, і визнання ним досконалої системи автомагістралей Німеччини.
За час свого майже 60-річного існування маршрут Шосе 66 постійно змінювався. Оскільки розробка шосе ставала складнішою, інженери шукали більш прямих маршрутів між містами. Збільшення руху призвело до багатьох значних і незначних перебудов US 66 протягом багатьох років, особливо в період після Другої Світової Війни, коли Іллінойс почав розширювати швидкісні траси до чотирисмугових практично через весь штат від Чикаго до річки Міссісіпі на схід від Сент-Луїса в обхід майже всіх міст. На початку та всередині 1950-х років штат Міссурі також розширив ділянку шосе на своїй території на чотири смуги разом з об’їзними дорогами.
Сучасні шосе були набагато зручніші для автомобілістів, але вони завдали непоправної шкоди інфраструктурі Траси 66, що існувала вже чверть століття. Хоч деякі ділянки “Головної вулиці Америки” продовжували використовувати як місцеві дороги, в цілому дорога поступово втрачала своє значення, а розташовані на ній (і тільки завдяки дорозі існуючі) мотелі та заправні станції занепадали. Люди залишали свої помешкання та рушали у великі міста. У 1985 році Шосе 66 офіційно вивели з експлуатації.
У той же ж час у старої дороги було дуже багато прихильників, що не бажали її занепаду. У 1987 році в Арізоні відроджено “Асоціацію Шосе 66”, але тепер її метою стала популяризація “Матері доріг” як історичної пам’ятки. Через два роки така ж організація з’явилася у штаті Міссурі, а вслід за ними створили свої організації й інші штати, територією яких пролягало шосе. Ентузіасти почали відновлювати занедбані кафе та готелі, влаштовували екскурсії та невтомно рекламували Шосе 66. Їхні зусилля не були марними. Значні ділянки Траси 66 отримали статус “Національної історичної дороги США”. У 1999 році президент США Білл Клінтон підписав закон про збереження спадщини національного Шосе 66. У Національному музеї США, що розташований Вашингтоні, є експозиція, присвячена легендарній дорозі.
***
Сьогодні подорож трасою 66 – це як стрибок у часі у 1950-ті роки. Чи збираєшся ти повернути в минуле США, чи хочеш насолодитися пречудовими краєвидами далеко від людей, Шосе 66 – те, що потрібно. Уздовж звивистих доріг ти минатимеш кілька найяскравіших пам’яток США – Великий Каньйон, річку Міссісіпі, Кольорову пустелю (Painted Desert) в Аризоні, національний парк Петріфайд-Форест, а в кінці – тихоокеанські пляжі сонячної південної Каліфорнії.
Інші родзинки Шосе 66: старовинні музеї, сповнені чудернацьких див, кіоски з газованою водою в дусі Нормана Роквелла (Norman Rockwell), затишні закусочні для всієї родини, автозаправки, ніби з фільмів за участю Джеймса Діна, місцинки з відомими привидами.
Фермери Іллінойсу та зірки “кантрі-енд-вестерн” у Міссурі. Легенди про ковбоїв та індіанців в Оклахомі. Племена корінних американців та сучасні індіанські поселення на південному заході. Традиції споконвічних народів США. Слідами шахтарів, золотошукачів і відомих грабіжників – у саме серце Старого Заходу.
Обіцяю – ти закохаєшся у цю дорогу! Забудь упереджену думку про нудне провінційне американське життя – ти отримаєш справжнє задоволення від цієї подорожі. Чого тільки варті заворожуючі легенди про привидів “Матері доріг!” Дуже популярна історія про привид палаючої вантажівки, яка зненацька з’являється з-за повороту й переслідує нещасних водіїв. На різних ділянках траси бачать “дівчат в білому”, примарних попутниць.
У готелі “Монте Віста” рано-вранці постояльця може привітати привид застреленого злодія. Колись, під час пограбування банку його серйозно поранив охоронець, проте грабіжник разом із приятелями дістався до бару готелю, де вони вирішили відсвяткувати вдалий грабунок. На жаль, злодій помер від втрати крові відразу ж біля барної стійки. Однак, і після смерті, він не побажав залишити закладу, так що відтоді постояльці частенько чують, як у барі самі собою дзвенять пляшки і рухаються стільці, а іноді грабіжник пропонує постояльцям разом пропустити по чарочці. У придорожньому мотелі “Синій півень” є свій привид: маленький хлопчик, який вранці дзвонить у дзвін, що висить на ганку.
Міст Street Bridge в Пасадені, Каліфорнія, називають “мостом самогубців”. У самому розпалі спорудження моста один із будівельників упав у чан із бетоном. Врятувати його не вдалося, до того ж з чану не змогли дістати навіть тіло. Тепер він назавжди спочиває під однією з опор, а мостом з того часу блукає привид, який і нашіптує заохочувальні слова майбутнім самогубцям.
Думаю, що одна з найдивніших та найпрекрасніших легенд Шосе 66 – це історія про таємничого попутника. Якщо тобі пощастить зустріти його, він може змінити твою долю. Але марно полювати за ним: загадковий трикстер з’являється і зникає лише за власним бажанням. Все може трапитися на легендарній трасі 66.
Коли їхати?
Найкращий час для подорожі Шосе 66 – з травня по вересень: погода тепла, можна насолоджуватися краєвидами, природними й історичними пам’ятками на відкритому повітрі. Однак, не рекомендую подорожувати в розпал літа (липень – серпень): спека нестерпна, особливо в пустельних районах.
“Матір доріг” Америки бере свій початок прямісінько з даунтауну Чикаго: на це вказує знак на Адамс-стріт (Adams St), на захід від Мічиган-авеню (Michigan Ave). Загалом звідси до кордону штату Міссурі 482,80 км.
На жаль, більшу частину первісного Шосе 66 було замінено дорогою I-55 в Іллінойсі. Але стара дорога ще існує у вигляді розрізнених відрізків, які часто йдуть паралельно федеральній автостраді. Шукай очима коричневі знаки “Historic Route 66” (Історичне Шосе 66), які несподівано з’являються на ключових перехрестях і вказують шлях.
Про що варто подбати?
- Перевір наявність запасної шини, набору інструментів (домкрат, з’єднувальний кабель, шинний манометр) та аварійного обладнання (мигалки, аптечки).
- Візьми із собою гарні карти (можна взяти у туристичних центрах або в офісі клубів автолюбителів), особливо якщо подорожуєш поза основними дорогами або далеко від шосе; не покладайся на GPS-навігатор: він може працювати з помилками, а у віддаленій місцевості, глибоких ущелинах чи густих лісах, можливо, взагалі відмовить.
- Завжди бери із собою водійські права та страховку.
- Якщо ти – іноземний турист, ознайомся з правилами дорожнього руху в США, дізнайся, які небезпеки можуть чатувати на тебе в дорозі.
- Якнайчастіше заправляйся: на мальовничих малолюдних дорогах США автозаправки – рідкість та розташовані далеко одна від одної.
Щасливої подорожі!
