СТЕПАН КУРОПАСЬ
Населення західно-українських земель масово розпочало емігрувати у 80 рр. ХІХ ст. Переважно, це були селяни, що мали на меті поліпшити матеріальне становище. Чимала кількість емігрантів із західноукраїнських земель (представники т.зв. першої еміграційної хвилі) поступово облаштовувалася в країнах Західної Європи, США та Канаді, спонукаючи до таких кроків своїх родичів, знайомих і т. д. Друга хвиля еміграції, яку називають міжвоєнною, була спричинена, переважно, політичними причинами внаслідок поразки визвольних змагань. Важливим чинником також було існування спеціальних організацій, що допомагали особам, які мали намір переїхати до іншої країни. Крім того, функціював Комітет опіки над емігрантами УГА (Українська галицька армія).
Зважаючи на все це, Степан Куропась вирішує переїхати до США.
Наголосимо на тому, що, починаючи з кінця ХІХ ст., США змінюють державну політику щодо мігрантів. Попри заохочення й пільги особам, що приїздили до США в попередні роки, держава висуває більш жорсткі умови до осіб, які бажали проживати в цій країні. Відтак значно скорочуються потоки мігрантів, зокрема, й українців. Відповідно, особи, що бажали проживати у США, починаючи з кінця ХІХ ст., мали відповідати певним критеріям (порівнюючи кількість емігрантів, зауважимо, що в період 1880–1891 рр. до США прибули 200 тисяч українців, а в 1914–1941 рр. до США переїхали 40 тисяч емігрантів з українських земель).
Звернувшись до консульства, С. Куропась отримав право на виїзд до США поза квотою, оскільки мав освіту інженера-агронома, а саме таких спеціалістів тоді потребувала країна. 7 березня 1927 року Степан із порту Шербург (Франція) виїхав до США, куди прибув 14 березня того ж року (порт Хобокен, Нью Джерсі). В США спочатку проживав у свого брата (м. Гренд-Репідс (Grand Rapids), Мічиган) і працював на фабриці, яка виробляла запчастини до автомобілів. Планував виїхати до Канади, де мешкали його знайомі, та через деякий час зупинився в Чикаго, маючи намір розшукати свого товариша з Праги.
Тоді в Чикаго вже проживала значна кількість українців. Наголосимо, що між 1920-1930 рр. населення Чикаго зросло з 14 до 47 тисяч осіб, переважно, за рахунок приїжджих . Знайти роботу С. Куропасю допоміг товариш із гімназії, з яким навчався в Перемишлі, а також служив у лавах УГА. В Чикаго існувала добре організована і розвинена українська громада, значна кількість українців мала власну справу, яка приносила прибутки; було закладено початок громадської, політичної, церковної, культурної організації. Саме в цьому місті С. Куропась почав активну громадсько-політичну та культурницьку діяльність, спрямовану на підтримку та згуртування українців у США.
Уже 10 серпня 1927 р. (проживши в США неповних п’ять місяців), С. Куропась зі сторінок “Свободи” закликає фермерів-українців, що проживають у цій країні, допомагати “українцям в краю” шляхом фінансової підтримки “Спілки українських агрономів”, (членом якої він був), “Сільсько Господарського Банку” та видання “Сільський Господар”.
Від початку свого перебування у США С. Куропась був активним у громадсько-політичній та ідеологічній царинах. Беручи до уваги, що після Першої світової війни в Чикаго, як і на інших територіях США, мігранти-українці були представниками різних політико-ідеологічних течій, військових формувань і т. д., вони створювали значну кількість об’єднань та організацій. У Чикаго С. Куропась як “ветеран УГА” став ініціатором створення 60-го Стрілецького гуртка ч. 6 (Ukrainian League Post № 6). Зауважимо, що стрілецький рух у США розпочався з 1925 р., а вже в 1926 р. було проведено перший Стрілецький з’їзд. За твердженням В. Галана, на цьому з’їзді було ухвалено рішення про розбудову мережі стрілецьких гуртків у США.
Степан Куропась був багатолітнім головою та секретарем гуртка в Чикаго. Він зазначає, що, попри невелику кількість членів об’єднання, була розгорнута широка робота з підтримки українців у США (відзначення релігійних свят і визначних дат, збирання пожертв на Дім українських інвалідів, “Пласт”, музеї), фінансова підтримка організацій в Україні, розповсюдження українських періодичних видань. У США він також продовжив свою діяльність, спрямовану на досягнення цілей, які ставила УВО (Українська військова організація). У спогадах С. Куропась згадує про організацію зустрічі членів гуртка з Є. Коновальцем, на якій полковник розповів про плани ОУН “і просив присутніх допомагати морально і матеріяльно в імпрезах для визвольних справ”. Український політичний діяч, історик П. Мірчук у книзі, присвяченій постаті Є. Коновальця, зауважує, що завдяки особистій поїздці полковника до США та Канади йому вдалося скріпити ідейно-духовну близькість української еміграції з українцями на рідних землях, а українці США та Канади стали активними помічниками в боротьбі ОУН.
Є. Коновалець прибув до США 1929 року. Він заснував ОДВУ (Організація Державного Відродження України), у якій Степан Куропась став одним із найперших членів (з 1929 р.). Куропась зауважує, що ОДВУ виконувала широкі функції: мобілізація американських українців для фінансової підтримки інституцій в Україні (“Рідна Школа”, “Просвіта”, Товариство Охорони Могил вояків Української Армії), діяльність, спрямована на відновлення української державності, залучення американських українців до культурних заходів для збереження національної окремішності. У своїй промові з нагоди 70-річчя С. Куропася О. Грановський, багатолітній очільник ОДВУ, називає його основоположником цієї організації у США
В офіційному друкованому органі ОДВУ вказано, що організація головною метою ставить діяльність, спрямовану на звільнення українського народу “з-під ворожої окупації” та створення на українських етнографічних землях незалежної української держави. Від початку діяльності організації С. Куропась був обраний до ЦУ ОДВУ, вів поточну діяльність організації, опікувався співпрацею ОДВУ з іншими організаціями. Як один із діячів та очільників ОДВУ, він активно співпрацював з канадськими українцями. Із листа П. Біланюка, українсько-канадського громадського та релігійного діяча, до Є. Мастикаша, одного із активних діячів УНО та УВФ Канади, дізнаємося, що останньому П. Біланюк рекомендує скористатися приїздом С. Куропася, який, на його думку, може дати практичні поради щодо діяльності організацій канадських українців.
С. Куропась став ініціатором створення першого відділу ОДВУ в Чикаго. З його допомогою були також створені 37, 48, 51 та 52 відділи ОДВУ. За спільної діяльності з П. Дідиком, Г. Семочком, М. Ризою та О. Сеником-Грибівським було утворено відділи організації в 63 прилеглих до Чикаго містах. С. Куропась стверджує, що керівники ОУН розраховували на постійну фінансову підтримку з боку “української Америки”, а на ОДВУ було покладено збір коштів та об’єднання американських українців для допомоги справі визволення України.
Наголосимо, що В. Мартинець, провідний діяч ОУН, зауважує: за короткий проміжок часу Америка стала фінансовою базою УВО, що дозволило активізувати діяльність організації. Крім традиційного збору коштів (на Різдво та Пасху), відбувалися одно- та багаторазові збори на певні потреби. С. Куропась зауважував, що зібрані кошти були “непорушні”, а відсотки з них надсилали лише на діяльність ОУН. Він зазначає, що головним завданням ОУН у США та Канаді була допомога у визволенні України, а вищевказаний фонд мав стати матеріальним підґрунтям у визвольній справі.
Для взаємодії відділів ОДВУ (до яких на місцях належали й відділи Українського Золотого Хреста та об’єднання молоді), сформованих навколо Чикаго, було створено Окружну управу, першим і багатолітнім головою якої обрали С. Куропася. Крім політичної, ідеологічної та громадської роботи, організація проводила значну культурницьку діяльність: члени управи щороку організовували “Націоналістичні Дні”, під час яких виступали театральні, музичні, хорові колективи, які заснували українці. У Чикаго відбувалася значна кількість вистав і концертів, що організовували саме члени ОДВУ.
Головними функціями організації ОДВУ у США було зібрання та об’єднання однодумців у єдину організацію, інформування американських українців про стан речей щодо діяльності ОУН, вироблення певних позицій щодо політико-ідеологічних питань. Чи не найголовнішою функцією ОДВУ була фінансова підтримка ОУН та інших організацій. Розуміючи потребу в зборі коштів, часто С. Куропась був ініціатором проведення різних культурних заходів, на яких і збирали пожертви.
Як активний діяч ОДВУ та українського націоналістичного руху в США, 1930 р. С. Куропась став кур’єром ОУН. Він мав відвідати Європу та українські землі, маючи завдання налагодити контакти для обміну інформацією та фінансової допомоги. С. Куропась зауважує на складності таких дій через політику польської влади. Особи, звинувачені в такій діяльності, отримували терміни в Березі Картузькій. Ще одним завданням С. Куропася була передача коштів (ретельно прихованих у його одязі) для оплати роботи адвокатів тих членів ОУН, яких звинуватила польська влада. З певними труднощами С. Куропась виконав усі завдання й 1933 р. повернувся до США.
Після поїздки, згадує С. Куропась, він зіткнувся з тим, що значна кількість діячів УВО вважала його польським шпигуном, оскільки всі знали, що він перебував у Польщі, проте, лише кільком особам була відома мета його поїздки. Як наслідок, опоненти С. Куропася домоглися відкриття слідства. Слідчим був призначений О. Сеник-Грибівський, який згодом спростував усі звинувачення проти С. Куропася.
Зазначимо, що наступний візит до України С. Куропась здійснив через 33 роки – у 1963 році. Тоді серед представників української діаспори відбувалася дискусія й існували протилежні погляди щодо візитів до СРСР. Певна частина закордонних українців стверджувала, що відвідини УРСР і візити радянських українців до інших країн, де проживає діаспора, – це лише спроба КДБ розколоти українців і знайти нову агентуру. Інша частина світового українства вважала, що такі взаємні візити будуть корисними, адже зможуть показати українцям, які проживають в УРСР, що у світі існують демократичні цінності, права та свободи людини, і їх потрібно дотримуватися, як це роблять у багатьох країнах.
Щодо питання візитів до УРСР, організації українців у світі виробляли власну позицію, видавали спеціальні документи, що регламентували це питання. Не стали винятком й емігрантські (українські) об’єднання у США. УККА висунув позицію щодо недоцільності та шкідливості таких поїздок, членів комітету, що не виконали цього розпорядження, відраховували з організації. Незважаючи на це рішення УККА, членом якого був С. Куропась, він не підкорився постанові й у 1963 році разом із сином Мироном поїхав до УРСР.
Річ у тім, що члени самої організації не мали одностайності щодо цього питання. Конфронтація між членами комітету, що були представниками різних гілок ОУН – бандерівської та мельниківської, завадила ухвалити спільне рішення. У спогадах С. Куропась пише, що належав до тієї когорти, яка вважала такі візити позитивними. Ще одним важливим чинником, що сприяв поїздці, була давня обіцянка сину – “показати красу і велич рідного краю”. Крім того, на негативному ставленні до візитів в УРСР наголошували представники ОУН (б), а С. Куропась, будучи мельниківцем, не поспішав виконувати рішення УККА.
Розрізнена позиція мельниківців і бандерівців у США щодо питань візитів до УРСР спричинила чергове загострення стосунків між гілками ОУН. Зауважимо, що не лише С. Куропась не підтримав рішення УККА. Проти виступили представники не лише УНС, а й інших організацій – Р. Ільницький, Ю. Ревай, В. Бачинський, Я. Гайвас та ін. Напередодні Другої світової війни, зауважує С. Куропась, до американських українців дійшли чутки про розкол у націоналістичному русі. Проте, стверджує він, українці США вірили, що справа далі не піде, й усе владнається. Після закінчення війни, пише у спогадах С. Куропась, до США доходила інформація про становище в Україні, її участь у створенні ООН. Проте, не було інформації щодо стану справ у націоналістичному русі. Таку ситуацію можна пояснити значними суперечностями між керівниками організації, які, окрім внутрішніх незгод, змушені були боротися із зовнішніми чинниками, що прагнули до ліквідації ОУН.
Через деякий час після закінчення Другої світової війни до США прибув І. Білинський і повідомив членам ОДВУ про передачу влади “А. Мельником молодій генерації, яку очолив С. Бандера”. І. Білинський запропонував членам ОДВУ привітати новий провід українських націоналістів і долучитися до подальшої боротьби за незалежність України. С. Куропась зауважує, що члени організації мали значні сумніви та велику кількість питань щодо подальшої діяльності ОУН. С. Куропась висловив пропозицію зачекати комунікату А. Мельника, який би роз’яснив подальші дії членів ОДВУ, проте, такого документа не надіслали. Відтак, не отримавши офіційного документа про обрання нового керівника ПУН, С. Куропась та інші члени ОДВУ не визнали “передачу влади” С. Бандері. Згодом інформаційну пустку частково заповнили повідомлення членів ПУН, присутніх на засіданні крайових представників Західної Європи та Північної Америки (1939 р., Венеція). Крім того, роз’яснили ситуацію в націоналістичному русі новоприбулі мігранти з Європи, переважна більшість з яких була прихильниками С. Бандери. С. Куропась зауважує, що частина членів ОДВУ визнала С. Бандеру провідником ОУН. Сам же С. Куропась залишився на ідейних позиціях представників ОУН (м) і розпочав свою діяльність із протидії функціюванню ОУН (б) у США та за їхніми межами.
За активну діяльність в ОДВУ С. Куропась неодноразово був нагороджений. У його особистому архіві в Дослідному центрі історії імміграції Міннесотського університету зберігається значна кількість грамот, які він отримав від відділів організації та центральної управи, а також медалі за внесок у розвиток ОДВУ. Відзначено багатолітню працю С. Куропася в громадсько-політичному житті та визвольному русі українців у США, високо оцінено його меценатську та організаторську діяльність. На думку І. Кедрина, С. Куропась після смерті Є. Коновальця залишився “вірним таборові наступника Євгена Коновальця на становищі голови ПУН-у полковника Андрія Мельника” і став співробітником, а згодом головним редактором 1958-1959 рр. та 1980-1983 рр. пресового органу ОДВУ “Самостійна Україна” в Чикаго.
Далі буде.
https://www.oa.edu.ua/doc/dis/matviichuk_dis.pdf
Степан Куропась народився 1 жовтня 1900 р. в селі Селиська Перемишлянського повіту. Здобув гімназичну освіту в Перемишлі. Воював у лавах УГА. Після поразки тодішнього етапу національно-визвольних змагань емігрував до Чехословаччини, здобув агрономічну освіту у Празі (1920–1924). Служив у польській армії. В 1927 році переїхав до США, спочатку мешкав у місті Grand Rapids, з 1931 року – в Чикаго. Брав активну участь у діяльності націоналістичних організацій. Редагував журнал “Самостійна Україна”. Автор книги “Спогади з України й 60 роки в Америці” (1988).
Помер 11 серпня 2001 року в Чикаго. Похований на цвинтарі святого Миколая.
