У наших стосунках із росією є один важливий момент, який ми нарешті остаточно усвідомили. Це — цінність бути українцями. Адже сьогоднішня війна насправді не тільки про загарбання земель. Вона, в першу чергу, про знищення української ідентичності. Культурної, національної та етнічної самоідентифікації суспільства. І в результаті — кожного з нас.
Століттями росія не тільки зазіхає на суверенітет України, а й намагається повністю стерти її мову, культуру та історію. Про це свідчить Валуєвський циркуляр, Емський указ, “Червоний терор”, Голодомор, “Розстріляне Відродження” та ГУЛАГ. Це підтверджують радянські концтабори, депортації та політичні репресії українських дисидентів. Це, у підсумку — анексія Криму, війна на Донбасі й повномасштабне вторгнення в Україну.
Довгий час ворог нав’язував нам почуття страху та провини за те, ким ми є. Цілими поколіннями українці зростали у світі, де російське подавалося як щось велике та могутнє, а українське — меншовартісне та незначне. Це стосується абсолютно всього. Візьмемо, до прикладу, українську кухню. Скільки національних страв ви знаєте? Скільки з них можете назвати прямо
зараз, без допомоги Google? Переконаний, ви згадаєте не більше десяти. Але ж їх насправді сотні. Так вже сталося, що московити зухвало знищували автентичну українську кухню та підміняли її своєю. Нам казали, що ми гірші за інших. Нам повторювали ці слова сторіччями, щоб не тільки виховати приналежність до російської культури, а й породити сором за своє українське коріння.
Але ми — не просто купка людей, як звикли вважати у мордорі. Ми — носії культури та цінностей чудової країни з великою історичною спадщиною. Тому я переконаний, що ця війна буде для росії останньою. Бо ми нарешті відчули себе українцями й чітко зрозуміли, що будь-що російське перетворює світло на темряву. Це означає, що ми готові остаточно витіснити ворожі наративи, ідеї, думки та впливи. Просто нам потрібно ще трохи поборотися.
І найменше та найбільше, що ми можемо сьогодні зробити — бути українцями. Розвивати власну самодостатність, говорити українською мовою, любити українські продукти, готувати українські страви, читати українські книжки, слухати українську музику та підтримувати українських виробників. Це важливо, бо постійно нагадує нам ким ми є насправді.
Так, українці не вміють об’єднуватися без причини. Проте дуже швидко гуртуються, коли мають спільного ворога. Якщо хтось чіпає нашу свободу, родину чи паркан — ми починаємо боротися. Так було завжди. І сьогодні я із захопленням спостерігаю, як попри загрозу смерті, серед українського суспільства немає паніки. Натомість є багато підтримки та любові. Ми показуємо всьому світові, що таке Україна і чим вона відрізняється від ворога. Цей феномен і робить нас непереможними.
Наразі завдання кожного з нас — продовжувати робити свою справу. Навіть якщо ви не можете бути на фронті, у вас є можливість спростовувати фейки, волонтерити, пекти хліб, навчати дітей і надавати медичну допомогу. Ви можете наповнювати бюджет країни, відправляти гроші армії, піклуватися про старших людей і, зрештою, про себе. Площина діяльності неважлива. Головне — єдність та любов до України.
І коли ми переможемо, то перетворимо нашу країну на країну мрії. Це безперечно. Бо сьогодні в кожному з нас циркулює неймовірна енергія та сила. І назва їй — україновідчуття.
