Ми не можемомати Бога Отцем, якщо не маємо за Матір Церкву.
Поза Церквою спастися неможливо.
(Св. Августин)
Почну здалеку – внаслідок численних прохань впливових осіб, на клопотання папи Івана XXIII митрополита Йосифа Сліпого звільнено з ув’язнення. Як тільки він отримав документ про свободу, одразу запитав: “А чи стала вільною Церква?” Приїхавши до Риму, Йосиф Сліпий розгорнув активну діяльність, якої не можна було очікувати від 71-річної людини. У 1968, 1970, 1973 і 1976 роках кардинал Сліпий подорожує країнами Америки, Австралії та Європи, щоб зміцнити зв’язки з вірними діаспори, пожвавити церковно-релігійне життя та репрезентувати греко-католицьку церкву на чужині. У кожній країні, де побував Блаженніший Йосиф Сліпий, його приймали на найвищому державному рівні. “Йосиф Сліпий прагнув, щоб українці повсюди відчули, що належать до одного народу і однієї церкви”, – наголошував Любомир Гузар.
Для об’єднання української діаспори він відвідав основні місця її розселення. Після зустрічей у червні 1968 року з канадською діаспорою (Торонто, Вінніпег, Едмонтон, Оттава та Монреаль) кардинал Йосиф Сліпий прибуває до США. Саме тут департамент поліції повідомив йому про загрози для життя. Однак, це аж ніяк не вплинуло на програму відвідин Йосифа Сліпого. У Філадельфії, Чикаго, Вашингтоні, Стемфорді шанованого гостя приймали на найвищому рівні. Він зустрічався з українськими громадами цих міст, з пластунами, а в Чикаго відвідав університет Лойола, що надав йому почесне звання доктора гуманітарних знань.
Візити Блаженнішого Йосифа на північноамериканському континенті є однією з найвидатніших подій у житті української громади. Ця людина почала у нових умовах будувати тривкі підвалини для збереження УГКЦ у діаспорі.
28 липня 1968 року під час архієрейської Служби Божої у Грент Парку Чикаго, Патріарх Йосиф Сліпий оголосив про заснування нового греко-католицького Собору. Разом з владикою кир Ярославом Габром, правлячим єпископом Чиказької єпархії, цю історичну подію благословили митрополити, священники та кілька тисяч мирян.
Становлення Собору
“Церква переслідувана – процвітає, зранена – перемагає, і саме тоді тріумфує, коли здається, що вона знищена”, – говорив св. Іларій з Пуатьє. Зранену, майже знищену і загнану в підпілля греко-католицьку церкву спершу дбайливо відроджувала саме діаспора. І, як до рідної матері, до неї горнулися усі вигнанці, утікачі від комуністичного режиму, в’язні-остарбайтери, репатріанти, неповерненці й усі, кому випала доля жити далеко від рідної домівки.
З багатьох причин виникла потреба заснування нового Собору в Чикаго. Найголовніші з них – бути вірним нашим східним релігійним традиціям та обрядам, зберегти український характер нашої Помісної Церкви, плекати та пропагувати ідеї синодально-патріаршого устрою й зберегти традиційний юліанський календар. Перехід католицької катедри св.о. Миколая від юліанської календарної системи до григоріанської спричинив супротив у громаді Чикаго. Частина парафіян, котрі відмовились перейти на новий календарний стиль, вирішили будувати новий Собор, який від липня 1968 року і до сьогодні діє як Український Греко-Католицький Собор святих Володимира і Ольги.
Спочатку традиціоналістів, які відкололися (понад 1000 родин), прийняли у православному катедральному соборі св. Князя Володимира. Напередодні нового 1971 року на загальних зборах парафії було обрано проєкт архітектора з Мінеаполіса Ярослава Корсунського (Jaroslav Korsunsky). 1 листопада цього ж року, Патріарх УГКЦ Блаженніший кир Йосиф особисто поблагословив наріжний камінь у Римі під час V-го архиєпископського синоду. 15 жовтня 1972 року цей камінь разом з цеглинками з храму святої Софії та Печерської Лаври у Києві, з храмів святого Юра у Львові та святої Софії у Римі було вмуровано в будову Собору, як cимволи духовного зв’язку з Україною.
У 1971 році архієпископ Йосиф Сліпий приїздить до США на засідання Світового Конґресу Вільних Українців (СКВУ). Після цих відвідин, він пише звернення до українців США і Канади: “Ви мусите триматися разом однією мовою, однією вірою в Христа, однією молитвою, однією системою богослужіння, одним обрядом, однією національною українською свідомістю, однією великою любов’ю до нашої спадщини князів і воїнів, до нашої культури, літератури, мистецтва, до наших традицій і звичаїв державницького правління, скріплених нашою історією багато століть”. Потрібно “засвідчувати єдність української нації в усіх країнах”.
20 травня 1973 року, у присутності кількатисячної громади вірних, було здійснено посвячення храму святих Володимира і Ольги. Патріархом Йосифом Сліпим йому було надано титул “Собору”.
27 вересня 1976 року у Соборі було відслужено Патріаршу Святу Літургію, Блаженніший кир Йосиф назвав його одним із найкращих на поселеннях українців.
Отець Маріян Бутринський прибув до парафії святих Володимира і Ольги в у грудні 1970 року. Він вміло провадив усім складним і динамічним життям цієї громади, успішно співпрацюючи з обраними парафіяльними мирянськими органами та прицерковними організаціями. За його настоятельства було збудовано Собор, Український Культурний Осередок, створювались та активно діяли різні організації та установи. У 1975 році Блаженніший Патріарх Йосиф нагородив отця М. Бутринського за його працю в парафії святих Володимира і Ольги титулом крилошанина (вищий титул священника в єпархії у католицькій церкві), а 3 жовтня 1976 року відзначив його гідністю митрофорного Протоієрея.
У липні 1971 року з Риму до Чикаго прибув о. Іван Кротець, який на довгі десятиліття присвятив своє життя парафії святих Володимира і Ольги.
Архітектура Собору
Для проекту Собору архітектор використав візантійсько-український стиль XI-XIII століть. Церкви цього стилю мають форму рівнораменного хреста. Інші риси, притаманні для цього стилю, – округла золота баня, гармонійно заокруглені луки та склепіння. Структура храму та його розпис художньо відтворюють цілий всесвіт – землю, з’єднану з небом. Христос Вседержитель зображений всередині на голубому тлі головної бані, яка символізує небо. Переводячи погляд поступово донизу, ми бачимо головні події з історії нашого спасіння, а внизу – наших покровителів – святих.
Іконостас займає чільне місце в Соборі. Він відокремлює храм вірних від святилища та нагадує нам, що святилище – це “святая святих”, де приноситься безкровна жертва Тіла та Крові Ісуса Христа. Іконостас одночасно відкриває перед нами велич Божого Царства та вводить нас у таїнство Богоявлення; єднає нас з Триєдиним Богом, з Пресвятою Богородицею та з ликами Ангелів і Святих, унагляднює нашу участь у небесній Літургії.
На південній апсиді розташовано ікону Покрови Пресвятої Богородиці зі святими Володимиром і Ольгою по боках. На північній апсиді представлено покровителів України: св. Андрея Первозванного, св. Архистратига Михаїла та св. Юрія Переможця. Над іконостасом з дуба для Собору святих Володимира і Ольги особисто працював мистець-різьбяр Павло Мозес. Чудові вітражі для цього Божого храму створив митець Ярослав Баранський з Йонкерсу (Нью-Йорк). Розмальовував Собор художник Іван Дикий, який народився у 1897 році на Харківщині. Після закінчення студій молодий іконописець їздив на чернечу гору Атос, щоб там детально вивчити традиції східного церковного мистецтва.
У північній наві бачимо важливіші моменти Христового Розп’яття, а на південній – події, пов’язані з Господнім Воскресінням.
Перше десятиліття діяльності Собору святих Володимира і Ольги було ознаменовано ще однією оздобою храму – відкриттям мозаїчного панно над головним входом, що зображує період прийняття християнства за часів Київської Русі (автори: Святослав Гординський, художник-графік, мистецтвознавець, засновник Об’єднання Мистців Українців в Америці (ОМУА), Мирон Білинський, живописець, графік та Борис Макаренко, художник).
22 листопада 2009 року на майданчику перед Собором святих Володимира й Ольги в Чикаго відбулося відкриття й посвячення пам’ятника Першому Патріархові Української Греко-Католицької Церкви Кардиналові Йосифові Сліпому. Грандіозна постать нашому Ісусу ХХ століття (скульптор Євген Прокопов з Києва) заввишки більше трьох метрів височить на гранітному постаменті. В одній руці Патріарх Йосиф тримає Хрест – символ вірності Христовій церкві, а в другій – жезл, символ патріаршої влади. Частиною скульптурної композиції є відкрита книга Святого письма.
Щороку у вересні біля Собору проходять традиційні Фестини парафії св. Володимира і Ольги (Ukrainian Village Fest). Спочатку це свято відбувалось на оселі в Round Lake. Проте, з роками, парафія зростала, та й віддаленість оселі не дуже сприяла фестивальному духу – втомлювала довга дорога. Тому й вирішили перенести свято до околиці, адже Собор св. Володимира і Ольги зручно розташований в самому серці Українського Села. І сюди на фестини з радістю з’їжджаються не тільки теперішні парафіяни, а й новоприбулі з далеких передмість та американські гості. За два дні Фестини відвідують в середньому 10 тисяч гостей, які цілий рік чекають на смачні страви української кухні, чудові концерти відомих українських митців й розпродаж вишиванок та українських сувенірів.
Український Культурний Осередок
Ідея побудови Українського Культурного Центру (Осередку) при Соборі святих Володимира та Ольги виникла з палкого бажання парафіян та усієї української громади Іллінойсу не допустити асиміляції та втрати ідентичності, з прагнення розвивати наші традиції й культуру, з турботи про майбутні покоління. Його будівництво було завершено у 1988 році. У 1989 році з нагоди відзначення Тисячоліття християнства в Україні біля осередку було закладено пам’ятник святим князю Володимиру та княгині Ользі. Це місце стало центральним місцем в українській околиці міста Чикаго – пунктом об’єднання всієї української громади.
Під дахом Культурного Осередку знайшли свою “домівку” припарафіяльні, мистецькі та культурні організації, наукові інституції, професійні та молодіжні об’єднання. Серед них найбільш відомими є танцювальний ансамбль “Громовиця”, “Українська школа Балету і Народного танцю”, благодійний фонд “Українського Католицького Університету”, представництво “Українського Конгресового Комітету Америки”, наукове товариство “Українська Енциклопедія”, “Лікарське Товариство” та багато інших. Українська громада Іллінойсу часто збирається в чудовому бенкетному залі Осередку для участі у культурних, політичних й громадських заходах, мітингах, зустрічах з відомими людьми, для відзначення свят та знаменних дат.
“Ця парафія є символом відродження, зцілення, а також свідком воскресіння української Церкви у США”.
“Кожна людина чимось обдарована. Разом із цими дарами Господь Бог дав кожному відповідальність правильно ними розпоряджатися, тобто ділитися на славу Божу і на добро ближніх”, – сказав колись Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.
З перших днів і до цього часу парафія святих Володимира та Ольги опікувалася не тільки дорослими членами нашої громади, але й дітьми, дбайливо навчаючи їх основам катехизму, готуючи до Першої Сповіді та Урочистого Причастя. Сьогодні це чи ненайбільша парафія західної півкулі, яка дотримується юліанського календаря, святкуючи разом з Україною і всім православним світом, а богослужіння тут відбуваються лише українською мовою. Парафія видає друкований бюлетень “Церковний Вісник” та щотижня виходить в ефір зі своєю радіогодиною. Протягом 45 років при парафії діяв хор “Прометей”, а у наш час прихожан радує своїм професійним співом хор “Благовість”. Зусиллями референтури молоді і братства Св. Андрея відновила роботу крамниця з продажу релігійної літератури. Тут діє також братство Св. Михаїла і Свв. Бориса і Гліба. Велику фінансову допомогу парафії надає Сестрицтво Покрова Пресвятої Богородиці.
У 2010 році до Чиказької єпархії св. отця Миколая прибув новий Єпископ, Преосвященний Ричард Семеняк. У цьому ж році отець архимандрит Іван Кротець відійшов від управління парафією, і владика Ричард призначив отця Олега Кривокульського адміністратором Собору святих Володимира й Ольги. На свято-покровському празнику 2010 року відбулася Архиєрейська літургія та посвячення відновленого майдану Собору.
У жовтні 2010-го храм відвідав Патріарх Київський та всієї Русі-України Філарет. У грудні цього ж року відбулося офіційне призначення отця Олега Кривокульського на пароха парафії святих Володимира і Ольги та піднесення його до гідності крилошанина.
Отець Олег отримав важливе завдання – провадити парафію згідно із заповітами Патріарха Йосифа, наслідувати приклади попередників – о. Маріяна і о. Івана – та збільшувати членство за рахунок новоприбулої 4-ї хвилі.
З 20 квітня 2017 року Правлячим Архиєреєм Чиказької єпархії святого Миколая є Преосвященний владика Венедикт Алексійчук.
З 9 по 12 листопада 2018 року у Чикаго, з нагоди 50-річчя греко-католицької парафії cв. Володимира і Ольги, перебував із душпастирським візитом глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук). 11 листопада він очолив урочисту Літургію та виступив на святковому банкеті з нагоди ювілею. Під час урочистої Літургії, звертаючись до пастви та гостей парафії cв. Володимира і Ольги, патріарх Святослав зауважив: “Ця парафія є символом відродження, зцілення, а також свідком воскресіння української Церкви у США. Навіть тоді, коли Церква на рідних землях перебувала у стані переслідувань, світло надії засяяло над нашим народом… Громадо храму святих Володимира і Ольги! Це до вас я приїхав, щоб від усієї Церкви привітати та подякувати вам за працю, служіння і молитви, а також за все, що ви робите (можливе і неможливе), щоб підтримати розбудову нашої Церкви”.
Під час святкувань було проголошено патріаршу грамоту пароху та парафіянам з нагоди ювілею, а також освячено пам’ятну таблицю четвертих патріарших відвідин з нагоди 50-ліття Собору святих Володимира і Ольги.
Сьогодні парафія святих Володимира та Ольги зі своїм золотоверхим Собором єднає українську громаду Чикаго та Іллінойсу у вірі наших дідів-прадідів та в повазі до ідеалів найбільших церковних мужів ХХ століття: Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького та його наслідника Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого. Чиказький Собор з мозаїчним панно Хрещення Русі-України над головним входом та Український Культурний Осередок залишаються для нашої громади Іллінойсу острівцями України на американській землі.
