Завдяки своєму історичному та архітектурному надбанню, Українська околиця стала чиказькою історичною пам’яткою (Chicago Landmark District neighborhood). Сьогодні це справжній оазис української національної культури в США.
Ми розповімо вам про заснування Українського Національного Музею Чикаго. Розташований в самому центрі Української околиці, поблизу Української греко-католицької церкви св. Володимира і Ольги та Українського культурного осередку, цей музей та архів української діаспори став нашою гордістю . Тут можна оглянути колекції, яких навіть не бачили в Україні.
“Потреба українського музейництва”
З перших років ХХ століття у середовищі східногалицької інтелігенції домінував сталий позитивний погляд на проблему створення національного музею. Зокрема, відобразником його був художник І.Труш, який у статті “Потреба українського музейництва” (1905 р.) бачить у заснуванні національного музею той важливий смисл, звідки можна було б “черпати духовну силу і відвагу до праці, бо нігди не промовляє так виразно і безпосередньо дух народний, як на сих місцях, нігди не можна бачити стільки документів живучого народного Духа, як в музеях, нігди не пронимає така заохота до творчості, як тут”.
Осмислювачем і практичним організатором подібних прагнень став галицький митрополит Андрей Шептицький. Музейницька, меценатська і науково-методична діяльність Андрея Шептицького розпочалася з перших років ХХ століття. Вже у 1900 році він (як архієпископ) подарував українцям Станіслава велику збірку музейних експонатів, зокрема картин, ікон і стародруків (доля яких на сьогодні невідома).
У вересні 1901 року у своєму пастирському зверненні, уже як митрополит, Шептицький закликає все духовенство вести роботу зі збору пам’яток мистецтв, зокрема ікон, з метою подальшого формування сакрального музею. Разом з тим митрополит закликає до фотофіксації старих (особливо дерев’яних) храмів, щоб зберегти пам’ять про їх традиційну автентичність у випадку руйнації чи перебудови.
Вершиною музейної діяльності митрополита Андрея Шептицького було заснування у Львові у 1905 році Церковного (згодом – Національного) музею з відділами: книгозбірня рукописів і стародруків, архів, історично-культурний, старовинної зброї, золотарства, тканин, ікон, портретів, етнографії, нумізматики та бібліотеки.
Заснування музею в Чикаго
Музеї української діаспори, як неприбуткові організації, створені коштом українців за кордоном для збереження унікального історичного та культурного надбання, завжди були осередками єднання народу навколо ідеї незалежності України і зіграли важливу роль у формуванні його національної свідомості.
Ідея створення українського архіву-музею в Чикаго давно витала у повітрі, особливо в середовищі української інтелігенції, яка емігрувала в США після Другої світової війни з таборів переміщених осіб у Німеччині. У 1952 році Мирослав Сіменович, Олекса Ганкевич, Орест Городинський і Юліан Каменецький організували ініціативну групу. 18 вересня 1954 року в домі Українського Народного Союзу відбулись перші загальні збори управи музею. Головою директорії музею було обрано Каменецького (народився 4 грудня 1892 року) – видатного галичанина, пластуна, педагога, українського громадського діяча. Він пожертвував перші гроші на початкові видатки музею.
У 1954 році Григорієм Лисюком-Калеником було засновано Український національний музей і бібліотеку в Онтаріо, Каліфорнія (The Ukrainian National Museum and Library in Ontario, California). Після об’єднання цієї установи у 1958 pоці з Українським архівом-музеєм у Чикаго (The Ukrainian Archive-Museum of Chicago) було створено Український національний музей Чикаго (The Ukrainian National Museum in Chicago).
Григорій Лисюк-Каленик
Меценатство Григорія Лисюка-Каленика (справжнє ім’я – Каленик Вахтамович Лепикаш) заслуговує на те, щоб наші читачі більше дізналися про цю визначну постать української діаспори США. У 1921 році він опинився за океаном, а в 1922-му Лисюка вже було призначено дипломатичним кур’єром еміграційного уряду УНР.
У 1927 році разом з однодумцями заснував оселю “Нова Україна”. Був власником фабрик, будинків і крамниць. Щедро допомагав різним українським інституціям, зокрема Союзові українських старшин у Берліні, Українській господарській академії в Подєбрадах, Українському інститутові в Берліні, Музею Визвольної боротьби у Празі, Національному музеєві у Львові, Українському національному музею в Чикаго, Дому українських інвалідів у Львові, Українському музею-архіву у Клівленді, Національному музею-архіву в Детройті, Українській вільній академії в Нью-Йорку, Науковому товариству імені Тараса Шевченка в Нью-Йорку, Музею Визвольної боротьби в Празі, Українському національному музеєві у Львові, Бібліотеці імені Симона Петлюри в Парижі, Музею Тараса Шевченка в Лондоні та іншим. Серед цінних подарунків був і оригінал Універсалу Гетьмана України Богдана Хмельницького. Всього за життя він на українські справи пожертвував понад 250 тисяч доларів.
У 1939 році Лисюк-Каленик разом зі своїм сином Петром вирушив на Закарпаття, де зняв перший документальний фільм про події на Карпатській Україні “ТРАГЕДІЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ” (Петро Лисюк загинув, обороняючи місто Хуст). Після поразки Карпатської України Каленик повернувся до Сполучених Штатів Америки і продовжив свою подвижницьку діяльність на ниві культури і науки: жертвував гроші емігрантам, на видання українських книг, спонсорував українські організації і Вільне козацтво.
Український Музей в Чикаго
Президентами музею були д-р Мирослав Сіменович (1954–1967), д-р Ілля Мула (1967–1970), д-р Роман Верес (1970–1980), мгр. Емеліян Басюк (1980–1988), д-р Юрій Грицеляк (1988–2000), п. Ярослав Ганкевич (2000–2014).
У 1953 році було створено кураторію архіву-музею, до складу якої увійшли Ю. Каменецький – голова, О. Кочан – заступник, О. Ганкевич – архівар і бібліотекар, М. Баран – скарбник, О. Городиський – писар, а також вільні члени – А. Кочан та д-р М. Терлецький. Протягом року ці першопрохідці провели титанічну роботу, стукаючи у двері усіх громадських та церковних організацій, заохочуючи до співпраці фінансові установи. Серед перших меценатів, які передали музеєві пам’ятки друкованого слова, мистецтва та української старовини, були подружжя А. і О. Кочан з чиказької околиці Джолієт (Joliet) та Михайло Баран, який зберіг рідкісні видання української преси та книжок, як зі “старого краю”, так і з часів першої еміграції до Америки.
Восени 1955 року музей придбав триповерховий будинок за адресою: 2453 W. Chicago Ave., Chicago. У 1992 році музей купив новий будинок за адресою: 2249 W. Superior St. Chicago, IL 60612.
Сьогодні у складі цієї інституції діють музей, бібліотека і архів, у фондах яких зберігаються понад 23 тисячі книжок, 1250 періодичних видань, значна кількість архівних документів (особових паперів, листів, рукописів та ін.), близько 100 тисяч пам’яток архівних матеріалів з історії та культури України, унікальних реліквій славного минулого українського народу – від козацької доби до новітньої, котрі розповідають про національно-визвольні змагання та шлях до незалежності.
Для відвідувачів відкриті зали з відділами декоративно-прикладного та народного мистецтва, старовинних ікон, історії козацтва та визвольних змагань, пам’яті жертв геноциду 1932-1933 років в Україні, нумізматики, філателії, боністики, кімнати американського сенатора В. Дудича та історії українсько-американських ветеранів.
Щорічно Український Національний Музей в Чикаго відвідують близько 6000 осіб.
*****
Українські архівні, музейні та бібліотечні інституції, які розгорнули свою діяльність у другій половині XX ст. на північноамериканському континенті – Музей-архів Української вільної академії наук ім. Д. Антоновича у Нью-Йорку, Бібліотека та архів НТШ, Український музей-архів у Клівленді, Український національний музей у Чикаго, Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. Липинського у Філадельфії, Український культурно-освітній центр у Вінніпезі, Військово-історичний музей і архів УВАН у Канаді та багато інших – розвинули традиції своїх попередників та сьогодні продовжують зберігати українські історичні реліквії й плекати національні традиції далеко від рідної землі.
На Славу України і для прийдешніх поколінь.
