Мирослава Фоллбек,
артвикладачка, журналістка
Коли сьогодні прогулюєшся вулицями Бостона чи невеликих містечок Коннектикуту, обов’язково натрапиш на український слід: прапор над будинком, оголошення про благодійний ярмарок, афішу концерту, дитячі голоси у суботній українській школі. Складається враження, ніби українці були тут завжди. Насправді ж історія нашої громади в Новій Англії – це розлога, драматична, інколи болісна, але завжди світла оповідь про пошук дому, про збереження коріння і про здатність народу відроджуватися знову й знову.
Перші українці з’явилися в цих краях понад сто років тому. Наприкінці XIX – на початку XX століття сюди прибували люди з Галичини, Буковини, Закарпаття – тодішніх окраїн Австро-Угорщини. У паспорті їх могли записати “австрійцями” чи “русинами”, але з собою вони привозили українські пісні, діалекти, вишиті сорочки і, головне, мрію про кращу долю. Нова Англія зустріла їх суворими зимами, промисловими кварталами й кіптявими фабриками. Українці працювали на текстильних підприємствах у Род-Айленді, на сталеливарних заводах Коннектикуту, на паперових комбінатах у Мейні. Робота була важка, життя – бідне, але саме в ті роки почала формуватися перша українська присутність у північно-східному куточку Америки.
Коли з’явилися перші парафії, громада ніби отримала серце. Церковні громади стали не просто духовними осередками – вони були домом, пристанню, центрами культури. Тут організовувались недільні школи, хори, аматорські театри. Люди збиралися не лише на молитву, а й на вечори, свята, поміч один одному. В архівах старих українських храмів у Массачусетсі чи Коннектикуті досі можна знайти фотографії перших парафіян – серйозні обличчя, охайні костюми, діти з книжками в руках. Тоді народжувалася українська Нова Англія.
У міжвоєнні десятиліття кількість українців у регіоні зростала, і разом із нею з’являлися нові організації – “Просвіта”, культурні, молодіжні та спортивні товариства, жіночі об’єднання. Саме тоді почалося свідоме збереження української культури: ставили вистави, проводили перші фестивалі, видавали місцеві українські газети. Багато з цього робилося силами простих робітників, які після зміни на фабриці знаходили час і енергію на культурну працю.
Після Другої світової війни українська діаспора у Новій Англії змінилася. Нова хвиля еміграції – вчителі, науковці, письменники, лікарі – привезла у регіон інтелектуальну й професійну силу. Ці люди пережили втрати війни, табори для переміщених осіб у Європі, довгі очікування на візи. Оселившись у США, вони одразу долучалися до життя громади: відкривали школи, організовували політичні комітети підтримки України, видавали журнали та збірники. Саме це покоління стало голосом України в роки радянського союзу – воно говорило про репресії, про заборону української мови, про дисидентів, про несправедливість, яку світ часто волів не помічати.
У 1950-1980-х роках українці в Новій Англії активно боролися за те, щоб про Україну говорили на американських вулицях, у газетах, у політичних колах. Вони організовували пікети, зверталися до конгресменів, проводили марші до майбутнього Дня Незалежності. Це були роки, коли українська ідентичність ставала не лише культурною, а й політичною.
Після 1991 року, з пам’ятним проголошенням незалежності України, у Нову Англію прийшло нове покоління емігрантів. Це були студенти Гарварду, MIT, Yale, медики, інженери, програмісти, молоді родини, що вирушали до США вже не через війну, а за освітою, кар’єрою, новими можливостями. Вони привезли із собою іншу Україну – сучасну, динамічну, амбіційну. Разом із ними оновлювалися і громади, і культурні центри, і шкільні програми. З’явилися українські творчі студії, танцювальні ансамблі, театральні гуртки, молодіжні організації у великих університетах.
Події 2014 року стали переломом для всієї діаспори. Анексія Криму та початок війни на Донбасі пробудили в українцях Нової Англії безпрецедентну активність. Люди збиралися на акції, організовували волонтерські групи, збирали медичні комплекти, бронежилети, кошти для постраждалих. У Бостоні, Провіденсі, Нью-Гейвені виникли нові громадські ініціативи, які продовжують працювати й сьогодні. Це був час, коли українська громада стала видимою – для суспільства, для сусідів, для політики.
А потім настав 2022 рік. З повномасштабним вторгненням росії українці Нової Англії опинилися в епіцентрі нової хвилі – найбільшої за століття. До регіону прибули десятки тисяч українських сімей із дітьми, валізами, документами в руках і зі спустошеними серцями. Їх зустрічали українські парафії, волонтери, культурні центри, просто небайдужі сім’ї. Люди відкривали свої домівки, надавали житло, допомагали з документами, перекладом, пошуком роботи і школи для дітей.
Водночас у громади влилася величезна кількість молодих фахівців – медики, дизайнери, айтішники, маркетологи, вчителі, митці. Вони почали створювати нове обличчя української Нової Англії. З’явилися українські кав’ярні, творчі студії, театральні гуртки для дітей, групи взаємодопомоги, освітні програми, бізнеси, що підтримують Україну. На фестивалях в Массачусетсі й Коннектикуті українські музиканти збирають величезні аудиторії, а благодійні ярмарки перетворюються на справжні свята, де зустрічаються покоління.
Сьогодні українське життя в Новій Англії – це вже не лише церква чи школа. Це широка культурна екосистема. Працює Ukrainian Cultural Center of New England, який організовує мистецькі події, лекції, виставки та громадські ініціативи. Українські освітні центри проводять програми для дітей і дорослих, а танцювальні та хорові колективи виступають на міських фестивалях разом з ірландськими, італійськими та португальськими ансамблями, вплітаючи українську культуру у полікультурну тканину регіону.
Помітно і те, як зміцнився зв’язок між американцями українського походження та новоприбулими родинами. Друге й третє покоління діаспори, яке виросло вже тут, у США, сьогодні бере активну участь у житті громади, вивчає українську, волонтерить, передає дітям культурні традиції. Для багатьох із них 2022 рік став моментом нового відкриття власної ідентичності – раптової, болісної, але дуже щирої.
Українська діаспора в Новій Англії відіграє важливу роль і в політичному житті. Представники громади активно працюють із місцевими та федеральними політиками, організовують адвокаційні кампанії, беруть участь у слуханнях, виступають на університетських панелях. Їхній голос став частиною американського публічного простору – голосом про важливість свободи, демократії, людської гідності.
Як працюють українські культурні осередки в Новій Англії
Українські організації в регіоні New England – це не просто інституції, а живі серця громади, які задають ритм культурному, освітньому й суспільному життю сотень родин. Одним із таких центрів є Ukrainian Community Center of New England (UCCN) – простір, що об’єднує українців з Массачусетсу, Род-Айленду, Коннектикуту та Нью-Гемпширу. Український Культурний Центр Нової Англії (Ukrainian Cultural Center of New England, UCCN) є важливим осередком збереження та популяризації української культурної спадщини у регіоні. Заснований 2022 року як неприбуткова організація, центр виник у відповідь на потребу української громади в культурному просторі, що об’єднує, підтримує і репрезентує Україну в багатокультурному середовищі США.
Місія UCCN полягає у збереженні української ідентичності, мови, традицій та історичної пам’яті, а також у налагодженні діалогу між українською громадою та американським суспільством. Центр працює як платформа для культурного обміну, освіти та творчої співпраці, залучаючи не лише українців, а й усіх, хто цікавиться культурою України.
Одним із ключових напрямків діяльності центру є організація масштабних культурних подій – фестивалів, ярмарків, концертів, художніх виставок і тематичних експозицій. Ці заходи знайомлять мешканців Нової Англії з українським народним мистецтвом, музикою, традиціями та сучасною культурою, формуючи живий і актуальний образ України за кордоном. Важливу роль відіграють також освітні ініціативи: лекції, майстер-класи, презентації та культурні програми, спрямовані на різні вікові аудиторії.
Окремої уваги заслуговує видавнича діяльність UCCN – зокрема створення журналу UA Chronicles, який документує життя української громади Нової Англії, розповідає про її історію, події та людей, і водночас слугує інструментом культурної дипломатії.
Окремим осередком сили стали суботні українські школи, яких у регіоні – понад десяток. Наприклад, українська школа у Бостоні вже багато років готує учнів до програм МІУК та різдвяних концертів, а школа в Стемфорді та Норвокі (CT) стала прихистком для дітей новоприбулих родин, які прагнуть зберегти мову та тяглість традицій. У більшості шкіл викладають волонтери – часто мами, тати, вчителі або активісти громади, які поєднують роботу, сім’ю та службу своїй культурі.
Паралельно з освітніми інституціями працюють культурні центри, церкви та мистецькі групи. Українські парафії – не лише духовний центр, а й місце проведення подій, репетицій хорів, майстерок і благодійних зборів. Хор “Добруджа” у штаті Массачусетс, фольклорні ансамблі в Коннектикуті, танцювальні колективи молоді – усе це створює атмосферу, в якій українська культура звучить природно й органічно.
Фестивалі, ярмарки та волонтерство
Події української громади New England – це своєрідна мозаїка, в якій переплітаються традиції, сучасність і спільна мета – підтримка України. Одним із найяскравіших щорічних заходів є Ukrainian Festival in Boston, який збирає тисячі людей. На ньому можна відчути запах свіжого борщу, почути шум трембіти й побачити вишиті сорочки з усіх регіонів України. До фестивалю долучаються місцеві бізнеси, музиканти, дизайнери, а головне – десятки волонтерів, без яких подія просто не могла би існувати.
На рівні менших міст – Провіденс, Хартфорд, Нью-Гейвен, Плимут – з’явилися свої локальні свята: різдвяні ярмарки, великодні благодійні сніданки, вечори колядок, благодійні пробіги та мистецькі перформанси. Ці події не просто збирають гроші на допомогу Україні – вони створюють відчуття єдності, коли сотні людей несуть у руках синьо-жовті стрічки, а на сцені діти читають Шевченка англійською й українською.
Після 2022 року в регіоні посилився рух волонтерських ініціатив. UCCN та десятки незалежних груп збирають гуманітарні вантажі для лікарень, військових і переселенців. З’явилися нові фонди, серед яких – студентські організації у Гарварді, Бостонському університеті та Йєлі. Молодь стала головним двигуном активізму: вони організовують марші, лекції, інформаційні кампанії, дні вишиванки, культурні вечори, де розповідають світу про Україну.
Як змінилася демографія українців у Massachusetts, Connecticut та сусідніх штатах
Українська присутність у Новій Англії має тривалу історію, але саме останнє десятиліття стало періодом її стрімкого розширення. Массачусетс та Коннектикут увійшли до числа штатів, які прийняли найбільше українців після початку повномасштабної війни. За оцінками місцевих громад, у регіон прибуло від 30 до 50 тисяч новоприбулих українців – робітників, ІТ-спеціалістів, студентів, творчих професій та сімей з дітьми.
Бостон сьогодні – один з найпомітніших центрів сучасної “нової хвилі”. Тут з’явилися українські кав’ярні, сімейні бізнеси, стартапи, приватні освітні проєкти. Українська мова все частіше звучить у метро, парках, бібліотеках і на кампусах університетів. У Массачусетсі зросла кількість студентів і науковців із України, і багато з них долучаються до створення академічних клубів, дослідницьких спільнот, ініціатив на підтримку українських проєктів.
У Коннектикуті значно побільшало молодих родин, які обирають життя між двома світами: українським корінням і американськими можливостями. У містах Стемфорд, Норвок, Бранфорд і Гартфорд з’явилися малі українські бізнеси – від салонів краси і студій йоги до SMM-агенцій та сервісів із догляду за дітьми. Нові громади формуються також у Нью-Гемпширі та Мені, де українців історично було небагато, але тепер вони створюють свої перші культурні зустрічі та клуби.
Історія українців у Новій Англії – це історія про те, як можна не лише зберегти свою ідентичність далеко від дому, але й розвинути її настільки, що вона стає помітною, впливовою й невід’ємною частиною місцевої культури. І ця історія триває далі – щодня, у кожній родині, у кожній школі, на кожному фестивалі, у кожному жесті підтримки України.
