Голодомор – це геноцид української нації в 1932-1933 роках, скоєний керівництвом Радянського Союзу з метою упокорення українців. Якщо протягом 1932 року голодом було замордовано сотні тисяч людей, то в 1933 рік рахунок ішов на мільйони.
Таким чином більшовики вирішили знищити дух прагнення до української самостійності, незалежності й державності. Голодомор був не тільки інструментом колективізації і “приборкання” українського селянства комуністичним режимом, він був перш за все зброєю для знищення цього духу. Тому що голод – це гостра сокира, це втрата національної пам’яті, це зміна демографічної ситуації у “зачищених” районах.
У неділю, 20 вересня 2020 року, українці Чикаго вшанували пам’ять жертв Голодомору, зібравшись в катедрі Української православної церкви св. Андрія Первозванного міста Блумінгдейл. Тут духовенство Греко-Католицької Церкви та Помісної Української Православної Церкви відслужили Заупокійну Панахиду за безвинними жертвами Голодомору. Панахиду очолив протоієрей Віктор Полярний, настоятель парафії св. Андрія Первозванного (Блумінгдейл, Іллінойс), у співслужінні з духовенством Іллінойсу: о. Сергієм Ковальчуком, адміністратором Українського Греко-Католицького Катедрального Собору св. Миколая в Чикаго, о. Володимиром Кушнірем, настоятелем парафії св. Йосафата в Манстер, Індіана, о. Сергієм Касперуком, настоятелем парафії св. Софії в Чикаго, о. Богданом Налисником та о. диаконом Марком Крутяком з парафії св. Йосифа Обручника в Чикаго, о. Михайлом Лещишиним, парафія св. Андрія Первозванного, Блумінгдейл, о. Миколою Липком та о. Василем Думкою з парафії св. Софії (Чикаго).
У Панхиді взяли участь Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов, голова Фундації Українського Геноциду Голодомору Микола Кочерга, представники українських громадських, духовних та патріотичних організацій Чикаго.
Біля пам’ятника жертвам Голодомору-геноциду 1932-33 років в Україні поклали вінки та квіти й пом’янули всіх померлих від голоду хвилиною мовчання.
У своєму зверненні до присутніх Протоієрей Віктор Полярний сказав:
– Ми мусимо, всі разом і кожний зокрема, голосно заявити перед усім світом, і не тільки раз на рік, а щоденно, про найбільший злочин комуністично-кремлівського режиму проти українського народу.
Геноцидом і страшним злочином визнали Великий і страшний Голодомор 1932-1933 рр. десятки держав світу. Проте, в міру розкриття правди про цей злочин, почала посилюватися протидія правді з боку тих сил, які, мабуть, відчувають свою внутрішню спорідненість з організаторами Голодомору.
Ці сили бойкотують і нівечать блаженну пам’ять невинних жертв Українського Геноциду. Ці темні сили мовчать про те, що у свідомості Сталіна та його оточення колективізація замислювалася й реалізовувалася, не тільки як каральна акція по відношенню до волелюбного українського селянства, але і як спосіб “вирішення національного питання”. Сталін був твердо переконаний, що “селянське питання за своєю суттю є питання національне”…
І сьогодні, в ці випробовуючі часи українського народу, ми молимося, щоб Господь Бог вселив в серця наші любов до України та один до одного і припинив всіляку ворожнечу, визволив нас від спокус та зберіг нашу державу і народ у єдності, мирі та злагоді. Щоб у серці кожної людини, якій не байдужа доля України, засвітився вогник скорботи та світло надії.
Перед присутніми виступив Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов, який наголосив на важливості розгляду теми Голодомору в ширшому аспекті, який виходить за рамки суто Великого голоду, і саме тоді є підстави розглядати це як геноцид.
“Всечесніші отці!
Дорогі друзі!
Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 рр. – однієї з найстрашніших трагедій в людській історії минулого століття. У ці роки тоталітарна система, яка закріпилася в Радянському Союзі, розпочала планомірне і швидке винищення українців по майже всій території сучасної України.
Радянська влада запровадила Годомор штучно, проводячи примусові хлібозаготівлі. У селян забирали всю худобу та іншу їжу. Дороги у великі міста були перекриті, а тих, хто намагався прорватися, розстрілювали на місці. Така політика продовжувалася протягом 17 місяців.
Сталіну знадобилося кілька років для знищення людей, а лише у січні 2010 року ми побачили, що український суд визнав винними у Голодоморі керівників тоталітарного режиму.
Прізвище таких нелюдів, як Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвич, мають бути відомі не лише нам, а й нашим дітям, нашим нащадкам для того, щоб ганьбили цих злочинців, а не ставили їм пам’ятники чи називали вулиці їхніми іменами.
Всі названі особи вчинили злочин геноциду, через який Україна втратила мільйони своїх синів та доньок.
Після майже шістдесяти років цинічного замовчування шокуюча і жахлива правда пролунала на увесь світ. Архіви – розкриті і всі дізналися про цей безпрецедентний злочин сталінської системи, яка 85 років тому вбила близько 10 мільйонів українців.
За масштабом, жорстокістю, цинізмом та організованістю з боку влади і наслідками для майбутніх поколінь Голодомор 1932-1933 рр. не має аналогів в історії людства.
Станом на кінець 2019 року парламенти 18 країн світу кваліфікують цей злочин тоталітарного режиму саме як геноцид. Ми вдячні і Сполученим Штатам за підтримку і розуміння трагедії українського народу. 23 штати, з яких 7 відносяться до консульського округу ГКУ в Чикаго (Іллінойс, Мічіган, Вісконсін, Канзас, Міссурі, Міннесота, Північна Дакота), визнали Голодомор геноцидом.
Голодомор – не історична минувшина, а глибока демографічна і духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять його очевидців.
Що не роковини, то дедалі важче знайти очевидців трагедії. Тепер це обов’язок молодшого покоління – не дати згаснути пам’яті про Голодомор, передати її наступним генераціям українців.
Ми маємо зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.
Сьогодні ми запалюємо свічки на пам’ять мільйонів невинно убієнних українців.
Вічна пам’ять загиблим!
Слава Україні!”
Отець Сергій Ковальчук, адміністратор Катедрального Собору св. Миколая (Чикаго) УГКЦ поділився з присутніми своїми спогадами про Голодомор:
“Cлава Ісусу Христу!
Шановна громадо, від імені Преосвященного Владики Венедикта прийміть запевнення про щиру молитву за усіх жертв Голодомору 1932-33 років.
Свого часу в мене була цікава розмова з одним чоловіком з Центральної України, який мені сказав: “Вам, галичанам, греко-католикам, дуже пощастило, що ви в тридцять третьому році не були під москалями, ви залишилися живими”. Я хочу поділитись із вами своїм особистим досвідом, як я приходив до усвідомлення існування факту Голодомору на прикладі власної родини.
Я сам родом з Тернопільщини, але моя бабця походила з Хмельниччини. В середині 80-х років, коли Радянський Союз навіть не думав падати, у нас на горищі був величезний ящик, наповнений квасолею. Кожного року залишки не використаної квасолі бабця закидала до цього ящика. Десь у 1985 році моя мама вирішила викинути цей ящик, сказала бабці про своє рішення, бо ж, “мамо, багато цієї квасолі вже поточили хробачки, вона вже не добра”. І вже зібралась скидати зі стриху, як раптом моя бабця змінилася на обличчі, вона ґвалтом почала кричати:
– Не чіпай! Я тобі забороняю!
Моя мама здивувалась і запитала:
– Мамо, але кому це потрібно, адже це вже майже сміття.
– Не чіпай. Коли помру – викинеш.
Ми тоді не зрозуміли чому бабця так відреагувала.
В кінці 80-х, на початку 90-х, коли Радянський Союз уже валився, ми якраз у таку осінню пору збирали бульбу, або як ще у нас кажуть на Тернопільщині, – бараболю. Ми, підлітки, допомагали як звично і бабця сказала нам пройтися по городі та підібрати ту бараболю, яка ще залишилась по полю. Нам не дуже хотілось це робити, бо були вже трохи втомлені…, ідеш і дивишся на ту бараболю і тільки ногою поглибше в землю, раз і запхав. Бабця побачила це і каже: “Дитино, виколупай її назад. В тридцять третьому році ми після зими виколупували таку бараболю і вона була нам дуже доброю”. Мене дуже зацікавило, що сталось в 1933 році, що люди мали виколупувати після зими бараболю. І аж тоді бабця перший раз дала свідчення, що вона пережила Голодомор, або як вона казала “голодовку”.
…згодом, коли поступив до Семінарії, почали з’являтись певні матеріали та інформація на телебаченні, в газетах про те, що відбулося в 1932-33 роках на Україні. І кожного разу, читаючи якусь статтю, я приходив до своєї бабці і просив: “Бабцю, розкажіть щось більше”. І вона розказувала…. Розказала, що вижили як родина за рахунок вкраденої з колгоспу власної корови, зарізавши її вночі в тій таки колгоспній стайні, та так тихо, що охоронець, який пильнував ворота з карабіном в руках, не почув. Розказала, як навесні виколупували морожену бараболю і пекли з неї коржі…., як робили подібні коржі з молодого полину…, як люди за селом билися навесні за свіжі яйця ворон… багато чого бабця розказала….
Кожного року наша українська громада збирається біля цього пам’ятного знаку, по всьому світі українці вшановують пам’ять невинно убієнних та згадують цю страшну подію. Але я дуже б хотів, щоб ми усвідомили, що кожна подія має свою причину і наслідки. Необхідно не просто говорити, але усвідомити причину і наслідок цього геноциду – Голодомору 1932-33 років. Для багатьох молодших поколінь це є інформація з книжки, з інтернету. Мені пощастило, бо я мав бабцю, яка мені засвідчила, але для усіх цих діточок, які стоять у вишиванках та віночках, це буде лише інформація з книжки і, можливо, інформація з сьогоднішнього дня вшанування жертв.
В минулому столітті ми пережили багато “ізмів” – комунізм, нацизм, фашизм. Будьмо певні, що в сучасному світі є також багато “ізмів”, які хочуть заперечити право Бога брати участь у нашій історії життя. Ми маємо бути свідомі й розуміти, що будь-яка ідеологія, яка відкидає право людини на життя, на власну гідність, право на працю, право на їжу, ця ідеологія, рано чи пізно, якщо приходить до влади, робить чергове вбивство багатьох людей. Ми маємо думати над цим і усвідомлювати… Цих ідеологій є багато, навіть в Америці, тут і тепер, вони ходять довкола нас… Тому сьогодні, в річницю відзначення пам’яті Голодомору, молімося за жертви, молімось за тих, хто ще лишився живим і може засвідчити. За роки незалежної України ми зробили справді багато – зібрали інформацію, працюють науковці, є Національний музей Голодомору-геноциду в Києві, багато зроблено, але тепер на нас покладено важливу місію – усвідомити причини і наслідки та зробити все, щоб жодний “ізм”, жодна подібна ідеологія не прийшла і не повторила того, що сталось в Україні в 1932-33 роках.
Дякую Вам усім. Слава Ісусу Христу! Слава Україні!”
На вшануванні жертв голоду на Україні пані Марія Коркач-Грошко, членкиня виконавчої ради Фундації Українського Геноциду Голодомору, сказала:
“Високопреподобні парохи-отці!
Вельмишановний Генеральний консул України Сергій Колєдов та представники консульства!
Шановні представники духовних, молодечих та громадських організацій, українських установ, парафіяни і прихожани цього храму! Шановна громадо!
Український нарід переніс багато трагедій, але, всі трагедії не можна зрівняти з Голодомором 1932-1933 років. Сьогодні ми відзначаємо 88-му річницю Українського Геноциду-ГОЛОДОМОРУ!
Голодомор в Україні, спричинений насильницькою колективізацією, здійснюваною за директивами Сталіна, мав на меті знищення, викорінення національності, кращих сил українського народу й духовенства. В 1932-1933 роках було ЗНИЩЕНО ГОЛОДОМ понад 10 мільйонів українців – серед них 3,5 мільйони дітей! Радянський Союз – комуністична сталінська влада – проводила масштабне, жорстоке знищення всього українського, а в цей же час в США керівник московського відділу газети New York Times Волтер Дюранті (Walter Durante) приховував і заперечував вбивство та голод. Європа робила вигляд, що в Україні не відбувається нічого трагічного. Світ не знав. Однак, інформація про Голодомор поширилась і увесь світ дізнався про злочини комуністів проти українського народу – правда виявилася!
ГЕНОЦИД проти України та її народу заслуговує визнання всього світу!”.
Ми пам’ятатимемо розповіді тих українців, які зберегли пам’ять про пережите.
Ми пам’ятатимемо тих іноземців, які мали сміливість розповідати світові правду навіть тоді, коли ніхто не хотів її чути.
Ми пам’ятатимемо акції діаспори та її дії, щоб привернути увагу урядів до Голодомору.
Ми вчитимемо наших дітей, онуків і правнуків нашій історії й розповідатимемо правду про геноцид українського народу.
Ця пам’ять – те, що ми можемо зробити для мільйонів мертвих, і живих, і ненароджених. Вона робить нас сильнішими. Вона допомагає зберігати свою національну єдність.
Вічна пам’ять невинно убієнним.
Слава Україні!
