“Я знищив олігархів. Один з них – власник вашого каналу!” Так емоційно і різко президент Володимир Зеленський вичитував журналістку “5 каналу” на великій пресконференції 24 лютого 2023 року, організованої до річниці повномасштабного вторгнення.
Водночас у першому ряду зали, де глава держави зібрав численну пресу, принишк Віктор Пінчук. Єдиний український мільярдер дивним чином опинився на заході для журналістів. 63-річний олігарх увесь час про щось перешіптувався зі своїм давнім другом експрезидентом Польщі Олександром Квасневським і зовсім не мав вигляду “знищеного”. Як з’ясувалося, у сусідньому залі тривала мініконференція YES, яку організовував олігарх, і частина її учасників удостоїлася честі бути присутньою на пресконференції президента і навіть ставити запитання.
Присутність будь-кого з колег Пінчука з олігархічного цеху на президентському брифінгу відразу б стала міні-сенсацією, приводом для обговорення та лавини фотожаб. Поява ж Пінчука спровокувала лише нечисленні саркастичні дописи в соцмережах, і явно не у тих масштабах, які б викликав візит на пресконференцію глави держави, наприклад, Ігоря Коломойського чи Ріната Ахметова.
У чому ж феномен Віктора Пінчука і що він робив на заході у президента, який “знищив усіх олігархів”?
Лідер загального заліку
З початком російської агресії майже всі українські фігуранти списку “Форбс” суттєво втратили в активах та статках. У кожного з них своя історія стосунків і з країною-агресором, і з українською владою. Особливо печальний випадок у Ігоря Коломойського, якого вважали головним бенефіціаром президентства Зеленського. Але замість потенційних гешефтів у мільярдера – втрата громадянства та прискіплива увага українських та американських правоохоронних органів.
Неприємності не тільки у Коломойського: в очікуванні екстрадиції в США Дмитро Фірташ продовжує нудитися у Відні, а в Україні у нього тим часом націоналізують газові активи. Державне бюро розслідувань хоче повернути з Франції до України і Костянтина Жеваго, під санкції РНБО потрапив Вадим Новинський…
У порівнянні з усіма цими VIP-персонами стан Віктора Пінчука коротко можна описати так: вийшов сухим із води.
У рейтингу Forbes він посунувся донизу із другої на четверту сходинку, пропустивши вперед пару ІТ-геніїв – розробників надпопулярного сервісу Grammarly Максима Литвина та Олексія Шевченка. А от серед бізнесменів класичного ґарту Пінчук продовжує посідати місце одразу за Рінатом Ахметовим. До того ж Пінчук втратив під час війни відносно небагато – його статки скоротилися до $2,2 млрд проти $2,6 млрд у лютому минулого року, але за рік він різко скоротив дистанцію до першої сходинки. Для порівняння – втрати Ахметова виміряються кратно ($4,4 млрд проти $13,7 у лютому-2022).
На відміну від багатьох своїх колег Пінчук за чотири роки правління Зеленського не мав проблем з правоохоронними органами – ані з українськими, ані з іноземними. Звісно, його піарники запевнять, що це пов’язано виключно з кришталевою репутацією шефа та прозорістю бізнесу, але не менш вагому роль тут зіграла неймовірна гнучкість олігарха. Його уміння підлаштовуватися під будь-яку владу, не асоціюючись з нею безпосередньо, заслуговує на окремий аналіз. Пінчук десятиліттями розкладав яйця у різні політичні кошики і робив значні інвестиції у власну репутацію всередині країни та за кордоном. По суті, цим займалися і більшість його колег-мільярдерів, вони намагалися стерти деталі свого становлення у буремні 90-ті і ліпили собі новий імідж респектабельних меценатів, філантропів, яким не байдужа доля країни. Але коефіцієнт ефективності цих спроб у кожного різний. І саме Пінчук у цьому досяг феноменальних успіхів.
Перший мільйон
Входження Пінчука в коло тополігархів небезпідставно асоціюють із дуже вдалим одруженням з донькою тодішнього президента Леоніда Кучми Оленою. Проте варто визнати: на той момент у нареченого вже було дещо за душею.
Віктор Пінчук з професорської родини. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут за фахом “інженер-металург”, після чого вступив до аспірантури, працював на Нижньодніпровському трубопрокатному заводі (зараз належить йому) та в Державному науково-дослідному проєктному інституті трубної промисловості. Труби стануть для Пінчука “золотою жилою”. Ще наприкінці 80-х він почав розробляти нові технології трубного виробництва, а згодом створив кооператив. Свою роль в успіхах зіграло і перше одруження з шкільною подругою Оленою Аршавою, батько якої був впливовим чиновником у системі дніпропетровської медицини.
У 1990 році сімейство Пінчуків заснувало приватне підприємство “Інтерпайп”, яке ще й близько не нагадувало того монстра, яким є сьогодні. Первісно – впроваджували інноваційні наукові розробки у сферу виробництва труб на металургійних підприємствах. В обставинах 90-х, коли були розірвані промислові ланцюжки, “Інтерпайп” зайнявся організацією логістики між підприємствами, маючи з цього зиск. Згодом Пінчук почав прибирати до рук вже самі металургійні заводи, скуповуючи акції у трудових колективів. А “Інтерпайп” поступово зміцнювався та перетворювався на “махіну” з активами різного профілю, зокрема й енергетичного.
Наразі у структурі групи “Інтерпайп” п’ять підприємств: Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод, Інтерпайп Новомосковський трубний завод, Інтерпайп Ніко-Тьюб, Інтерпайп Втормет та Інтерпайп Сталь.
Ігри в політику
Як і багато “авторитетних бізнесменів’ (навіть непублічного Ахметова ця доля не оминула), Пінчук двічі ставав депутатом Верховної Ради, вигрававши вибори у дніпропетровському окрузі в 1998 та 2002 роках. У 2002-му він вдруге одружився – цього разу з президентською донькою Оленою Франчук, з якою до того вже перебував у цивільному шлюбі, тож до якого табору належатиме бізнесмен-депутат, сумнівів не було. Тим рокам були притаманні постійні броунівські рухи в парламенті, а сам Пінчук встиг побувати у складі провладних фракцій та груп НДП, “Трудова Україна”, “Єдина Україна”, “Демократична Україна”, “Вперед, Україно!”, Народного блоку Литвина. У 2006 році, вже після перемоги Майдану, він вирішив піти з політики та сконцентруватися на бізнесі та меценатстві, створивши благодійний фонд власного імені. Але Україна в ті часи точно не була країною, де бізнесмен такого рівня міг повністю відгородитись від політики і віддати все на відкуп менеджменту.
Попри статус президентського зятя, Пінчук несподівано з’явився на помаранчевому Майдані та висловив обережну підтримку “вільних громадян, що виробили свою думку”. Проте це його не врятувало від втрати, мабуть, найціннішого активу, набутого за часи президентства Кучми, – “Криворіжсталі”. Нова влада показово конфіскувала підприємство у Пінчука та Ахметова та перепродала на відкритому аукціоні вшестеро дорожче.
Цікаво, що інтереси олігархів в юридичному процесі представляв нинішній міністр оборони Олексій Резніков.
Справжня війна розгорнулася у Пінчука і за інше знакове підприємство – Нікопольський завод феросплавів. Уряд Юлії Тимошенко за підтримки групи “Приват” намагався визнати незаконною і його приватизацію, але в результаті групи Пінчука та Ігоря Коломойського за кілька років розбірок підписали мирову угоду щодо розподілу заводу. Тимошенко в кріслі прем’єра на той час вже не було.
Битва за НЗФ зайвий раз довела Пінчуку необхідність мати потужний медіаресурс: загальнонаціональні канали, що йому належать (ICTV, СТБ, Новий), вели з-під заводу драматичні трансляції. Непідготовлений глядач міг грішним ділом подумати, що в країні почалася нова революція. Наразі медіахолдинг “StarLightMedia”, як і “Інтерпайп” та газова компанія “Geo Alliance”, перебувають під контролем бізнес-групи EastOne, штаб-квартира якої у Лондоні.
Мінімалістичний сайт цієї групи, яка “надає послуги в сфері стратегічного та інвестиційного управління диверсифікованим портфелем активів у широкому діапазоні галузей по всьому світу”, не оновлювали з “ковідного” 2020 року. Проте навіть тут можна натрапити на цікаву інформацію. Наприклад, серед членів правління групи нині є пасинок Віктора Пінчука Роман, син Олени Франчук від першого шлюбу. Він розпочав роботу в EastOne у 2016 році.
Потужний медіаресурс – одна з ознак того, що Пінчук і досі впливає на політику опосередковано. Це добре продемонстрував останній виборчий цикл: канали Пінчука та флагманське політичне шоу “Свобода слова” намагалися дати слово всім і нікого не образити. Як результат – з вуст провідних політиків нечасто можна почути слова критики на адресу Пінчука, а керівник монобільшості Давид Арахамія називає мільярдера “не найгіршим олігархом у нашій країні”.
Всюди і потроху
Медіа (раніше до імперії олігарха також належала найтиражніша колись газета “Факти”, а наразі його сім’я залишається співвласником провідного радіохолдингу “Тавр медіа”) – не єдине, що продовжує пов’язувати Пінчука з політикою. Наразі у нього нема цілих “ручних” депутатських груп, але мільярдер кожного скликання робить у різні фракції помітні вкраплення тих, хто так чи інакше пов’язаний з ним.
“У Пінчука досі є його заводський округ, на якому він обирався двічі, а після того, як пішов з політики, тут перемагають його люди, – звертає увагу дніпропетровський журналіст Андрій Богатирьов. – Двічі це був металург “радянського типу” Яків Безбах, якого не вдалося збити навіть всемогутнім тоді “регіоналам”, а зараз у Раді від цього округу – більш прогресивний “слуга” Дмитро Кисилевський (обидва – колишні працівники “Інтерпайп”). Він (Кисилевський) – очі Пінчука в парламенті, а більшого тому і не треба”.
Окрім Кисилевського, який є явним лобістом інтересів олігарха, до його орбіти часто зараховують випускників проєкту Фонду Пінчука “Всесвітні студії”. Він надає талановитій українській молоді гранти на навчання в кращих світових університетах. У “Слузі народу” це – Єгор Чернєв, Єлизавета Ясько, Галина Михайлюк, у “Голосі” – Леся Василенко, у “Батьківщині” – Олена Шкрум, якій у минулому скликанні складав компанію інший стипендіат Олексій Рябчин. Нині Рябчин працевлаштувався в НАК “Нафтогаз”. До орбіти Пінчука також зараховують “слугу” Ладу Булах, яка на посаді виконавчого директора Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ/СНІД, співпрацювала з Фондом Олени Пінчук “АнтиСНІД”.
У 2020 році було припинено реєстрацію фонду “АнтиСНІД” у Великобританії, де він був заснований. При цьому британський офіс Фонду Пінчука продовжує функціонувати. Також зміни торкнулися благодійної організації “Фонд Олени Пінчук”, зареєстрованої в Україні: після початку війни фонд залишила Ольга Руднєва, яка керувала ним з 2004 року. Втім вона запевнила “Главком”, що організація активно працює.
Давня історія стосунків пов’язує з Пінчуком екснардепку Ольгу Бєлькову, що курувала міжнародні проєкти у його фонді і була менеджером EastOne. Раніше Бєлькова обиралася в Верховну Раду від “Удару”, “Батьківщини”, але склала мандат, аби очолити міжнародний напрямок діяльності Оператора ГТС. Так збіглося, що у цій сфері також присутні інтереси “Інтерпайпу”.
“Людина Пінчука” наразі є навіть у президії Верховної Ради: мова про Олену Кондратюк – дружину гендиректора холдингу StarLightMedia Олександра Богуцького.
Від цієї медіагрупи в першому уряді Зеленського засідав міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський, міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства в тому ж уряді був Тимофій Милованов – почесний президент Київської школи економіки, яку свого часу Фонд Пінчука також підтримував.
Особливий інтерес Пінчуку під час виборчої кампанії до Верховної Ради приписували до “Голосу”. Він вважався перспективним проєктом, але після низки помилок, відходу Святослава Вакарчука та внутрішніх чвар ледве животіє.
Зміна стратегії
В інтерв’ю після виборів 2006 року Пінчук не приховував розчарування, що в Раду не потрапили такі “новаторські”, а зараз вже забуті структури, як “Пора” і “Віче”. Проєкт “Віче”, очолюваний давньою соратницею та галасливою захисницею НПЗ Інною Богословською, був, мабуть, останньою спробою олігарха завести в Верховну Раду щось стовідсотково своє. Після цього фіаско він зосередився на інших форматах захисту своїх статків.
“У 2006-му ситуація для Пінчука була дуже невизначеною: з одного боку – Тимошенко з її реприватизацією, з іншого – Партія регіонів. Нема за кого було зачепитись, – згадує політолог Вадим Карасьов, який був другим номером списку “Віче”. – Але потім він (Пінчук) змінив стратегію: мабуть, хтось з хороших західних консультантів порадив діяти інакше. Не розраховувати виключно на своїх депутатів та якісь проєкти, які можуть провалитися, а створювати імідж прозахідного ліберального мецената, який піклується про нове “несовкове” покоління політиків. Це не принесло помітних успіхів відразу, але тепер Пінчук свій та більш зрозумілий для західної еліти, ніж, скажімо, Фірташ чи Коломойський”.
Пінчук швидко зрозумів: аби мати доступ до високих західних кіл, не треба економити. Задля того, аби стати “своїм” на Заході, він давно співпрацює з лобістом Дагом Шоном, який влаштовує олігарху та його людям зустрічі з американським істеблішментом. Траплялися у такій практиці і дуже сумнівні кейси. Через журналістські розслідування вдалося виявити, що свого часу Пінчук витратив близько $6 млн на піар-кампанію з відбілювання в Штатах репутації тодішнього президента Віктора Януковича. Хоча затято хотів лишитися при цьому інкогніто.
Пінчук регулярно робив внески на рахунок родинного фонду Клінтонів, але при цьому потрапив в історію з фінансовою підтримкою конкурента демократів – майбутнього президента США Дональда Трампа, чим навіть зацікавив ФБР. Американська преса писала, що у вересні 2015 року український мільярдер зробив пожертвування на суму $150 тис. в обмін на 20-хвилинний виступ Трампа через відеозв’язок на конференції “Ялтинська європейська стратегія” (захід Пінчук організовує вже майже 20 років). У 2015-му ця пожертва стала найбільшою в фонд тоді ще кандидата в президенти, якщо не рахувати внески самого Трампа.
Утім пожертви Трампу є копійками у порівнянні з мільйонними виплатами, які з 2006 року Пінчук зробив на користь Клінтонів і поглиблення своєї співпраці з демократами.
Українські сніданки під час щорічного форуму в Давосі, які організовує Фонд Пінчука, також є майданчиком для презентації українських політиків та налагодження контактів із західними елітами. Щоправда, вже поставало питання, чи не порушують таким чином українські депутати антикорупційного законодавства, літаючи у Швейцарію коштом олігарха? І що це, як не доказ “м’якого впливу” на владу? Але враховуючи, що високе представництво на заходах мільярдера не зменшується, цим мало хто переймається.
“Пінчук навчився працювати опосередковано і пропонує не декларації, а конкретну допомогу лобістського характеру, – пояснює політтехнолог Андрій Золотарьов. – А це багато чого варте, бо у наших олігархів та політиків не дуже складається з вмінням знайти потрібних людей, які правильно впливають і при цьому не “паляться”.
Експерт зауважує, що бізнесмен обрав стратегію вичікування, яка повністю себе виправдує: “Колишні інвестиції Пінчука (“Батьківщина”, “Голос”) багато в чому втратили актуальність, в умовах, коли парламент помножений на нуль. Він, беручи приклад з пана Сороса, потихеньку інвестував у молоде покоління управлінців, але воно поки що явно не проявилось і чекає свого часу. Та і сам Пінчук воліє не відсвічувати, розуміючи, як в Офісі президента ревно слідкують за такими рухами і можуть їх неправильно розтлумачити”.
Невдалі ставки
Та не всі інвестиції олігарха відбилися позитивно на іміджі. Наприклад, Пінчуку згадують, що саме він привіз в Україну модного на той час росіянина, а нині головного путінського пропагандиста Дмитра Кисельова. Московський гість був не тільки ведучим програм на ICTV, а й у своїй специфічній манері формував інформаційну політику телеканалу, чим викликав під час подій на Майдані бунт колективу.
Ще одна група росіян, яка стараннями Пінчука надовго осіла в Україні, – одіозний політтехнолог Тимофій Сергейцев та його співвітчизники Дмитро Куліков та Іскандер Валітов. Сергейцев почав співпрацювати з Пінчуком ще під час балотування того до Верховної Ради, потім опікувався президентською кампанією Кучми в 1999 році та консультував Віктора Януковича. Саме Сергейцеву приписують авторство скандального відеоролика часів виборів 2004 року про поділ українців на три сорти, який мав консолідувати електорат “регіоналів”. “Таланти” російських технологів використовувались у виборчих кампаніях проєктів, пов’язаних з Пінчуком, – вищезгаданого “Віче” та “Команди озимого покоління”. Обидві вони були високобюджетними і провальними.
Але на повну улюблений технолог Пінчука проявив себе вже після початку так званої “спеціальної військової операції”. Рік тому Сергейцев розродився на одному з кремлівських пропагандистських ресурсів статтею “Что россия должна сделать с Украиной”, де, окрім вже звичного для росіян заперечення існування української держави, по пунктах розписав необхідність масових репресій, перевиховання незгодних, жорсткої цензури, та тотальну деукраїнізацію та деєвропеїзацію України. Зміст цього опусу виявився настільки людожерським навіть для російської пропаганди, що на нього відреагували не тільки в Україні (особисто Зеленський), а й за її межами. Статтю Сергейцева, у якої навіть з’явилася своя сторінка в “Вікіпедії”, охрестили планом геноциду українського народу, який стане одним з доказів для майбутнього трибуналу щодо воєнних злочинів росії.
Невідомо, чи доклав руку Сергейцев раніше до статті Пінчука, що вийшла у 2016 році у виданні Wall Street Journal, але вона також була суперскандальною. У ній Пінчук виклав своє бачення того, як треба завершити тоді ще локалізований на Донбасі конфлікт. Заради досягнення миру він запропонував частково задовольнити вимоги росії, знявши на деякий час неприйнятне для неї питання повернення Криму, та не мусувати теми вступу України в ЄС і НАТО.
Зрозуміти миротворчу риторику Пінчука можна, адже російський ринок завжди був важливим для його металургійного бізнесу. Але після галасу та “зради”, що здійнялися після цього (висловився також і Фонд Сороса), Пінчук змушений був виправдовуватись: мовляв, редакційна версія відрізняється від оригінальної статті. Більше своїх міркувань на таку делікатну тематику він намагався не виносити на публіку. До 24 лютого минулого року.
Нині Пінчук вже не є таким дипломатичним, як раніше. Він використовує щодо росіян термін “рашисти”, та порівнює те, що вони витворяють в Україні, з геноцидом проти євреїв. У його фонді рапортують, що займаються постачанням протитанкових шипів та їжаків для оборони Києва та Дніпропетровщини, забезпечують всім необхідним військові частини, облаштовують тимчасові укриття, допомагають лікарням… Загальний обсяг допомоги вимірюється мільярдами гривень.
Втрату російського ринку Пінчук компенсував, зокрема, скасуванням квот на його продукцію в Євросоюзі та США. Підприємства “Інтерпайпа” через війну постраждали не так сильно, як металургійні гіганти Ахметова, але наближення виробництва та продажів до довоєнного рівня поки що є далекою перспективою. І через ріст цін на енергоносії, і через порушену логістику.
Імперію Пінчука підтримує на плаву не тільки експорт і вихід на нові ринки, а й панівне становище на ринку внутрішньому. “Інтерпайп” регулярно перемагає на державних тендерах: “Укрзалізниця” купує у компаній Пінчука колеса, а газові компанії – труби. Такі сталі альянси вже неодноразово потрапляли в поле зору Антимонопольного комітету – крайнього разу він зацікавився ними наприкінці минулого року. Антимонопольний орган розпочав справу проти групи “Інтерпайп” за ознаками зловживання становищем на ринку. Провина полягала у необґрунтованому підвищенні цін та встановленні різних умов до рівнозначних угод з покупцями товару. Втім юристам групи не вперше відбиватись від подібних претензій.
Під співи Елтона Джона
Володимир Зеленський, як і попередні президенти, не став для Пінчука тим міцним горішком, до якого він би не зміг знайти підхід. І дивовижна присутність олігарха на першій великій пресконференції глави держави за час війни – зайвий тому доказ.
У Пінчука – своя історія стосунків з Зеленським. Особливий контакт між ними був встановлений у 2008 році на гучному зібранні на честь святкування 70-річчя Леоніда Кучми. Тоді Зеленський виступав не тільки в ролі конферансьє, а й був співорганізатором гучного дійства. Святкування влаштували на березі Чорного моря в кримському селищі Партеніт. До паркової зони будинку відпочинку “Айвазовський” тоді з’їхався весь український та російський бомонд. Вишенькою на торті став виступ Елтона Джона, “на розігріві” у якого були Йосип Кобзон, Філіп Кіркоров, Олександр Малінін, Наталя Могилевська, Андрій Данилко та інші улюбленці подружжя Кучм. Заспівав зі сцени і головний спонсор заходу Пінчук, який разом з Олександром Пономарьовим та Миколою Басковим склав “тріо тенорів по-українськи”. Але головною зіркою концерту таки став “95-й квартал” та особисто Зеленський, який підкорив серця Кучми та Пінчука.
Згодом Зеленський згадував, що всі знайомства з Пінчуком у нього відбувалися тільки через колишнього президента. Перший контакт Кучми та Зеленського відбувся у 2001 році в кримському Судаку. Тодішній генпродюсер каналу “1+1” Олександр Роднянський зумів затягнути діючого президента з дружиною на фестиваль Всеукраїнської відритої ліги КВК. Криворізький “95 квартал” здобув перемогу у своїй віковій категорії.
Кучма добре запам’ятає Зеленського і Ко, бо надовго стане героєм їхніх номерів. А ближче з Пінчуком тодішній лідер “Кварталу” познайомився на бізнес-ґрунті, коли група StarLightMedia збиралася переманити його шоу до себе.
На самому початку каденції Зеленського у травні 2019-го журналісти простежили, як Пінчук непублічно відвідував Офіс президента. На питання, навіщо олігарх їздив до нового глави держави, який обіцяв кінець епохи нічних візитів і таємних домовленостей, на Банковій запевнили, що під час візиту йшлося про те, як повторно залучити Кучму до роботи Тристоронньої контактної групи. Невідомо, які слова знайшов Зеленський, але експрезидент таки погодився повернутися попри те, що раніше з групи показово вийшов.
Курс на деолігархізацію, оголошений свого часу Зеленським, якщо і позначився на другому за статками українському олігарху, то не суттєво. Пінчук заздалегідь підстелив собі соломки та, на відміну від багатьох колег із олігархічного кооперативу, забезпечив, як мінімум, нейтральне ставлення чергової влади.
