Уже традиційно середина вересня в Міннеаполісі – час, коли місцевий Український центр відчиняє двері для всіх охочих глибше пізнати українську культуру, історію, звичаї. Кропітка праця десятків волонтерів вже 18-ий рік поспіль переростає в чудове свято – Фестиваль української спадщини. Можливість розповісти, що Україна – не просто територія на світовій карті, бо Україна – це вміння бачити красу й творити її. Це запальні танці, трепетні пісні, це звуки фортепіано, що сягають глибин душі, це воском виведені писанки, ажурні витинанки, це смачні вареники зі сметаною. А фестиваль – це безкоштовний квиток, який дозволяє поринути у дивовижний світ народу з тисячолітньою історією.
Фестиваль як іскринки, завдяки яким у серцях українців Міннесоти горить вогонь пам’яті та любові до свого коріння. Саме з теплих почуттів до Батьківщини у далекому 1964 році українські емігранти заснували Український центр. У культурному осередку почали працювати юнацькі, спортивні та соціальні програми. Так український куточок на американській землі став оберегом рідної культури та спадщини. А згодом із бажання бути почутими народився Український фестиваль.
Українська спільнота вже давно стала повноцінною частиною американського суспільства. Громадськість і влада святкують разом з українцями. Mер Міннеаполіса Джейкоб Фрей проголосив 15 вересня 2018 року Днем української спадщини в місті. Привітала українську громаду й сенатор Міннесоти Еймі Клобучар. Крім того, цьогоріч завдяки підтримці виборців штату фестиваль вперше одержав грант від Державної ради мистецтв Міннесоти.
Під звуки трембіти фестиваль розпочинається. І ми вирушаємо у мандрівку Україною, бо відстань у майже 10 тис. км для нас – не перешкода.
Зупинка 1. Мистецька виставка
Арт-локація весь день не мала відбою від відвідувачів. Американці уважно споглядали за Ольгою Довгополою – писанкаркою, в чиїх руках звичайне яйце за допомогою писачка (дерев’яної палички з невеликим металевим резервуаром для воску), фарб та терплячості витратити на справу кілька годин, перетворюється на справжній витвір мистецтва.
Американці діляться, що їхні великодні яйця здебільшого однотонні, інколи з наклейкою. Тому і ближче розглядають писанки, переконуючись, що вони справжні. А потім поповнюють ряди охочих власноруч створити маленьке диво.
Поряд з куточком писанкарства – витинанки львівської мисткині Дарії Альошкіної (з приватної колекції Людмили та Володимира Анастазієвських). Отвори різної форми та величини, зроблені в папері, формують різноманітні візерунки з глибоким змістом. Серед них – дерево життя, жінка-берегиня, квіти, писанки. Це перша виставка Дарії на теренах Північної Америки. До цього її роботи побачила Європа та Південна Корея. Витинанка скорботи доповнює композицію про “Голодомор”.
Відвідувачі торкаються струн бандури (національного музичного інструмента), розглядають вишивану блузку – це теж частина мистецької виставки. Поряд роботи Тані Бунiк, американки українського походження першої генерації, яка вже понад 20 років створює кераміку в трипільському стилі.
Стіни прикрашають картини сучасних українських митців Міннесоти – Наталії Копес та Роксолани.
“Наталя закінчує приватний художній коледж у Міннеаполісі. Роксолана – програміст, без художньої освіти, але з глибоким баченням. На одній із виставлених нею картин зображена жінка, яка несе воду – символ нового життя, – розповідає Лілія Личковська, волонтер арт-команди. – Роботи художниць тут, аби надихнути громаду, показати, що є багато способів самовиразитися”.
Новинка виставки – екран, який дає можливість зануритися у віртуальну мандрівку сучасними українськими містами.
Зупинка 2. Вголос про біль
Композиція про Голодомор нагадує відвідувачам фестивалю про трагічні сторінки української історії. На початку 80-х років, коли в Україні боялися й пошепки розмовляти про Голодомор, у США з-під пера Роберта Конквеста, а згодом і Джеймса Мейса почали виходити тематичні статті.
“До 1983 року всі мовчали. А потім наче прокинулись. Після вшанування 50-ої річниці Великого Голоду в Міннесоті створили комітет, в який ввійшли обоє сенаторів штату, священики, професори”, – розповідає Олександр Полець, член місцевого комітету Голодомору.
Наприкінці 1985 року була створена Комісія конгресу США. Саме вона доказала, що голод 1932-33 рр. був штучним. Так інформація пішла у світ.
До цього часу документи про визнання Голодомору – геноцидом українського народу підписали губернатори 11 штатів. Зараз необхідні підписи для звернення до місцевої влади збирають і мешканці Міннесоти. Крім того, у штаті розповсюджують тематичні брошури, заплановані виставки у бібліотеках. А 28 жовтня в Українському центрі відбудеться вшанування уже 85-ої річниці геноциду.
Олександр Полець ділиться інформацією про ще один проект: “Міннесотський історичний центр виділив нам грантові кошти на записи розповідей дітей тих осіб, які пережили Голодомор. Для проекту обрали 15 учасників, вже розпочали брати в них інтерв’ю”.
Того дня багато говорили про Голодомор. Згадав про трагедію і поважний гість фестивалю, представник Світового конгресу українців при ООН, Директор комунікацій та медіа Українського Конгресового Комітету Америки – Андрій Добрянський.
“Вважаю своїм обов’язком розповідати світу про те, хто ми, українці, де наше коріння. Прагну, щоб в американських підручниках була згадка про Голодомор. А також, щоб геноцидом його визнала ООН. Якщо б це сталося раніше, вдалося б уникнути схожих трагедій в інших країнах світу”.
Звернув увагу промовець і на іншу важливу дату – 100-річчя української державності.
Зупинка 3. Там, де пісня й танець
Промова Андрія Добрянського плавно переносить нас із мистецького залу на сцену. Тут лунають пісні у виконанні вокалістів Наталі Крамаревської (музичний супровід – Миколи Крамаревського) і Галини Габріел, гурту “Весна” (учасниці: Ольга і Галина Ворончак, Наталiя і Ольга Предько), Евеліни Маркової, дуету Млади Худолій, сопрано світового значення, та її учня Ігоря Михайленка з дебютним виконанням арії із опери “Запорожець за Дунаєм”. Їх змінюють танцювальні ансамблі “Черемош” (Міннеаполіс) та “Зоря” (Онтаріо, Канада). А тоді клавіш торкаються пальці піаністів: Іванни Крамаревської, Юлії Васкевич, Єгора Ганшина, Софії Мицик, яка цьогоріч випустила свій перший сольний диск “Гуцульські Акварелі“.
Не лише музичним талантом багата Юлія Іваcкевич. За свою виставку про Голодомор у конкурсі “Національний День Історії” 13-річна дівчина була відзначена на державному рівні. А також нагороджена Центром австрійських студій Університету Міннесоти.
Український фестиваль неможливо уявити без запальної музики “Гурту Селюків”, створеного в 2007 році саме для виступу на Українському фестивалі. “Де ми граємо, завжди можна знайти охочих потанцювати”, – розповідають учасники. Колектив запевняє, що під їхню музику можна опанувати гопак, аркан, коломийку, орлицю, парапет і багато інших традиційних танців з різних куточків України.
Важливими популяризаторами української культури на фестивалі є танцюристи ансамблю “Черемош”. Багатий репертуар, яскраві костюми – вже після кількох хвилин споглядання ви поповнюєте лави шанувальників цих талановитих хлопців та дівчат.
Історія ансамблю сягає ще 1934 року. Тоді завдяки легендарному українському хореографу Василю Авраменку в США та Канаді з’явилося багато українських танцювальних колективів. Керівник ансамблю Кен Матлашевський народився у Канаді, танці вивчав в Україні (Львів, колектив “Юність”). Пригадує, як 20 років тому набрав свою першу групу: “Тут танцюють і мої діти. Зрештою, всі вони – мої діти. Тепер маємо п’ять вікових груп: від 4 до 24 років. Навчаємося танцювати лемківські, буковинські, закарпатські, бойківські танці”.
Серпень 2017 року був особливим для “Черемоша” завдяки подорожі в Україну: танцювали у Львові й Коломиї, милувалися мальовничими Карпатами.
Танець за танцем веде нас до родзинки свята – справжнього козацького гопака. Чудова можливість для чоловіків і хлопців продемонструвати свою силу та мужність.
Виступ “Черемоша”, наче машина часу, переніс Мирославу Бринь у минуле і дозволив відчути себе шістнадцятилітньою дівчиною: “Це було 58 років тому. Ми з моїм майбутній чоловіком танцювали тут. Як же швидко пробігли роки, як одна мить. Я з любов’ю дивлюся на малих діточок, які сьогодні на сцені, а в пам’яті – ще вчора я була на їхньому місці”.
Гості фестивалю радо вітали ще один талановитий ансамбль – “Зорю” (Канада, художній керівник – Брайян Пічко). Виконуючи традиційні й сучасні танці різних регіонів України, колектив подорожує містами Канади та США. Перехопивши естафету в “Черемоша”, ансамбль планує в серпні 2019 року відвідати Україну.
Зупинка 4. З’їж вареник – підтримай лідерів
Смачна українська кухня додавала сил та наповнювала відвідувачів енергією. На фестивалі можна було поласувати борщем, бограчем, дерунами, млинцями, пивом, морозивом. Та королем кухні безсумнівно став вареник, вибудувавши за собою найдовші черги.
Важливо, що кошти, отримані від продажу вареників, стануть хорошою фінансовою підтримкою для Табору лідерства Scolar. Цього літа (18 червня – 1 липня) табір вперше відбувся на теренах Міннесоти. Двотижневу програму вдалося реалізувати завдяки спілці Української молоді при Українському Центрі. Табір уже 4 роки збирає дітей в Україні (у Карпатах). Програма розроблена й очолюється експертами Українського Католицького Університету – Андрієм Рождественським та Світланою Бугай.
Оздоровитися, подружитися зі спортом, піти в похід – лише частина можливостей, які надає табір. Молодь виховує в собі лідерські навички, вчиться працювати у команді, мислити. Міннесотські учасники табору вивчали історію Міннеаполіса, освоювали ази репортерства, відвідали мерію. Під час інтерв’ю з градоначальником дізнались про його українське коріння (дідусь та бабуся мера виїхали з України на початку 20-го століття).
Один із організаторів табору і член ради директорів Українського центру Микола Саражинський ділиться своїми планами на майбутнє: “Це перша ластівка на території США. Хотілося, щоб такі табори з’явилися по всій країні”.
Важливою частиною фестивалю є аукціон, на якому спільнота українців виставляє різноманітні лоти. Громадські внески за них є одним із джерел фінансування фестивалю.
Зупинка 5. Розваги
На святі були представлені понад 15 торговельних наметів. Завдяки цьому стало можливим не лише пізнати українську культуру, але й забрати зі собою її часточку. Гостям фестивалю припали до вподоби вишиванки, привезені з України Віктором Лобзуном та українськa біжутерія від Юлії Колд.
На завершення – уже традиційний конкурс із поїдання вареників.
Не забули організатори фестивалю і про найменших відвідувачів. Для них упродовж всього дня працювала ігрова зона із цікавими призами.
Фестиваль добігає кінця. Люда Анастазієвська, член планувального комітету фестивалю та член ради директорів Українського центру, підсумовує: “Ми тут, щоб святкувати та популяризовувати українську спадщину, розповідати пересічним американцям про нашу культуру, історію і традиції. Фестиваль єднає нас всіх – українців 3-ої і 4-ої хвилі, тих, хто тут народився, хто приїхав давно і нещодавно. Тут ми бачимось зі старими друзями та зустрічаємо нових, тут черпаємо натхнення”.
І коли на календарі буде вересень 2019, українців Міннесоти знову збере фестиваль. Щоб згадати минуле, помріяти про майбутнє, поласувати смачною українською кухнею, послухати пісень солов’їною, помилуватися народними танцями і навіть самим піти в танок. Щоб берегти в собі Україну. Бо як далеко від дому, чи як високо ми б не були, на землі тримає нас коріння.
Особлива подяка Павлові Яблонському – президенту фестивалю, Зенону Давидовичу – його заступнику, Ніні Хоревич, Тарасові Підгайному – людям, які присвятили цій справі 18 років, Люді Анастазієвській, яка відповідає за організацію концертів та культурної виставки впродовж останніх 3-ох років, Павлові Солнтцеву, Миколі Саражинському, Марії Дігтяр та Бренду Доуну, Лілії Личковській, Ользі Довгополій, Юлії Коулд і всім-всім доброчинцям та артистам, завдяки яким свято відбулося!
Нагадуємо: усі волонтери працюють безкоштовно, а частина коштів, виручених за продаж їжі, прикрас, вишиванок, сувенірів, поповнює скарбничку Українського центру та українських церков Міннесоти.
Організатори фестивалю висловлюють щиру подяку спонсорам:
Platinum Tryzub Sponsor ($1000) – Anonymous Ukrainian Community Benefactors;
Ukrainian Kovbasa Sponsor ($1000) – Kramarczuk’s Sausage Co;
Gold Sponsor ($500): Keller Williams Premier Realty (Demyan Trofimovich), Doroschak Dental (Dr. Michael Doroschak), Northwestern Tire Co. Inc. (Mary Mocio Gallagher), Ukrainian Gift Shop (Perchyshyn Family);
Silver Sponsor ($250): Kozlak-Radulovich Funeral Chapels, Maidan MN, NE Bank, ODFFU, Paradise Market (Igor Kedyk), PLAST, St. Constantine Ukrainian Catholic Church, Ukrainian American Youth Association (CYM), Ukrainian American Community Center, Ukrainian Village Band.
