Півстоліття тому, 15 листопада 1970-го року, в Єпископальній каплиці містечка Давнерс Гроу округу Дюпейдж (Downers Grove, DuPage County) отець Євстахій Писар відправив першу Службу Божу новоствореної парафії української діаспори Іллінойсу. 13 грудня 1970-го року, в день празника святого апостола Андрія, небесним покровителем парафії було обрано святого Андрія Первозванного.
Цей день вважається днем народження Української Автокефальної Православної церкви святого Андрія Первозванного в передмісті Чикаго Блумінгдейл (Bloomingdale). Він став початком і надихаючим стимулом самовідданої праці, жертовності й посвяти для її парафіян та священнослужителів протягом довгих 50 років.
13-го грудня 2020 року в катедрі св. Андрія Первозванного помісної Української православної церкви відбулася Божественна Літургія з нагоди піввікового ювілею парафії. Після цього митрофорний протоієрей Віктор Полярний звершив подячний молебень до Пресвятої Богородиці з нагоди престольного празника. Щороку у день храмового свята урочистості продовжувалися в культурному центрі парафії, але цього року через розповсюдження короновірусу святковий банкет відбувся у віртуальному режимі. Святочна програма транслювалася на youtube (https://youtu.be/LNTY2u8GuPA).
Ідея побудови Української православної церкви поза містом Чикаго зародилась з багатьох причин. Найголовніші з них – збереження Української незалежної православної церкви з її соборноправним устроєм та української мови в богослужінні, дотримання рідних звичаїв і традицій. Наприкінці 60-х років минулого сторіччя діаспоряни Іллінойсу, які оселилися в південно-західних передмістях Чикаго, усвідомили важливість заснування української церкви для об’єднання громади та залучення молоді до національно-патріотичного, культурного та громадського життя. До храму Божого люди приходили не тільки помолитися й подякувати Всевишньому, але й поділитись радощами і печалями, створювати патріотичні й молодіжні організації, проводити благодійні акції.
Ініціатором заснування української православної церкви виступив Петро Драпало, який розумів небезпеку процесу асиміляції молодого покоління. На щастя, серед тих, хто поселився на північному заході, знайшлися відважні однодумці, котрі вирішили збудувати новий паросток українства. Ними було створено ініціативний комітет, до якого увійшли Микола Борачук, Лука Буранич, Петро Врублівський, Микола Ковальчук, Валентин Кохно, Тарас Кохно, др. Василь Марчук, Дмитро Момотюк, Григорій Проскурин, Павло Слобідський і Микола Филипович. Головою був обраний Петро Драпало. 6 вересня 1970 року на перших зібраннях постановили заснувати нову парафію в Давнерс Гроу й отримати дозвіл від декана о. Білецького.
15 листопада 1970 року отець Євстахій Писар відправив першу Службу Божу. Чутка про нову парафію швидко поширювалась і до церковної громади почало приєднуватись дедалі більше сімей. Тож на їхні пожертви невдовзі змогли придбати будинок, в якому і правили службу. Умілі руки українських господарів впорядкували цю будівлю до належного стану, а через 3 роки вирішили її продати і придбати 3 акри землі в Давнерс Гроу під будівництво нової церкви. Проте згодом парафіяни надумали перемістити цей осередок більше на північ. У 1976 році вони придбали 15 акрів землі для постійної осідлості парафії св. Андрія в містечку Блумінґдейл.
Тут у великому перебудованому залі відбувалися відправи Служб Божих. Була добудована модерна комерційна кухня, яка до цього часу, при жертовній праці сестрицтва Святої Софії, служить потребам парафії.
Першим парохом громади був протоієрей Орест Кулик. Пізніше настоятелями парафії були отці Юрій Красевич, Анатолій Ситник, Сергій Головко, Микола Боднарчук, Богдан
Калинюк і нинішній пастор, протоієрей Віктор Полярний.
Серед меценатів парафії не можна оминути великий вклад двох братів: доктора Василя Трухлого, який крім фінансових пожертв, протягом майже всього існування церкви безкорисно керував хором, і доктора Юрія Трухлого, який пожертвував на будівництво храму 250 тисяч доларів.
Великих старань, праці й фінансових пожертв для побудови храму доклала чисельна українська громада. Сестрицтво святої Софії впродовж 50 років своєю щоденною невтомною працею є головним стрижнем в житті церковної громади святого Андрія. Нелегкою справою було отримання дозволу на цвинтар при церкві. І задум, і його реалізація знову ж таки стали заслугою Петра Драпали.
***
Восени 1983-го року було розпочато будову нового храму св. Андрія Первозванного, присвяченого тисячоліттю утвердження християнства на території Київської Русі. В день масового й урочистого відзначення тисячоліття хрещення Русі новобудова була довершена. Посвячення храму відбулося 8 листопада 1987-го року.
Ця велична подія сколихнула всю громадськість міста Чикаго й околиць. Для громади церкви св. Андрія Первозванного це був день здійснення їхньої мети. День завершення, здавалося, нездійсненної мрії, для досягнення якої було присвячено 17 літ тяжкої праці і великих зусиль невеликої групи відданих людей. Тепер ця славна церква тішить око своїми золотими банями всіх, хто проїжджає на захід чи схід.
Також було споруджено іконостас в українському стилі, на якому, мабуть, вперше було зображено святого Петра Могилу.
Справжньою гордістю церкви є хор, який було засновано ще в 1970 році. Керував ним відомий професор Іван Трухлий, а коли він відійшов у Вічність, його місце зайняв син — доктор Василь Трухлий. Своїми успішними виступами хор уславився не тільки в Чикаго, а й далеко за межами мегаполісу.
Так, за 50 років, з рентованої каплиці повстав духовний і культурний український осередок в передмісті Чикаго. З величавим храмом Божим, будинком емеритів (людей пенсійного віку), аудиторією ім. Івана Трухлого, залом щоденного вжитку, школою українознавства, танцювальним ансамблем “Водограй”, школою іконопису, філією кредитівки “Самопоміч”, а також з меморіалом жертвам Голодомору, першим в США пам’ятником Героям Небесної Сотні та усім загиблим Героям й похованням воїнів УПА і бійців дивізії “Галичина” на парафіяльному цвинтарі.
З новим піднесенням і посвятою було довершено багато сміливих починань, серед яких і встановлення над входом до храму мозаїчного панно всіх святих української землі. Ця мозаїка була урочисто посвячена Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом.
У червні 2009-го року настоятелем церкви св. Андрія Первозванного став митрофорний протоієрей Віктор Полярний, який народився 31 жовтня 1935 року в місті Золочів Харківської області в родині розкуркулених селян. Коли родина Полярних у листопаді 1948-го року переселилася до Бразилії, пана Віктора зарахували до семінарії Святого Йосипа в Прудентополісі (штата Парана у південній часині Бразилії), де він продовжив свою науку. В листопаді 1999-го року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет підвищив його до сану протоієрея, а в травні 2002 році за ревну працю для помісної Української православної церкви Київського патріархату нагородив митрою. Також сьогоднішній настоятель пафії Віктор Полярний нагороджений орденом святого рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня (2006), орденом Святого Миколая Чудотворця (2007), а від 2-го липня 2008 року його було призначено секретарем вікаріату помісної Української православної церкви Київського патріархату в США.
У своєму виступі митрофорний протоієрей Віктор Полярний привітав парафіян з храмовим святом й 50-літнім ювілеєм та зауважив:
“Дорогі брати і сестри! Згадаймо наших попередників, які вже оселилися у Царстві Небеснім, згадаймо тих перших діаспорян і наших батьків, які вклали свої зусилля в заснування парафії святого Андрія, щоб наші діти, наші внуки мали можливість продовжувати громадське і релігійне життя на цьому маленькому острові української землі. Коли ми знаходимося на посілості парафії святого Андрія, то відчуваємо подих повітря пахучого поля української землі, що є невід’ємною частиною українського народу, як і невід’ємною частиною святої помісної Української православної церкви. Ми тішимося, що наша церква підтримує ідею повної незалежності національної Української церкви й Української Держави. Наша рідна церква бореться проти нищівної русифікації, проти несправедливості і деморалізації нашого українського народу. Сьогодні, як ніколи, ми повинні показати всьому світові, що українська діаспора проявляє єдність і солідарність з помісною Українською православною церквою та з її предстоятелем, Митрополитом Київським і всієї України Блаженнійшим Епіфанієм. Ми заявляємо про нашу незламну і щиру вірність українському народові у змаганні за повну незалежність української нації і збереження українських кордонів”.
Присутніх і гостей також привітав голова управи парафії Іван Яресько:
“Хочу коротко передати вам мої почуття та бачення здобутків громади церкви св. Андрія. Я вперше був прислужником у вівтарі у 1976 році, у віці 7 років, коли парафія орендувала лютеранську церкву у місті Ломбарді. Було багато змін за останніх 50 років, але є й те, що не змінилося. Перша Служба Божа була відслужена у 1970 році, у звичайній хаті у місті Давнерс Гроу, де семеро родин мали мрію заснувати УПЦ поза межами Чикаго. Пізніше перейшли і служили у стайні, коли купили цю посілість у Блумінгдейлі. Сіно на підлозі, птахи літали і підспівували із хором. Без обігріву, без тепла, але з радістю та натхненням. Сьогодні ж ми маємо великий та пречудовий храм, золоті бані якого у козацько-бароковому стилі можна бачити далеко з дороги, з прекрасним іконостасом у православному стилі з унікальними іконами українських святих.
Було багато змін. Ми ховали своїх рідних на різних цвинтарях поблизу Чикаго, бо не мали свого. Сьогодні ми маємо тут український християнський цвинтар, де можемо поховати своїх рідних, прийти і помолитися за них.
Ми перетворили стайню в культурний центр, де зараз є банкетний зал, професійна кухня, класи для школи українознавства та навіть філіал федеральної спілки каси “Самопоміч”. Ми заснували громадський комітет Голодомору, який тепер вже став Фундацією українського Голодомору у Чикаго та спорудили один із найкращих пам’ятників жертвам Голодомору.
Ми збудували дім пенсіонерів з 23 квартирами і сьогодні вітаємо вже молодших жителів з України. Ми маємо чудову оселю і навіть повноцінний майданчик для наших дітей. Ми разом збудували перший, та на мою думку, найкращий пам’ятник Героям Небесної Сотні та всіх Героїв, котрі поклали своє життя за державність України.
З тих семи родин виросла парафія з понад 150 родинами. З тих семи родин виросло сестрицтво, братство, церковний хор, школа українознавства, школа народних танців та велика українська родина.
Що не змінилося? Найважливіше – наша мета та наші принципи. Від початку заснування парафія св. Андрія працює для об’єднання всіх українських емігрантів, незалежно від віросповідання, приналежності до конфесії чи до так званих еміграційних хвиль. У лоно цієї церкви запрошують усіх, в чиїх грудях б’ється українське серце, хто шанує українські звичаї та традиції, хто пам’ятає своє славне коріння і любить Україну”.
З святковими привітаннями виступили Митрополит Київський і всієї України Блаженнійший Епіфаній, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, архієпископ Донецький і Маріупольський Сергій, Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов, голова управи парафії святого Андрія Іван Яресько, єрей Михайло Лещишин, протоієрей Ярослав Марікот, протоієрей Роман Загурський, президент та виконавчий директор кредитової спілки “Самопоміч” Віталій Кутний, віце-президент дирекції кредитової спілки “Самопоміч” Ореста Фединяк; протоієрей Анатолій Басараб, а також Віталій Доскочинський, Ярослав Ворожбит, Ярослав Сидоренко, Мар’яна Покотило, квартет “БАЙДА-2” та ансамбль українських бандуристок Північної Америки.
На закінчення торжества митрофорний протоієрей Віктор Полярний подякував усім жертводавцям та гостям свята “за участь, щедру жертовність та успішне відзначення храмового свята”.
“Ми не можемо мати Бога Отцем, якщо не маємо за Матір Церкву. Поза Церквою спастися неможливо” (св. Августин).
