Історичне дослідження діяльності славетного пластового куреня в двотомнику “Лісові Чорти. Їх життя і буття”
Організація “Пласт” була офіційно заснована 1912 року. Упродовж ХХ століття члени пластуни займалися вихованням молоді та брали участь у ключових для України військових подіях. Окрім участі у збройних формуваннях боротьби за Україну, пластуни зарекомендували себе в інших корисних для країни справах.
Вихованці цієї організації здійснили вагомий внесок у державотворення та позитивний імідж України в світі. Серед відомих пластунів варто згадати Северина Левицького, першого Начального Пластуна, Івана Боберського, автора назви організації “Пласт”, Івана Чмолу, який очолив першу пластову організацію у Львові, Любомира Гузара, патріарха-предстоятеля Української греко-католицької церкви, Олега Ольжича (Олег Олександрович Кандиба), українського поета, археолога, діяча Організації українських націоналістів, сина поета Олександра Олеся, Дарію Цвєк, українську кулінарку, авторку книг “Солодке печиво” (в 1920-х роках долучилась до 13-го куреня імені Орисі Завісної в станиці Коломиї), Любомира Романківа (науковця компанії IBM), американську співачку Квітку Цісик, українського композитора і диригента родом із Самбора Львівської області Миколу Колессу, президента Українського католицького університету, єпископа Української греко-католицької церкви Бориса Ґудзяка…
“Лісові Чорти. Їх життя і буття”
Найчисельнішою й найвідомішою пластовою групою вважають курінь “Лісові Чорти”. Серед вихованців куреня – військові, дипломати, громадські діячі, науковці. До своєї смерті членом “Лісових Чортів” був Богдан Гаврилишин – економіст, меценат, громадський діяч. Досі в курені перебуває Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні (2014-2019 роки) Роман Ващук.
Пластовий курінь “Лісові Чорти” заснували 22 липня 1922 року. За цей час курінь не лише зберіг і продовжив діяльність у діаспорі впродовж періоду заборони Пласту в Україні (з повоєнних часів пластуни на території УРСР діяли лише в підпіллі й відновили діяльність з 1989 року), був середовищем для успішних і корисних суспільству діячів, а й зберіг традиції, що передавали члени куреня один одному на різних континентах. Офіційна назва куреня у Пласті – “3-й курінь УСП та УПС “Лісові Чорти” (УСП, улад старших пластунів – вікова група у “Пласті” від 18 до 35 років; УПС, улад пластунів сеньйорів – вікова група у “Пласті” від 35 років і старші).
“Кодекс Лісових Чортів” видавали шість разів – вперше у Львові 1925 року, згодом 1948-го (Мюнхен, Німеччина), 1957-го (Нью-Йорк, США), 1964-го (Чикаго, США), 1997-го (Нью-Йорк, США) та 2019-го (Івано-Франківськ) років. “Лісові Чорти” вважають “Кодекс” книгою, що мають право читати тільки члени куреня, що перебувають на другому ступені і вище. У виданні 1997 року є рядки: “Старим, щоб не забули, молодим на науку, а прийдешнім поколінням на вічну пам’ять про славне Велике Плем’я Лісових Чортів – цей Кодекс складено”.
Найперше видання 1925 року не збереглося, тож можемо лише припускати, наскільки відрізнявся вміст першого та останнього видань. Відкритою для всіх охочих є лише перша глава “Кодексу”, котру можна побачити на сайті Лісових Чортів, а також у Кодексі Лісових Чортів. У цій главі, зокрема, коротко описали історію створення куреня: бабуся, що йшла біля скель-печер с. Розгірче (зараз Стрийщина, Львівська область), побачила брудних мандрівників та дала назву “Лісові Чорти” (насправді цю фразу бабуся вигукнула з переляку). У “Кодексі Лісових Чортів”, окрім цього, є важлива інформація щодо куреня. Зокрема, про ієрархію, назовництва, традиції, тотеми, типи зборів, бюрократичні нюанси, пісні куреня.
В останньому виданні 2019 року можна також побачити зображення усіх тотемів. У відкритій для загалу першій главі можна прочитати про якості характеру, якими має володіти член куреня: “Усі Лісові Чорти мусять бути добрими пластунами. Але у пластуванні підходять вони суворо до змісту, а свобідніше до форми”. За Кодексом, член куреня має непохитно вірити “у пластову ідею, що є по дорозі до Великої Української Ідеї і кращого завтра людства”. При цьому, член куреня також має у формальних справах керуватися фантазією, свободою і вказівками Лісової Премудрости – абстрактного явища, під патронатом якого діють “Лісові Чорти”.
Також член куреня має бути лицарської вдачі й аристократичного духу, а також вирізнятися життєрадісністю, оптимізмом, фантазією, почуттям гумору й романтики та в доброму напрямі “вибиватись понад пересічність”. Пересічними Лісові Чорти називали середньостатистичних людей. Також Лісові Чорти мусять “тримати фасон”, працювати в міру своїх сил на користь і на славу України, Пласту і куреня. Важливим акцентом є бажання “Лісових Чортів” становити спільноту, об’єднану загальноукраїнськими, пластовими й фамілійними ідеями, та працювати на користь української справи на теренах їх нового поселення”.
Таким чином, відкрита перша глава сприяла бажанню пластунів вступити до куреня “Лісові Чорти”. Найбільш інформативними зразками дослідження діяльності пластового куреня “Лісові Чорти” в історичному дискурсі є два томи збірника “Лісові Чорти. Їх життя і буття”. Перший том описує роки з 1922 по 1945, другий – з 1945 по 2007. Обидва томи написані під редакцією членів куреня “Лісові Чорти”: Романа Барановського, Івана Костюка, Івана Манастирського, Мирослава Раковського, Юрія Старосольського (працювали над першим томом), Володимира Корнага, Олексія П’ясецького, Івана Бриковича, Іринея Юрчука та Петра Содоля (працювали над другим томом). Перший том, виданий у Нью-Йорку 1983 року, складається із історичної та мемуарної частини. У ньому є детальніший опис початку функціонування пластового куреня “Лісові Чорти”.
Мандри і спорядження “Лісових Чортів”
Вартим уваги є опис мандрів “Лісових Чортів” у період їх заснування. У цих мандрах група хлопців вирішила створити пластовий курінь. Про це в мемуарній частині розповідає Ярема Весоловський, що першим отримав титул “Люципер” – титул головного у “Лісових Чортах”. З оповіді Веселовського можемо, зокрема, дізнатися про спорядження, що мали “Лісові Чорти”: гірські черевики, яких бажали багато пластунів. Автори розповідають, що після воєнних дій на західних землях, можна було купити дешево лише так звані “військові” неякісні черевики – їх мандрівники самі пробивали “цвяхами-зольняками та підковами і намащували шкіру старим жиром чи оливою”. Таке взуття витримувало одну мандрівку, а в дорозі доводилося його ремонтувати, дізнаємося ми з розповіді Яреми Весоловського у розділі “Мандрівки Лісових Чортів у Карпатах 1922-1930”.
У цьому ж розділі можемо дізнатися про інші елементи спорядження: капелюхи (купували на львівській фабриці, що постачала “повстяний” матеріал з Відня, закінчувала цей матеріал у Львові і продавала ці капелюхи для “Пласту” “західних земель”. За інформацією Весоловського, Лісові Чорти носили орлині чи соколині пера, прикріплені з лівого боку капелюха металевою голівкою чорта, шкіряні “французькі” пояси (“завширшки три цалі (інчі) з поперечкою, що ішла від правого рамена до лівого боку, на зразок старшинських поясів французької чи британської армій”. Мандрівники носили їх тому, що широкі пояси не тисли так, як вузькі, а “поперечка підтримувала на лівому боці пояс, при якому на пружинових гачках, т. зв. “карабінках”, висіла польова пляшка на воду, сокирка, пластовий ніж, течка з мапами і записником”), палиці (з твердого, “по змозі” ясеневого дерева, близько двох метрів завдовжки і закуті внизу гострим залізним вістрям, яке Чорти купували в крамницях спортивного спорядження, рюкзаки (спортивного типу, “по змозі” з багатьма кишенями.
Іноді купували вживані військові наплечники з залишків колишньої армії Австрії. На наплечник зверху і по боках мандрівники чіпляли скручений “у рольку коц і часом шатрову плахту, а на верх наплечника круглу чи прямокутну менажку, залежно від того, якого військового походження вона була, австрійського чи німецького”, намети, “шатрові плахти “ромбові” австрійського походження” чи прямокутні німецькі. Кожен мандрівник мав взяти з собою одну плахту, і тоді з двох плахт будували одне стіжкове чи прямокутне шатро. Хто не мав такої плахти, мусив просити переночувати інших “в гості на третього”. Ці шатрові плахти використовували і як дощовики. Під час дощу мандрівники накривали себе разом з наплечником такою плахтою.
Важливим була фіксація людей, що ходили у мандри на початку створення куреня – значна частина цих людей стане активними членами “Лісових Чортів”. У розділі “Перша мандрівка Лісових Чортів” Ярема Весоловський дає список тих, хто був у їхньому гуртку, що пішов у мандри в липні 1922 року: “У склад цього гуртка ввійшли: Ярко Весоловський, Богдан Кравців, Степан Салик, Іван Зубенко, Володимир М., Богдан Окпиш, Петро К., Петро Лапка і Володимир Городецький”. Із книги відомо, що Володимир М. – це Володимир Мурський.
Також з розділу можна дізнатися маршрут найперших мандрів (місто Борислав – село Розгірче). На сторінках розділів, що описують мандрівки, вкладена відсканована карта з позначенням маршрутів мандрів. У розділі “Перша мандрівка Лісових Чортів” Ярема Весоловський описує подію під час мандрів у селі Розгірче, що спричинила появу в куреня назви “Лісові Чорти”: “Перед печерою була велика каменюка, на неї виліз Галайда (Б. Кравців) і почав виголошувати свої вірші. Мабуть, тоді він теж і дістав своє друге порекло “Поет диких скель”. І приблизно в часі рецитації Галайди вийшла з лісу від сторони ріки Стрий стара бабуся, що несла на плечах у плахті назбирані в лісі патики і хмиз. Селяни-бойки в тому часі в тих околицях були дуже вбогі і дуже часто не мали власного палива, навіть щоб тільки заварити страву, бо всі ліси і полісості були в руках польських дідичів. І ось ця бабуся, побачивши несподівано таких окапелюшених людей чи з’яв, налякалася вельми, почала христитися і щось там зі страху бубоніти, називаючи нас лісовими чортами”.
Також тут можна знайти той важливий факт, що випадок з бабусею трапився 11 липня, проте датою заснування вважають саме 22 липня: “І хоч бабуся охрестила нас Лісовими Чортами декількома днями раніше, то постання Лісових Чортів зовсім справедливо треба приписати даті 22-го липня 1922 року, значить тоді, коли формально оформилося пластове з’єднання, обрало свій провід і прийняло свою назву”. Провід – це ті, хто мають обов’язки, важливі для функціонування куреня.
З причин відомих тоді тільки самим учасникам мандрівки вони обрали, без формального голосування, своїм провідником Ярка Весоловського і дали йому порекло “Цісар”… 22-го липня 1922 року оформилися в гурток і зав’язок майбутнього куреня старших пластунів і тоді прийняли назву “Лісові Чорти” і послідовно надали своєму провідникові нове порекло “Люципер”… Тоді також обрано інших членів гурткового проводу, і гуртковим писарем став Богдан Окпиш (Бодьо-Мужиньок) з титулом Чорт-Писар, обрано теж скарбника, який купував залізничні квитки, закуповував харчі тощо.
Завдяки спогадам члена “Лісових Чортів” Петра Ісаєва ми дізнаємося, що сказав духівник при посвяті, текст присяги членів куреня, подальшу програму церемонії та навіть чим у той день пригощали у пластовому осередку Львова. Є спогади, присвячені таборам, де брали участь “Лісові Чорти”. Важливою цінністю є розділ “Ті, що відійшли на Вічну Ватру”, де є перелік членів куреня “Лісових Чортів”, що померли на момент закінчення першого тому. Також у томі є низка фотографій “Лісових Чортів” першої половини ХХ століття, а також перелік порекл (“псевд”) чинних на той час членів куреня.
“Лісові Чорти” в світі
Другий том “Лісові Чорти. Їх життя і буття” видали 2010 року. Тут автори зробили акцент на розвитку “Лісових Чортів” у різних осередках світу. “Майже увесь період у цьому збірнику, це наша мандрівка не по горах Карпат і не по річках Полісся, але по чужих державах і континентах”, – написано в розділі “Від редакції”. В цьому ж розділі редакція висвітлює власне бачення цінності куреня “Лісові Чорти”: “Сам факт, що блукаючи довгими літами по світі, його члени не розгубилися, а привели до Розгірча, Львова і Києва свідомих з сильним хребтом та українською душею людей, що стали до праці при розбудові нової української держави, говорить за їх вартості. Ми, Лісові Чорти, впевнені, що майбутні дослідники діаспори і наші нащадки скористають з написаного і відповідно оцінять вартість нашого збірника”.
Тут йдеться про те, що у часи Першої та Другої світових воєн і після них члени куреня не залишалися в одному місці – хтось емігрував до інших країн і навіть континентів. А на час написання передмови Україна вже була незалежною державою – і в кількох осередках України (Львів, Київ, Івано-Франківськ) знову з’явилися “Лісові Чорти” через понад 70 років після створення куреня, перейняли традиції куреня з української діаспори. Завдяки розділам, де описують життєдіяльність різних кодел (так у “Лісових Чортах” називають осередки), можемо побачити спільне та відмінне одного пластового куреня у різних частинах світу. Це стосується як заходів, що проводять “Лісові Чорти”, так і одностроїв – офіційної форми пластунів.
“Як творилася і росла Молода Фамілія Лісових Чортів”
Молода Фамілія – це “Лісові Чорти” молодшого віку (до 33 років). Створення Молодої Фамілії відносять до 1946 року – по-перше, від заснування куреня минуло понад 20 років, тож засновники були уже не такі молоді; по-друге, з 1939 по 1945 роки (період Другої світової війни) Пласт цілком перебував у підпіллі, тож повоєнний час вважають відновленням організації. Зокрема, серед засновників Молодої Фамілії Лісових Чортів можемо побачити відомого економіста, мецената та громадського діяча Богдана Гаврилишина, а також майбутнього останнього президента УНР в екзилі (1989-1992) Миколу Плав’юка.
Важливим елементом є розділ “Про творчість і музу ЛЧ”. У ньому зібрані вірші та пісні, складені фаміліянтами (так “Лісові Чорти” називають членів куреня). Творчість стосується не лише куреня, а й знакових для України подій. Наприклад, уривок твору “Помаранчеві стяги” члена “Лісових Чортів” Анатоля Прасіцького, що написав збірку віршів “Світлолови” 2005 року, присвячений Помаранчевій Революції:
В столиці холод віє і сипле сніг,
Закрив дахи і вулиці широкі,
А на Хрещатику горять помаранчеві стяги,
Народ відстоює свободу і права держави.
На майдан несіть вінки й прапори,
На майдані днесь революцію кують.
У завтра вірте, – краще завтра,
Святкує з вами світ, палає ватра.
Видавництво
Книга “На Байдаках” під літературною редакцією Юрія Кошельняка – ще одне джерело знань про діяльність куреня “Лісові Чорти”. Твір видали 1957 року – він присвячений водному походу “Лісових Чортів” 1930 року на Полісся. Член куреня “Лісові Чорти” та тодішній Начальний Пластун (найвища посада у Пласті) Юрій Старосольський описує мотиви учасників мандрів: “А тоді-то Польща ділила і панувала: в межах одної держави політичні кордони ставила, Волинь, Полісся та Галичину відділяла, зв’язків між ними не бажала. Волинські пластові частини порозв’язувала і численних пластунів наших по тюрмах за українські мрії карала. А, як відпір, пролунав клич: Ламати Сокальський кордон! Ламати його на кожному відтинку, в кожний спосіб! То й ми знайшли свій відтинок і спосіб. Наш відтинок був – тихі, забуті села вздовж водних доріг Буга, Мухавця, Великого Каналу… аж до Прип’яті за Пінськом… І тоді кожна зустріч, розмова, кожен спів для здержливих, трохи недовірливих поліщуків, кожен нічліг у стодолі були нашим ламанням кордону, були пропаґандою єдности Батьківщини…”
Окрім опису подій, що траплялися з “Лісовими Чортами”, твір містить також опис тогочасного Полісся, що є цінним джерелом для етнографів, біологів та інших науковців. Книгу можна безкоштовно завантажити на сайті “Лісових Чортів”.
Одним з сучасних джерел дослідження історії куреня “Лісові Чорти” є книга “Сірі хмари. Нарис історії кодла “Близниця” Великого Племени Лісових Чортів (1990-2005)” під редакцією члена куреня Яреми Духа.
Твір описує створення та розвиток осередку “Лісових Чортів” у Львові: “Новочасні Лісові Чорти в Україні вперше зустрілись як студенти, колишні учасники дитячого наукового товариства Мала Академія Наук, яких зібрала ініціативна група в складі Ігоря Юхновського, членів “Товариства Лева”. Згодом сформувався колектив, який очолив Олесь Криськів, члени котрого як “Школа провідників Пласту” допомагали в організації зборів Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, проводили теоретичні заняття з мандрівництва, історії молодіжних організацій Галичини та запланували походи в Карпати”.
Дух зі спогадів очевидців розповідає про похід на хребет “Чорногора”: “В колибі на горищі мандрівники імітували збори вперше демократично обраного обласного парламенту, головою якого був В’ячеслав Чорновіл. Тоді ж Чорти імпровізували на тему складання псевд одне одному, обговорювали мандрівку. На цій мандрівці, за інформацією Духа, була “атмосфера і ґрунт, на якому з’явилось кодло “Близниця”.
Були й інші деталі створення “Лісових Чортів” у Львові, зокрема, зафіксували згадку про сходини (у Пласті так називають регулярні збори пластових груп), на яких “Лісові Чорти” створили осередок у Львові: 15 липня на сходини зібралося 9 осіб.
Ще одним цінним джерелом для дослідження “Лісових Чортів” є “Листи до Братів Фаміліянтів” – внутрішній часопис куреня. Інформацію про створення часопису та зразки обкладинок можна знайти у другому томі “Лісові Чорти. Їх життя та буття”. У розділі “Прес–колиба, “Листи до Братів Фаміліянтів” член куреня Роман Барановський описує причину створення так: “Від 1947 року для проводу Куреня, який перебував у тому часі в одному з таборів в Німеччині, стало ясно, що для вдержання зв’язку і ведення будь-якої діяльності Куреня, якого члени розкинені в різних місцевостях, в різних країнах, необхідно мати якийсь бюлетень, журнальчик чи щось подібного. Тому рішено видавати Листок Зв’язку, і так дійшло до створення неперіодичного видання під назвою “Листи до Братів Фаміліянтів (ЛБФ)”.
Перше число видання з’явилося в грудні 1947 року в Мюнхені (Німеччина), під редакцією члена куреня “Лісові Чорти” Володимира Яніва. Це видання він продовжив редагувати до 1950 року. За словами Романа Барановського, у часописі друкували статті, інформацію про діяльність осередків, репортажі зі збіговищ (зустрічей), рад, досягнення членів куреня, діяльність їх у Пласті та громаді, творчість членів куреня.
Всього було 206 випусків часопису – минулого століття його друкували і надсилали, а згодом, з розвитком інформаційних технологій, почали робити лише електронним. Усі друковані видання відскановані й знаходяться в медіаархіві у Мефісто (так називають очільника куреня “Лісові Чорти” у молодших за віком членів куреня) Артема Жукова. Частину видань (з 2006 по 2018 рік) завантажили на сайт “Лісових Чортів”, проте ця частина сайту – з обмеженим доступом: тільки зареєстровані члени куреня “Лісові Чорти” можуть прочитати ці видання.
Найбільш актуальним джерелом для досліджень “Лісових Чортів” є сайт куреня lch.org.ua, який адмініструють та наповнюють члени куреня. Сайт функціонував як мінімум 11 років – перший допис на сайті датується 10 жовтня 2007 року. До сучасного інтерфейсу сайт оновили 2015 року та поступово наповнювали його новими елементами.
Ще одне джерело досліджень про “Лісових Чортів” – сайт 100krokiv.info, присвячений історії Пласту. На сайті можна знайти матеріали, інтерв’ю, присвячені тим чи іншим пластовим подіям чи явищам, зокрема і про курінь “Лісові Чорти”. Частина матеріалів посилається на джерела “Лісових Чортів” – наприклад, перший том книги “Лісові Чорти. Їх життя та буття” є джерелом публікації “Лісові Чорти в УВО та ОУН”. Є і унікальні публікації, як “Одноднівка 3-го куреня УУСП Лісові Чорти в першу річницю свого існування, 1947” – саморобна газета, відсканована у Пластовому музеї міста Клівленд (США).
Матеріал ВНЗ “УКРАЇНСЬКИЙ КАТОЛИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ”, факультет суспільних наук, кафедра медіакомунікацій “Соціокультурна діяльність пластового руху ХХ століття”
