Олексій Лях-Породько
Ідея бойкоту Олімпійських ігор 1980 року об’єднала світову політичну та спортивну громаду. Хоча направду ніхто не хотів відмовлятися від участі у змаганнях. Але ж їх проведення у країні, яка тероризує всіх навколо себе й гнобить національну ідентичність мільйонів людей, а також нападає на інші держави, зупинило багатьох (політиків, спортсменів, пересічних громадян). Люди схаменулися і підтримали рішення керівництва своїх країн щодо відмови від участі в Іграх.
Враховуючи, що український народ сотнями років страждав у імперській та комуністичній неволі, то природнім є ставлення світового українства до гнобителів й до Олімпійських ігор 1980 року у москві.
З ініціативою бойкотувати Ігри у москві першими виступили політичні представники США та Канади. Гадаю ніхто не буде сумніватися, що українці жваво підтримали ініціативу президента США. Водночас серед американців та канадців були ті, хто вважав бойкот Ігор у москві не правильним рішенням.
Одразу після оголошення заклику президента США Джиммі Картера про бойкот Олімпійських ігор у москві, Український Народний Союз в особі його голови Джона Фліса (John O. Flis) висловив повну підтримку такого рішення. У листі до президента було написано: “Будьте впевнені, що наші члени, 87 000, повністю підтримують Вашу позицію щодо Олімпійських ігор, як рівно ж щодо позиції США до відносин з срср… Ми повністю підтримуємо запроваджені Вами економічні та політичні санкції проти радянського союзу”.
На підтвердження слів Фліса приведу відповіді українців зі США на питання: як ви ставитесь до бойкоту США Олімпійських ігор у москві? Опитування було опубліковано у часопису “Ukrainian Weekly”.
Любомир Зобнів (Lubomyr Zobniw), Бінгемптон, інженер: “Думаю, бойкот – це добре. Якщо брала б участь збірна США, то американці поїхали б у срср й витрачали там гроші. Таким чином збагачувалась би радянська казна. Крім того, совєти мали б хороший засіб пропаганди. Без участі США ефективність того інструменту зменшується”.
Магда Кольчіо (Magda Kolcio), Мендем, тренер: “Я підтримую бойкот, але розчарована, що з цього питання було так мало співпраці з іншими європейськими націями. Вони, напевно, забули, що мають серйозного ворога на порозі й на що здатний радянський союз. Світ стояв осторонь, допоки радянський союз увірвався до Угорщини 1956 року і Чехоcловаччини 1968 року. Принаймні ми в США будемо мати можливість сказати, що американці не стояли осторонь, коли радянські війська вторглися в Афганістан”.
Андрій Мицак (Andy Mycak), Нью-Йорк, ІТ спеціаліст: “Я думаю, що Президент зробив правильне рішення про бойкот Олімпіади. Думаю, що це важлива причина і що це завдасть шкоди радянському союзу. Як спортсмен, співчуваю спортсменам, які так довго тренувалися й здійснювали підготовку до цих ігор, але я дивлюся на це так — на війні хлопці віддають життя за країну. Зараз їх просять відмовитися від своєї конкурентоспроможності заради одного міжнародного спортивного заходу. Не думаю, що це занадто велике прохання”.
Юрій Черник (Yuri Chernyk), Атланта, менеджер: “Я думаю, що це добра форма протесту. Як людина був обурений радянським вторгненням до Афганістану. Як українець, моє обурення совєтами було ще сильнішим. Думаю Альтернативна Олімпіада повинна бути проведена цього року на користь атлетів, які не будуть брати участь в московській олімпіаді”.
Ніна Самокіш (Nina Samokish), Нью-Йорк, науковця: “Благородний і чесний дух співпраці серед учасників різних націй повинні проникнути в Олімпійські ігри. Коли цього духу ясно, що не вистачає в господаря країни, про що свідчить відверте радянське вторгнення до Афганістану, то це абсолютно правильно бойкотувати ігри. Як додатковий доказ відсутності олімпійського духу свідчить заслання радянською владою родин політв’язнів, щоб туристи не могли зіткнутися з темною стороною “працівника раю”. Державна скарбниця зростає, за підсумками Олімпіади, але радянські громадяни страждають. Тепер вони повинні стояти в довгих чергах за основними продуктами харчування, оскільки змінено розподіл їжі, щоб забезпечити приплив туристів на ігри. Не кажучи вже про олімпійські сувеніри, які виготовляють політичні в’язні в радянських концтаборах. Ні, це точно не олімпійський дух”.
Державницьку підтримку боротьбі за волю України та протесту проти організації Олімпійських ігор у москві висловили загальновідомі та авторитетні політики Канади, які мають українське коріння.
Павла Юзика (Paul Yuzyk) та Андрія Вітера (Andrew Witer) найкраще знають у Канаді. І це природно, хоча нам в Україні та інших країнах теж буде цікаво дізнатися про них більше. Їхній життєвий шлях та політична кар’єра була надзвичайно успішною та публічною. Вони працювали на добробут Канади та української громади. Тому Юзик та Вітер – знані й шановані у суспільстві, а головне їх пам’ятає мультикультурна Канада.
Провідними сферами їхнього зацікавлення були політика, національне та етнічне питання, економіка, соціально-культурні виклики тощо. Водночас вони не стояли осторонь олімпійських бурхливих геополітичних процесів. Зокрема, у 1980-ті роки у час глобального протистояння й масштабних бойкотів у центрі яких були Олімпійські ігри.
Що передовсім турбувало канадських політиків в олімпійському русі?
Звісно, українське питання. Бо ж вони мали український родовід. Тому ця олімпійська боротьба за участь українців в Олімпійських іграх, яка тривала вже десятки років, стала справою честі.
1980 року Олімпійські ігри відбулись у москві. Однак напередодні Ігор розгорнули масштабний рух проти проведення олімпійських змагань у тиранічній країні, де не лише гноблять народ, а й брутально нападають на інші держави. Звідусіль почали лунати заклики до бойкоту Олімпійських ігор у москві або ж їх перенесення.
Своє вагоме слово з цього болісного питання сказав і сенатор Павло Юзик. Виступаючи 6 травня 1980 року перед Сенатом Канади, він позитивно оцінив рішення Уряду країни бойкотувати Олімпійські ігри. Таким чином влада Канади підтвердила фундаментальні, моральні, гуманітарні, політико-правові принципи, на яких вона базується й дотримується.
Сенатор звернув увагу на заяву “Асоціації олімпійських гарантій в срср”, яка набула широко розголосу у світі. Він зазначив, що ця організація діє підпільно, бо комуністична влада не дає жодної можливості для діяльності подібних об’єднань, які суперечать політиці партії. Відомо, що до складу Асоціації долучилися українські, російські, єврейські дисиденти, котрі потерпають від діючої влади. Павло Юзик виявив пряму залежність між новими хвилями арештів, переслідувань та депортаціями в срср і майбутніми Олімпійськими іграми. Про це свідчать докази, надані асоціацією, та інформація, яка надходить із “залізної завіси”: “радянський уряд вирішив знищити рух в обороні людських прав і насамперед очистити москву перед Олімпіадою від дисидентів, неблагонадійних, передовсім арештами, вигнанням, засланням та різними провокаціями”.
Окрім цього, сенатор Юзик у виступі звернув увагу на порушення радянським союзом Олімпійської хартії. Бо Україна як співзасновник ООН, незалежна республіка, згідно з основним законодавчим документом міжнародного олімпійського руху – хартії, має право брати участь в Олімпійських іграх самостійно!
Як приклад утисків українських спортсменів в срср Павло Юзик розповів про ганебну розправу над братами Папіровими. Виявляється, Микола та Валентин Папірови були виключені зі складу збірної срср, яка брала участь у Зимових Олімпійських іграх у Лейк-Плесід (США). Більше того, Верховна Рада Урср своїм указом заборонила їх участь, а КДБ звинуватило братів у тому, що вони політично не надійні й не заслуговують на довіру! До речі, я, пишучи статтю про братів Папірових й зокрема про цей випадок, спілкувався з одним із братів. Прямо він не сказав, але натякнув, що їх виключили зі збірної за приналежність до української нації. Так, за те, що вони свідомі українці й любили свою Україну, їх, найсильніших спортсменів у своєму виді спорту, які б могли здобути олімпійську нагороду, викинули з команди. Ось що є рашизм!
Ще сенатор Юзик акцентував увагу на заяві Ніни Строката-Караванської, проголошеної у часі проведення прес-конференції у Лейк-Плесід, де відбувались Зимові Олімпійські ігри. Вона закликала світову спільноту не закривати очей на вбивства срср в Афганістані й рішуче сказати “ні” Олімпійським іграм у кривавій москві.
Завершуючи свій виступ, сенатор Юзик закликав Уряд Канади виконати його зобов’язання перед НАТО, яку він називає “оплотом свободи і демократії у світі”, додавши, що сильний західний альянс є єдиною ефективною протидією посяганням комунізму і гнобленню.
1988 року Олімпійські ігри відбулись у Сеулі. Боротьба за волю України та вільний український олімпійський рух й спорт тривала. Андрій Вітер, звертаючись 20 вересня до спікера Палати громад Канади, зазначив: “близько 100 українських спортсменів беруть участь в Олімпійських іграх, які відбуваються у Сеулі, Корея. Вони є гордістю своєї Батьківщини, але ніхто з них не буде нести прапор України. Колись учасниками олімпійського руху були Естонія, Латвія та Литва. Проте москва також відмовила їм у незалежній участі. Радянський уряд стверджує, що ці країни не можуть брати участі самостійно, оскільки це порушить Олімпійську хартію. Однак президент МОК заперечив цю заяву, а в самій Хартії зазначено, що будь-яка нація чи країна, яка формує власний національний олімпійський комітет, може приєднатися до олімпійської родини. Ми поділяємо гордість за наших власних канадських олімпійців, і це лише підкреслює несправедливість щодо прекрасних молодих спортсменів, яким москва відмовила в можливості представляти свою батьківщину. Я закликаю уряд Канади висловити офіційний протест радянським чиновникам проти цього кричущого порушення Олімпійської хартії та основних прав людини, а також вимагати, щоб Литва, Латвія, Естонія та Україна зайняли належне їм місце в олімпійській сім’ї”.
Окрім української діаспори США та Канади, яка категорично була проти проведення Олімпійських ігор у москві, такої ж думки були радянські дисиденти, заручники комуністичної системи гноблення, серед яких переважали українці. Наприклад, єдиної думки були Володимир Буковський, Леонід Плющ, Наталія Горбаневська, Валентин Мороз, Петро Григоренко, Надія Світлична, Ніна Строката-Караванська та інші. Вони звернулися до західних країн зруйнувати репресивну машину, яка набирає обертів у союзі, бойкотуючи Олімпійські ігри. Зокрема Буковський, відповідаючи на питання журналістів, сказав, що рішення обрати москву місцем проведення Олімпійських ігор є безвідповідальним, оскільки воно санкціонувало незворотність репресій.
На підтримку бойкоту виступали й самі американці, бо переймались вторгненням до Афганістану й гнобленням українського народу! Мартін Абенд (Dr. Martin Abend) говорив: “Що ми маємо говорити про те, коли ми кажемо поїхати на Олімпіаду, або ні через Афганістан. Треба сказати також, що немає Олімпіади в радянському союзі через нелюдяність, зокрема до українців”.
Слід зазначити, що в самому срср за декілька років до Ігор зародився рух опору. У часі проведення зимових Олімпійських ігор 1980 року в Лейк-Плесід (США) Українська Інформаційна Служба “Смолоскип” повідомляла, що отримано новий самвидав, документ з радянського союзу – Заклик “Асоціації олімпійських гарантів в СРСР”. Документ переклали на англійську мову і разом з пояснювальною запискою передали представником “Смолоскипу” 15 лютого 1980 року для Збігнева Бжезінського у білому Домі й офіційним представникам Державного Департаменту.
Вже сам факт існування такої Асоціації в срср заслуговує на увагу, а наявність заклику свідчить про надважливість її діяльності. Бо ж напередодні Олімпійських ігор у москві все гучніше й частіше лунали заклики до бойкоту або ж перенесення їх в іншу країну.
Якщо заклик “Асоціації олімпійських гарантів в срср” був анонімним, бо ніхто відкрито не наважився бути підписантом, то інший маніфест мав своїх авторів. Українська Головна Визвольна Рада на початку 1980 року у США оголосила звернення політичних в’язнів Мордовії до учасників Олімпійських ігор “Суть режиму залишається незмінною”. Авторами звернення були: Кузнєцов, Гінсбург, Гаяускас, Євграфов, Караванський, Лук’яненко, Мурженко, Осадчий, Ребрик, Романюк, Степанов, Шумук. І знову серед протестувальників – більшість українців.
Й нині у часі нападу росії на Україну 2014 року українці цілого світу протестують проти організації та проведення міжнародних змагань на території країни терористки – росії. Сюди варто додати й інших посіпак-рашистів, яких не слід допускати до міжнародних спортивних змагань.
Таким чином світове українство тримає спортивний фронт й понині!
