Канадсько-Український Інститут, який понад століття об’єднує українців Манітоби, відзначив поважний ювілей.
Норберт К. Іван
Фото автора
Історія нашого народу тримається не лише на великих битвах і доленосних державних рішеннях. Вона живе в будинках, де звучить українське слово; на сценах, де діти вперше співають українською; на людях, які за тисячі кілометрів від Батьківщини крізь сотні років пам’ятають, хто вони є.
Саме таким осередком уже понад століття залишається Канадсько-Український Інститут “Просвіта” у Вінніпезі.
Поважний ювілей “Просвіти” та Обжинки
17 жовтня 2026 року в заповненій залі Інституту, що на 777 Pritchard Avenue у Вінніпезі (провінція Манітоба), просвітяни відсвяткували свій поважний ювілей разом із традиційними Обжинками. Перша частина програми була присвячена 110-річчю служіння “Просвіти” громаді. Гості мали змогу оглянути виставку унікальних артефактів та світлин із приватних архівів Ірки Балан, професора Мирослава Шкандрія та Юрія Щура.
Друга частина перенесла глядачів у самобутню атмосферу давнього свята врожаю – обжинок. У музичній програмі взяли участь хори “Гуслі”, “Водограй” та вокальна група “Далі”, а в театралізованих обжинкових дійствах виступили понад сімдесят учасників – і діти, і дорослі. Координувала свято Марійка Чаблюк, а режисерами дійства стали Богдан Сємцов та Катерина Гілецька. Напередодні урочистостей, 10 жовтня, Інститут також провів для родин день осінніх розваг із майстер-класами, музичною програмою та історичною експозицією.
“Просвіта” завжди була домом, у якому за океаном жила Україна. Її історія сягає 1916 року, коли українські поселенці створили хорове й драматичне товариство “Бандурист” при катедрі святих Володимира і Ольги. Його модель частково запозичили у галицької “Просвіти”, що постала у Львові наприкінці 1860-х. Слава “Бандуриста” поширювалася швидко. Коли церковного приміщення стало замало, громада з ініціативи отця Миколи Оленчука придбала ділянку на розі вулиць Прітчард та Арлінгтон. У вересні 1920 року наріжний камінь майбутнього дому поблагословив митрополит Андрей Шептицький, а вже 1922-го Інститут офіційно відкрили. “Просвіта” одразу розширила спектр своєї діяльності: упродовж 1920-х – 1930-х років тут успішно діяли різноманітні гуртки, хори, оркестри, школа танцю та спортивний клуб.
Жива історія за стінами Інституту
За стінами Інституту українська історія не застигла в архівах – вона жила. Тут молодь навчалася української мови й історії, народжувалися хори, оркестри, театри та спортивні клуби. Тут радилися і сперечалися, а передовсім – будували спільноту однодумців. На сцені Інституту виступали славетні українці: хореограф Василь Авраменко, хормейстер професор Євген Турула та всесвітньо відома співачка Соломія Крушельницька.
Коли одна хвиля еміграції змінювала іншу, “Просвіта” ставала для новоприбулих першим українським домом у новій країні. Після Другої світової війни сюди прийшли нові покоління українців, які, окрім пам’яті про втрачені домівки, принесли з собою палке бажання відродити рідний осередок уже в Канаді. Завдяки такій відданості у 1965 році будівля Інституту набула свого сучасного вигляду.
Сучасний пульс “Просвіти”
Сьогодні під дахом “Просвіти” на Прітчард-авеню вирує активне громадське життя. Будівля Інституту має власну залу для урочистостей, музейно-архівні експозиції та бібліотеку, що налічує понад 5 тисяч книжок українською та англійською мовами.
Тут діють Спілка української молоді (СУМ), Ліга українців Канади (ЛУК), соціальний клуб, суботні освітні програми для дітей та спортивне товариство “ІПАК” (футбольна команда “Україна”). Свої репетиції в цих стінах проводять чоловічий хор “Гуслі” та Школа українського танцю “Дружба” (Druzhba Ukrainian Dancers), а зустрічі організовують церковна група “Green Hills” та агенція з усиновлення.
За 110 років Інститут об’єднав п’ять хвиль української імміграції і досі залишається серцем громади. Сьогодні його діяльність – це масштабна допомога Україні та єднання поколінь канадських українців із новоприбулими родинами. Інститут оновлюється, знаходить нові підходи й упевнено виконує свою головну місію – берегти нашу спадщину та популяризувати Україну у світі. Кожен, хто має бажання долучитися до цієї великої справи, може стати амбасадором “Просвіти”, а разом з тим – і амбасадором України.
Видатні постаті в історії “Просвіти”
- Василь Авраменко (1895-1981) – видатний український хореограф, режисер, актор та дослідник народного танцю. Його справедливо називають “батьком українського танцю” в діаспорі. Створив десятки танцювальних шкіл по всьому світу, зокрема в Канаді та США. Своєю творчістю він перетворив український фольклорний танець на високе сценічне мистецтво, відкривши його для світової публіки. Його виступи на сцені вінніпезької “Просвіти” дали потужний поштовх розвитку локальних танцювальних колективів.
- Соломія Крушельницька (1872-1952) – всесвітньо відома українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано) та педагог. Ще за життя вона була визнана найвидатнішою співачкою світу, завоювавши провідні оперні сцени Європи та Америки. Її виступ у Вінніпезі став легендарною подією для української громади Канади, продемонструвавши найвищий рівень національної культури та зміцнивши зв’язок діаспори з рідною землею.
- Євген Турула (1882-1951) – український диригент, композитор, хормейстер, педагог та публіцист. Навчався у Львові та Відні. Після еміграції до Канади став одним із ключових організаторів музичного життя Манітоби. Керував хорами, засновував музичні інститути та активно співпрацював із Канадсько-Українським Інститутом “Просвіта”, закладаючи міцний фундамент для хорових традицій, які живуть у Вінніпезі й донині.
Довідка
Канадсько-Український Інститут “Просвіта” у Вінніпезі (Canadian Ukrainian Institute Prosvita) – один із найстаріших та найвпливовіших культурно-освітніх осередків української діаспори в Манітобі, який безперервно діє з 1916 року. Історія його заснування тісно пов’язана з першою хвилею масової еміграції українців до Канади наприкінці XIX – на початку XX століття. Приїжджаючи на нові землі, українці (здебільшого з Галичини та Буковини) відчували гостру потребу не лише в матеріальній взаємодопомозі, а й у збереженні своєї мови, культури та релігії. Протягом понад століття Інститут слугує надійним хабом для багатьох хвиль української імміграції – від перших поселенців до українців, які шукають прихистку від війни сьогодні.
