Автор найдобрішої казки “Маленький принц” Антуан де Сент-Екзюпері народився 29 червня 1900 року в місті Ліон, Франція, у старовинній прованській аристократичній родині. Батько помер, коли Антуану було 4 роки, і вихованням п’ятьох дітей займалася мати, графиня Марі де Сент-Екзюпері.
Закінчивши школу, Антуан надумав стати морським офіцером, але, вступаючи до військово-морського училища, провалився на іспиті з літератури, бо замість твору про патріотизм солдата першої світової війни, написав: «Я не був на війні, і не хочу говорити з чуток».
Екзюпері стає студентом Академії мистецтв, вивчає архітектуру, проте, це не дає йому справжнього задоволення. Виходець з аристократичної сім’ї, він міг би посісти не останнє місце у «вищому» світі, але фальшиве й пустопорожнє життя того світу його не цікавило. Він кидає академію і йде до війська. Служить рядовим авіаційного полку, а у вільні години бере платні уроки в цивільних льотчиків, які вчать його літати на старенькому літаку. Авіація назавжди входить в життя Екзюпері.
Невдовзі він стає військовим льотчиком, але зазнає першої тяжкої аварії, і його комісують. Наступні чотири роки, мабуть, найнецікавіші в біографії письменника: він працює клерком на черепичному заводі, а тоді торговим агентом автомобільної фірми. А далі — знову улюблена авіація: Екзюпері літає на гідроплані, випробовує літаки, доставляє пошту в Північну Африку, стає начальником французького аеродрому, закинутого в африканських пісках, директором філіалу авіакомпанії в Південній Америці… Він літав над океаном, над горами й пустелями, прокладав нові траси, рятував друзів, які зазнавали аварій, багато разів сам зазнавав аварій, лише дивом уникаючи смерті. Одного разу він упав серед пустелі, і його врятували бедуїни… Ремесло льотчика дало йому особливе бачення світу. Він мовби дивився на землю з висоти польоту, гостріше відчуваючи невидимі зв’язки між людьми.
І Сент-Екзюпері починає писати. Уже перший його роман «Пошта на Південь» (1929) отримав схвальні оцінки читачів та критики. Ще більший успіх мала повість «Нічний політ» (1931), а третя книга «Планета людей» (1939) принесла Антуанові де Сент-Екзюпері світову славу. З початком другої світової війни письменник зголошується до армії. Комісія визнає його непридатним до польотів, але ціною неймовірних зусиль Сент-Екзюпері добивається свого і знову стає військовим льотчиком. Коли фашисти захопили його батьківщину, йому довелося емігрувати до США. Там він пише повісті «Військовий льотчик» (1942) та «Лист до заручника» (1943). Ці книги стали дійовою зброєю французького Руху Опору.
В Америці Екзюпері написав і свій найзнаменитіший твір — казку «Маленький принц» (1943), яка стала останнім завершеним твором письменника. У нього було ще багато задумів, проте Екзюпері знову добивається права сісти за штурвал військового літака. Він уже немолодий, до того ж покалічений. Та хіба це може його стримати? Влітку 1944-го 44-річний майор Сент-Екзюпері дістає дозвіл ще на дев’ять бойових польотів. 31 липня 1944 р. з дев’ятого польоту він не повернувся, навічно залишившись у небі разом зі своїм Маленьким принцом…»
Таємницю смерті Антуана де Сент-Екзюпері відкрили лише у XXI столітті.
Було декілька версій щодо причин катастрофи: механічна несправність, повітряний бій і навіть самогубство пілота. Найпоширенішою була версія про те, що літак Екзюпері збив німецький винищувач, і він розбився в Альпах. Але в 1998 р. французький рибак Жан-Клод Б’янко в Середземному морі недалеко від Марселя, у сітці з рибою знайшов браслет. На браслеті було вигравірувано ім’я письменника, його дружини та адреса видавця, котрий опублікував “Маленького принца”. Як виявилося, цей браслет дійсно належав Антуану де Сент-Екзюпері, що дало привід до проведення пошуків в Середземному морі.
Водолаз Люк Ванрель підтвердив цю версію, виявивши в 2000 р. на 70-метровій глибині уламки літака. Після цього французький уряд заборонив будь-які пошуки в цьому районі. Дозвіл було отримано лише восени 2003 р. Тоді з дна підняли обломки літака, серед них була й кабіна льотчика з збереженим серійним номером: 2734-L. Інформацію перевірили у військових архівах і встановили, що це був бортовий номер Lockheed Lightning P-38 – того самого літака, яким керував Екзюпері.
Останки літака були розкидані на досить великому просторі – 1 км в довжину і 400 м в ширину. На фрагментах не виявили слідів від куль та інших ознак нападу, у військових архівах не було свідчень про те, що в цей день велися обстріл і повітряні бої. Тому вирішили, що літак розбився в результаті поломки. Також було встановлено, що він увійшов у воду вертикально на великій швидкості, в момент зіткнення з водою стався вибух. У пілота не було шансів вижити. Єдина річ пілота, що вціліла у цій катастрофі, – той самий срібний браслет, знайдений рибаком.
Таємниця загибелі Екзюпері несподівано розкрилася в 2008 р., коли колишній пілот Люфтваффе Хорст Рипперт зізнався в тому, що саме він 31 липня 1944 р. збив літак Екзюпері. На той момент він не знав, хто знаходиться в кабіні пілота, а після дуже жалкував про те, що став причиною смерті письменника. За словами Рипперта, він вирішив зізнатися, щоб у 88 років полегшити душу, і щоб Екзюпері не вважали дезертиром або самогубцем: “Це сталося недалеко від Тулона. Я здійснював розвідувальний політ, коли побачив винищувач з французькими розпізнавальними знаками. Вирішив вступити в бій. Здійснив маневр і опинився в хвості у ворога. Атака була успішною, я збив літак, який впав у води Середземного моря. Я сподівався і все ще сподіваюся, що це був не він. Умолодості ми всі читали його книжки і обожнювали їх”.
“Коли ми усвідомимо свою роль на землі, нехай скромну й непомітну, тоді лише будемо щасливі, тоді зможемо жити і вмирати спокійно, бо те, що дає сенс життю, дає сенс і смерті” (Антуан де Сент-Екзюпері).
