Перша українська Конституція: “батьків” американської демократії ще й на світі не було

Сьогодні, 28 червня, в Україні вже традиційно, 21 рік поспіль, відзначають День Конституції України. У 1996 році у цей день був прийнятий Основний Закон держави, і відтоді цей день є державним святом.

Останніми роками саме слово “конституція” – принаймні у тих українців, які й досі небезпідставно намагаються знайти відповідь на одвічне запитання «Чому ж ми такі бідні?» саме у політиці, – викликає у кращому випадку іронію й сарказм, у гіршому – цілком виправданий скептицизм та гіркий щем у грудях.

Та все ж не зайвим буде нагадати, що 5 квітня минуло 307 років з дня прийняття Конституції Пилипа Орлика – документа, що побачив світ на 77 років раніше за Конституцію США, і на 81 рік раніше за польську.

Orlyk-Konst03

Предтеча Монтеск’є й Вольтера

Сучасна українська історична наука першою українською конституцією називає саме конституцію гетьмана Війська Запорізького Пилипа Орлика від 5 квітня 1710 року, коли в м. Бендерах (теперішня територія республіки Молдова) було затверджено «Правовий Уклад та Конституцію Прав I Вольностей Війська Запорізького». Опосередкованим визнанням цього факту на рівнях законодавчому і державному можна вважати і те, що текст цього документа розміщено на сайті головного законодавчого органу нашої держави – Верховної Ради – під заголовком «Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика, 1710 рік» та у відповідному розділі (Конституція України, Історія).

Отож, у квітні минуло вже 307 років з дня прийняття Конституції Пилипа Орлика – документа, що побачив світ на 77 років раніше за Конституцію США, і на 81 рік раніше за польську. Таке порівняння – аж ніяк не випадкове! Адже, як твердить всезнаюча Вікіпедія, «першою у світі офіційною конституцією вважається Конституція США, прийнята 1787 року (З незначними поправками вона чинна і сьогодні)».

В Європі ж «першою офіційною конституцією» вважається саме Конституція Польщі 1791 року. Що вже казати про Азію, де такою вважають конституцію Ірану 1906 року? Ба більше, першу конституцію Росії ухвалили щойно у 1918 році!

Аби наші твердження не видалися комусь спробою не надто компетентного «журналюги» створити сенсацію на «рівному місці», звертаємося за коментарем до одного з найдосвідченіших знавців конституційного права – кандидата юридичних наук, колишнього генерального прокурора України, депутата Верховної Ради трьох скликань, а згодом упродовж 9 років – судді Конституційного Суду України Віктора ШИШКІНА:

– Прикрим фактом історії є те, що Конституції Пилипа Орлика просто не поталанило: всі добре знають Конституції США 1787 року та Франції 1791 року і навіть пам’ятають Конституцію Польщі 1791 року, оскільки ці документи були ухвалені представницькою владою існуючих держав і підтримувались авторитетом державної влади, – пояснює Віктор Іванович. – Навіть поділи Польщі в 1793 і 1795 роках, які поховали на 120 років державність польського народу, не зняли згадку про польську – першу в Європі – Конституцію 1791 року.

Конституцію ж Пилипа Орлика було ухвалено представниками лише частини українського козацтва, урядом в екзилі, з яким ніхто із «сильних світу цього» не мав намірів серйозно контактувати. Європа в той час була налякана експансією потужної Швеції більше, ніж посиленням петровської Московії, яка тоді відігравала для Європи позитивну роль, оскільки створювала загрозу Османській імперії. Окрім того, в Європі набирали оберти монархо-імперські тенденції. Усталені монархічні двори розшматовували і поглинали малі та слабкі країни (Угорщину, Лівонію, Італію, Польщу), тому вони зовсім не були зацікавлені у появі нових держав, до того ж – із республікансько-демократичною формою устрою і правління.

Зрештою, що вже говорити про іноземні держави, якщо вже у власній державі не робиться практично жодних кроків як із популяризації самого тексту першої української Конституції, так і належного вшанування її автора! Лише восени 2003 року я цілком випадково довідався, що виявляється, ще п’ять тому президент Ющенко видав розлогий указ про відзначення на державному рівні 295-річчя з дня ухвалення Конституції Пилипа Орлика. Чому випадково? Бо, як і багато в чому іншому, ніхто і пальцем об палець не вдарив, аби реалізувати бодай частину запланованого!…

– Гадаю, називати цю Конституцію «іменною» було б не зовсім коректно. Адже термін «Конституція Пилипа Орлика» – лише осучаснений короткий варіант назви цього документа, а його повна назва свідчить не лише про демократизм його змісту, але й демократичність самої процедури його ухвалення?

– Ця пам’ятка політико-філософської та правової думки була схвалена на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річці Дністер (турецька назва — Бендери; нині це територія Молдови). Тому її інколи називають Бендерівською конституцією. Повна ж назва акта — «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою». Проте частіше вживається скорочена назва – Конституція Пилипа Орлика.

Серед юридичної спільноти цей документ відомий у давньоукраїнському та латинському мовних варіантах (скорочена назва акта латинською мовою — Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis).

– Читаючи документ, мимоволі спадає на думку, наскільки прогресивною й демократичною державою стала б Україна, якби боротьба за її незалежність під проводом Івана Мазепи, Пилипа Орлика і Костя Гордієнка закінчилася перемогою і положення Конституції було втілено на практиці… Натомість доводиться констатувати, що більшість сучасних українців не лише не читали Конституцію Орлика, але й не чули про неї.

– Конституція Пилипа Орлика викликає гордість за українство — і водночас гіркоту з приводу величезної інтелектуальної втрати. Майже трьохсотлітнє забуття, до якого доклали зусилля представники «культурного прошарку» спочатку російської, а потім і більшовицької імперій, зробило свою чорну справу.

Після відродження державної незалежності українського народу в 1991 р. Конституція Пилипа Орлика набула статусу пам’ятки української філософської та правової думки, але її велич усе ще залишається недостатньо відомою і мало оціненою основною масою, навіть тими, хто репрезентує себе як «українська еліта». Хоча про Конституцію Пилипа Орлика вже давно слід говорити не лише як про пам’ятку української політико-правової думки, а й як про пам’ятку світової політико-правової та філософської думки, що її подарувала цивілізованому світові українська культурна еліта.

Аналіз документа доводить, що підстави для такого твердження є хоча б тому, що в нормах цього правового акта вже містилися елементи теорії природного права, а головне — положення теорії поділу влади в організації державного управління за трьома напрямами, які функціонують самостійно, — законодавчий, виконавчий, судовий.

– Чи є принципи, втілені в нормах тексту конституції, ідеями власне Пилипа Орлика? Адже прийнято вважати, що принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову належить великому французькому мислителю та юристу Монтеск’є?

– Цивілізований світ сприйняв як ідеальну ту конфігурацію устрою державної влади, яку приписують Монтеск’є, з поділом на функціонально автономні інститути: парламент – уряд – суд. Але чи були погляди Монтеск’є цілком оригінальними? Надати перевагу Монтеск’є не можна вже з тієї простої причини, що він народився в 1689 р., тобто у 1710 р. мав двадцять один рік і лише почав працювати адвокатом після здобуття університетської юридичної освіти. Філософські праці з викладом ідеї поділу влади він почав друкувати тільки згодом («Перські листи» — 1721, «Роздуми про причини величі та падіння римлян» — 1734, «Про дух закону…» — 1748).

Отже, ідеї Монтеск’є аж ніяк не могли обумовити погляди Пилипа Орлика на організацію законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади. Можна припустити, що, навпаки, у Монтеск’є була можливість ознайомитись з працями і документами Пилипа Орлика, написаними латиною.

Великому ж Вольтеру у 1710 р. було всього шістнадцять. Інші відомі французькі філософи і просвітителі, а також «батьки» американської конституції ще на той час і не народилися. Тож об’єктивно виходить, що сама поява ідеї поділу влади могла бути пов’язана саме з іменем Пилипа Орлика; щодо ж до політико-нормативної її реалізації, то першість тут беззаперечно належить українському гетьману.

Два в одному: сильна республіка й справжня демократія

– В який спосіб мали працювати оті козацькі парламент, уряд та суди?

– Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статей. Державне правління запропоновано сформувати у наступний спосіб. Законодавча влада надається Генеральній Раді (парламенту), до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (ст. 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину. Таким чином, було закладено певну форму постійного парламентаризму…

Таке утворення мало на меті контроль за діяльністю виконавчої влади. Вперше було передбачено введення до законодавчого органу виборних представників від полків (адміністративно-територіальних одиниць) та Запорозької Січі. Через процедуру виборності генеральної та іншої старшини конституція частково успадкувала та унормувала звичаєву практику загального козацького (народного) безпосереднього парламентаризму Запорозької Січі, запровадивши парламентаризм представницький і забезпечивши при цьому незалежне становище обранців від волі гетьмана.

У період ж між сесійними зборами Генеральної Ради її повноваження виконував гетьман разом із Радою генеральної старшини (ст. 6). Ці інститути й уособлювали найвищу виконавчу владу. Проте абсолютистські можливості гетьмана і його владні повноваження було суттєво звужено (статті 6, 7, 8).

– Овва, то у козаків навіть проблему «імпічменту» було прописано – те, чого не вдається сучасним нардепам ось уже двадцять шостий рік!… Та все ж – наскільки широкими були власні повноваженнями тодішнього «президента»?

– Гетьмана було позбавлено права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику, створювати адміністрацію, яка була б підпорядкована особисто йому, карати винних. На період виконання служби гетьманові для його поважного стану надавалися рангові маєтності з чітко визначеними прибутками.

– Та повернімося до третьої гілки влади – судової. Наскільки незалежними мали б бути тодішні суди?

– Як у документі, що встановлює універсальні правові основи функціонування держави і суспільства, у конституції вперше в історії фактично передбачено відокремлення повноважень судової влади від інших інститутів державної влади, її незалежність у висновках під час ухвалення рішень, а також обов’язкову для всіх юрисдикцію цих рішень. Такий «переворот» здійснила невелика за обсягом стаття 7 документа: «У випадку, коли будь-хто із генеральних старшин, полковників, генеральних радників, знаного товариства чи інших військових урядовців, а також із нешляхетного прошарку народу вчинив провину, образивши гетьманську честь, або виявився винуватим у вчиненні будь-якого іншого злочину, то сам ясновельможний гетьман не має права карати такого винуватця своєю владою. Таку справу – кримінальну або будь-яку іншу – має бути передано до провадження військового Генерального суду. Кожен повинен підкоритися безсторонньому (неупередженому) рішенню суду, яким воно не було б неприємним».

– Яка із новел Конституції Пилипа Орлика зацікавила вас, досвідченого юриста, найбільше?

– Найважливішим кроком цього акта були положення щодо піднесення до конституційного рівня місцевого самоврядування. Норми міжнародного (магдебурзького) права імплементувалися в Конституційний акт країни.

Варто нагадати, що міста тодішньої України, на відміну від Московії, вже кілька століть жили за магдебурзьким правом. Утиски ж цього права поступово почалися з часу приєднання України до Московської держави і набирали стрімких обертів з посиленням абсолютистської монархії царя Петра I. Тому конституційне забезпечення прав місцевого самоврядування для міст України можна розглядати як реакцію на монархічну політику. В статті 13 акта зазначено: «Місто-столиця Київ та інші українські міста зі своїми магістратами (а це є одною з ознак магдебурзького права) нехай непорушно зберігають свої права і привілеї, які їм слушно було надано, про це з повагою до цього акта постановляють установчі збори, після чого підтвердження їх доручається гетьманській владі».

Orlyk-Konst04

Окремо виділено питання, пов’язані із Запорозькою Січчю, що дає підстави для висновку щодо конституювання автономії Січі в межах Української держави.

Історія України