Український Чикаго попрощався з “Гуцулкою Ксенею”

Правдива історія авторства легендарної української пісні

Ви пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними (Івана 8:31, 32)

1 P1170007

Мені дуже хотілося особисто попрощатися із легендарною українкою Ксенею Бурачинською (після одруження – Данилишин), яку я часто помічала на недільних богослужіннях в греко-католицькій церкві святого Йосифа Обручника в Чикаго. Дивно, що одним парафіянам було відомо, хто ця скромна і привітна жінка, а інші навіть не здогадувалися, що  саме для неї була написана добре знана усіма українцями світу пісня-танго “Гуцулко Ксеню”.

5 червня 2017 року, на 93-му році життя, після тривалої хвороби, пані Ксенія відійшла у Вічність.

У п’ятницю ввечері, 9 червня, родина, друзі та знайомі зібралися у похоронному будинку Cumberland Chapels (8300 W. Lawrence Ave., Norridge, IL).  Вдивляючись в упокоєне обличчя цієї знаменитої гуцулки, я уявляла собі наш неповторний карпатський край – стрімкі води Черемошу, стрункі смереки, отари овець на полонинах – та гарненьку синьооку дівчинку, якій судилося навіки залишитися в українській історії в образі “Гуцулки Ксені”. На великому моніторі змінювали одна другу пожовклі від часу та сучасні світлини: юна дівчинка у гуцульському вбрані, вродлива дівчина з мамою і братом, дружина, мама і бабуся, велика і дружня родина Бурачинських-Данилишиних, а мені здавалося, що я переглядаю цікавий історичний фільм. Тільки ролі в ньому грали члени однієї великої та добре відомої на Західній Україні родини.

1 P1160869

Свічка плакала пекучою сльозою, а з нею плакали й люди. У суботу вранці, 10 червня, в УГКЦ св. Йосифа Обручника відбулася панахида за упокій душі – родина, близькі, друзі та парафіяни прийшли сюди, щоб віддати останню шану Ксенії Бурачинській-Данилишин. З мамою, бабусею і прабабусею прощались дві доньки – Христина та Ірена з чоловіками, четверо онуків – Адріян (з дружиною), Богдана, Уляна та Олена, та двоє маленьких правнуків. Отець Володимр Кушнір дуже тепло і щиро згадав пані Ксенію, як берегиню великої родини, її лагідну посмішку, доброту та оптимізм.

По полудні того ж дня, велика процесія супроводжуючих автівок провела Ксенію Бурачинську-Данилишин в останню путь. Її було поховано на українському цвинтарі св. Миколая  в Чикаго.

Скромний похорон у світлий сонячний день. Такий світлий і такий спокійний, якою була за життя й чиказька “Гуцулка Ксеня”. Тільки невелика хмарка заступала мені сонце. Це був сумнів, навіть не сумнів, а нав’язлива думка – чому авторство знаменитої пісні-танго приписували іншому? Чому й досі точиться суперечка навколо цього питання?

Я вирішила пошукати відповідь у найближчих до пані Ксенії людей.

І я її занайшла.

Родина Бурачинських

2 ksena_05

Народилася Ксенія Бурачинська 30 жовтня 1924 року в Шешорах, на Косівщині (нині Івано-Франківщина).  Її батько, Денис Бурачинський (19.04.1884 – 14.01.1938) працював лісничим державних лісів і дібров у Шешорах, був радником у Косівському повіті (1921-1931). Часті вимушені зміни місця праці та заморожування заробітної плати були виявом неприхильності польської влади до надлісничого-українця, котрий виховував дітей в українському дусі, щедро виділяв дерево на будівництво церкви та читальні в Шешорах.  Саме він дозволив розмістити у своєму лісництві літні табори для студентів і пластунів українських гімназій Станіславова (сучасний Івано-Франківськ).  У 1922 році Бурачинський одружився з учителькою Іреною Арсенич, дочкою отця Августина Арсенича (4.11.1874 – 2.08.1930), греко-католицького пароха, а згодом Пістинського декана, та Марії Арсенич (1874 – 10.04.1941), дочкою економа Йоганна фон Штайдена та Емілії Онишкевич. Марія (Муха) Штайден мала брата о.Костянтина Штайдена, сестер Філомену Радловську, Ольгу Савицьку та Олександру Кобринську.

2 ksena_04

Отця Августина (Арсенича) дуже любили жителі Косівщини. Він очолював “Просвіту” та докладав чималі зусилля для її ефективної діяльності. У 1910 році заснував приватну українську школу у Пістині. В 1920-му організував самодіяльну театральну групу, до якої залучив і свого сина Романа та його кузенів Романа та Лукію Савицьких (ставили вистави “Наталка-Полтавка”, “Ой не ходи, Грицю” та ін.).  Під час служіння у Верхньому Ясенові дружив з отцем О. Волянським, парохом сусідньої Криворівні, де й запізнався з Іваном Франком, якому допомагав збирати фольклорно-етнографічні матеріали Гуцульщини. Був насправді народним священиком та, рівночасно, культурно-громадським діячем.

Мати Ксенії, Ірена Бурачинська (25.04.1901, Ясенів-Горішній – 20.08.1980, Чикаго, США) змалку вчилася гри на фортепіано.  Виділялася витонченою красою та розумом. Закінчила з відзнакою гімназію сестер Василіянок у Станіславові та Українську учительську семінарію в Коломиї. У 1920-му вже учителювала в Пістині, де після походу за Збруч відпочивали колеги її брата Романа Арсенича (медика, офіцера УГА) талановиті композитори Михайло Гайворонський, Лев Лепкий, Роман Купчинський, кузен Роман Савицький та літератор Андрій Баб’юк (Був безмежно закоханий в Ірену і навіть просив її руки. Згодом на її честь взяв псевдонім Мирослав Ірчан). Саме тоді хлопці написали їй популярну пісеньку “Ірчик з личком, як папірчик”.

2 ksena_03

Проте, у 1922 році Ірена вийшла заміж за інженера Дениса Бурачинського, надлісничого в Шешорах. Влітку сюди приїздили кузени Дениса – “співучі” Романовські (Іван, Емілія – пізніше оперні співаки), Костянтин та Євген Княгиницькі, предок яких єромонах Йов Княгиницький заснував Манявський Скит, Анатолій Кос-Анатольський, відомий композитор Роман Сімович та диригент “Думки” Іван Задерецький.

Роман Савицький і пісня “Гуцулко Ксеню”

 Роман Савицький (23.02.1904 – 11.11.1974) – український самодіяльний композитор, педагог. Народився 23 лютого 1904 року в селі Бачина (нині Старосамбірський район Львівської області). Його батько, Януарій Савицький,  працював на броварні поміщика Созанського і одружився на Ользі з родини Арсеничів. Навчався в українській академічній гімназії у Львові, був одним з найкращих солістів гімназійного хору. У 1924 році поступив на історичний факультет Львівського університету, який закінчив у 1929-му. Працював вчителем історії приватної гімназії в Станіславові, яку у 1939 році перетворили на середню школу, а Савицького призначили її директором.

У 1931-му році “завзятого русина”, інженера Дениса Бурачинського переводять у Шлеськ. Перед від’їздом з Шешорів родина купує недалеко від річки Пістиньки хату з городом і перебудовує її під пансіон. “Вілля Ірена” користується популярністю і заповнена усі три місяці. Ірена приймає гостей, організовує розваги та керує кухнею, демонструючи чудеса випічки. Чоловік приїжджає у відпустку з Польщі, їх діти, гімназисти Богдан і Ксеня, проводять тут цілі канікули, а на літні вакації  прибувають станіславські митці та інтелігенція.

У 1937 році в Шешорах відзначали тринадцяті уродини малої Ксенії Бурачинської, яку любили не тільки рідні, але й усі гості пансіону.  Дядько дівчинки, учитель Роман Савицький, запитав племінницю, що вона хотіла б отримати в подарунок. Напишіть мені пісню про гуцулку, – просто відповіло дівча.

За дві години пісня була готова.  Музику до пісні створив директор Коломийської гімназії професор і композитор Іван Недільський, який товаришував з Савицьким.

Пісня називалася “Гуцулко Ксеню” і, на відміну від сучасного варіанту,  де йдеться про зраду, у ній розповідалось про трагічну загибель коханої.

В. Селезінка, який провів дослідницьку роботу по творчості  Савицького, писав: “Р. Савицький зростав як співак і композитор. У Станіславі з охотою співали його пісні “Замріяний студент”, “Гарна Олена”, “Мрія”, “Ах, люба мамо”. Щаслива доля спіткала й пісню “Червоні маки”, яка була написана в тому ж селі Шешори через три роки після “Гуцулки Ксені”. 

У 1946-48 роках радянська влада оголосила Романа Савицького, який тоді учителював в Моршині,  “народним піснярем”. Він був одруженим, бездітним. У 1973 році побачив світ збірник пісень Романа Савицького, серед який були “Гуцулка Ксеня“, «Лелеки», «Червоні маки», «Вівчарики», «Квітка з полонини», «Ваблять зорі в Чорногорі», «Задума», «Марічка» («Через гори вітровії…»), «Розлука», «Слава кобзареві», «Мавка», «Замріяний студент», «Гарна Олена», «Мрія», «Ох, люба мамо».

Помер Савицький 11 листопада 1974 року. Похований у Моршині.

Майже детективна історія

Зеновія Барган 10-річна компаньйонка Ксенії Данилишин
Зеновія Барган 10-річна компаньйонка Ксенії Данилишин

– Пані Зеню, – звернулася я до пані Зеновії Барган з с. Підгір’я Богородчанського району Івано-Франківської області, яка понад 10 років допомагала пані Ксенії та доктору Ярославу Данилишиним в Чикаго, – що ви знаєте про історію “Гуцулки Ксені”? Чи сама пані Ксенія щось розповідала про це?

– Розповідала і не раз. Тоді у неї були уродини, 13 років. Дядько Роман (Савицький), який дуже любив племінницю, запитав Ксенію, який подарунок вона б хотіла отримати. Не довго думаючи, дівчина попросила написати їй пісню про гуцулку. Через дві години пісня була готова. У ній розповідалося про палке кохання та трагічну загибель дівчини (а не про зраду гуцулки коханим, як у сучасному варіанті). “Гуцулку Ксеню” співали у Шешорах, співали у Косові та у Станіславові. Про пані Ксеню навіть була стаття в тодішній газеті і незнайомі люди звертали на неї увагу на вулиці. Проте, їй це не подобалося.

– То рік написання пісні 1937-й, а не 1932-й, як повідомляють сьогодні більшість джерел?

– Звичайно 1937-й! Через рік, після смерті чоловіка, Дениса Бурачинського (14.01.1938) пані Ірена переїхала з дітьми до Станіславова, пансіон перестав діяти. Але й дотепер усі в Шешорах пам’ятають малу “Гуцулку Ксеню” та історію з піснею.

Пані Зеню, а як трапилось, що авторство пісні стали приписувати Ярославу Барничу?

– Вони разом працювали в Станіславові. Роман Савицький керував мішаним хором “Боян”, а Ярослав Барнич був один час диригентом цього хору. Барнич допомагав Савицькому опрацьовувати пісні. Там їхні стежі й пересікалися. У той час, Барнич, будучи одруженим і маючи двох дітей, палко закохався у свою студентку учительської семінарії сестер-василіянок в Станіславові,  привабливу шатенку з карими очима Ксеню Клиновську. Ксеня, 1915 року народження, була дочкою священика із села Небилів, що біля Перегінська. Барнич звернувся до Савицького з проханням дозволити “опрацювати” пісню – він, мовляв, хоче подарувати її своїй коханці. Савицький погодився.

Проте, й розповідь про цю подію дочки пані Ксенії, Ірени Стасули-Данилишин (21.02.1957) не принесла мені очікуваного заспокоєння. На незаперечний факт авторства я натрапила в унікальному збірнику статей “Альманах Станиславської Земліі”, виданої в 1975 році (Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен). У статті “Ярослав Барнич: Життя і творчий шлях” Осип Гайський, який опрацював безліч архівних та цінних джерельних матеріалів, жодним словом не згадує авторство Барнича у написанні  пісні “Гуцулко Ксеню”, а тільки його оперети “Шаріка” та “Гуцулка Ксеня”. Інше вагоме джерело – книга “Священичий рід Бурачинських”, видана Петром Арсенгичем в 2004 році.

Так  зійшлися усі частинки цього складного пазлу.

Ксенія Бурачинська-Данилишин

У 1944 році Ірена Бурачинська з дітьми Богданом та Ксенією утікає до Словаччини, а згодом до Австрії. За рік вони опиняються в Баварії (Німеччина), де у 1948 році Ксенія вийшла заміж за Ярослава Данилишина, сина шкільного інспектора Василя і учительки Стефанії Микитин-Данилишин.

В 1949 році Ірена виїжджає з дочкою і зятем до США та оселяється в Чикаго. Померла в 1980-му році, похована в Чикаго на цвинтарі св. Миколая. 

Молодша донька Ксенії Данилишин, Реня з доньками Оленою та Уляною
Молодша донька Ксенії Данилишин, Реня з доньками Оленою та Уляною

У Ксенії та Ярослава Данилишиних народжується дві доньки, Христина (Цьолко) та Ірена (Стасула), які виховувалися в атмосфері великої любові до всього українського: школа українознавства, Пласт, “Союзівка”, хор та інша громадська діяльність. В родині розмовляли тільки українською мовою, яку передали й Ксениним онукам – Адріяну, Богдані, Олені та Уляні.

Перечитавши велику кількість доступних в США джерел, познайомившись з родиною пані Ксенії та її компаньйонкою Зеновією Барган, я по справжньому проникнулась глибокою симпатією до моєї відомої співвітчизниці, до її близьких та рідних. “Ростіть дітей ваших у доброчесності: тільки вона одна і може дати щастя”, – мудро відзначив колись Людвіг ван Бетховен. Берегиня родини, Ксенія Бурачинська-Данилишин, зробила усе можливе, щоб її родина стала достойною гілкою на рясному дереві української діаспори Чикаго.

                Вічна їй пам’ять.

Ольга Руда

Фото автора та фото з архіву родини Бурачинських-Данилишин

 

Famous Ukrainians