Василь Авраменко: Я танцюю, отже, я живу…

“Ми маємо працювати для України не лише тоді, коли нас будуть   вітати, але й тоді, коли не схочуть з нами знатися, а навіть камінням кинуть”.

В. Авраменко

Василь Авраменко геніальний український хореограф, кінорежисер, етнограф, артист, народний учитель, мандрівник. Перший українець у США, котрий поставив художні повнометражні фільми з історії України.  Україна, США, Ізраїль, Канада, Польща, Бразилія, Чехія, Аргентина, Мексика, ось неповний список країн, де бував, танцював та створював неповторну стихію українського танку великий українець Василь Авраменко. 71 танцювальна школа у США та численні танцювальні гуртки, школи в Канаді та Україні, сотні-тисяч учнів стали випускниками талановитого учителя. Його вітала дружина Рузвельта… Численні концерти у світі разом з відомою капелою хормейстера Олександра Кошиця. Серед учнів майстра у Празі 19-річна студентка Олена Шовгенів (Теліга) та її  майбутній чоловік, старшина армії УНР, 26-річний Михайло Теліга, а також українські січові стрільці. Вихованців ж самого Авраменка називали “божевільними танцюристами”, а вони творили як дихали. Навесні 1922 року Авраменко заснував танцювальну школу у Львові, і уже за кілька місяців вони із трупою об’їздили всю Галичину. Далі більше 70 концертів на Волині. А вже 1927-го митець проводить 70-денне турне всією Канадою… Діапазон вмінь та здобутків вражає! Він творець перших звукових українських фольклорних фільмів “Наталка-Полтавка”, “Запорожець за Дунаєм”, “Забутий рідний дім”, “Маруся” та інших.

Бог дарує талант

Василь Авраменко насмілився зробити нечуване: торувати шлях для української ідеї в часи бездержавності через  український танок, попри всі випробування. Всюди, де бував, залишав після себе зерно української історії. “Він вивів український народний танець із глиняної долівки, зеленої толоки золотого Поділля, херсонських степів та карпатських полонини у своїй красі перед широким світом на блискучий паркет та все мріяний для кожного Бродвей…”, – писав автор книги про хореографа  Іван Пігуляк. Цей чоловік вів разом з В. Авраменком танцювальні школи, зокрема у Саскатуні (Канада), один з найкращих інструкторів школи Авраменка..

Цікаво, що наші унікальні та чудові веснянки  вперше відбулися 1912 року в театрі Садовського в опері “Галька”. А уже 1926 року український танок побачили на світовій виставі в Торонто. Саме гаївки стали поштовхом для майстра Авраменка обробляти та втілювати українські танці.

Народився Василь Авраменко 22 березня 1895 року в містечку Стеблеві на Черкащині. Батьки померли дуже рано, і хлопчина залишився сам, навіть не мав змоги ходити до школи. Доля закинула його у далекий світ, і там юнакові судилося демонструвати українську культуру. Але перед тим Сибір, служба у військовому порту. В цей час об’їжджає майже всі порти Азії та Японії. За три роки Василь екстерном вивчився на народного вчителя. Це була одна з його найзаповітніших мрій вивчитися. Мандрує Китаєм…

Василь пригадував, що великий вплив на нього мала вистава “Наталка Полтавка”, яку дивився у Владивостоці. Почувши рідну українську мову, чоловік розплакався. Завдяки підтримці відомих українців, він потрапляє у драматичну школу імені Лисенка в Києві. Тут і вперше захоплюється українським танком… Працював у театрі Йосипа Стадника в Станиславові, Миколи Садовського в Кам’янці. У цей час замислює записувати танковий матеріал, аби надалі творити українські танці.

 

Бадьорий танок

 

Доля провадить до табору в Каліші (Польща). Тут Василь виступає, як драматичний артист, але любов і захват від українських танків не дають вільно дихати… І що робить цей чоловік? Йде, можливо, на ризик, але закладає Першу школу українського національного танку серед козаків-табірців. Показати всім, що наше українське мистецтво неповторне, дихати в ритм тих рухів, ось що вело вперед митця.

1921 року у травні відбувся з великим тріумфом перший концерт школи танку Василя Авраменка у Каліші. Сам хореограф так писав про це: “З того дня танок наш став яскравою зіркою у вінку ріжнобарвного українського мистецтва; зіркою, що була потухнула й нараз засіяла знов на радість нам, на подив чужинцям”. Одного разу великому хормейстру Олександру Кошицю пощастило в тому ж таборі побачити танок від Авраменка: “…здавалось ніби в цю залю знадвору проросла галузка якогось дерева і розцвіла пишним цвітом. Передо мною розкрилася нова книга, про яку я здавалось чув, але сам її не читав!..” На наступних виступах були присутні Симон Петлюра та Йосиф Пілсудський. Неймовірно, але до В. Авраменка вступили 1200 осіб!  Далі його школа об’їжджає всі табори для інтернованих військ у Польщі. Звісно, що після неймовірних успіхів польська військова влада, яка сама дала дозвіл на такі виступи, розігнала трупу Авраменка. Ніхто, мабуть, не очікував такого національного прозріння… Вирок усіх за колючий дріт. Авраменку дивом вдається втекти. Краків Варшава   і нарешті Львів. Тут він мріє зробити школу танку, наївно думає, що все зробить дуже швидко, але, на жаль, не так сталося. Василю довелося оббивати пороги і доводити, що це потрібно для народу… Вдається таки організувати, близько двадцяти юнаків стають першими студентами народного вчителя. Василь Авраменко своїми танцями “Гопак” та “Чумак” переконує львівську громаду, що український національний танець то наша сила!

У травні 1922-го перший концерт у Львові. Звісно, овації, захоплення, подив. Цей неймовірний митець вдруге зачарував українськими танками. Преса писала, що у залі Лисенка таких овацій та окликів, певно, ніколи не було… Весна і літо це все, що мав для торування шляху до свого успіху митець. Найголовніше, що все у його танках будо національне: від ідеї та втілення до костюмів та музики. Неможливо тут не згадати нашу красуню-українкутанцівницю Оленку Ґердан-Заклинську, що вчилася майстерності у Василя Авраменка та гідно продовжувала його традиції (про неї також писали у цій рубриці).  А учителем для самого Авраменка був Василь Верховинець актор, хореограф, композитор, хормейстр, який також першим зібрав та уклав українські танки в книгу.

“Скромний Авраменко”

“Скромний Авраменко”, – так про нього писали дослідники, очевидці його танків, друзі. Але цей скромний уже скоро їздить зі своєю трупою всією Галичиною. Під час турів неодноразово на самого артиста та його вихованців накидалися поляки. Виявляється, не лише слова можна боятися, але й національного танцю! У Львові його танцювальна група дала більше 70 виступів.

Волинь… І тут майстер провадить свою потужну роботу, додає у композиції бандуру. У Володимирі-Волинському виступає перед десятьма тисячами глядачів на передвиборному з’їзді. Майже рік провадив він у Луцьку школу національного танку, далі на Холмщині. Після себе залишає на цих теренах інструкторів.

Майже всі села та містечка на Волині об’їздили та обійшли артисти школи Авраменка. І, як пишуть дослідники, ці події завжди мали великий успіх, навіть там, де заходи Просвіти не дуже сприймали люди.  Звісно, учням видавали свідоцтва, а найталановитіші ставали згодом інструкторами-учителями.

Василь Авраменко не просто відкривав нашу неповторну культуру для чужинців, він її відкривав для українців! Так, одна із мешканок Луцька пригадувала, що саме завдяки цьому чоловікові в її містечку люди побачили справжні українські танки. Митець відродив давні українські танці: гуцульські та аркани. Замість слова “па”, що вживається  у танцях, хореограф казав “коліньця”. Він зі своїми товаришами не раз ходив на виступи в далекі села пішки, часто не доїдав, щоб купити необхідний реквізит, неодноразово був арештований. “Авраменко нас не тільки вчив, він на наших очах воскрешав національні й народні українські танці… Він постійно підкреслював: “Національне мистецтво це не модний одяг, щоб з ним робити що кому заманеться. Це джерельна криниця, з якої можна черпати, однак треба черпати дуже обережно, щоб вода не звирувалася і не скаламутилася”, – пригадував чех, що жив на Волині, В. Лібовицький.

У грудні 1925 року Василь прибув до Канади і відразу ж заснував школу українських народних танців. Перша школа національного танку постала в Торонто 1926 року. А приїхавши до США у 1928 році,  створив  більше  пів сотні ансамблів українського народного танцю. Вершиною його творчості вважають танець “Чумак”. У творчих студіях Авраменка займалися діти від семи до двадцяти років. Як пригадував майстер, тоді у США українці не знали, як себе поводити, народних строїв соромилися. “Однак по перших величавих виступах, які відбулися у великих містах Америки, молодь стала такою завзятою, що пішла тисячами до Школи танків”.

16 червня 1928 року Василь Авраменко одружився з 19-літньою Павліною Гарболінською, однією з його танцюристок із Вінніпеґа. Весілля гуляли у Чикаго. Проте відомо, що невдовзі їх шлюб розпався… Мали доньку Оксану.

1931 року була особлива подія: в США (Нью-Йорк), у “Metropolitan Opera House” виступили понад 500 учасників школи національного танку Василя Авраменка, в рамках одного з найвідоміших музичних фестивалів року. “He more than anyone before him was able to bring together the youth of Ukrainian parentage. Though he did not know any English, they understood his Ukrainian because they wanted understand it…”. (Із книги Halich W. “Ukrainians in the United States”, Чикаго, 1937).

“Нарешті оживає і найбільше забута галузь нашого мистецтва – наш народний український танок. Немов страчений, у грязуку й болото закинутий дорогий діямант, він був віднайдений, та блиснув перед очима своїм яскравим переливним світлом!” – пише Василь Авраменко у своїй книзі 1947 року…

                            Авраменко-кінорежисер і….видавець

На початку 1930-х років Василь Авраменко захопився ще однією мистецькою стихією кіномистецтвом. Мало показати український танок світові, треба йти вперед  з українською історією і за допомогою фільмової стрічки. Так, цей невгамовний ентузіаст створив власне кіновиробництво “Avramenko Film Production”. І 1936-го вперше у Штатах вийшла у світ українська стрічка “Наталка-Полтавка”, з українськими танцями, звісно… Це був перший український звуковий фільм у світі! А 1939 “Запорожець за Дунаєм”, далі   “Маруся”, “Ой не ходи, Грицю…”, “Тарас Бульба”, “Трагедія Карпатської України”. 1954 року  дебютував звуковий фільм “Тріумф українського танцю”, матеріал для якого майстер збирав і монтував протягом 25 років! За свої фільмові роботи автор мав багато схвальних відгуків.

Останні роки життя  В. Авраменко жив у Нью-Йорку у родині Іванни і Мар’яна Коців. Помер митець на 86-ому році життя, 6 травня 1981 року. А у травні 1993 року  прах В. Авраменка перепоховали у Стеблеві, так як він заповідав. Велику частину його приватного архіву також передали до України.

Василь Авраменко зібрав та уклав  українські танки: “Козачок подільський”, “Гопак колом з вільним сольом”, “Гречаники”, “Коломийка сіянка”, “Великодна гаївка”, “Катерина-Херсонка”, “Метелиця в’юча”, “Гопак парубоцький”, “Танок Ґонти”, “Журавель весільний”, “Чумак”, “Запорожський герць”, “Аркан коломийський”, “Чумачок”  та інші.

“Наш же танок може служити добрим лікарством проти тих чужинецьких хороб, бо він виховує нашу молодь в українському національному дусі… А яка ж то буде краса, коли ми з’єднаємо нашу чудову пісню, багату й ніжну музику й гарячий танок!”

У 1947 р. українець видав у Вінніпезі власним коштом книгу “Українські національні танки, музика і стрій”, де доступно і детально описує всі ті основні танкові композиції, які сам укладав.

Після всього вище написаного та прочитаного, закрадається думка: “Що у нас зараз залишилося від справжнього українського національного (!) танку!? Чому ми, зазвичай, захоплюємося чужим, а своє, рідне вважаємо немодним…? Цей неймовірний чоловік зробив для утвердження української культури надбагато, він жив Україною і попри все прагнув показати світові, що українська культура унікальна! Як хочеться колись  побачити щось подібне, таку стихію, яку творив великий та неймовірний Василь Авраменко. І сказати зараз всім: “Бережіть своє!”

Ірина Садула,

учителька української мови та літератури

Угринівського ліцею, родом з села Тязів Івано-Франківської області