15 липня – День святого рівноапостольного князя Володимира Великого, що хрестив Україну-Русь
Упродовж століть царська імперія вправно маніпулювала своїм міфом, пропагуючи “единую общерусскую историю” з її поетапними складовими: Київської-Владімірскої-Московскої Русі.
У цій фіктивній трійці Київська Русь відігравала базову роль “колиски трьох братніх народів”. Де старшим братом імперські ідеологи призначили свою московію (перейменувавши її згодом на росію) і переписали на неї всю історичну, культурну та духовну спадщину тисячолітньої княжої Русі.
Брехнею про “Київську Русь – колиску трьох братніх народів” та “єдину давньоруську народність” московія століттями перековувала українців на холопів. Допоки це безглуздя не спростував видатний історик Михайло Грушевський.
1904 року він науково обґрунтував концепцію самостійного розвитку українського народу:
“Общерусскої” історії не може бути, як нема “общерусскої” народності… Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської!”.
Інакше кажучи, Грушевський науково довів, що державна історія України починається з тисячолітньої княжої Русі, яка насамперед була пов’язана з українським етносом.
І на противагу імперському терміну “Київська Русь”, видатний історик запровадив назви “Київська держава” або “Україна-Русь”. Власне, саме так називається його знаменита 10-томна праця – “Історія України-Руси”.
Сьогодні наша розповідь про Київську державу, яка за часів Володимира сягла свого неймовірного розквіту. Яким чином київському князеві вдалося цього досягти?
Великий державотворець
Володимир зайняв Великокняжий київський престол у 978 році, вийшовши переможцем з семилітньої міжусобиці з братами Ярополком та Олегом. Щонайперше молодий князь став будувати воєнні укріплення, зміцнювати військо, збирати воєдино та скріплювати слов’янські землі.
Частину варязьких найманців, яких привіз зі Швеції для війни з Ярополком, князь Володимир Великий залишив при собі як військову силу для управління містами. Разом з тим формував могутнє військо і флотилію, щоб об’єднати і скріпити завойовані ще його батьком, Святославом Хоробрим, землі.
У 981 році походом у Прикарпаття Володимир відвойовує у поляків міста Волинь, Перемишль, Белз, Червень (так звану Червенську Русь). Наступного року підкорює в’ятичів, зобов’язавши їх платити данину. У 983 році відкриває Русі шлях до Балтики, підкоривши ятвягів. На сході приборкує радомичів, а в 984-985 роках за допомогою флотилії укладає перемир’я з волзькими булгарами, дісталося також і хозарам. Військову славу принесла київському князю війна з печенігами, що тривала майже все його правління.
Результатом успішних воєнних походів стало підкорення велетенської території. Так, на півночі держава Володимира сягала Фінської затоки; на півдні омивалася водами Чорного та Азовського морів; із заходу на схід тягнулася від річок Дністра та західного Бугу до межиріччя Волги та Оки.
За реформою князя Володимира Великого підлеглі землі стали називатися за головним містом: Переяславська земля, Чернігівська земля. Племінні ж назви поступово забувалися.
Зміцнюючи Київську Русь, князь Володимир Великий відновив важливий торгівельний шлях “із варяг у греки”.
Встановлюючи хороші відносини з іншими державами, Володимир одружив племінника Святополка з дочкою польського короля Болеслава Хороброго, доньку Пшемиславу видав за угорського королевича, іншу – за чеського короля.
Князь-будівничий
На відміну від свого батька князя Святослава Хороброго, який усе життя провів у військових походах, Володимир присвятив свою енергію й мирному розвою держави. Князь розпочав розбудову міст, передусім Києва. Площа “града Володимира” сягнула майже 10 гектарів, тобто утричі перебільшувала “град Аскольда”. У Києві постав кам’яний княжий терем, а з прийняттям християнства – десятки храмів. Водночас розпочалося широке будівництво укріплень, що мали захищати мешканців міста від нападів кочовиків.
Адміністративна реформа
Володимир продовжив адміністративну реформу, започатковану його батьком Святославом. Він об’єднав племена дулібів, волинян, тиверців, уличів та інших в єдину державу. Київська Русь була поділена на окремі уділи довкола великих міст, на чолі яких стояли сини князя (у нього їх було 12), або його довірені особи, які отримували землі в обмін на військову службу (забезпечували оборону держави). Володимир збудував потужні фортеці у Чернігові, Новгороді, Переяславі, Полоцьку. Він взяв під свою владу плем’я волинян і їхнє місто Волинь (тепер село Городок у Польщі) і на противагу йому збудував місто-фортецю Володимир над річкою Лугою, так зміцнивши західні рубежі.
Таким чином, було ліквідовано місцеві династії і Київська Русь перетворилася на централізовану державу, на чолі якої стояв Володимир.
Хрещення Русі князем Володимиром Великим
Як відомо з літопису, прийшовши до престолу, Володимир переслідував християн, що підтримували його старшого брата Ярополка, а неподалік палацу звів святилище, де поставив дерев’яних кумирів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Сімаргла і Мокош. Проте з часом релігійні погляди князя Володимира змінилися, і він постав перед прийняттям християнської віри. Що стало причиною такого кроку – історики гадають понині.
У 987 році візантійський імператор Василь просить військової допомоги у Володимира Святославовича, обіцяючи на прохання князя видати за нього заміж свою сестру Анну. Як засвідчують арабські літописці ель-Макіна та ібн-ель Атіра, Володимир Великий очолив свою флотилію і в поході до Малої Азії разом із грецькими легіонерами розбив військо Фоки, ворога візантійського імператора.
Князь Володимир таки взяв за дружину візантійську принцесу, проте перед тим прийняв хрещення та християнське ім’я Василь. Сталося це у Херсонесі. Повернувшись із Кримського походу, князь київський став навертати в християнську віру і свій народ.
До християнської віри спочатку навернули киян, охрестивши їх у річці Почайні. А далі ще тяглися роки боротьби з язичницькими віруваннями, які забрали життя багатьох людей. Так уведення християнства в руські землі відбувалося “вогнем і мечем”.
Для утвердження християнства вживали різних заходів: місцеві обряди утверджували у новій релігії, замість язичницьких богів пропонували християнські святі, широко впроваджували “Кормчу книгу” – християнську збірку правил поведінки, формували образ правителя як намісника Бога.
У 988 році за наказом Володимира почали спорудження християнських храмів. З-поміж перших постали Десятинна церква та Межигірський Спасо-Преображенський чоловічий монастир. При церквах почали відкривати школи та бібліотеки.
Таким чином, князь Володимир обрав європеїзований шлях політичного розвитку, нова віра стала надійним грунтом для створення централізованої держави, зріс міжнародний авторитет Київської Русі. Запровадження християнства у Київській Русі мало також величезне культурне значення, адже разом з цією релігією на наші землі прийшла оригінальна архітектура, сакральний живопис (іконопис), освіта, філософія, монастирі як центри освіти та благодійності.
Златники та срібники
Саме таку назву отримали монети, які наприкінці X ст. почав карбувати Володимир Великий. Наголосимо, що він був першим із князів Київської Русі, хто розпочав карбування власних монет. Як зазначає історик Л. Войтович, златник Володимира важив 4,2 г і був рівний по вартості візантійській номісмі та мусульманському динару. На лицевому боці златників та срібників зображували Володимира і тризуб як символ князівської влади, а на зворотному – Ісуса Христа. На срібниках містився напис “Володимир на столі – а се його срібло”.
Нині у світі відомо 11 златників князя Володимира, частину з них зберігають в українських музеях.
Володимир Великий, його дружини та діти
Цікаво, що численні “гріхи” київського князя, зокрема любов до “пирів” (бенкетів), утримання гаремів (лише у Вишгороді перебувало 300 наложниць) та багатоженство, літописець відносить до язичницького періоду його життя. Після хрещення Володимир постає зі сторінок “Повісті минулих літ” як доброчесний князь Русі. Однак німецький хроніст XI ст. Тітмар Мерзебурзький піддавав сумніву смиренне життя Володимира-християнина.
Отже, скільки дружин мав Володимир Великий?
Найстарший син Володимира – Вишеслав – народився від першого шлюбу (978-979 pp.) князя із донькою одного з вождів шведських вікінгів Оловою. Приєднавши Полоцьке князівство до Русі, Володимир узимку 980 р. взяв шлюб із Рогнедою, дочкою страченого місцевого князя. Скандинавське ім’я Рогнеда незабаром було змінене на слов’янське Горислава (“гори (палай) славна”). У цьому шлюбі народилися Ізяслав, Ярослав, Предслава, Всеволод і Прямислава. Третьою дружиною Володимира, яка народила йому сина Святополка, стала влітку того ж 980 р. вдова Ярополка Святославича. На думку історика XVIII ст. Василя Татищева, звали її Предслава. Наступного 981 p. почесне звання дружин київського князя отримали Малфріда й Аделя. У шлюбі з першою народився Святослав, а з другою – Мстислав, Станіслав і Судислав.
Борис та Гліб народилися у шлюбі (985 р.) Володимира й болгарської княжни, ім’я якої не збереглося. Трохи згодом, у 989 p., уклавши шлюб із принцесою Анною, Володимир скріпив союз із Візантією. Від цього шлюбу народилася Марія-Добронега. Після смерті Анни Володимир імовірно востаннє одружився – у 1012 р. взяв шлюб із родичкою імператора Оттона І.
15 липня 1015 року князь Володимир Великий помер. Прийшовши на трон у часи, коли Київська Русь була роз’єднана міжусобицями, після 35 років правління він залишив по собі могутню державу, на яку зважали як Візантія, так і Європа.
І хоча постать Володимира Святославовича не всі сприймають однозначно, у народі залишилася про нього згадка як про Володимира Ясне Сонечко. Минуло понад тисячу років від тих подій – князь увіковічнений на багатьох пам’ятниках і українських гривнях, але найголовніше – він живе у пам’яті українського народу.
