Володимир Івасюк. З піснею на повне серце…

Митець починається з тієї пісні,

 яку у нього забирають, як свою,

вдячні люди, і вже не повертають…

Галина Тарасюк

 

Кавказ. Серпень 1969 року

4 березня цього року минула 73-річниця з дня народження великого майстра музики і слова Володимира Івасюка. Композитор, поет, автор та виконавець власних пісень, талановитий фотограф (про це свідчать численні світлини з фотоапаратом та кінокамерою), художник, зачинатель української естрадної музики, залюблений у літературу, він прожив лише 30 років.  Найвідоміша “Червона рута”, а ще – “Водограй”, “Мальви”, “Я піду в далекі гори”, “Один лиш раз цвіте любов”, “Запроси мене у сни свої”, “Два перстені”, “Жовтий лист”, “Нестримна течія”, “Балада про дві скрипки” та інші чудові твори зачаровують серця багато років…

У 10 років Володимир Івасюк стає відомим на всю Кіцманщину, у 15 –  на усю Чернівецьку область, у 20 – його знає уся Україна. Коли митцеві минуло 25 – його пісні вперше прозвучали на фестивалі у польському місті Сопот.

У такий складний час, як  сьогодні, мають кріпити нас ті, що стояли до останнього подиху за нашу рідну землю, культуру.

Володимир Івасюк з батьком Михайлом та сестрою Галиною

Пазли долі, що звуться життям…

“Мелодійне ім’я – Володимир, Володько… Його мають два поети, якими я захоплююся, – Володимир Сосюра та Володимир Самійленко… Уся велич, краса і поезія цього світу – у цій крихітній істоті, яку я несу, мов найкоштовніший скарб, у нашу хату. Це – мій син”. Це одні з перших рядків, якими розпочинається унікальна книга “Монолог перед обличчям сина” Михайла Івасюка. Батько написав про життєву подорож свого улюбленого сина…

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в маленькому містечку Кіцмань, що на Буковині, у сім’ї інтелігентів-учителів Софії та Михайла Івасюків. Мама – учителька, батько – викладач літератури, дослідник історії буковинського краю, літературознавець, письменник, поліглот, перекладач, фольклорист. Володя найстарший, а ще має молодших сестер – Галину та Оксану. Усі діти Івасюків отримали ґрунтовну музичну освіту та стали вченими. Оксана – літературознавцем, педагогом, Галина – медиком.

Як писав батько Володі у книзі усього свого життя “Монолог перед обличчям сина”, уже у перші дні  появи на світ їхній син заплакав чорними слізьми. Новонародженому маляті закапали очі розчином ляпісу замість 1% – 20%. Батько мчить у страшну віхолу кіньми до Чернівців до одного професора, аби привезти його до Кіцманя і врятувати Володю…На щастя, той сильний розчин не пошкодив очні яблука, і дитина залишилася зрячою.

Розглядаю свого сина жадібно і довго, очей не можу відвести! Лише радість тьмяніє від того, що по личку, уздовж носика пропалено дві чорні доріжки…Мені страшно від того, відмахуюся від поганих думок, як від шершня.., – напише згодом батько Михайло. Для музиканта тато був вірним супутником життя, порадником і наставником. Сестра Галина пригадує, що їхній батько,  коли писав нотний стан, то кольоровими олівцями розмальовував ноти для Володі, аби син гарно запам’ятовував.

Але на цю дитину чекала особлива життєва дорога, талант вів за руку і Господь дарував чарівні миті з рідними. Володя закінчує музичну школу по класу скрипки та фортепіано, а згодом вступає до Київської музичної десятирічки імені Миколи Лисенка. Цікаво, що музичну школу у містечку Кіцмань, що на  Буковині заснував батько – Михайло Івасюк, щоб його дитина та інші талановиті діти мали змогу вчитися. 1964 року, під час навчання у школі, юнак пише свою першу пісню на вірш батька “Колискова”, створює вокально-інструментальний ансамбль “Буковинка”, який 1965 року перемагає у республіканському музичному конкурсі. В. Івасюк був талановитим всесторонньо. Чудово володів фотоапаратом та кінокамерою. Дуже  багато читав і подорожував, обходив усі наймальовничіші куточки Буковини та Гуцульщини, збирав народні пісні.

Згодом вступає до Чернівецького державного медичного інституту, але відрахований невдовзі за участь у “політичному інциденті”. Влаштувався працювати на завод, де керував заводським хором. Під псевдонімом “Весняний” надіслав на обласний конкурс пісні “Відлітали журавлі” та “Колискова для Оксаночки”, яку присвячує рідній сестрі. За пісню “Відлітали журавлі” удостоєний першої премії. Володимир старався якнайбільше писати музику до віршів українських поетів, популяризуючи їхню творчість, українське живе слово. Композитор отримує за короткий час понад тисячу листів (!) з усіх кінців радянського союзу. Люди цікавляться, як створюються пісні, хочуть більше дізнатися про митця.

Сестра Оксана Івасюк пригадує, що у брата була величезна бібліотека творів класичної літератури, зокрема поетичних книг. Митець був не просто залюблений у слово, він його відчував, а велику пошану до мови йому прищепили, безумовно, батьки. Великий вплив на становлення творчої особистості мала і няня Володимира – Магдалина Колотилюк, що прожила у сім’ї Івасюків 45 років.

1972 року Володя поселяється у Львові. Там навчається у медичному інституті і вступає на підготовче відділення консерваторії. Але після того, як він пише музику до вистави “Прапороносці” Олеся Гончара, музиканта виключають з консерваторії, згодом поновлюють… А 24 квітня 1979 року Івасюк зникає. Тіло знаходять майже за місяць після таємничого зникнення, у Брюховецькому лісі під Львовом. Називають це все самогубством. Пізніше говорять про вбивство кагебістами. Кілька років прокуратура поновлювала справу Івасюка і знову закривала. І аж 2014 року оприлюднено правду. Це не було самогубство…

Після свого першого тріумфу музикант прожив 9 років… Тисячі людей прийшли на похорон композитора! Труну несли на руках до самого цвинтаря. Гори  квітів та вінків поліція викинула у той же ж день. Але наступного дня люди принесли їх ще більше. І так тривало місяць. Люди на могилі музиканта читали вірші, а на стовпах розклеювали записки зі словами: “Усіх не перевішаєте, усіх не переб’єте”. Це сильно! Це справжньо! Це потужно! Так  свідомі українці захищали нашу пісню та свого генія тоді, як могли… Не всі, звісно, а лише відчайдушні.

До 50-річниці з дня народження В. Івасюка таки спорудили пам’ятник, але відтоді він переніс акти вандалізму. Комусь і до нині не дає спокою слава співця української пісні. Після смерті Івасюка його ім’я довго було під сімома замками… Але сьогодні творчість генія має лунати усюди!

1975 рік. Зліва направо: Віталій Дончик, його дружина Євгенія, Володимир Івасюк, Софія (мама), Оксана, Михайло (батько), Галина Івасюки.

Пісня, створена під зоряним небом

Груди відкриті, очі в блакиті,
Звуків у серці – цілий океан, –
Всі вони, наче ягоди з грона,
Линуть весільно на мій нотний стан.

Це слова однієї з перших пісень Володимира Івасюка “Мандрівний музика”.  Тут добре видно світлу, творчу душу музиканта.  А свій перший музичний, впізнаваний хіт  Івасюк написав більше, ніж 50 років тому. Вірш пісні “Мила моя” нашкребтав на пачці від цигарок у переповненому вагоні, а музику створив раніше під зоряним небом Одещини; вплинула поїздка до Карпат. Саме тоді Володимир був студентом Чернівецького медінституту. Нині ця композиція відома під назвою “Я піду в далекі гори”. Вперше цю пісню виконав сам автор із ансамблем “Смерічка”. А у музичному фільмі “Червона рута” цей хіт заспівали Василь Зінкевич та Назарій Яремчук. Хто не чув цієї композиції у виконанні неповторної Квітки Цісик, то неодмінно послухайте. У 90-х роках нове звучання пісні дали учасники гурту “Плач Єремії”.

Краків. Площа Ринок. Серпень, 1974 року

Безсмертна Червона рута

Ну хто не знає пісні “Червона рута”? Ця композиція давно вже стала народною. Володимир Івасюк пройшов випробування славою. Але секрет його чудової творчості очевидний: чоловік був залюблений у фольклор, а образ квітки червоної рути знайшов у відомого фольклориста  Володимира Гнатюка. У книжці В. Гнатюка “Коломийки” (1907 рік видання), музикант натрапляє на такі слова: “Назбирала троєзілля, червону рутоньку, та схотіла зчарувати мене сиротоньку”. Цю книгу сину подарував батько Михайло. Історія дуже запала в душу юнакові. Саме ці слова стали початком створення шедевру в українській музиці. “Та квітка не давала спокою Володі майже три роки. Мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття…На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про червону руту, а на Путильщині, у Розтоках (Чернівецька область), записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає у народних переказах символом вічного кохання”, – пише батько композитора.

Свій найвідоміший твір – пісню “Червона рута” Івасюк переписує безліч разів, шліфує. Наприкінці вересня 1970 року  “Червона рута” та “Водограй” готові… Ці композиції стали справжньою сенсацією, а коли вперше звучали у Чернівцях – навіть зупинився автомобільний рух… Друзі В. Івасюка не сподівалися, що ця пісня стане хітом, натомість велику популярність прогнозували пісні  “Водограй”. Проте сталося навпаки.

13 вересня 1970 року… Сонячний день на Театральній площі.

Місто Чернівці. Знімають програму “Камертон доброго настрою”. Свої пісні мав співати юний музикант Володимир Івасюк із викладачкою Оленою Кузнєцовою. Наступного дня режисер передачі отримав догану, що поставив безідейну самодіяльність. Але  з Києва надійшла телеграма-подяка, тому догану було  знято…Одразу ж у Чернівцях люди виспівували пісні Івасюка. “Люди тоді повсюди співали українською мовою, у той час, коли пропагувалася русифікація”, – каже сестра Оксана Івасюк. Це не могло сподобатися владі.

Загалом за своє коротке  творче життя митець встиг створити 107 пісень, 53 інструментальних твори, написав музику до кількох спектаклів.

Щирі одкровення…

Пригадую, як я мріяла у рідному Тязеві провести концерт пам’яті композитора до 70-ої річниці з дня народження, і нам це вдалося. Найбільше у нагоді стала книга “Монолог перед обличчям сина”. Сценарій злетів на одному подиху. А пісні запали в душу ще дужче…  Зовсім малою чула мій улюблений тепер “Водограй” у виконанні Оксани Савчук з дуету “Писанка” і зачаровано наспівувала:

Ми зустрінемось з тобою

Біля водограю

І попросим його щиро

Хай він нам заграє…

Чуєте шум того водограю? А я чую, і досі відчуваю той трепет, коли вперше почула геніальну пісню Івасюка.

Письменниця, добра приятелька В. Івасюка Галина Тарасюк залишила про  музиканта чудові спомини: “Перше, що мене вразило у Володі, були його очі. Небесні. Не сині, і не голубі, а небесні. Потім він казав, що ці очі перейшли йому у спадок від бабусі, бо вся його сім’я чорноока.  Мене дивувала його сором’язливість, та ще й для хлопців його віку, і з такою славою! Розум, великий талант і благородство. Який він був? Світлий. У нього не було поганих рис. Він сповідував культ своєї родини. Одного разу на мій день народження прийшов Володя. Він зачарував усіх вихованістю і мудрістю. Його попросили заспівати, він узяв гітару і почав виконувати “Червону руту”, “Водограй”, “Я піду в далекі гори”… На спогад про той день мені лишилася гуцульська, різьблена рахва, в якій до сьогодні лежать дві грудочки землі, священні для мене, з могили моїх батьків і Володимира Івасюка…”.

Варто згадати і про концерти пам’яті В. Івасюка, що неодноразово проводили, зокрема у Львові, Києві, фестиваль естрадної пісні “Червона рута”.  У  Чернівцях,  квартирі, де колись жила сім’я Івасюків, облаштовано музей; там зберігається рояль, за яким працював митець, його особисті речі, платівки, фото… Там ціла епоха. Епоха справжньої української музики. Там жива пісня, вона літає там і зазирає до серця. Маестро заворожує поглядом нас з великого портрету, а ті ноти, що на столі, писані його рукою, ніби хочуть затанцювати під безсмертні мелодії…  Хай та пісня українська буде поміж нас!

Висловлюю щиру вдячність за світлини

 і добре слово сестрі композитора

п. Оксані Івасюк

Ірина Садула,

учителька української мови та літератури

Угринівського ліцею,

родом з села Тязів Івано-Франківської області