День Матері

Перед Великоднем мені часто сниться мама.

Молода і усміхнена, вона протягує мені руки, але я чомусь не можу підійти ближче.

Прокинувшись, із заплющеними очима я довго згадую подробиці сну і не можу згадати.

ETNOфотосесії by Svitlana Lysceva

Я впевнена, що без мами Великдень був би звичайним черговим святом. Хіба можна стерти з пам’яті ті “армагедони” з генеральними прибираннями, відсуванням меблів, тріпанням килимів, миттям вікон (ще із середини порозкручуй!), прасуванням шторів-тюлів і накрохмаленої, підсиненої білизни? Хіба можна забути ті забиті шинками-ковбасами-холодцями-яйцями-салатами-цвіклями-голубцями і т. п. холодильники (що не влізалося – виносили на балкон)? А передсвяткову випічку перекладанців, пляцків, сирників, медівників, горішків, рогаликів, завиванців, закінчуючи у суботу перемащенням андрутів звареним згущеним молоком?

У Чистий четвер мама бралася до випікання Великодніх пасок. Це було справжнє чародійство, бо перед тим треба було вимити-вичистити усю кухню, повісити чистенькі рушнички, одягнутися в “свіжу” сукенку і пов’язати голову хусткою. Вона молилася перед запаленою свічкою і просила у Бога допомоги.

Випікання пасок було дуже важливою справою. Мама ходила біля них, як біля маленьких дітей. Спочатку до опари додавала просіяне борошно та замішувала тісто. Його ставила у тепле місце, накривала рушником і залишала “підростати”. Коли тісто починало підніматись і “вилазити”, мама вибирала частину на стільницю, додавала м’якенькі розпарені родзинки, терла шкірку лимона та додавала дрібно порізані зацукрені шматочки з шкірок апельсинів, з сливок чи яблук. До паски мама купувала тільки домашні яйця і розтирала багато жовтків – “щоб тісто було рум’яним”.

Тісто розкладала у великі й маленькі круглі форми і ставила “доростати”. Перед випіканням на пасках мама укладала хрест (символ терпіння Хреста), по боках – пташки-зозульки (символ довголіття), квіти або колоски (символ урожаю) і змащувала верх збитим жовтком.

Під час цього святого ритуалу не можна було бігати та галасувати, не можна було гримати дверима і суворо заборонялося відкривати духовку, “щоб паска не сіла”. Саджаючи паску, мама примовляла: “Свята пасочко, будь велична і красна, як сонце. Хай усі в родині будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, як ростеш ти. Світи нам, паско, як світить сонце ясне, щоб хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти велична”.

Мама казала, що Великодня п’ятниця – найсумніший день у році, оскільки саме цього дня Ісус Христос був розп’ятий і прийняв мученицьку смерть заради порятунку всього людського роду. У Страсну п’ятницю в церкві не буває літургії. Під час вечірні, яка починалася близько третьої години дня – у час смерті Христа, – з вівтаря виносили плащаницю із зображенням знятого з хреста Ісуса, якою покривали стіл, що стояв посеред храму. Ми разом з мамою навколішки посувалися від порогу церкви до Плащаниці, в яку було загорнуте тіло Спасителя.

У цей день не можна було робити нічого: не те що варити, прати, поратись на городі, чи прибирати, а, навіть, купатися. Мама також попереджала, що у Страсну п’ятницю не можна сміятися і радіти: “Той, хто засміється цього дня, плакатиме весь рік”.

“Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого празника – Воскресіння Христового в щасті і здоров’ї!”

Тільки мама знала усі звичаї і традиції поминання померлих родичів на Провідну неділю. На Зелені свята ми йшли ламати зелені гілочки липи (ні, йому не болить, дерево щасливе, що прикрасить нашу хату в таке велике свято), а на Спаса тягнули святити величезний кошіль з ябками, грушками, виноградом і букетами яскравих квітів.

На Різдвяні свята мама перша починала “Нова радість стала” або “Бог Предвічний нам народився” – здавалося, вона знала напам’ять усі колядки і щедрівки. Також мама вміла заохотити нас до вивчення незрозумілих текстів: “Вчися, бо на коляду від баби не дістанеш ні копійки!”

Сьогодні я часто задумуюсь: що з нами сталося б, якби не наші мами? Як вони зуміли серед тої совіцької павутини зберегти найдорожче – нашу віру, наші традиції і наш Великдень? Де черпали сили не тільки виживати в умовах тотального дефіциту, а ревно слідкувати за дітьми, щоб не стали перекотиполем?

Коли я їхала до Гамерики (думалось ненадовго), то серед радісних родичів і друзів, прощань, розмов, обіцянок, мій погляд раптом зупинився на мамі.

Мама тихо плакала. По її обличчю котилися сльози. Щоб і самій не розплакатися, я швидко поцілувала її та побігла до вагону, який прямував до Києва. Думками я вже сиділа в літаку, уся огорнута райдужними мріями.

Це був останній раз, коли я бачила маму живою.

Добре, що перед Великоднем вона приходить до мене у снах, щоб ще раз пробудити теплі і добрі спогади.

Габріель Гарсія Маркес писав, що людина не пов’язана з землею, допоки у ній не лежить покійний. Думаю, ніщо нас так міцно не прив’язує до рідної землі, як могили наших дорогих матусь.

ETNOфотосесії by Svitlana Lysceva

ETNOфотосесії by Svitlana Lysceva
ETNOфотосесії by Svitlana Lysceva
ETNOфотосесії by Svitlana Lysceva

Editor's Note