Дмитро Ярошенко: “Важливо бути не тільки схожим на Василя Стуса, але й відповідати йому внутрішньо”

Прем’єра сезону – фільм “Заборонений” про українського поета-дисидента Василя Стуса – вийшов у прокат 5 вересня. Перед тим відбулася низка допрем’єрних показів у різних містах за участі режисера Романа Бровка, авторів сценарію Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова, продюсера Артема Денисова та актора, який виконав головну роль Дмитра Ярошенка.

Ukrainian People Magazine пощастило поспілкуватися з виконавцем ролі культового поета у “найгарячіший” день перед прем’єрою фільму у найбільшому кінотеатрі України, “Київська Русь”. 

Ще за годину до брифінгу, який передував показу стрічки, під велетенським постером “Забороненого” зібралися сотні людей. Дмитро не ризикнув виходити до публіки, щоб мене зустріти, адже стовідсотково люди б його не відпустили. В цьому ми переконалися пізніше. 

Тож для розмови пробираюся через фойє до невеликої кав’ярнікіно-театру, Дмитро купує дві пляшки води, ми сідаємо за столик.

За рік до цього ми вже познайомилися я тоді була присутньою в павільйоні на знімальному майданчику, де саме відтворювалася сцена квартирника у Алли Горської. Того квартирника, якого розганяла міліція і забороняла влада. Уже з першої сцени глядач мусить перейнятися атмосферою несвободи, яка гнітить, яку хочеться скинути з себе, мов липке павутиння… І до кінця фільму, здається, ти вже знатимеш, що треба робити, і на який бік треба стати, щоб здолати страшну тоталітарну потвору…

Дмитре, я вас вітаю з прем’єрою. 

– Дякую, і вас також.

Сьогодні ви Стус. Але нещодавно я дізналася, що ви грали дільничного у фільмі “Брама”, який вийшов на екрани минулоріч. Я вас там геть не впізнала. Коли ж загуглила фото попередніх років, то побачила, що у вас дуже різні образи. Наприклад, на деяких фото ви схожі на Джона Сноу з “Гри Престолів”. Це мистецтво, грим, чи ви так вживаєтесь в образ?

– Це, мабуть, дається взнаки акторська майстерність, її інструменти.  Також залежить від винахідливості, таланту, дару, зовнішності, яка піддається коригуванню. Це зачіска, це у чоловіків – борода, тобто волосся на обличчі – воно теж може додавати цієї форми. Потім сам вираз,  мускули обличчя. Але це – тренінги, і якщо знати, як воно робиться, то можна доволi майстерно втілювати будь-який образ.

Ви вже рік живете вже в образі Стуса? Чи ні?

– Ну, можливо, не цілий рік – іноді виходжу (сміється).

Працюєте ще в театрі?

– Я досить довго працював у театрі “Дах”, але зараз переважно як вільний художник, є більше зйомок в кіно. Останніх чотири місяці у нас діє така група – театр “Океан”. Вони займаються духовними практиками, медитацією, це молоді хлопці і дівчата, які також читають і досліджують священні писання, зокрема індійські – такі архаїчні і досить давні. І вони ставлять вистави по цих писаннях. Енергетично – це дуже гарна робота, мене так це очищує і надихає дуже сильно.

Скільки років ви в акторській  професії?

– Можна сказати, з самого дитинства, але професійно – з 17 років.

Маєте якісь професійні секрети, наприклад, як не стати актором однієї ролі? Щоб вас потім не називали весь час Стусом…

– Потрібно весь час розвиватись, читати книжки, ставити питання про життя. Не зациклюватися на одних якихось авторах, дивитись на світ трохи ширше. Переглядати гарне кіно, подорожувати, спостерігати за життям і за людьми, читати духовну літературу, і не тільки якогось одного напрямку – християнського чи мусульманського. Адже є ще буддисти, є Кастанеда, юдаїзм…

Тобто, усе залежить не від того, як тебе сприймають, а від того як ти сам себе сприймаєш?

– Так, усе насправді йде зсередини. Якщо актор зациклюється на тому, що він, наприклад – Д’Артаньян, то все життя буде Д’Артаньяном, тому що він себе таким вважає.

У вас була спільна робота з Богданом Ступкою у фільмі “Платон Ангел”. Ви співпрацювали тоді на майданчику, він на вас якось вплинув? 

– Я грав там одного з його синів. Це така людина-легенда, на той час взагалі – найкращий український актор. Ми працювали разом днів десять, і можу сказати, що там щось таке передається… Це складно навіть словами описати. На майданчику ти бачиш, як він працює, пристосовує реквізит, жести, як його гра відрізняється, навіть великий план від середнього. Було цікаво дивитися, як він налаштовується до якогось із дублів, і з’являється відчуття, що поряд з тобою надзвичайної величини людина.

У нього завжди було дуже багато гумору, увесь час він розповідав нам якісь історії, за кадром. Я запам’ятав його погляд – глибокий, який каже більше, ніж слова.

Щось курйозного з тих зйомок можете пригадати?

У нас там була смішна ситуація, коли ми знімали сцену, як їдемо на машині. Я був за кермом, а поряд Богдан Сильвестрович, з рушницею в руках. Ми там по бандитах якихось стріляли. Зйомки були десь на Броварській трасі, та по їх закінченні автівка з гримеркою поїхала, і нас просто там забули. Залишився тільки один хлопець, який дуже довго відкручував двері цієї машини, щоб ми звідти вибралися. Потім пішли вздовж траси, це був вечір, машини сигналять, на в’їзді до Києва – корки… І Богдан Сильвестрович каже: “Візьми мене під руку. Отак все життя в кіно знімаєшся-знімаєшся, а під кінець знімального дня нікому ти вже не потрібен”. І так ми з цією рушницею вздовж траси йшли метрів двісті, аж поки не побачили, що нас таки чекають обабіч наші машини.

Чи є якісь інші відомі актори, з якими ви б хотіли зіграти в одному фільмі?

– Звичайно, ми тут спостерігаємо за американським кіно, дивимося його, бачимо видатних акторів, і я був би щасливий попрацювати з кимось із них.

Ви вже маєте досвід в україно-американському кіно, знімались у фільмі “Юлія”. Що за історія в цьому фільмі розкривається?

– Це фільм Роксі Топорович, американської режисерки українського походження. Я грав атовця, який сам родом з Донецької області. Отримавши на війні поранення, він потрапляє в госпіталь, де знайомиться з волонтеркою-фотографом Юлею. Разом вони гуляють Києвом, закохуються, і вона кличе його до родичів у Карпати. І там виявляється, що вона виграла грант на освіту в Німеччині, і виходить, що тепер вони не можуть бути разом. І він просто вранці прокидається, збирає рюкзак і, швидше за все, повертається на війну. Цей фільм уже отримав в Нью-Йорку кілька нагород, у Лос-Анджелесі, на Алясці, відвідав деякі фестивалі Європи.

Як відбувався кастинг на “Забороненого”? Що відчули, коли вам сказали, що  виграли цей кастинг? 

– Що є якась довіра до мене, довіра Всесвіту, що тобі дається право хоча б спробувати це зробити. Ну, і я тоді відчув велику відповідальність.

Як насправді буває актор перебирає на себе риси героя, чи просто підбирають актора, який має бути схожим за характером?

– Мабуть, у всіх по-різному відбувається, але важливо, щоб актор не тільки був схожим на героя, а щоб і відповідав йому внутрішньо. Інакше це, як порожня оболонка без суті.

Як ви готувалися до зйомок?

– Читав дуже багато всього, що пов’язано з Василем Стусом, також нас сценаристи дуже надихали, розповідали різні історії.

Ця робота за цей рік вас якось змінила? Ви можете сказати, що у вас з’явились  погляди подібні до Стусових?

– Він жив у ті часи, не зараз,  тоді була дуже сильна каральна система та переслідування, і дуже багато було абсурду, страху. Я би сказав, що у мені ще більше додалося якоїсь чистоти сприйняття і уваги до внутрішнього світу. Ти піднімаєш планку, починаєш серйозніше ставитися до життя, до того що робиш, як проводиш день. Василь Стус – інтелектуально дуже розвинена людина, і духовно теж. Казали, що він займався східними практиками, філософією. Я думаю, він просто повторював молитви і займався медитацією. В якийсь момент стало зрозуміло, що він таким чином зміг вижити, а його вірші – це такі самі молитви або одкровення.

Ви в кадрі часто палите. А в житті до того палили? 

– Я палив майже з дитинства, але після двох місяців зйомок кинув. Цей фільм дозволив усвідомити, що якщо людина проходить через такі кола пекла і може залишитись живою, то я теж можу від чогось відмовитись, щоб жити.

Стус бунтар, і поза сумнівом, якби він не загинув, то був би в перших лавах Революції на граніті і подальших повстань. А як у вас склалося з революціями та протестами, чи брали участь, чи підтримували?

– Під час Помаранчевої революції ми всім театром були на Майдані,  проводили різні перформанси. Під час Революції Гідності я два тижні був удень, вночі – ні. А потім  мав робити проект з одним знаменитим французьким актором, ми збиралися робити виставу на двох на фестиваль “Французька весна” у Києві, і я поїхав до Парижа. Відтак зрозумів, що повертатись мені до Києва нема куди, там – революція, а мешкав я тоді в самому центрі, де вирували бої. Я – гуманістично налаштована людина, і не дуже кидаюся в бійку. Можу вести діалог, та коли якась сутичка, я –більше прихильник вирішувати її на словах і ділом, а не зi зброєю. Потім я намагався реагувати і рефлексувати на ці події вже через мистецькі роботи.

А могли б зіграти якогось негідника?

– Так, звісно, я грав різних правителів за Шекспіром, і там вбивали дуже багато людей, а у кіно були ролі таких бандюганів, гопників.  Це, буває, так збігається – коли тобі потрібно пропрацювати в собі якусь штуку, то Всесвіт дає тобі цю роль. Щоб ти міг це пережити і в житті цього не робити. Ти очищуєшся, це – як штукатурка відпадає, і ти йдеш  далі.

——————-

Ми таки затягнули це інтерв’ю, через що презентація почалася  кількома хвилинами пізніше. На той час фойє кінотеатру було вщерть заповнене глядачами, які згодом зайняли майже всю велику залу кінотеатру. 

“Всі, хто проти диктатури встаньте!”, вигукнув у фільмі Стус під час відомої і зухвалої на той час акції непокори в Палаці “Україна”. Цей вигук зламав його життя. А коли пішли фінальні титри, вся зала вже в нашому кінотеатрі, встала з вигуками “Слава Україні!”. Тому що проти диктатури. І тому що вільні. 

Бліц:

Улюблений стиль в музиці?

Мінімалізм.

Яке кіно (не ваше) дивилися останнього разу? 

“Fury” з Бредом Пітом та індійський серіал “Радха Крішна”.

Яка у вашій родині є сімейна традиція?

Садити кожної весни город.

Що для вас осінь?

Глибокий сум та сплячка.

Якщо нестандартна прогулянка, то дахи чи підземелля?

Дахи.

Якщо подорож: море чи гори?

Гори близько до моря.

Які у вас є захоплення?

Східна філософія, відвідування храмів.

Улюблена страва та кухня?

Вегетаріанська кухня (індійська), страва кхір (солодкий рис з молоком).

ART & Music