Йосиф Сліпий. Подвиг завдовжки у 18 років

130 років з Дня народження Йосифа Сліпого,

єпископа Української Греко-Католицької Церкви, кардинала Римо-Католицької Церкви, Верховного Архієпископа Львівського предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви

Його кілька разів виводили на розстріл співробітники НКВС, він пройшов через пекло 18-річного ув’язнення у сталінських таборах і не зламався, хоч мав переламані руки і ноги після допитів. 70-річного в’язня в неволі захищали колишні вояки УПА, а звільнили завдяки особистому втручанню президента США Кеннеді. Папа Іван XXIII звільненого з неволі Йосифа Сліпого висвятив у сан кардинала, а Папа Іван Павло ІІ, щоб вшанувати його, порушивши усі протоколи, встав і пішов назустріч, щоб привітати його стоячи.

Людина з м’яким серцем, залізним характером і непохитною волею. Глибока віра цієї людини, її свята переконаність у правоті справи, якій служить, дивували бувалих слідчих НКВС, цинічних начальників таборів ГУЛАГу, жорстоких тюремних наглядачів. Міцність духу і сила волі Йосифа Сліпого здобули йому славу не тільки серед своєї пастви в Україні, а й далеко за кордоном. Ця людина стала символом боротьби українського народу за свою релігію, культуру, ідентичність і національну гідність. А його жертовність і мучеництво можна порівняти зі стражданнями перших християн. Саме тому ім’я кардинала Йосифа Сліпого, як і належить, є не лише у списку найкращих синів Церкви, але й у пантеоні героїв української нації.

Йосиф Коберницький-Дичковський

Митрополит Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 року у селі Заздрість на Тернопільщині в заможній християнській родині Івана Коберницького-Сліпого та Анастасії Дичковської. Сліпий – це не справжнє прізвище митрополита, а так зване сільське прізвисько, яке приліпилося до його предків ще за кілька поколінь до народження Йосифа. У початковій школі рідного села, а потім у Тернопільській українській гімназії (закінчив у 1911 році) юнак опанував польську та німецьку мови. Там же ж, у церковному хорі, молодого Йосифа вперше побачив митрополит Андрей Шептицький.

Знайомство двох великих українців продовжилося вже у стінах Львівської духовної семінарії, де Йосиф Сліпий навчався з 1911 року. Взагалі долі цих двох ієрархів найтісніше пов’язані між собою. Так, 30 вересня 1917 року Шептицький висвятив Сліпого у сан священника.

У 1918 і 1921 роках Йосиф Сліпий захищає дві наукові роботи – докторську і хабілітовану, і з 1922 року стає професором догматики у Львівській духовній семінарії УГКЦ. У 1926 році став ректором семінарії, а у 1929 – ректором Львівської Богословської академії. Разом з митрополитом Андреєм Шептицьким мріяв створити з неї перший Український католицький університет.

Розстріл біля собору Святого Юра

Все життя кардинала Йосифа Сліпого можна сміливо назвати подвигом, стільки у ньому було подвижництва і християнського стоїцизму. Однак, справжні випробування йому довелося пережити вже на посаді предстоятеля УГКЦ.

Після смерті митрополита Андрея Шептицького, який беззмінно керував Церквою протягом більш, ніж 40 років, Йосиф Сліпий зайняв його місце, очоливши УГКЦ, яку пізніше за пережиті страждання у світі почали називати “мовчазною Церквою”. Це підвищення не могло принести відомому богослову ані радості, ані розради, оскільки обіцяло йому лише нові труднощі. В умовах двох приходів “совітів” на західноукраїнські землі (1939 і 1944 рр.) сан греко-католицького священника там розглядали практично як смертний вирок. Ще 22 грудня 1939 року митрополит Шептицький таємно висвячує отця Йосифа у сан єпископа.

Під яким тиском перебували служителі Церкви два передвоєнні роки, можемо тільки здогадуватися, проте один приклад яскраво ілюструє ставлення до них з боку войовничих атеїстів у формі НКВС. У червні 1941 року, коли Червона армія поспіхом відступала, а радянські органи влади не менш стрімко покидали Львів, чекісти вивели усіх мешканців митрополичих палат до стін собору Святого Юра, розірвали на них ряси і кілька разів імітували розстріл. Однак, Бог врятував тоді Йосифа Сліпого і його братів по вірі…

Перші місяці Йосифа Сліпого на митрополичій кафедрі збіглися з поновленням радянської влади в Західній Україні. Це був час повторного затвердження комуністичного режиму, який розгубив свій авторитет у 1941 році. Репресії були не просто масовими, а воістину тотальними. Десятки тисяч людей заарештовували, розстрілювали, депортували до Сибіру. До священників УГКЦ було у НКВС особливе ставлення – негласно вважалося, що саме Церква керує повстанським рухом (УПА), всіляко сприяє його розширенню своїми проповідями, веде підривну діяльність проти колгоспів і мобілізації в Червону Армію, переховує партизан і навіть постачає їм розвіддані. Однак, і заборонити УГКЦ, що мала колосальний авторитет серед місцевого населення, комуністи боялися. Тому діяти було вирішено з єзуїтською хитрістю, а саме поставити Церкву на службу інтересам Кремля (як раніше це вдалося з РПЦ).

Отця Йосифа Сліпого комуністичні “експерти” вважали слабохарактерним, схильним до компромісів і поступок (вочевидь, на контрасті з полум’яним борцем А. Шептицьким). Керівники компартії були впевнені, що знайшли “слабку ланку” в незрозумілому і ворожому до них середовищі, але їх чекало гірке розчарування. Спочатку НКВС вимагало від нового голови церкви публічно засудити діяльність ОУН і УПА, але Йосиф Сліпий у своїй першій проповіді обмежився висловом про неприпустимість політичних убивств, ніяк не згадавши націоналістів. Потім у документі, надісланому від імені керівництва УГКЦ до Москви, митрополит, незважаючи на вимоги отця Гавриїла Костельника, взагалі не згадав УПА (хоча потрібно було жорстко розкритикувати діяльність бандерівців). Цей тихий, але наполегливий саботаж з боку голови українських греко-католиків надзвичайно дратував комуністичне керівництво республіки і союзного центру.

Агентурна справа “Ходячі”

Агентурну справу “Ходячі” НКВС завело на священників УГКЦ ще у 1939 році, а завершилася вона у квітні 1945 року арештом дев’ятьох вищих сановників церкви на чолі з митрополитом Йосифом Сліпим. Формально греко-католицьких священників ще у 1939 році звинуватили у ворожому ставленні до возз’єднання Західної України з УРСР. Фігурантами цієї справи, розпочатої львівським відділенням НКВС ще у грудні 1939 року, стали митрополит Андрей Шептицький, архієпископ Йосиф Сліпий, єпископи Никита Будка та Іван Бучко, прелати Леонтій Куницький і Олександр Ковальський, канонік Василь Лаба, Климентій Шептицький та чимало інших – всього близько 50 осіб.

Після відновлення справи у 1945 році до колишніх звинувачень додалися нові: пособництво німецьким окупантам, зв’язок з гестапо, прямий зв’язок і навіть керування підпіллям ОУН, антирадянська пропаганда. Головним завданням операції “Ходячі’ було нейтралізувати “ворожий” єпископат і надалі об’єднати УГКЦ з РПЦ. У своїй роботі чекісти використовували близько 30 агентів та інформаторів серед греко-католицького духовенства. У результаті 11 квітня 1945 року у львівському соборі Святого Юра проведено спецоперацію радянських спецслужб. Для арешту митрополита і дев’яти духовних осіб було залучено 62 оперативники УМДБ УРСР (з Києва та Львова) і 121 боєць внутрішніх військ. Як бачимо, старших священнослужителів комуністична влада прирівнювали за ступенем їхньої небезпеки до справжнього партизанського загону. Після арешту керівництва УГКЦ почалося неприкрите знищення цієї релігійної організації, яку згодом стали називати найбільш переслідуваною Церквою у світі.

18 років тюрем і таборів

В’язниці і табори не зламали митрополита Йосифа Сліпого. Більше того, всі ці роки він не відділяв власної долю від долі свого народу. “Для мене почався шлях в’язня, – згадував згодом отець, – але не для мене одного: я був одним із сотень тисяч старих, жінок, дітей і немовлят. Мене вирвали з гущі прихожан, які повірили мені, а їх відірвано від рідної, политої їх потом і кров’ю, землі”. Главі УГКЦ суд присудив 8 років ув’язнення. Однак, за сумною радянською традицією після першого терміну йому дали новий. Всього було три суди (1945, 1953 і 1962 роки) і три вироки, кожен з яких здавався старшому священнику останнім у його житті. “З урахуванням мого віку та стану здоров’я, це смертний вирок”, – так невтішно сприймав свою долю ув’я́знений священник

Загалом Йосиф Сліпий провів у різних в’язницях і таборах 18 років життя. Йому кілька разів ламали руки, ноги, колишній голова церкви переніс кілька важких захворювань, неодноразово відморожував собі кінцівки. Весь цей час тривали нескінченні допити, моральний та психологічний тиск. “Мене виводили на допити вдень і вночі, так, що я буквально падав з ніг, і мене змушені були підтримувати, ведучи до слідчого”, – згадував колишній політв’язень. Під час перебування у таборах митрополиту неодноразово погрожували кримінальники. Врятували священника в’язні з-поміж колишніх вояків УПА, які взяли Йосифа Сліпого під свій захист. Іншого разу від смерті (тепер уже від хвороби) митрополита врятував колишній капелан литовських “лісових братів”, віддавши йому свою порцію пеніциліну.

Однак, незважаючи на всі труднощі, отець Йосиф не здавався. Йому пропонували не тільки свободу, а й кафедру Київського митрополита РПЦ в обмін на засудження Папи Римського, але стійкий пастир вперто не погоджувався. Він навіть знайшов у собі сили написати за гратами історію УГКЦ, за що, до речі, йому ще додали термін. Коли ж після 18 болісних років ув’язнення і складних дипломатичних переговорів на найвищому рівні Йосифа Сліпого відпустили, повідомивши, що тепер він вільний, першим питанням митрополита було: “А чи стала вільною Церква?”.

Звільнення 70-річного митрополита

Відомості про смерть Йосифа Сліпого у сталінських таборах надходили постійно (і у 1940-х, і у 1950-х роках), проте потім їх регулярно спростовували. На початку 60-х років долею ув’язненого глави УГКЦ активно цікавився Папа Іван ХХІІІ, який розпочав підготовку до ІІ Ватиканського собору. Задіявши всі можливі дипломатичні зв’язки, Римська апостольська столиця таки домоглася звільнення Митрополита (до цієї акції долучився президент Америки Дж.Ф. Кеннеді). 12 січня 1963 року рішенням Верховної Ради СРСР митрополита Йосифа Сліпого було звільнено. З умовою, що він покине Радянський Союз.

Йосиф Сліпий спершу не бажав покидати СРСР і залишати свою паству, а також шукав можливості поїхати до Львова. Після категоричної відмови Митрополиту в можливості поїхати в Україну, він таємно в готельному номері висвятив на єпископа УГКЦ о. Василя Величковського і доручив йому провід УГКЦ. 4 лютого 1963 року Митрополит разом із представниками Ватикану відбув до Рима. Увечері 9 лютого Митрополит Сліпий прибув на станцію Орте, поблизу Рима. Наступного дня відбулась зустріч Митрополита і Папи Івана ХХІІІ.

У жовтні 1963 року Йосиф Сліпий вперше виступив на ІІ Ватиканському Соборі з промовою, в якій він закликав піднести Києво-Галицьку митрополію УГКЦ до гідності Патріархату. А 23 грудня 1963 року Апостольська столиця, на запит митрополита Йосифа, чи митрополит Галицький має гідність Архиєпископа, відповіла ствердно і таким чином визнала, що УГКЦ є не митрополією, а Верховним Архиєпископством, згідно з новою термінологією. На той час Йосиф Сліпий був єдиним Верховним Архиєпископом у цілій Католицькій Церкві.

Свою діяльність у Римі архиєпископ Йосиф Сліпий зосередив на всебічному розвитку життя УГКЦ у світі. Головну діяльність він скерував на створення освітніх осередків, зокрема, Католицького Університету ім. Климента Папи Римського у 1963 році (філії якого згодом утворилися у Вашингтоні, Лондоні, Чикаго, Філадельфії). УКУ видав понад 200 наукових праць, 14 томів Monumenta Ucraine Historica, та 22 томи часопису “Богословія”, 15 томів творів Йосифа Сліпого та 53 томи творів з історії України, Церкви, культури, мистецтва, літератури. 25 січня 1965 року Папа Павло VI надав Йосифу Сліпому титул кардинала.

З весни 1975 року Йосиф Сліпий користувався титулом Патріарха, але Рим його таким не визнавав. Під час свого життя за кордоном Верховний архієпископ тричі скликав Синоди УГКЦ, регулярно їздив по світу, відвідуючи українські діаспори у США, Канаді, Австралії, Європі.

Помер кардинал Йосиф Сліпий 7 вересня 1984 року в Римі, а 27-29 серпня 1992 року його прах було перевезено до України і урочисто поховано в усипальниці собору Святого Юра у Львові. За життя радянське керівництво категорично відмовлялося впустити Йосифа Сліпого на Батьківщину.

http://heroes.profi-forex.org/

Патріарх Йосип Сліпий в Чикаго, 1973 рік.
Папа Іван Павло ІІ та Патріарх Йосиф Сліпий