4 квітня Квітці Цісик сповнилося б 70…. Голос, що звучав найчастіше в світі
Її пісень ніколи не підсилювала потужна техніка, не супроводжував оглушливий оркестр, вони не звучали під фонограму. Квітка – одна з небагатьох українських співачок, які робили не “сировину” чи проєкти-одноденки, а ПІСНЮ, яку належить СПІВАТИ, а не “виконувати” чи “показувати”. Унікальний тембр співачки, її напрочуд елегантна манера виконання, бездоганна мова полонили й мільйони українців. Варто подякувати чоловікам співачки за українськомовні альбоми. Перший диск “КVITKA” записано у 1980 році, а “TWO COLORS” – у 1989-му. Між записами відбулися розлучення з композитором-аранжувальником Джеком Корнером і шлюб з інженером звукозапису Едом Раковічем (йому народила сина Едді). Проте всі троє працювали над створенням обох альбомів. Навіть без офіційного державного визнання на батьківщині її любитимуть і поважатимуть українці всього світу. В Україні її почують та оцінять лише після смерті.
АМЕРИКА
У них було перше і єдине кохання всього життя: Володимир та Іванна Цісики скромно розписалися в лемківському селищі Криниця і 18 липня 1944 року стали подружжям. Воєнні лихоліття закинули молодят до табору переміщених осіб у баварське містечко Байройт, де у них через рік, 18 серпня, народилася донечка Марічка. Володимир Цісик – концертмейстер Львівської опери, скрипаль першого Львівського струнного квартету, зірка Львівського радіо – був активним учасником музичного життя Львова. Материне дівоче прізвище було Лев, походила вона із Коломиї. Родина Цісиків, яка славилася у своїми патріотичними і духовними цінностями, не сприймала рускій мір і радянську владу, 1949-го опинилася у США.
4 квітня 1953 року Цісиків стало більше на молодшу донечка Квіточку. У мистецькій родині в нью-йоркському районі Квінс українська пісня почувалася, як удома. Володимир Цісик заснував Вищий український музичний інститут. Там і вишколювали обидвох доньок: Квітку – на скрипці, Марія віртуозно опанувала фортепіано.
“Почала вчитися музики від четвертого року життя. Певний час думала, що буду скрипалькою, – розповідала про себе Квітка. – Але дуже любила співати. Ще коли навчалась у школі, співала в різних групах, побачила, що можу легко змінювати музичний стиль. Потім вступила до музичної консерваторії в Нью-Йорку. Навчалася вокалу і думала, що буду оперною співачкою. Але зацікавилась іншим фахом. Це такий “студіо-сингінг”. Співання у різних студіях для реклами або для композиторів. Я їм наспівую на плиту, а вони вже потім пропонують свою продукцію різним відомим співакам. Також записувала пісні для фільмів. Але якщо ти сама працюєш у цім бізнесі, без агентів, то досить важко”.
Ще студенткою Квітка взяла собі псевдо Кейсі від ініціалів КС. В історію американської легкої музики українка увійшла як “голос, що звучав найчастіше в світі”. Квітка стала провідною виконавицею вокальних партій у численних рекламних роликах, знайомих не тільки кожному американцеві, а й мешканцям багатьох інших країн: “Себе називаю студійною співачкою. Співаю на телевізії, на радіо, наспівую рекламу на різні продукти, скажімо: літаки, парфуми, туалетний папір чи дитячі забавки, тобто все, що рекламують по телевізору, радіо. Також співаю на платівках для американських артистів, наприклад, Карлі Саймон. Також виступаю на відео для неї. Квінсі Джонс, Майкл Френкс. На плиті Квінсі Джонса “The Dude” я багато співала”.
Квітка співала на бек-вокалі у Вітні Г’юстон та Майкла Джексона. Також її запрошували для участі в записах своїх альбомів відомі співаки Майкл Болтон, Боб Джеймс, Лінда Ронстад, Роберта Флек.
Як результат: зажила слави найвідомішої співачки у рекламному бізнесі. Квітка ніколи не була мегазіркою шоу–бізнесу, проте американці підрахували, що їхню Кейсі прослухало більше людей, аніж може коли–небудь населити планету, – 22 мільярди!
“Так, українцям пощастило, що їм Господь послав Квітку Цісик з її космічним голосом! – стверджує фотохудожниця зі світовим іменем Таня Д’Авіньйон. – Ми знали її як активну членкиню “Пласту”. Довший час вона була голосом багатьох рекламних компаній. І ми гордилися нею, знали, що вона українка, яка робить погоду в американському світі. Коли ж записала два українські альбоми – та гордість помножилася. Справді, Бог дав їй божественний голос! Вона є феноменом української пісні по обидва боки океану”.
“КVITKA”
“Перша моя платівка “Квітка. Пісні з України” була дуже дорога, – зазначала співачка. – І тому, власне, це дев’ять літ тривало, щоб ще одну плиту видати. Тому що я мусила перш за все назбирати трохи грошей і ще треба було отримати кошти за першу плиту. Витрати за першу плиту ще остаточно не покрились, але того досить, щоб була змога випустити другу плиту”.
На обкладинці диску “КVITKA” написано: “Володимирові Цісикові, скрипалеві-віртуозу, моєму незабутньому батькові, присвячую цю збірку пісень”. Коментувати спів Квітки Цісик немає необхідності: усе чути й так. З технічного боку – жодної фальшивої ноти, жодної вади у фразуванні, жодного
невдалого вокального прийому, жодного форсованого звуку, жодної не виправданої змістом зміни настрою. Просто гарний спів: ліричний чи жартівливий, він напряму торкається душі. “Аранжування робив великий професіонал і мій товариш Джек Корнер, – розповідала Квітка. – Він музикант, композитор, дуже талановитий і такий проникливий… Має прекрасне відчуття. І до кожної пісні ставився дуже відповідально. Щоб не змінити її, не зробити американською, а залишити той неповторний український мелос. Я спеціально перекладала йому англійською мовою кожну пісню. Він так хотів, щоб зрозуміти і відчути зміст… Тому для мене він завжди буде дорогою людиною, що так завзято і наполегливо працювала зі мною над
двома плитами”.
В альбомі “KVITKA” хочеться виділити пісню “Взяв би я бандуру”, яку з великої естрадної сцени у нас ніхто ніколи не співав. Чомусь. Хтозна чи Цісик знала щось про авторку пісні, принаймні, псевдонім Віра Лебедева зафіксований на диску. А як би було приємно Квітці дізнатися, що саме вона дала друге життя пісні легендарної української вчительки і відомої поетеси-січовички Костянтини Малецької – авторки незабутніх творінь “Чом, чом, чом, земле моя…” і “Соколи, соколи, ставаймо в ряди”. Саме за українство 1915 року її арештували “московські брати” і після трьох місяців допитів вислали до Сибіру: “Українізуй там ведмедів, якщо виживеш!” Не лише вижила ця енергійна та мужня жінка, а й заснувала на Сибірі 16 українських шкіл!
“TWO COLORS”
Для запису двох альбомів Квітка Цісик зібрала 40 найкращих студійних музикантів США (партію рояля виконала сестра Марія) і витратила на це близько 250 000 доларів. Усе було зроблено зі справжнім Голлівудським розмахом. Але спонсор так і не з’явився, всі витрати лягли на плечі чоловіка Едварда Раковіча.
Епіграфом до другого диска були такі слова: “Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу”.
“Вийшла моя плита “Квітка. Два кольори”. Я намагалась дуже гарно її підготувати і видати. Ми дуже задоволені нею. Це мій чоловік, звукорежисер – Едвард Раковіч допоміг із записом. Ми планували і працювали над плитою дуже довго, всі пісні були перед тим аранжовані, – зізнавалася Квітка Цісик. – Ми ходили до студії впродовж трьох місяців. Я разом з оркестром співала у великій кімнаті. Деякі інструменти додали пізніше. Мій чоловік – перфекціоніст, він хотів, щоб то звучало досконало, тому над тим дуже довго працював. Я з мамцьою і сестрою вибирали пісні для плити. Сестра грає на фортепіано у чотирьох піснях на платівці. Ми просто пару тижнів сиділи разом. Шукали і переслуховували різні пісні. Потім сіли з аранжувальником Джеком Кортнером і він вибрав з усього те, що йому здавалося найбільш цікаво музично. Джек допомагав робити і перший альбом. Я була пластункою, і ми в “Пласті” співали таку пісню “Сіріли у сумерку” (“При ватрі”), вона була також наша улюблена. Це вже тут написана, здається, в Америці. Тому її хотіла теж мати в записі. “Ой верше, мій верше” – улюблена пісня моєї бабці. Коли скінчили працювати над цією піснею, а це ми з великим складом скрипалів грали в кімнаті, то я дуже боялася, що не зможу її заспівати без плачу. Але вдалося мені. Вона дуже зворушлива.
Хотіла зберегти пісню “Чуєш, брате мій”. Дуже хотіла її мати в записі. Деякі українці в Америці не погоджувались з тим, що я ту пісню хочу включити в альбом, бо вона сумна. Ми співаємо її зазвичай на похоронах. Сумна пісня, але гарна. Записувала її в липні 1989-го, тоді ще нічого не зачалось на Україні діятись”.
А як звучить “Чуєш, брате мій” Левка Лепкого з унікального голосу і тембру Квітки Цісик!? Написана вона на вірш його старшого брата поета Богдана Лепкого. Відліт журавлів на зимівлю в чужі краї є яскравим поетичним символом. Тяжка подорож лету над морем нагадує про поневіряння сотень тисяч західних українців, які змушені були залишити рідну землю у пошуках кращої долі за океаном. Вибір “Чуєш, брате мій” Квіткою справді був невипадковий, вона не могла її не заспівати. На батьківщині братів Лепких та батьків Квітки, пісню було заборонено. Та пісня рано чи пізно вирветься на волю. Квітка надала їй нового життя, другого дихання.
Напрочуд елегантна манера виконання, бездоганна мова Цісик полонили мільйони українців за виконання й інших пісень Левка Лепкого з його віршами та музикою – “Ой видно село, широке село під горою…”, “Колись дівчино мила, а був це чудний час…”, “І снилося з ночі дівчині, що маки в саду процвітали…” На жаль, Квітка не знала автора тих пісень, вважала, що вони народні.
І пісня “Сіріли у сумерку” (“При ватрі”) має свого автора. Вірш написав Юрій Старосольський і вперше опублікував у серпні 1936-го в журналі для молоді “На сліді”. А через 11 літ у німецьких переселенчих таборах створив і мелодію. Пісня настільки сподобалася пластунам, що блискавично поширилася по всьому світу.
“Як мене ощасливила своїм дивовижним виконанням “Двох кольорів” Квітка Цісик. Не знаю, як це сприйняв Сашко Білаш, але мені котилися сльози. Сльози радості”, – зізнавався поет Дмитро Павличко. – Справді, через стільки років з дня написання нашої пісні я знову відчув себе щасливою людиною. Почув “Два кольори” з чистесенького, як гірське повітря чи джерельна водиця, Квітчиного голосу в кінці 1980-их. З наших виконавців ніхто так не передав задуму авторів, як вона. Живучи стільки років далеко від батьківщини, Квітка зуміла зрозуміти і передати нашу пісню якнайкраще”.
В Україні один за одним з’явилися і одразу стали популярними два диски Квітки. Особливо другий – “Два кольори”. Хоча твір Олександра Білаша визначив назву та концепт диска, особливою вважають пісню “Я піду в далекі гори”. Нам вона більш знайома у виконанні Володимира Івасюка. Але Квітка її заспівала інакше. У ній розлито космос… Заворожує… Що цікаво, Квітка не взяла пісні Володі, яку знали з голосу Софії Ротару.
1988 року на запрошення родини незмінний директор львівського театру-студії “Не журись”, видатний гуморист Остап Федоришин відвідав США. У Нью-Йорку, в музеї українського мистецтва, його познайомили з Квіткою Цісик. “Акурат перед тим я прослухав її пісенну аудіокасету, яка справила на мене приголомшливе враження, – згадував Остап. – Особливо неперевершене виконання нею Ігоревої пісні на вірш Петра Запотічного “Коханий”. По приїзді до Львова ми телефонічно домовилися з Квіткою про можливі її гастролі з “Ватрою” по Україні. Співачка мала підготувати і взяти до свого репертуару ще кілька Ігоревих пісень”.
Восени 1989-го ВІА “Ватра” повернувся зі своїх перших і успішних гастролей з Канади. Звідтіля Білозір привіз щойно випущену аудіокасету фірмою “Євшан” “Два кольори”, на якій поруч зі шлягерами “Два кольори”, “Я піду в далекі гори”, “Черемшина” була його пісня “Коханий” на вірш Петра Запотічного”.
“Ми з Ігорем могли її слухати до ранку сотні разів. Уражало все: дивовижний голос Квітки (серед українських естрадних співаків такого не має ніхто), високопрофесійні аранжування і звукозапис. Особливо зачаровувало те місце, де в програші Джек Корнер увів акустичну гітару, на якій іспанець вигравав казкові акорди. Коли слухав все це Білозір – варто було його бачити! Він не лише був у захопленні, він просто літав над землею! Ігорко розповідав про зустріч з Квіткою в Америці. Вона сама знайшла і записала пісню (мені видається, що розшифровувала текст з якогось запису, адже в деяких місцях співає зовсім інші слова), а вже потім познайомилася з Ігорем Білозіром. Вони навіть намітили спільні гастролі в Україні. Не судилося…” – визнавав Петро Запотічний.
УКРАЇНА
Вона постійно відчувала, що повинна зробити щось для України. “Мусиш сама ходити, питатися, дбати про всі телефони, контакти, – з відкритим серцем визнавала співачка. – І я почала так працювати. Але всім говорила, що українська музика є дуже гарна, мелодійна і що нарід такий співучий. А мені відповідали: якщо так, то заграй мені щось, заспівай мені щось… То є сумно, але ми не мали жодної плити на професійному рівні. Бо то є дорога річ і забирає багато часу. Я зрозуміла, що мушу її зробити. І не тільки для своїх приятелів, а й для всіх українців. Бо я не могла, не мала змоги щось зробити
для нашого суспільства, тільки це. То був би такий дарунок. І я мріяла, що в Україні мене почують”.
У душі Квітка завжди залишалася українкою і тужила за своєю етнічною
батьківщиною. Таке щастя їй всміхнулося, правда, лише єдиний раз, 1983 року. Тихенько, крадькома. Її пісні тоді заборонили в Україні – аякже, буржуазна співачка! Їй було лише 30.
“І всі тоді мені казали, що як гарно, що ти з мамкою їдеш, бо татка мого вже не стало. Мені тоді всі казали, що я буду така підпора мамі в мандрівці, що мамці може буде прикро поїхати назад, побачити ті місця, де вона з татком ходили, жили, зустрічалися, – розповідала співачка Кирилові Стеценку. – Було дуже цікаво, бо ми були в соборі Святого Юра у Львові, де моя бабця і дзядзьо взяли шлюб. Коли вуйко мій вродився, то там було і хрещення. Дуже гарна історія нашої родини. Ми пішли до церкви Святого Юра і там люди співали. Я так плакала в церкві, тому що моя мама була страшно щаслива, що могла повернутися. Я була страшно зворушена і всюди плакала, бо то є місто, де був мій тато, моя мама, моя бабця”.
“1989 року організатори фестивалю “Червона Рути” запросили мене в Чернівці за свій кошт або мусила знайти спонсорів. Почувалася від того незручно, нікого не хотіла просити. Проте за дорогу мені заплатили, – згадує той час одна з найвідоміших співачок та композиторів української діаспори Люба Білаш. – Виступ відбувся 22 вересня 1989 року. Концерт-з’їзд музикантів-українців з усіх країв далеких і близьких мав назву “До вогню і води Батьківщини”. Надворі була ще радянська влада. Не хотіли провокацій і своїм співом провокувати глядачів. Ми всі хотіли співати наш гімн. Біля мене стояли гурт “Соловей” та Андрій Головатий з Канади, Дарка і Славко, Юліан Китастий і Юрко та Андрій Стасіви з Америки, Клаудія Полотнянка з Аргентини, ансамбль “Роса” з Югославії, “Чумаки” з Польщі, “Вокс” і “Контакти” з Чехословаччини, збоку був Василь Жданкін. І хтось із зали почав “Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля, Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля!..” Ось тоді було не передати почуттів, які відчували всі ми: ті, що були на сцені, і ті, що стояли і гордо та впевнено, без боязні, підспівували у залі. Усі співали разом зі сльозами на очах. Подібного не відчувала ніколи”.
Навіть важко тепер уявити, щоб у Чернівцях творилося, якби організатори змогли домовитися з Квіткою. І якої ваги це б додало дійству, яке стало весною української демократії. “До нас дзвонили і питали, чи я хотіла б приїхати, і я сказала відразу, що так, що страшно хотіла б приїхати. Але тоді розмова скінчилася. Властиво, я не знаю чому, – пояснювала Квітка в лютому 1991 року Кирилові Стеценку. – Ми навіть не почали говорити про грошові справи. Раптом ті люди, що нам це пропонували, перестали з нами говорити. Мені було дуже шкода, бо я дуже хотіла поїхати. Не знаю, що сталося, мені здавалося, що може не буде тоді того фестивалю. Мій чоловік говорив з кимось з їхніх представників. Вони мали сконтактуватися з нашим адвокатом, щоб вирішити легально деякі справи. Мій чоловік боявся, що може я не вернуся, що може це небезпечно мені поїхати. На цьому комунікація з фестивалем скінчилася. Було жаль, що люди почули, що я там маю бути. Дехто прийшов, щоб мене почути, а там довідалися, що мене нема…”
Якась лиха доля випала на долю жіноцтва дружної сім’ї Цісиків. Спочатку, в 1994-му, померла Іванна, у 1998-му – Квітка, у 2003-му – Марія. Діагноз у всіх: рак грудей.
Ігор Білозір ніяк не міг второпати: чому ж, коли передчасно померла Квітка Цісик, так кволо і байдуже відреагував на це край, котрий вона палко, до нестями любила? Невже тому, що душевний Квітчин голос важко долинав до земляків через шквальне ревіння “реміксів”, “хеві-металів” та інших атрибутів сучасної естради?
А ось який рецепт залишила Квітка Цісик, щоб українська музика вийшла на світовий ринок: “Насамперед українські музиканти мають пізнати все різнобарв’я музики. Я постійно цікавлюся новинками, бо я то мушу знати для роботи. Про що пишуть, як співають. Але технічний бік справи лишаю для свого чоловіка… Тобто мусить бути відповідна культура. Агенції, студії, відео. То є частина цього бізнесу. Я також не все знаю, але постійно вчуся, питаюся, дивлюся. І так усі виконавці чи композитори мусять робити… Якщо хочуть досягти високого рівня… Щоб залишатися на тому високому рівні.”
Подяка Кирилові Стеценку за використані фрагменти його інтерв’ю з Квіткою Цісик у лютому 1991 року.