КВІТКА ЦІСИК

Голос Квітки Цісик повернувся на Батьківщину піснями у неповторному виконанні, яке западає в душу, бо з жодним іншим переплутати його неможливо. Унікальне колоратурне сопрано зазвучало у піснях “Два кольори”, “Я піду в далекі гори”, “Чорнобривці”.

Вперше платівки із піснями Квітки Цісик в Україну привіз австралієць українського походження, бандурист та композитор Віктор Мішалов: “1984 року, на літні канікули їздив додому, а також у краї, які бажав відвідати. Тоді й почув перший диск Квітки Цісик. Був тим співом приголомшений. Це була зовсім інша стилістика виконання пісні, ніж чув досі, зовсім інше аранжування. Вражала дивовижна інтелігентність співу і якийсь магнетизм, який притягував до себе”.

Ризикуючи, що його можуть виключити з консерваторії і виселити з України, він вирішив привезти той голос в Україну. Уже навчений гірким досвідом ретельних перевірок прикордонників на митниці (там перевіряли все, що люди везли з-за кордону), Віктор обрав ризикований, але перевірений варіант перетнути кордон у Бресті, де перевірка багажу, як він пересвідчився, була не надто ретельною.

Отак і вдалося перевезти записи пісень Квітки Цісик. У помешканні свого товариша він розпочав їхнє тиражування. Записи розліталися по країні миттєво, і стримати цей процес вже ніхто не міг. Влучно підмітив Олександр Горностай: “Квітка знайшла можливість записати два українські диски. Потрапивши в радянську Україну, вони зруйнували вакуум, який утворився після смерті Івасюка. Їх слухали і думали: якщо за океаном зберегли свою українськість і за 100 років, то ми теж маємо це зробити”.

Наприкінці 1980-х її музика почала звучати звідусюди. Ціла плеяда видатних українців має особисті, теплі та неповторні спогади про знайомство з творчістю Квітослави. “Перед тим я прослухав її аудіокасету, яка справила на мене приголомшливе враження, – згадував український режисер, заслужений діяч мистецтв, Остап Федоришин, який відвідав США на запрошення родини у 1988 році, де й познайомився з Квіткою. Восени 1989 року ВІА “Ватра” повернувся зі своїх перших та успішних гастролей із Канади. Звідти Ігор Білозір привіз щойно випущену аудіокасету “Два кольори”, на якій поруч зі шлягерами “Два кольори”, “Я піду в далекі гори”, “Черемшина” була й пісня “Коханий” на вірш Петра Запотічного. Вражав дивовижний голос Квітки, високопрофесійне аранжування і звукозапис…”.

Головний редактор і директор видавництва “А-ба-ба-га-ла-ма-га”, поет Іван Малкович власні враження від знайомства із творчістю Квітослави Цісик пригадує так: “Коли я вперше привіз її диск 1990-го, то сусіди як почули: “Ніч така, Господи, місячна, зоряна”, просили мене переписати їм платівку. Ми ж не знали, що там має бути оте “Господи”. Один чоловік, який жив на найвищій горі, мав гучномовця і в неділю після церкви пускав голос Квітки на всі найближчі гори. Вона співала “Я піду в далекі гори”.

Родина Квітки: з лівого боку, стоять: двоюріднa сестрa Христина Лев, ріднa сестра Марія Цісик, вуйко Василь Лев (брат Іванни Цісик), Квіткa Цісик, двоюріднa сестрa Олеся Лев, мати Іванна Цісик, двоюріднa сестрa Мая Лев. Сидять: зліва, дочки Марії Цісик Саманта і Леся, бабуся Софія (Нагірнa) Лев і професор д-р Василь Лев

Голос співачки підкорив українські радіохвилі завдяки відомій ведучій Галині Бабій: “Вперше про Квітку Цісик мені розповіла журналістка Катерина Кіндрась, яка мала два її альбоми на вінілі і дала мені їх переписати для радіо. Це було у 1991 році. Тоді ж Кирило Стеценко побував у Нью-Йорку і зустрівся з Квіткою Цісик. Записав інтерв’ю і привіз касету мені. Тоді я й зробила першу програму для Українського радіо. Про Квітку тоді ніхто у нас і не чув. Пам’ятаю, що Квітка упродовж інтерв’ю заспокоювала маленького сина, який трохи вередував і не давав їй говорити. На жаль, пожежа 1995 року на Хрещатику, 26, багато плівок знищила. У тім числі й цю програму”.

Але навіть після смерті Квітка Цісик притягує до себе людей. Для американського продюсера та музиканта, уродженця Одеси Алекса Гутмахера знаковою в житті стала поїздка в київському таксі у 2006 році: “Коли я у машині почув “Черемшину” у виконанні Квітки Цісик, то заплакав, – розповідає він. – Мені сказали, що вона з Америки. І коли я приїхав до Америки, то почав цікавитися, хто вона. Пізніше я зрозумів, що це моя місія – її популяризувати. Я також лікувався у тому ж онкоцентрі, що й вона. Я професійний музикант і цілком розумію, що Квітка – це не Монсеррат Кабальє, але вона співає душею, серцем, українським теплом… Коли я почув голос Квітки і для себе вирішив, що маю зробити таку справу, яка буде продовжувати її життя. Для мене особисто – це величезний подвиг, коли вона мала хіміотерапію, втрачала волосся, але одягала перуку і йшла на концерт. Я вирішив, що треба повернути ім’я цієї чудової жінки, матері, співачки, українки, патріотки, дуже багато епітетів можна про неї говорити. А продовжуватися вона може тільки завдяки тому, що я буду робити благодійні концерти, імпрези і передавати гроші на придбання пересувних мамографів. Повірте мені, коли ти опиняєшся в тих умовах, у яких була Квітка, нічого не потрібно, окрім здоров’я і Бога. Тому коли ви маєте можливість – віддавайте все при житті заради людей…

Я вам скажу щиро: в Америці ім’я володарки “Оскара” Квітки Цісик вже майже забули. Пам’ятають ті, хто знав особисто, і українська громада. Згадують, що була така Квітка Цісик, яка гарно співала, але померла від раку. Вона українка, народжена у США, яка була великою патріоткою України. Вона казала: “Я хочу вплести свій голос у розшарпане полотно українства”. Коли я привіз її особисті речі від її чоловіка Еда Раковича і тримав в руках її ноти “Ой, верше мій верше” (котрі заспівала Джамала), її руками було виправлене кожне слово. Вона вчилася з мамою, вона так вивчала українську мову, вона все робила для того, щоб Україна відчула її голос, її душу.

Я назвав на честь Квітки Цісик зірку. Це зірка “Квітка” у сузір’ї Овна. Я – мрійник. Коли у 2007 році я вперше приїхав з програмою Цісик у Київ, то я в Українському домі сказав: “Вельмишановні друзі, я – великий фантазер, я хотів, щоб була вулиця Квітки Цісик. Вона є. Я хотів, щоб був музей Квітки Цісик – він є. Я хотів, щоб був фільм про Квітку Цісик – він є. Я хотів, щоб був конкурс Квітки Цісик, голос українського романсу – і він є! І я хотів, щоб був пересувний мамограф – тепер він теж в Україні є”.

Пластовий ансамбль “Соловейки” виступає під час 20-ліття Нью-Йоркського Пласту. Квітка сидить крайня праворуч, 1969 р.

Саме з ініціативи Алекса Гутмахера у 2008 році в Києві відбувся перший вечір пам’яті співачки. Пізніше у Львові відбувся Міжнародний конкурс українського романсу імені Квітки Цісик. Також у Львові при будинку, де жили її батьки, відкрито меморіальну дошку, є й музей співачки. Зокрема, незабаром у Львові та Києві має з’явитися пам’ятник Квітці. Америка могла оплатити її спів, а Україна – збагнути й відчути серцем.

***

Батько

Різдво 1944 року стало для Володимира Цісика останнім в Україні. У Криниці він зустрічається з родиною Василя Лева й Іванною Кандяк… Він знав її ще зі Львова…

18 липня 1944 року вони одружилися. Та з наближенням фронту новостворена родина була змушена тікати. У містечку Нідеркронштерн Володимир та Іванна, тепер уже Цісик, розпрощалась з мамою Софією – Іреною, вітчимом Василем Левом та братом Володимиром. Із працівниками театру молодята подалися до Данцигу, де пережили страшне бомбардування.

А навесні 1945 р. року Володимир та Іванна Цісик повернулись до батьків (родини Василя Лева) у Відень, ще й разом із братом Володимира – Зеником Цісиком (теж скрипаль Львівського міського театру). Ще кілька місяців велика родина поневірялась і переховувалась від знавіснілих од відступу нацистських військ, аж поки не потрапили у табір ДІ-ПІ (американські табори для переміщених осіб) у місті Байройт, що на території землі Баварія.

Тут 18 серпня 1945 року в Іванни та Володимира Цісиків народилась донька, яка при хрещенні в табірній церкві дістала ім’я Марія. Її назвали так на честь бабусі Марії Цісик… Вона у майбутньому справдить сподівання свого татка, і стане відомою піаністкою та педагогом.

Урешті восени 1949 року родина Цісиків виїхали до США, де оселились у Нью-Йорку. На хліб насущний Володимир Цісик заробляє, працюючи на одному з підприємств.

Ще юна Квітка і її тато Володимир Цісик

4 квітня 1953 року сім’я поповнюється ще однією донькою – Квітославою-Орисею, відомою в Америці як Кейсі, а в Україні – як Квітка Цісик.

1955 року Іванна та Володимир Цісики отримують громадянство США. Але Володимир Цісик не мислить себе без скрипки, музики. Він не стоїть осторонь мистецького життя своїх земляків, що опинились на чужині, американській землі, яка їх прихистила і стане для них та їхніх нащадків другою батьківщиною, більш турботливою та люблячою, ніж власна. Уже в листопаді 1949 року його ім’я зустрічається серед учасників святкових заходів. Згодом він постійно влаштовуватиме сольні концерти-звіти, в яких репрезентуватиме, поруч із відомою класикою скрипкової літератури, творчість композиторів української діаспори.

Композитор Микола Фоменко зазначив, що В. Цісик – “постійний (і може одинокий у Нью-Йорку) пропаґатор нових скрипкових творів українських композиторів”. На сцені його музичними партнерами були відомі українські піаністи Р. Савицький, В. Кіпа, Д. Гординська-Каранович, Є. Чапельська, а коли підросла і вивчилася донька Марія, то стала незмінним батьковим концертмейстером. Часто В. Цісик виступав у Літературно-мистецькому клубі Нью-Йорка, до правління якого входив від часу прибуття до США. Там відбувалися й концерти його найталановитіших учнів, і доньки Марії.

Не менш плідною була педагогічна діяльність В. Цісика. В кінці 1949 р. він відкриває у Нью-Йорку приватну школу скрипкової гри, в 1952 р. стає співзасновником Українського Музичного Інституту (УМІ) у Нью-Йорку, якому віддав більше 15 років своєї праці в якості вчителя та директора. В УМІ музикант викладав скрипку і альт, вів клас камерного ансамблю та створив струнний ансамбль (“скрипковий оркестр”), який нараховував 3040 скрипалів.

У 1960-х роках Квітка вивчала гру на скрипці в батька і подавала надії як перспективна скрипалька. Очоливши на початку 1960-х років УМІ в Нью-Йорку, В. Цісик сумлінно виконує нові обов’язки. Намагаючись привернути до УМІ якомога більше молоді, він активно висвітлює музичне життя і здобутки інституту в пресі, публікуючи розгорнуті звіти про діяльність закладу, інформуючи громадськість про досягнення успішних учнів.

З 1967 року активізує свою діяльність Українська музична школа Володимира Цісика, де разом з ним працювала його донька Марія.

У 1961 -1962 рр. Володимир Цісик був артистичним керівником “Союзівки” – українського культурно-відпочинкового комплексу біля м. Керґонксона, штат Нью-Йорк, а його дружина Іванна – Ася Цісик – директором дитячих відпочинкових таборів. У 1961 році під його керівництвом були проведені три великі музичні акції: свято св. Володимира, свято молодих талантів і Шевченківську академію. Скрипаль не лише був організатором концертів, але й брав у них участь як виконавець та диригент жіночого хору “Веселка”. Цей колектив був заснований митцем для супроводу Служби Божої, яку на Союзівці відправляв її парох отець Любомир Гузар. Хористи вивчили, за власною ініціативою, крім церковних піснеспівів, низку обробок українських народних пісень, з якими виступали на святах. Особливо сподобалася слухачам у виконанні тріо найкращих хористок “Пісня про рушник” А. Малишка та П. Майбороди, яку для жіночого ансамблю аранжував В. Цісик. Концертмейстером на всіх концертах була Марія Цісик, яка мала й сольні виступи.

Володимир Цісик був надзвичайно скромною людиною, не любив хвалитися, афішувати своєї праці, особливо ж – здобутків. Толерантний, виважений, лагідний, товариський, відкритий, доброзичливий, завжди готовий допомогти, розрадити і заохотити. Фінальним днем життя Володимира (7 лютого 1971 р.) став день його останнього концерту, який так і не був виконаний до кінця. Він покинув цей світ “зі скрипкою в руках” – великий Майстер музики, якій віддав себе без останку.

Смерть батька стала сильним ударом для Квітки, змусила її замислитись про своє майбутнє. “… Це був… страшний удар. Квітці було сімнадцять. Вона мала дуже трепетний зв’язок зі своїм батьком” (з інтерв’ю Марти Качмар-Цісик).

Сім’я Цісиків. Сестра Марія, тато Володимир, мама Іванна та Квітка зі скрипкою

***

Мама

Якось письменник-гуморист Ікер (Іван Керницький, США) жартівливо зауважив, що, мовляв, тато і доньки грають, а мама ноти носить… Неможливо переоцінити роль цієї тендітної жінки у житті родини Цісиків. Доля їх звела у лихоліття війни, коли на кону було життя й годі було думати про кохання. Володимиру Цісику 31 рік – він знаний львівський скрипаль. Їй – 21 рік. Вона – представниця відомого львівського роду архітекторів на прізвище Нагірні. Її мати Софія-Ірена Лев (Нагірна-Кандяк) – вчителька фізики та хімії у гімназії Сестер Васіліянок та філії Академічної гімназії…

У червні 1948 р. у США було прийнято закон, що дещо пом’якшив умови для емігрантів. Закон передбачав дозвіл на в’їзд до країни осіб, які мали спонсорів та отримували запрошень на в’їзд. Організацією переїзду до США займалися неурядові організації. У результаті активної діяльності останніх, спрямованої на надання всебічної допомоги українцям у Західній Європі, щонайменше 47 тисяч біженцям і переміщеним особам українського походження вдалося потрапити до США та Канади.

1949 рік. Уряд США дозволяє емігрантам переїзд до країни, навіть якщо вони не мають роботи. Єдиною вимогою було запрошення від когось, хто живе у США. Такою родиною стала сім’я педагога та літературознавця Миколи Кокольського.

Іванна Цісик, як і її чоловік, робила все можливе, щоб діти здобули освіту, плекала своїх доньок у любові до народу та пісні. Вона підтримувала свого чоловіка та доньок у всіх їхніх починаннях, виховувала національно свідомих діаспорних українців, розповідала про далеку та казкову Україну і стала міцною підтримкою й розрадою в години нещастя, коли у 1971 році помер щиро люблений і шанований ними татко. Крім того, коли молодша донька Квітка записувала україномовні пісні, матір стежила за правильністю вимови, зупиняла запис, коли слово було наголошене або вимовлене з якимсь огріхом.

Іванні Цісик трапилася нагода своїй молодшій доньці, Квітці показати Україну та найдорожчі для себе місця – церкву, де вінчались її батьки, та місце, де вона зустріла свого Дзюня (Володимира). У 1983 році вони разом із Квіткою приїздили в Україну.

Закінчився земний шлях Іванни-Асі Цісик, з шляхетного роду Нагірних, 25 травня 1994 року. Вона померла від раку. Та її спадок живе й досі – у піснях та спогадах.

Квітка

Квітослава… Батьки їй дали досить рідкісне ім’я, яке зовсім не поширене на Великій Україні, але поширене в Галичині серед інтелігенції. Воно випромінює потужну художню енергію. “Ми не знаємо, – пише О. Корчова, авторка статті “Міф Квітки”, – що спонукало подружжя Цісиків назвати саме так свою молодшу дочку, адже ніхто інший із родини не міг похвалитися екзотичним найменням: ані старша сестра Марія, ані самі батьки Володимир та Іванна. Не всі знають, що у Квітки був іще й англомовний артистичний псевдонім Кейсі (Касеу), утворений від поєднання її українських ініціалів. Це друге ім’я ідеально доповнювало специфічний імідж студійної співачки, в репертуарі якої були рекламні ролики, демоверсії пісень композиторів-початківців, різноманітні бек-партії (додаткове вокальне озвучення фонограм зіркових виконавців), вокальні саундтреки до кінофільмів”.

Родина Цісиків, як і тисячі українських сімей, була носієм української культури та духовних цінностей, берегинями національних звичаїв і традицій у далекій Америці. У родині, яка мешкала в будинку на Манхеттені, розмовляли українською мовою і співали прекрасних українських пісень, які все життя, наче якийсь містичний код або надзавдання, стоятимуть над Квіткою і вимагатимуть, щоб вона їх виконувала і популяризувала.

У родині Цісиків, де панувала атмосфера доброзичливості, любові і теплоти сімейного затишку, формувались майбутні життєві цінності та орієнтири Квітки.  Всевишній і справді щедро обдарував Квітку й її родину талантами. Усе її дитинство, аж до смерті батька, відзначено моральним та духовним вибором між скрипкою та вокалом, між прагненням догодити улюбленому таткові та стремлінням до самоствердження, вияву своєї самостійності та індивідуальності. Батьки розуміли, що вони народили чуйну і талановиту дитину. Квітка дякувала їм за те, що “навчили української мови”.

Як відзначала сама Квітка Цісик, і зазначають сучасні дослідники її життя, саме батьку та матері сім’я завдячувала тому, що у ній завжди панував дух українського патріотизму та культивування українських традицій. Її дитячі та юнацькі роки минали за звичними приписами та стандартами української емігрантської родини і нічим особливим не вирізнялися. У будні вона навчалась у типовій державній американській школі. Учениця Квітка брала активну участь у шкільному житті, використовувала всі можливості, які пропонувало її навчання, зокрема була учасницею молодіжних гуртів, що виконували різножанрову музику: від спірічуелс, кантрі, партій із мюзиклів і джазу до рок-н-роллу. Хотіла повністю присвятити все своє життя і саму себе професії оперної співачки. Природні здібності, колоратурне сопрано, цілком дозволяли її у майбутньому здійснити свою мрію.

Із сестрою та батьком Квітка виступає на різноманітних українських творчих вечорах. У 1967 році українська преса пише так про один з концертів сестер Марії та Квітки Цісик, присвячений українському “Мойсею” Івану Франку: “Дует сестер Цісик – п. Марійка – фортепіяно, п. Квітка – скрипка, був на високому рівні. Про Марійку, відому піяністку, розповідати не треба. Її самостійний концерт, який відбувся 2 квітня в Інституті Америки, скаже про неї краще і більше. Панну Квітку ми почули в дуеті вперше і радіємо її великим всестороннім обдаруванням”.

З книги Квітка Цісик. Автори Ігор Коляда, Юлія Коляда, Павло Юрчишин (з серії “Знамениті українці”)

Закінчення вийде в травневому номері журналу.

April 2021