Квітка Цісик

Квітка Цісик

Коли мені сумно й хочеться загорнутись, мов ковдрою, чимось теплим, трепетним і ніжним, я вимикаю світло в кімнаті й у темряві слухаю платівку з голосом безсмертної Квітки Цісик. Я наповнююсь її феноменальним глибоким голосом, який, видається, проникає під шкіру, у шлунок, у мозок, і, насамкінець, у самісіньке серце. І тоді ти вже не маєш сил поворухнутись – лише як крілик, спійманий у пастку, можеш зачаровано сидіти й слухати.

“Черемшина”, “Я піду в далекі гори”, “Два кольори”…, а під кінець – “Журавлі” – остання пісня, записана Квіткою:

Чуєш брате мій, товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком журавлі у вирій.

Кличуть Кру-кру-кру, в чужині умру,

Заки море перелечу, крилонька зітру,

Крилонька зітру”…

Я слухаю Квітку, а здається, що то співають мої цьоці, тети, вуйни, кузинки, мої мама й баба – саме такими грудними сильними голосами, злагоджено й душевно, виводили вони українські пісні на весіллях, проводах, заручинах, толоках, саме в такій УКРАЇНСЬКІЙ манері, яку не переплутаєш ні з чим у світі, вони колядували на Різдво і навіть голосили на поминках.

Як це американське дівча з українським корінням зуміло вхопити і передати дух усього народу? Красу української душі? Природу голосу, який відшліфовувався тисячоліттями?

Вперше я почула її пісні в Україні, що якимось дивом залетіли до наших домівок. Ледве чутний акцент, бездоганна українська мова і цей голос… Голос, що підіймає тебе на крилах і возносить прямісінько до Бога, у Небо. Так відчувати своє коріння могла тільки людина, якій на генетичному, інтуїтивному рівні та на рівнях тонких емоцій змогли передати любов до рідної землі. Для нас, тодішніх українців, стривожених незалежністю, переляканих різними державними пертурбаціями і тотальним дефіцитом, це був ковток чистого повітря, це було чудо любові людини, яка жила десь так далеко, ніби на Марсі…

Вона мріяла щось велике зробити для України. Це насамперед було потрібно їй, щоб “виспіватися, виговоритися, відмолитися піснями за Україну”. Вона мріяла, що колись її пісні почують в Україні і згадуватимуть американську  українку, яка так любила землю свої предків…

200 тисяч доларів витрачених коштів, два альбоми професійно записаних пісень – “Songs of Ukraine” (Copyright 1980) і “Kvitka. Two Colors” (Copyright 1989), три місяці звукозаписів у студії чоловіка, Едварда Раковича, найкращі музиканти й оркестр, відбір пісень і аранжування. Жінка, яка народилася і виросла в Америці, так досконало передає дух і душевні поривання українців? В її піснях – натхнення, радість, любов, кохання, свобода. Як і печаль, тривога й глибокий сум. Це надає її пісням потужної енергетики, Божественної глибини…

Квітка дізналась про свою популярність в Україні тільки тоді, коли жити їй залишилось зовсім мало. Мріяла записати ще третій альбом із колисковими, приїхати із концертами в Україну, але не судилось. Сім років боролась із раком грудей, водночас працюючи, записуючи пісні, реклами, доглядаючи маленького сина…

У сучасному суспільстві людина, яку ми обираємо собі в супутники життя, є, мабуть, найяскравішим віддзеркаленням нашої особистості. Вона стає дзеркалом, за допомогою якого наша індивідуальна картина емоцій і творчості відбивається в світ. Адже немає більш особистого вибору, ніж вибір чоловіка. Цей вибір здатний розповісти майже все про саму жінку. Квітка мала двох чоловіків, перший з яких, Джек Корнер, залишився до кінця її щирим другом і багато допоміг в аранжуванні пісень, а другий, Едвард Ракович, зробив все можливе, включаючи надані особисті кошти й найкращу в Нью-Йорку студію звукозапису для втілення її мрії в життя. Бо кохав, щиро й глибоко.

29 березня 1998 року в Нью-Йорку, не доживши 5 днів до свого 45-річчя, американка з українським серцем Квітка Цісик – удома, в оточенні родини, відійшла у ВІЧНІСТЬ…

Стихли останні звуки музики, розтрусивши кімнатою відголоски улюблених і таких рідних пісень. А я ще довго мовчки сиділа у сутінках, дивуючись силі духу й силі любові цієї маленької тендітної жінки. Американці, яка, не очікуючи ніяких винагород і матеріальних прибутків, зуміла підкорити серця мільйонів українців.

Дай, Боже, кожному з нас так віддячити своїй батьківщині.