Королева смаколиків – Дарія Цвєк

Її називають жінкою-легендою, галицькою берегинею, академіком кулінарії, “солодкою” панею, хранителькою українських традицій та звичаїв, а ще – педагогом від Бога.  Ім’я талановитої жінки Дарії Цвєк відоме на Прикарпатті (і не тільки) кожній справжній господині. Адже її унікальні книги із рецептами солодощів та різних страв були бестселерами, витримували декілька перевидань і стали відомими далеко за межами нашої країни. А  вже 2000 року загальний наклад книг становив близько 5 млн. примірників!

Творчий політ у світ…

Наша героїня Дарія Цвєк (Маркевич) народилася на Тернопільщині у с. Гримайлів 10 жовтня 1909 року в інтелігентній родині Якова та Юлії Маркевичів. Батько Яків Маркевич, за спогадами доньки Мирослави, був неабияким танцюристом “високий, стрункий, незвичної фізіономії, дуже гарний, веселої, лагідної вдачі, вроджений аристократ”; працював у міністерстві скарбу Польщі. Мати Юлія – справжня красуня, була головою Союзу українок у с. Цуцилів; неабияк куховарила і всі свої уміння передала згодом донечці.

Дарія мала сестру Мирославу та брата Маркіяна, який помер дуже маленьким; закінчила Коломийську гімназію, була активною пластункою. Ще з дитинства маленька Дарка бувала з батьком у Варшаві на світських вечорах та зустрічах; там вчилася гарних манер та етикету.

В юності закохалася в учителя німецької мови гімназії “Рідної школи” Лева Цвєка. Познайомилися на балу у Львівській політехніці. Весілля справляли у Варшаві. У шлюбі у них народилося двоє доньок: Зоряна та Христина. Спочатку жили на Тернопіллі, потім оселилися у Станиславові (нині ‒ Івано-Франківськ). За освітою Дарія Цвєк була біологом, віддала 35 років педагогічній праці, багато дописувала в газети. А ще встигала грати в театрі, вміла музикувати на флейті, була членкинею Союзу українок у Станиславові ‒ словом, завжди намагалася бути в центрі культурного життя свого краю. Також учителювала на Львівщині, Тернопільщині, Івано-Франківщині. У воєнні роки працювала у лікарні на кухні.

Дарія Цвєк, за роки своєї багаторічної праці, старалася учням не ставити двійки, бо вважала, що така оцінка принижує дитину. Свої книги ілюструвала сама цікавими композиційними фотографіями і казала: “Звідки комусь знати, як я хочу подати свої страви…”. Отож, була чудовою дизайнеркою, мала чуття до тієї праці.

Найбільше полюбляла пані Дарка куховарити, дуже багато рецептів дізнавалася від бабусі та мами, а почала їх записувати ще з 4 класу. Часто, ще замолоду,  їздила по селах збирати матеріали, записувала гуцульські традиції та звичаї.

“Мої книжкито мої діти”

Ще навчаючись у Коломиї, Дарія Маркевич познайомилась із Іриною Вільде (відома письменниця, авторка роману “Сестри Річинські”). Саме вона підштовхнула кулінарку видати окремою книгою зібрані переписи. У прямому сенсі не давала подрузі спокою… Але це того було варте! Перша книга Дарії Цвєк “Солодке печиво”, яка побачила світ у Львові 1961 року у видавництві “Каменяр”, розійшлася миттєво. Згодом було аж 9 перевидань цієї книги! Найновіше видання вийшло друком 2013 року (і до сьогодні перевидається) в успішному українському  “Видавництві Старого Лева”. Мало хто знає, що певною мірою завдяки пані Дарії народилося це чудове видавництво, сьогодні відоме уже й у світі. Адже саме книга “Малятам і батькам” Дарії Цвєк стала першою успішною новинкою, яка була видана у “ВСЛ”. Ця ж книга 2002 року стала лауреатом у номінації “Українські художні та подарункові видання” і була визнана також книгою року. Головна редакторка та співзасновниця видавництва Мар’яна Савка ще мала щастя разом із авторкою переписів працювати над тим виданням, спілкуватися з нею.

Ось що пише редакторка у передмові до видання 2002 року: “Дарія Цвєк уособлює епоху, за якою в галичан ностальгія, – епоху шляхетного виховання, особливої атмосфери родинності, плекання українських традицій…”.

Без перебільшення, ім’я Дарія Цвєк стало символом української кухні і найбільш впізнаваним серед українських кулінарів. Проте треба пам’ятати про чудові книги з переписами, що виходили у 1910-1930-х роках минулого століття (книги Леонтини Лучаківської, Осипи Заклинської, Ольги Ліщинської та інших). Цілком логічно, що бабуся та мама Дарії Цвєк, від яких допитлива дівчинка пізнавала світ кулінарії, могли використовувати також ці книги. Бо досвід не набувається нізвідки… Цікаво, що в перевиданій книзі “Як добре й здорово варити” (2019) за редакцією Олени Кисілевської, що виходила друком у 1930-х роках, є переписи від матері Дарії Цвєк – Юлії Маркевич. Пані подала перепис “Підлива до роляди”.

У Дарії Цвєк були й інші книги: “До святкового столу”, “У будні та свята”, “Для гостей і сім’ї”, “Нашим найменшим”, “На добрий вечір”, “Дітям і батькам”, “Для сім’ї і гостей”. Головною своєю працею авторка вважала книгу “Енциклопедію галицької кухні”, яка, на жаль, так і не вийшла друком. Над цією книгою Дарія Цвєк працювала і в останні роки життя.

“Мої книжки то мої діти. Їх уже ціла шафка. Вони дуже гарні, в українському національному оформленні, з кольоровими фотографіями, з моїми ілюстраціями, бо я трохи малюю…”, – писала кулінарка. Фотокомпозиції у книгах Дарії Цвєк також авторства невтомної господині.

Цікаво, що колись книги кулінарки неправильно підписували замість Цвєк – Цвек. Ось що з цього приводу казав її онук Андрій Матвіїшин в одному з інтерв’ю: “Прізвище можна було би написати “Цвях”. Там, де дідусь народився, то прізвище вимовляють м’яко”.

Живі спомини

Дуже цікаво нині читати спомини, листи відомих людей. Відомий художник Ігор Роп’яник якось ділився на своїй сторінці у фейсбуці спогадами, записаних колись від самої авторки. Про “перший раз у перший клас”:

“Була війна російсько-австрійська. По тій місцевості, де жили мої батьки, ішов фронт (селище Гримайлів Гусятинського р-ну на Тернопільщині). Люди від куль ховалися по пивницях і за стінами мурованих домів. Школи були закриті. Моя мама відшукувала кусочки чистого паперу, рисувала на ньому лінійки і вчила мене писати букви. Фронт посунувся далеко від нашої місцевості, тоді відкрили школу, появилися зошити, олівці і букварі. Мене, як вже знаючої букви, оприділили відразу до другого класу, де вже писали пером і чорнилом. Якщо набралося забагато чорнила на перо, то робилися плями на зошиті, яких ми називали “жидиками”. Пам’ятаю прізвище своєї першої вчительки, називалася Марія Йорданова. Навчання велося на українсько-польській мові. Під час великої перерви роздавали всім дітям то какао, то каву, а часом була квасолева зупа. Говорили, що то американська допомога дітям. Всі діти мали свої горнятка і ложечки. І так виглядав мій “перший раз у перший клас”.

А ось що згадують про пані Дарію люди, які добре знали її:

“Пані Дарія була дуже мила, дуже добра вчителька, дуже гарно до нас відносилася, а ще була великою патріоткою…” (Марта Ганушевська-Малкош)

“Вона вміла захопити своєю розповіддю студентів і була педагогом від Бога, надзвичайно працьовита, інтелігентна.  Я ніколи її не бачила без праці… Вона була доступна до всіх і молода в душі..”. (Марія Турчин)

“Пам’ятайте одно: що традиція в’яже родину. Традиція в’яже сім’ю, державу…Бо є народи, що не мають традиції і позичають собі у других…”, казала Дарія Цвєк.

Всілякі лєгуміни

Книги Дарії Цвєк перекладали та видавали і в інших країнах. А листи від своїх прихильників авторка отримувала з усіх куточків України, і навіть з Європи. Цікаві переписи всіляких смаколиків й зараз використовують на кухні чимало галицьких відомих закладів. Та й удома у багатьох знайдуться книги відомої кулінарки із потертими сторінками та закладинками, в яких зберігаються найулюбленіші рецепти. Серед переписів пані Дарки кожен знайде щось для себе: є прості рецепти, є складні, а є й зовсім несподівані, як-от: яблучна зупа, пальчики з твердого сиру, желе чайне, яблука під піною, суп томатний з манними кубиками, відбивні з корейки, огірки тушковані, відбивні з чорносливом, варення з огірків. Із солодощів: сирники, медівники, пампушки, струделі, завиванці, бублики, пиріжки, тістечка, коржики, вафлі, рогалі, пальчики, пінники, горішки. А також близько 30 видів солодких бабок з різними начинками (суницями, лимоном, вишнями, мигдалем, сиром, горіхами, яблуками, зі сметанним кремом, повидлом…); а ще:  баба пухка, терта, львівська, буденна, подільська, святкова, покутська, мазурки, кекси, шарлотки, налисники, млинці,  оладки, омлети, киселі, суфле, желе, пляцки,  морозиво, пудинги, малаї, джеми, ватрушки, кулеб’яки, фруктові салати, сиропи, мармелади… І це ще не весь перелік, бо, як бачимо, кулінарному талантові Дарії Цвєк не було меж. В одній зі своїх книг вона подає аж 38 способів приготування яєць!

Ця жінка мала особливу методу у приготуванні страв, уміла з невеликої кількості продуктів приготувати щось вишукане і любила повторювати: “Не ведіться на рецепти, майте своє чуття”. Завжди наголошувала, що в будь-яку пору року на столі у господині неодмінно мають бути квіти. Пані Дарка дуже шанувала українські традиції та культуру, любила вишивати, а про людське щастя роздумувала так: “Щастя це квітка любові, яку треба вирощувати і передавати з покоління в покоління”. А ще дуже любила молодь і  казала, що все робить саме для них.

“Життєві перехрестя”

Нелегкі часи була в долі батьків Дарії Цвєк – Юлії та Якова. Їхня молодша донька Мирослава у спогадах про родину згадувала: “Мамця уміла прекрасно варити і печи всякі смачні солодкі печива. До кінця свого життя проводила здорову кухню і нас також привчила до цього: шанувати хліб і працю. Це уміння дуже пригодилося Мамці у дальшому житті, коли у нас були тяжкі хвилі. Цим кулінарним мистецтвом вона нас кормила, вбирала і посилала до школи. Ми ніколи не були голодні, ані ніколи не були відповідно вбрані…”.

Такі ж тривожні днини були і в житті подружжя Цвєків. Комусь із тодішньої влади сподобалася квартира сімейства у Станиславові, і їх виселили звідтіля, даючи добу часу… Подружжя рятувало вміння Дарії смачно куховарити, такий талант неможливо було не помітити. Отож, невдовзі кулінарка готувала великі обіди для посадовців, вела навіть курси етикету для офіцерських дружин. Останні роки життя пані Дарія вела курси кулінарної майстерності,  а на радіо – “сімейно-кулінарну” рубрику. Друзі зізнаються, що вона завжди метушилася, аби все встигнути, а сама казала, що й з попелу щось спече, як не буде з чого…

У свої 90 з хвостиком пані Дарія продовжувала працювати над книжками. 2003 року працювала над новою книгою “Енциклопедія галицької кухні”, і думала навіть написати книгу з дієтичним харчуванням, але не встигла. Проживши 95 років, 2004 року вона пішла у кращий світ… 2014 року в Івано-Франківську на одному з будинків, де проживала кулінарка, встановлено пам’ятну анотаційну дошку.

Кулінарка не просто подавала рецепти страв, але й урізноманітнювала свої книги цінними порадами та настановами для господинь:

  • Не слід в меню включати одноманітні страви.
  • Готуючи страву, треба звертати увагу на їх зовнішній вигляд: колір, запах.
  • Подавання і оформлення страв вимагає від господині навиків практичних, винахідливості і доброго смаку.
  • Піднімаючись з-за столу, не забудьте подякувати господині за смачні страви, а сусідам за приємне товариство.

Квіти у вазі, неодмінно білий обрус на столі, смаколики для гостей від щирого серця, і обов’язково не забути про гарний настрій, такі були творчі заповіти цієї видатної господині. Великому кулінарному хисту, людяності та справжності Дарії Цвєк можна навіть злегка позаздрити! А все ж, нам залишається бути лише приємно подивованими та радісними від можливості готувати за рецептами королеви смаколиків.

КУЧЕРЯВЦІ ВІД  ДАРІЇ ЦВЄК

Тісто: 200 г борошна, 100 г жиру, 2 варені жовтки. 1 білок, 50 г цукру, 50 г мелених горіхів, ваніль.

З борошна, цукру, жиру, варених жовтків, перетертих через сито, мелених горіхів, замісити водою тісто. З 2/3 його розкачати прямокутний корж, змастити білковою піною без цукру, поверх натерти на дрібній терці тісто, що лишилося. Нарізати квадратики 4х4 см і пекти в гарячій духовці (200 С) допоки не зарум’яняться.

Ще гарячі коржики посипати цукром-пудрою і ваніллю.

Р.S. Щира вдячність за чудові світлини онуку Дарії Цвєк Андрію Матвіїшину.

Famous Ukrainians