Олесь Бабій: боєць за незалежність, поет, автор гімну ОУН “Зродились ми великої години”. 125 річниця від дня народження

З ініціативи української громадської організації “Помаранчева Хвиля” у співпраці з Українським Конгресовим Комітетом Америки (відділ Іллінойсу) у Чикаго було віднайдено й відремонтовано надмогильну плиту борця за незалежність Олеся Бабія – поета , письменника та автора маршу українського війська й гімну ОУН “Зродились ми великої години”.

У суботу, 21 травня 2022 року, у рамках традиційного Свята Героїв, відбулося посвячення відновленої могили знаменитого українця. В урочистостях взяли участь Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов, єпископ Єпархії Святого Миколая УГКЦ Венедикт Алексійчук, українсько-американські ветерани, група військово-історичної реконструкції “Сотня Сіроманці”, хор СУМу, танцювальний колектив “Вишиванка”, представники громадських, молодіжних колективів та українці з штату Іллінойс.

“Хто б міг подумати, що ми будемо у війні? Хоч ми не на передовій, але ми на війні, війна іде. І для нас дуже часто, особливо для тих, хто тут, хто далеко від України, є важливим питання: що ми можемо робити? Тому сьогодні ми вшановуємо пам’ять Олеся Бабія. Він воював зі зброєю, але він воював і словом”, сказав у своїй промові єпископ Єпархії Святого Миколая УГКЦ Венедикт Алексійчук.

“Сталося так, що наприкінці ХІХ на початку XX століття, коли в Європі та в усьому світі розпочалася активна боротьба за національне відродження, народилася плеяда українців, які стали надалі бійцями, поетами, художниками, військовими стали цвітом нації. І кожен з них був особистістю. Одним із них був відомий нам Олесь Бабій”, підкреслив у своєму виступі Генеральний консул України в Чикаго Сергій Коледов.

Гімн українських націоналістів “Зродились ми великої години…” є офіційним маршем Збройних Сил України. Що нам відомо про його автора?

Роки становлення

Олесь Бабій народився 17 березня 1897 року в селі Середня Калуського повіту на Галичині, в багатодітній, але заможній родині Йосипа і Катерини Бабіїв. З малих літ батьки помітили в синові хист до науки. Закінчивши парафіяльну однорічну школу в рідному селі, він прагне далі здобувати освіту, заради цього його батько навіть продає поле. Олесь продовжує своє навчання у Войнилівській чотирикласній школі, а згодом − у Стрийській гімназії.

У 1914 р на українську землю прийшла Перша світова війна. Сімнадцятирічний Олесь записується в Стрию у Легіон січових стрільців. Своє бойове хрещення хлопець пройшов у Карпатах проти російської армії. У складі 9 полку піхоти його скерували на італійський фронт. Після запалення легень був звільнений від проходження фронтової служби і в середині листопада повернувся в Україну. У 1918 році розпалась Австро-Угорська імперія і на її місці почали утворюватись нові держави. 1 листопада було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку. На захист ЗУНР стала Українська галицька армія (УГА), в її ряди разом з побратимами січових стрільців вступив і Олесь Бабій. Він стає заступником військового коменданта у Войнилові та бере активну участь у мобілізації чоловіків до рядів УГА.

У 1919 році УГА відступає на територію УНР, де й об’єднується з Армією УНР С. Петлюри і бере участь у знаменній Київській наступальній операції. Її корпуси очистили від більшовицьких військ майже все Правобережжя і 31 серпня увійшли в Київ. Під враженням Олесь пише два вірші “На Київ!” і “Привіт Січовим Стрільцям”, які згодом опублікували в військовій газеті “Стрілецька думка”.

Та бійцям УГА довелося вступити у бойові дії ще й з військами генерала Денікіна. Восени 1919 року боями на два фронти і масовою епідемією тифу (яка вивела з ладу близько 15 тисяч галицьких вояків) армію було доведено до катастрофи. Уряд ЗУНР емігрував до Австрії, і, щоб врятувати знекровлену армію, її командувач генерал М. Тарнавський уклав перемир’я з командуванням Добрармії. Внаслідок чого військових УГА було інтерновано у таборах під Вінницею, де і опинились у сумнозвісному “чотирикутнику смерті”, в якому вдалось вижити лишень частині вояків, в тому числі і Олесеві Бабію.

Від зброї до боротьби словом

12 лютого 1920 року Олесь Бабій разом з залишками УГА був змушений тимчасово стати в ряди Червоної Української Галицької Армії. На цьому закінчується боротьба Бабія зі зброєю в руках. Він змінює її на перо. Починаючи з 1921 року, майже щороку видає книгу. В 1921-му Бабій разом з Василем Бобинським, Романом Купчинським та Юрієм Шкрумеляком у Львові засновують літературне об’єднання поетів-символістів “Митуса”, яка організовує літературні вечори, благодійні заходи. Як зазначали тогочасні журнали “Поступ” і “Шляхи мистецтва”, вони викликали неабиякий резонанс серед громадськості. Захоплення митусівців ідеями німецького експресіонізму, символізму “Музагету”, власні модерністські спроби стали тією платформою, на якій базувалася їхня світоглядно-естетична програма.

Згодом після заснування літературна група почала випускати журнал з одноіменною назвою − “Митуса”. Виходять його поетичні збірки “Ненависть і любов” (1921 р.) та “Поезії” (1923 р., Львів). Після закінчення воєнних дій і чергового розподілу України, Західна Україна опинилась під польською окупацією, де жорстоко переслідували колишніх вояків УСС та творчу інтелігенцію. Тому молодому поету доводиться емігрувати в Чехословаччину, де після війни знайшли собі прихисток багато українських інтелігентів.

У Празі в 1924 році Олесь Бабій вступає до Украї́нського педагогі́чного інститу́ту і́м. М. Драгоманова, який було відкрито 1923 року завдяки сприянню Українського Громадського Комітету при фінансовій допомозі чехословацького уряду. Під час навчання в 1925 році молодий поет входить до складу редакції видання “Національна думка”, яке у м. Празі видавала “Група української національної молоді”, а згодом стає його редактором (1926-1927 рр.). А в січні 1928 року на зміну цього часопису починає виходити орган Проводу українських націоналістів “Розбудова нації”, де в одному з перших номерів Бабій друкує статтю “Революція чи контрреволюція”. У 1929 році закінчує навчання у празькому університеті зі званням доктора літературознавства.

28 січня – 3 лютого 1929 року у Відні відбувся 1-й конгрес (великий збір) українських націоналістів, який завершився створенням Організації українських націоналістів (ОУН). Олесь Бабій бере участь в установчих зборах Конгресу, де очолює культурно-освітню комісію і виголошує промову “Література і мистецтво”. За участь у Конгресі та за антипольські настрої польська влада звинувачує Бабія в антидержавницькій діяльності і у листопаді 1931 року арештовує його. На початку вересня 1932 року суд виніс вирок: 4 роки позбавлення волі. Покарання відбував у Дрогобицькій в’язниці.

1932 року разом з групою чільних діячів ОУН – Осипом Бойдуником, Юліяном Вассияном, Євгеном Зиблікевичем, Степаном Ленкавським, Зеноном Пеленським – перебував на лаві підсудних під час процесу у Львові.

Перебуваючи під слідством, він і пише “Марш націоналістів” (“Зродились ми великої години…”), який був надрукований у журналі “Розбудова нації” за січень-лютий 1932 р. з таким повідомленням: “Із надісланих проектів тексту гімну ОУН прийнято проект, поданий одним з наших найвизначніших поетів, що запроторений у ворожу тюрму”.

Після виходу на волю працює шкільним інспектором на Підляшші та вчителем гімназії в місті Холм.

Еміграція

У 1941 році Олесь Бабій працює в редакції “Золотого колоса”. У 1943 році, не маючи засобів для існування, змушений повернутися назад у рідне село Середня. Востаннє він відвідав село Середня влітку 1944 року. Зі сходу наступала радянська армія, тому Бабій розумів, що вжитися з новим режимом йому не вдасться, і він переїжджає на Захід.

Емігрантське життя Олеся Бабія розпочалося в Німеччині в таборах для переміщених осіб у Карльсфельді та Мюнхені, де він прожив 4 роки. 1948 року виїхав до США. Влаштовується в редакцію українського часопису при Чиказькому університеті, продовжує свою поетичну діяльність, зазвичай пише про Україну, стає членом Об’єднання українських письменників “Слово”.

Після того, як поет емігрував у 1944 році, в рідному селі Середня його вважали загиблим. Так вважала і радянська влада, тому репресії в 50-ті роки не торкнулись його родини. Тільки в 1968 році в Середнє з Чикаго прийшов лист, в якому Бабій повідомив, що живий здоровий і перебуває в еміграції. Надалі свій зв’язок з рідними він вів за допомогою переписки зі своєю племінницею Овчар Оленою. Проте листи були дуже короткі, він дуже мало розповідав про себе, в основному розпитував. 12 січня 1975 року Бабій надіслав вітального листа з нагоди свят, в якому написав про те, що він уже на пенсії, живе сам, здоров’я погіршується, а також про свою мрію: “Не знаю на як довго життя мені хватить, але чую, що моя мрія не здійсниться − відвідати свій Рідний Край − Україну…” А в червні того ж року до племінниці Бабія в його рідне село прийшла звістка з Чикаго від В. Зарицького, в якій повідомлялося, що “2 березня 1975р. помер ваш стрийко Олесь Бабій”.

Останніми його словами були: “Прощай Україна і моя Родина”.

Поховали його на цвинтарі св. Миколая в місті Чикаго, а до гробу на труну поклали грудку землі з рідного села поета. Довгі роки ім’я Олеся Бабія замовчувалося радянською владою, про нього говорили пошепки тільки родина і дуже близькі знайомі, тому тепер так мало відомо про цю людину. Тільки наприкінці 80-х, коли радянська система доживала останні дні, і падала залізна завіса, в журналі “Жовтень” було надруковано згадку про поета-стрільця Олеся Бабія і наведено кілька його поезій.

14 березня 1997 року в с. Середня урочисто відзначено 100-річчя з дня народження свого видатного земляка. Вдячні земляки встановили меморіальну дошку на стіні Середнянської школи, і тоді ж була видана збірка його творів (Бабій О. Зродились ми великої години. – Дрогобич: Відродження, 1997. – 208 с.).

4 листопада 2021 року Київрада перейменувала вулицю агента НКВС Миколи Кузнєцова у Святошинському районі на честь автора гімну ОУН Олеся Бабія.

 

Творча спадщина Олеся Бабія

Писав під псевдонімомо Хмелик. Першим надрукованим твором став написаний молодим старшиною УГА під Соколівкою вірш “На Київ!” (“Над Київом хмара нависла грізна”), створений під час наступу на однойменне місто об’єднаних українських армій, Наддніпрянської й Галицької. Його було опубліковано в газеті “Стрілецька думка” від 5 жовтня 1919 року, ще раніше, покладено на мелодію “Сокільського маршу” Ярославенка, він увійшов до маршового репертуару військових оркестрів.

Богдан-Ігор Антонич назвав Олеся Бабія “найздібнішим поетом” нового покоління письменників, у творчому доробку якого є твори “непересічної вражаючої сили”.

Загалом Бабій Олесь Йосипович автор поетичних збірок “Ненависть і любов” (1921), “Поезії” (1923), “Прамати” (1923), “Під шум Прута” (1923), “За щастя оманою” (1930), “Перехрестя” (1930), “Остання офіра цісареві” (1937), “Пожнив’я” (1939), “Світ і людина [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]” (1947); поем “Гуцульський курінь” (1927), “Жнива” (1946), “Повстанці” [Архівовано 6 жовтня 2019 у Wayback Machine.] (1956); збірок малої прози “Шукаю людини” (1921), “Гнів” (1922); повістей “Перші стежки” (1937), “Дві сестри” [Архівовано 6 жовтня 2019 у Wayback Machine.] (1938), “Останні” (1938); драматичних творів “Родинна тайна”, “Воєнна любов”, “Олена Степанівна [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.]” (1966); досліджень про творчість Маркіяна ШашкевичаЮрія ФедьковичаБогдана-Ігоря Антонича та інших письменників. Також написав вступне слово до львівського видання поеми “Енеїда” І. Котляревського (1936), монографію про літературознавця М. Євшана, спогади про художника П. Ковжуна. Cпівробітник “Літературно-наукового вістника”, часопису “Діло” та інших львівських видань.

Уперше новий Марш української армії було представлено 13 березня 2017 року в Києво-Могилянській Академії, напередодні Дня українського добровольця. “Зродились ми великої години” виконали Олег Скрипка та Ансамбль пісні й танцю ЗСУ. Слова Маршу це видозмінений текст Гімну українських націоналістів (“Зродились ми великої години”) Олеся Бабія і Омеляна Нижанківського.

Офіційного статусу марш української армії набув 24 серпня 2018 року, коли прозвучав на урочистостях до Дня Незалежності України. Ініціаторами створення для українського війська стройової пісні на основі тексту Олеся Бабія стали українські музиканти Олег Скрипка (гурт “Воплі Відоплясова”) та Іван Леньо (“Kozak System”). До роботи над Маршем долучилися також Сашко Положинський, Тарас Чубай, Сергій Василюк та інші.

Також тут вперше було офіційно використано вітання “Слава Україні!” “Героям Слава!”.

Перший Конґрес Українських Націоналістів у Відні, 1929 рік. Сидять зліва направо 1 ряд: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул. Стоять зліва направо 2 ряд: Іван Малько, Осип Бойдуник, Максим Загривний, Євген Зиблікевич, Петро Кожевників, Дмитро Демчук, Леонід Костарів, Олесь Бабій, Ріко Ярий, Михайло Антоненко, Зенон Пеленський. Стоять зліва направо 3 ряд: Юрій Руденко, Ярослав Барановський, Степан Охримович, Степан Ленкавський, Андрій Федина, Ярослав Герасимович, Теофіл Пасічник-Тарнавський, Олександр Згорлякевич.

(за матеріалами українських ЗМІ)