Товариство української мови ім. Тараса Шевченка (ТУМ) було створене на Установчій конференції 11-12 лютого 1989 року в Києві як всеукраїнська громадська спілка, що на хвилі національного піднесення об’єднала численні організації та гуртки, щоб відродити й утвердити українську мову в Україні й серед українців зарубіжжя.
До 1992 року Товариство мало Головну Раду з 70-125 осіб, Центральне правління, Секретаріат, лекторій і газету “Слово”. Перше потужне обласне Товариство рідної мови було створено в червні 1988 року у Львові. Його очолив український письменник, політичний та громадський діяч, один із організаторів Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), народний депутат України І-го скликання (1990-1994) Роман Іваничук.
До 1990 року, спираючись на працю численних ентузіастів, внески й пожертви, ТУМ виросло в розгалужену потужну організацію, здатну проводити велелюдні заходи, впливати на події в країні та державні рішення. Мету та завдання Товариства, яке підтримувало Народний рух України, сформувала національна інтелігенція, передусім письменники, науковці й освітяни. Перша резиденція ТУМ була у Спілці письменників України. Авторитет Товариства визначив ключові вимоги Закону про мови 1989 року і значною мірою демократичне обрання 1990 року національно свідомих політиків до Верховної Ради, за складу якої Україна здобула незалежність.
Друга конференція ТУМ 29-30 вересня 1990 року зібрала 1200 делегатів, тоді ж на посаді голови Товариства Дмитра Павличка змінив Павло Мовчан. Спілка як всеукраїнська на той час налічувала близько 140 тисяч членів (до 90 тис. на Львівщині).
У рік заснування ТУМ України, у 1989 році було створене Товариство української мови імені Тараса Шевченка у США.
У березні 1990 року в штаті Іллінойс, з ініціативи Віри Боднарук, заснована громадська організація Товариство української мови Чикаго.
Головною метою організації стало проведення допомогових акцій (для початку комп’ютерною технікою та книгами) для споріднених громадських та громадсько-політичних організацій в Україні, передовсім Товариству української мови та Народному Руху України.
До членства в ТУМ Чикаго запросили учителів українознавчих шкіл, педагогів, науковців та діячів української громади штату Іллінойс. До першої управи Товариства української мови входили: Віра Боднарук, Оксана Мурська, Дмитро Грушецький, Олександра Дяченко-Кочман, Галина Грушецька, Марія Боднарук, Віра Трощук, Люба Калін та Богдан Боднарук.
Голова і засновниця Товариства Віра Боднарук – педагог, професор, громадська діячка – зробила такий значний вклад у розвиток української діаспори Чикаго, що варто розповісти про неї детальніше.
В “Енциклопедії Української Діяспори”, виданої у 2009 році в Чикаго, її співредакторка Дарія Маркусь так описує Віру Боднарук (у дівоцтві Лукаш): “Народилася 22 жовтня 1939 року на Донбасі. На еміграції з 1943 року, в США – з 1950-го. 1961-го року здобула ступінь бакалавра в Коледжі Монмоут (Monmouth College, Illinois), 1963 року – ступінь магістра славістики і літератури в Університеті Чикаго (University of Chicago) і 1985 року – ступінь магістра в галузі мистецтва у Державному університеті Говернорс (Governors State University, Illinois). Професор гуманістичних наук та мистецтва в міських коледжах Чикаго. Учитель українознавчих шкіл, директор “Рідної школи” (1986-1988), діячка Українського Інституту Модерного Мистецтва (Чикаго) та Союзу Українок Америки. З 1990 року – голова Товариства української мови в Чикаго”.
Скупі рядки, однак скільки за ними наполегливої праці, спрямованих спільних зусиль, потужної допомоги! Ще в юнацькі роки Віра Боднарук стала активним членом українських громадських організацій, які справили неабиякий вплив на формування та розвій її патріотичного світогляду. Була членом управи Організації демократичної української молоді (ОДУМ), головою Української студентської громади в Чикаго (1963-1964), а також членом комітету, який збирав кошти на відкриття українознавчих студій при Гарвардському університеті. Упродовж 1971-1974 років Віра Боднарук викладала українську мову в Чиказькому Університеті, видала підручник “Conversational Ukrainian” (1971). Є членом низки українських наукових та культурно-громадських організацій у США: Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, Товариства Української Мови ім. Шевченка в Чикаго (ТУМ), Фундації ім. Івана Багряного, Американської Асоціації Славістичних Досліджень, Гуманітарної Асоціації, Американської Асоціації жінок з університетською освітою, Чиказької Фундації архітектури. Член управи Світової Координаційної Виховно-освітньої Ради при Світовому Конгресі Українців.
Наприкінці 70-х років минулого століття розпочалася плідна співпраця Віри Боднарук з Українським Інститутом Модерного Мистецтва (УІММ) у Чикаго, головне завдання якого – зберігати твори митців з України і митців українського походження, популяризувати українську літературу, музику, мистецтво, знайомлячи з ними громадськість, підтримуючи та навчаючи молодь. Багато років Віра Лукаш-Боднарук очолювала літературну секцію Інституту, організовувала літературні заходи, в яких брали участь здебільшого письменники-новатори, дотичні до українства.
Однак повернемось до Товариства української мови Чикаго, яке Віра Боднарук очолила у 1990 році.
Ось як Віра Боднарук описує перші роки діяльності:
– У травні 1990 року до вчителів і викладачів Чикаґо скеровують листи (у 1993 році їх було вже 900) із запрошенням стати членом ТУМ-Чикаґо та відозвою взяти участь у проєктах ТУМ-Чикаґо стосовно обмінів студентами та учнями з Україною. Третина адресантів відгукується. Програма обмінів починає діяти. У 1992 році організація вже нараховує 50 членів і 20 почесних членів.
– Коли Товариство української мови в Україні перейменували на Всеукраїнське Товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка, то наше Товариство залишило первісну назву, бо під такою назвою ми були знані в Америці. Але ми й далі тримали тісний контакт з обласними “Просвітами” на Батьківщині. Щоб ближче познайомитися з працею і потребами “Просвіти” в Україні, ми подорожували рідною землею під час своїх літніх вакацій, власним коштом. Взагалі всю працю нашого Товариства виконували на добровільних засадах. Від 1990 року ми здійснили цілий ряд подорожей Україною і відвідали обласні осередки “Просвіти” чи Товариства Української Мови в Києві, Харкові, Полтаві, Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Дніпрі, Одесі, Сімферополі, Тернополі, Рівному, Луцькому, Вінниці, Івано-Франківську, Львові, Чернівцях, Ужгороді, Чернігові, Сумах, Житомирі, Хмельницькому, Кропивницькому, Миколаєві, Херсоні, Севастополі та інших містах і селах.
Влітку 1990 року в Києві відбулося знайомство голови ТУМ-Чикаґо Віри Боднарук з керівництвом Товариства української мови України на чолі з Дмитром Павличком. Поїздка була дуже насиченою подіями: це і участь у Днях козацької слави на Запоріжжі, і відвідини Львова, Івано-Франківська та Рівного. Ця перша цільова подорож в Україну започаткувала цілу серію їх у наступні роки.
ТУМ-Чикаго розпочинає масштабну акцію пересилки української літератури зі США в Україну. За період до 2013 року для потреб бібліотек в Україні було надіслано 820 пакунків з понад 108 тисячами книг та журналів вартістю 800 тисяч доларів. Вражаюча кількість!
Крім того, ТУМ-Чикаґо започаткувало програму міні-ґрантів на видавничу діяльність осередків “Просвіт” в Україні (на суму понад 103 тисячі доларів), на стипендії для сільських дітей (6 тисяч доларів), на розбудову наукових бібліотек, технічне обладнання, творчу працю молодіжних драматичних гуртків. Відтак ТУМ-Чикаго розгорнуло широку багатогранну роботу як у США, так і у зв’язках з Україною – проводили різноманітні заходи, літературні та музичні вечори, збірки коштів, публікації звітних матеріалів у діаспорівській пресі, продовжували тісну співпрацю з ТУМ та “Просвітами” на Батьківщині.
Крім центральних осередків “Просвіти” ТУМ-Чикаго допомагало університетам, школам та бібліотекам. З часу їхнього відновлення Товариство з Чикаго співпрацює з Києво–Могилянським університетом, Острозьким університетом, Миколаївським університетом ім. Петра Могили, з українськими школами в Донецьку, Слов’янську, Сіверодонецьку, Свердловську, Києві, Львові і Миколаєві; з бібліотеками в Донецьку, Києві, Рівному і Полтаві. Закуповували й надсилали українську військову літературу до Міністерства оборони. До повномасштабної війни частково допомагали українським осередкам у так званій “Східній Українській Діаспорі” – Владивостоці, Мурманську та Татарстані.
ТУМ Чикаго отримало сотні листів від читачів з України, які висловлювали глибоку вдячність за надіслану літературу та допомогу.
Представники ТУМ-Чикаго були переконані, що досягнуть своєї мети за якихось п’ять років. На жаль, як показав час, це було не можливо. Українська мова на рідній землі частіше лунала і лягала на шпальти газет у перші роки незалежності, ніж через10-15 років. Певні надії просвітяни покладали на “Помаранчеву революцію”, вважаючи, що утвердження єдиної державної мови в Україні забезпечить уряд, що усне і друковане українське слово стане домінуючим, як це і годиться у незалежній державі. Та, на жаль, цього не сталося. Понад те – повсюдно продовжувалась насадження русифікації, а в 2012 році було прийнято деструктивний мовний закон, який фактично звузив сферу вживання української мови.
Якою могла бути відповідь діаспорян на ці події? Тільки одна – потужна боротьба за нашу мову та культуру. І тому ТУМ-Чикаґо діє ще й досі й буде працювати, допоки в ньому буде потреба!
***
У будь-яких починаннях і просвітній діяльності професорку Віру Боднарук підтримував її чоловік, доктор Богдан Боднарук – український патріот, інженер та член багатьох діаспорівських організацій (відійшов у Вічність у червні цього року).
Довідково
1966 року Богдан Боднарук отримав ступінь бакалавра з хімічної інженерії, а 1973-го – ступінь магістра екологічно-хімічної інженерії. Через два роки захистив дисертацію “Очищувальні процеси в газифікації вугілля”. Працював інженером, запатентував кілька очищувальних процесів у виробництві сталі.
Упродовж 1971-1972 років Богдан Боднарук очолював Товариство Українських Інженерів у Чикаго. Був заступником голови Товариства “Рідна Школа” в Чикаго (1985-1986), очолював “Пласт-Прият” у Чикаго (1983-1984). Брав участь у радіомості Київ-Чикаго (екологічні проблеми), допомагав потерпілим дітям у Чорнобилі. Був екзекутивним віцепрезидентом Союзу Українських філателістів і нумізматів (1995-1999), членом екологічних товариств Sierra Club і Green Peace, членом екзекутиви Українського Інституту модерного мистецтва в Чикаго (1999-2003), членом Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці. 2006 року обраний до управи Українського Національного Музею в Чикаго.
Після переїзду в штат Флорида Віра та Богдан Боднаруки активно включились у культурне життя діаспори містечка Норт Порт. Вони були обрані членами управи Українського Релігійного й Культурного Осередку імені Святого Андрія в Норт Порті, активно співпрацювали з обласними “Просвітами” в Україні, проводили збірки коштів та регулярно надавали фінансову допомогу багатьом українським інституціям, часописам, бібліотекам. З початком повномасштабної російської агресії проти України в лютому 2022 року Боднаруки ще активніше підтримали Україну: займалися збором коштів і наданням гуманітарної допомоги, регулярно висвітлювали заходи діаспори щодо підтримки України та відстоювання її інтересів в діаспорівській та українській пресі, організовували акції, мітинги та фестини.
Неймовірно плідна діяльність діаспорян Віри та Богдана Боднаруків – це яскравий приклад самовідданого служіння українському народові. Це справжня любов до рідної землі, яка проявилась у багаточисельних благодійних справах, розвитку діаспорівських організацій, самовідданій дієвій боротьбі за українську мову і утвердження незалежної української держави.
8 серпня 2024 року, напередодні відзначення Відновлення Незалежності України й за підтримки ради Рівненської міської “Просвіти”, митрополит Київський та всієї України Епіфаній нагородив Віру Боднарук орденом Княгині Ольги.
Пишаємось, що наш часопис має змогу співпрацювати з такою визначною особистістю діаспори як Віра Боднарук й розміщувати у нашому виданні важливу інформацію з життя українців Норт Порту (Флорида).
Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом” (Степан Бандера).
