ІВАНА КУПАЛА: найромантичніше свято українців

Й пливли за водою не тільки вінки, а й літа наші молодії 

                                                     (Олександр Токар)

Коли вечоріло, дівчата і парубки збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. У лісі ж встановлювали його в землю й оздоблювали польовими та городніми квітами, (любистком, трояндами, барвінком), обвішували цукерками, бубликами та печивом-пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку і непомітно у кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки – захист од парубків.

Тим часом хлопці здобували живого вогню – терли суху деревину – і розпалювали багаття…

ІВАНА КУПАЛА: найромантичніше свято українців

Два свята – в одному

Суперечка, яке з двох свят, назви яких через збіг у часі злилися воєдино – Різдво Івана Хрестителя, чи дохристиянське Купала – древніше, все одно, що загадка, хто був першим – яйце чи курка. Головне, що празник – здавна один із найулюбленіших серед українців, насамперед – серед молоді.

Гадаю, версія, за якою найколоритніше й заключне з-поміж дохристиянських свят літа – Купало, або ж Купайло, після хрещення Русі частково трансформувалося в один із найбільших церковних празників, влаштує більшість із нас. Народ зберіг купальські обряди й пісні, що, як і гаївки та колядки, належать до найдавніших часів – попри втрати минулого століття, коли викорінювалися усе українське – і традиції, і обряди.

Наші далекі предки святкували Купала 20 – 22 червня, у час літнього сонцестояння – період, коли Сонце найвище піднімалося над Землею, і, даруючи найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу. Усе нестримно росло, розцвітало, множилося й раділо життю.

Із введенням григоріанського календаря у 1918-му свято Купала збіглося у часі з церковним празником Різдва Івана Предтечі й нині припадає на 7 липня. Але найцікавіше, що квінтесенцією обох свят є очищення за допомогою вогню та води! До того ж, “Іван Купала” – слов’янський варіант імені Іоан Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής), де βαπτιστής буквально перекладається як “купатель”. З іншого боку, і за уявленнями слов’ян купання (від праслов’янського kǫpati) – ритуальне очищення у природних водоймах.

 ІВАНА КУПАЛА: найромантичніше свято українців

Найбільший серед пророків

Святий Іван Хреститель був останнім пророком і, водночас, першим апостолом і мучеником. Ім’я “Іван” означає “Бог є милосердним”.  Предтеча ж – ім’я, що передає сенс його життя: прокладав дорогу Спасителеві, закликав людей покаятись і провіщав наближення Царства небесного.Іван Предтеча виконав роль з’єднувального “містка” поміж Старим і Новим Завітами, проклав шлях служінню і вченню Ісуса Христа, а відтак – діяльності  заснованої Ним новозавітньої Вселенської Церкви Сходу і Заходу. Тому Іван Хреститель прославляється Церквою, як “янгол, і апостол, і мученик, і пророк, і свічар, і друг Христів, і пророків печатка, і заступник старої та нової благодаті, і серед народжених пречесніший, і світлого Слова глас”. Сам Ісус Христос казав про нього: “Він світильником був, що горів і світив”.

Різдво Івана Хрестителя, яке Церква східного обряду відзначає 7 липня, – найбільший із шести(!) празників на його честь. Як і празник його зачаття, його відзначали уже в IV ст.! Як зауважував свого часу св. Августин, “день різдва св. Івана – честь, якої не має ні один святий. У всьому християнському світі почитають лише день Різдва Господа і св. Івана”. Не згадував ж св. Августин про празник Різдва Божої Матері, бо на той час цього свята ще не було! Отже, він був особливою особою в історії спасіння людства.

Сам Ісус казав: Іван є найбільшим із народжених від жінок і останній, найбільший серед пророків. Закон і пророки були до Івана, а від нього проповідується Царство Боже, – наголошував Христос.

Предтеча народився у стареньких батьків: безплідної Єлизавети і немічного Захарії, що вже втратили надію на нащадка. Тож його зачаття було поза межами людських можливостей та вже саме собою знаменувало Божу надзвичайну дію задля спасіння людства. Бог послав пророка у світ, аби той виконав особливе завдання – приготував прихід Месії і закликав людей покаятись.Люди з різних куточків Палестини приходили, аби Іван охрестив їх разом із проповіддю Божого слова: “Я вас хрищу водою на покаяння, а той, хто йде за мною, від мене потужніший, і я негідний носити йому взуття. Він вас христитиме Духом Святим і вогнем” (Мт 3, 11).

Кілька ремарок, аби сповна осягнути зміст цієї проповіді. Знімати, вдягати, як і носити сандалії за господарем було обов’язком найнижчих слуг. Тож, маючи себе за негідного бути останнім слугою Господа, Предтеча свідчив цим незрівнянну велич Ісуса Христа. Св. Іван Золотоустий пояснював: “Під словами “хреститиме вас Духом Святим” Іван розумів і відпущення гріхів, і врятування від кари, і оправдання, і освячення, і визволення, і всиновлення, і братерство, і участь у спадщині”. Під словами “хреститиме… і вогнем” розуміють діяння Святого Духа, яке очищає й запалює душу людини. Як в образі живої води Христос розумів благодать Святого Духа, так в образі вогню Предтеча зображав силу Святого Духа, що наче вогонь перетворює кам’яне серце людини на живе, нищить його гріховну нечистоту, запалює її душу Божественною любов’ю.

Іван Хреститель також попереджав, що грядущий Месія судитиме за гріхи: “Лопата в руці у Нього, і Він очистить тік Свій, і збере  пшеницю Свою в житницю, а полову спалить огнем невгасимим”. Тік тут означає народ; пшениця – краща його частина, люди доброчесні й достойні участі в Царстві Христовому; полова й солома – люди нечестиві, які в Святому Письмі часто постають в образах полови, спалюваної вогнем. А тепер порівняйте з головними ритуалами Івана Купала – очищення водою й вогнем!

 ІВАНА КУПАЛА: найромантичніше свято українців

Купало і Марена

Святкування починається ввечері напередодні Івана Купала. Дівчата збираються в умовленому місці поблизу водойми з вінками на голові, сплетеними із живих квітів та пахучих трав. Виготовляють опудала головних персонажів свята – Купала і Марени (Морени, Мари, Марини), що уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) начала. Згідно з давнім  міфом, Марена – уособлення зими, що морить землю стужею, а людину – хворобами та голодом (власне тому її знищували). А поєднання чоловічої і жіночої стихій, що породжує життя, символізувала гілка верби – Купайлиця.

На Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби, прикрашаючи її квітами та вінками, на Полтавщині – зі соломи, прикрашаючи стрічками й намистом. Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени, співаючи пісень. Хлопці кидають квіти на стежки, де ходять дівчата. А коли дівчата закінчать співати, хлопці нападають на “Купала”, обривають із нього вінки й квіти, а саме опудало кидають у воду.

ІВАНА КУПАЛА: найромантичніше свято українців

Купальські вогні

Основним стрижнем дійства є купальський вогонь, що символізує Сонце у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч: від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі до сходу (народження) Купала. Чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року), відтак сходяться і запалюють вогнище. І коли вже вогонь освітлив місцину, хлопці умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата ж тим часом навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:

“Ой, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиватися! Ой, ще не час, не пора. Час, тобі, Іваночку, женитися!

Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук… Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися навсібіч, а хлопці їх ловили і несли до вогню. Ті ставали навколо вогнища і співали купальського:

“По садочку ходжу, виноград саджу, Посадивши та й поливаю. Ой, поливши, та й нащипаю (щипають хлопців). Нащипавши, віночка зів’ю, Віночка звивши, на воду пущу: Хто вінка пійме, той мене візьме

Спершу через вогнище стрибали хлопці. Кожен вважав за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Який парубок найвище стрибнув – матиме найкращий урожай його родина, вскочить у полум’я – чекай біди.

Потім – попарно, хлопець з дівчиною: якщо вдало перестрибнуть – неодмінно  одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому й не слід стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

А ще хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце, або ж розкручують його на стовпі.

Ворожіння вінками

Настрибавшись, дівчата топлять Марену у водоймі й тікають від хлопців, щоб ворожити. Запалюють свічки і, прилаштувавши до вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата йдуть понад річкою й співають: “Полинь, віночку, по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий. Поплив віночок долі водою, Серце дівчини забрав з собою”.

За повір’ям, якщо вінок пливе добре й свічка горить, то дівчина вийде заміж; а якщо він крутиться на місці – ще дівуватиме. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то туди дівчина й заміж піде…

На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений. Адже чий вінок хлопець дістане, того дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі бодай на святі. Тому пари заздалегідь домовляються, яким буде вінок, і кожна дівчина плете його так, аби можна було впізнати: вплітає яскраву стрічку чи велику квітку.

За повір’ям, вінки, в яких дівчата святкують Купала, наділені цілющою силою. Тому їх зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб. У Галичині вінки, сплетені з чебрецю, дівчата святили в церкві та зберігали протягом року.

Цвіт папороті

За легендою, папороть цвіте лише одну мить найкоротшої ночі року на Івана Купала. Здобути цю квітку вкрай важко, бо її береже від людей нечиста сила. Зате той, хто знайде цвіт папороті, зможе розуміти мову будь-якого створіння, бачити заховані в землю скарби, усе на світі знатиме, а рука, що зірвала Квітку щастя, матиме чудодійну силу. Щасливець причарує найкращу дівчину і матиме найвищий урожай.

Коли Квітка щастя розцвітає, чується наче постріл чи грім. Ліс зашумить, загуде… І вмить виросте висока стрілка. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, пахощі якої заполонять весь ліс. Але за Квіткою щастя чигають лихі сили. Тож якщо парубкові все ж пощастило знайти квітку щастя, треба сховати її під капелюхом, або ж на серці під сорочкою. Відтак взяти у ліву руку полин або татар-зілля й обвести навколо себе крейдою.

Є й інший варіант: знайшовши заздалегідь кущ папороті у лісі, ввечері напередодні Купала слід розстелити навколо нього рушник, на якім святили паски на Великдень. Потім свяченим ножем накреслити навколо себе і куща коло, окропити папороть свяченою водою і починати молитву. Як тільки стемніє, чорт намагається людину налякати: стріляє, кидає камінням, гілками, кричить несамовитим голосом. Але не має сили в окресленому ножем колі. Опівночі ж, за повір’ям, папороть розцвітає і блискуча як жарина квітка зразу ж падає на рушник.

Інше повір’я радить шукачеві квітки в жодному разі не оглядатися, повертаючись із нею додому. Чорт із численними помічниками буде звертатися голосами рідних: батька, матері, братів, сестер чи дітей, ридма благаючи, аби той хоч на мить обернувся. Якщо зробиш це – одразу ж упадеш замертво.
ІВАНА КУПАЛА: найромантичніше свято українців

Чарівні роса та зілля

Люди вірять, що лікарські рослини тільки тоді направду цілющі, якщо їх зібрати у ніч на Івана Купала, або ж вранці, з “іванівською” росою.

Тому – на красу – й умивалися українські дівчата тією росою. А ще до світання поспішали до криниці набрати купальської води. З неї та із чарівного зілля мати робила доньці купіль, мила їй голову. Після цього вся родина ходила росою, а мати з донькою – качалися у ній. А ще матері обов’язково набирали чарівної роси, найкраще – з капусти – у пляшечку.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке уночі набуло виняткових властивостей.

Вранці ж, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів – ще ромен-зілля, буркун, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки; із польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел; із городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.