А на Петра вода тепла

А на Петра вода тепла

І знову спогад з дитинства. Вдома, як у нас казали, шарварок: в хаті все миють, чистять, де треба підбілюють, образи завішують свіжовипраними вишиваними рушниками, столи – обрусами, полиці й комоди – доріжками та серветками. Бо завтра – Петра – величне і красиве свято на пошанування славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла. Одне з найдавніших християнських свят, згадки про яке датуються ще IV століттям. Але не були б ми українцями та ще й з прадавнім язичницьким корінням, якби не опоетизували своїх улюбленців, не наділили якимись особливими рисами. Зокрема, чиїй, як не їх, опіці поручити найдорожче, що має селянин, – хліб і худобу, дарма, що один з них при житті був рибалкою, а другий виготовляв намети. Святим усе під силу. З тої глибокої віри й довіри народилася колись дуже-дуже давно колядка:

Святий Петро за плугом ходить,

Святий Павло волоньки водить,

А сам Господь – Бог

Пшениченьку сіє.

Саме тому свято Петра й Павла вважається початком жнив. Напередодні робили перші зажинки ячменю, з вимолоченого зерна, часом і не зовсім достиглого, мололи муку й пекли хліб, який на свято освячували в церкві. А ще святого Петра вважають покровителем пастухів. На його честь названо дикий цикорій – високу рослину з ніжними блакитними квітами – петровим батогом. Тому пастухи, особливо малі, вшановують святого Петра спеціальною гостиною.

Отже збираємося петрувати. Хлопці на пасовиську позначають квадрат або прямокутник, викопують по периметру глибоченький рівчак, так, щоб, сівши на траву, можна було опустити в нього ноги. Землю з рівчака викладають на цей квадрат чи прямокутник, попередньо знявши з нього дерен, і розрівнюють. Коли рівчак готовий, цю землю ще раз розрівнюють і накривають дереном. Так формується “стіл”.

На свято, після Служби Божої, кладемо до своїх торбинок усе, що тільки дозволять мами. Тут і цибуля, і ранні огірки, і черешні, і трішки ковбаски, але найголовніше – сир, та ще пляцок-сирник та смачнющі пиріжки з сиром, що їх чомусь називають мандриками. Зверху – скатертина, якою потім накриємо “стіл”, рівно порізані шматки білого цупкого паперу (перший разовий посуд у наших краях). І швиденько – на пасовисько. Там гарненько порозкладаємо все це на “столі”, ще й квітами польовими прикрасимо. Головний делікатес – лимонад, тоді ще без “хімії”, а тому справді смачний. І влаштовуємо забаву. Копіюючи дорослих, виголошуємо тости, добра частина яких за здоров’я наших Ласок, Міньць, Красульок, Зірок, щоб вони багато і смачного молочка давали. Співаємо. Бавимося. Пізніше виходять наші батьки, до речі, худібку пасуть сьогодні вони, а матері ще й виносять нам гарячих вареників, з сиром. І хоч сиру сьогодні на столі дуже багато, їмо з апетитом. Бо це для того, щоб добре доїлися наші корівки. Коли ж приходить час гнати корови додому, прикрашаємо їм роги і шиї квітами, щоб і вони мали святковий настрій. І слухаємо, як десь співають захмелілі парубки, які теж петрували:

А на Петра вода тепла,

Лиш би ся купати,

Ой, на Петра личко біле,

Лиш би цілувати.

Пізніше довідалася, що на Бойківщині петрують у спеціально збудованих землянках чи загорожах, а в східних регіонах існує звичай “заполіскування дійниць”. При цьому до святкового обіду сідають самі жінки, а потім рвуть трави, що мають жовтий цвіт, і годують ними корів, “щоб молоко було жовтим”.

Цікаву історію розповідають і про мандрики – головну ритуальну страву дня. Кажуть, що Петро з Павлом любили мандрувати по світі, а в дорогу брали собі мандрики. Одного разу, коли вони відпочивали під деревом, до них підкралася зозуля. Розв’язала торбинку і вкрала пиріжок. І відразу вдавилася, а, отже, перестала кувати. Саме тому зозуля після Петра вже не кує, а, якщо продовжує, це віщує нещастя.

І ще одну поважну місію приписує український народ Петрові – “парувати” людей, бо ж шлюби, як відомо, укладаються на небесах. З цього приводу бабуся розповідала мені таку легенду.

Йшли Ісус Христос і святий Петро по світі й дивилися, як люди живуть. А назустріч їм дівчина з двома відрами води на коромислі. Важкі відра, дівчина аж до землі пригнулася, але не йде – біжить, птахою летить, так поспішає. Побачив її Ісус та й просить:

– Дай нам, будь добра, дівчино, води напитися.

Зупинилася на мить і скоромовкою:

– Пийте на здоров’я, але швиденько, бо на мене робота чекає.

Напились, подякували. Йдуть далі. Аж дивляться: лежить під грушкою парубок і рота широко роззявив.

– Що ти робиш, хлопче? – питає Петро.

– Чекаю, коли он та грушка впаде.

– Так їх же тут багато. Встань і нарви собі.

– О, ні, – каже парубок, – ліньки.

– Господи! – скрикнув святий Петро. – Чи бачив ти колись такого ледацюгу?! Як же він жити буде?

– Та як, – каже Ісус, – ота дівчина, що нам води дала, його дружиною стане.

Словом, в світі повинна бути рівновага.

Не обходилося на Петра й без обрядової магії. З цього приводу консультує знавець народних традицій чернівчанин Павло Wollen:

– На свято Петра і Павла особливо добре вдаються замовляння, наприклад, на благополуччя сім’ї, на гроші. Батьки замовляли також юнаків – щоб були сильними, багатими, вдатними до всілякого діла. Замовляння здійснювалися на одягу або натільному хрестику, який треба було носити. Замовляли на плодорід жінок, які не мали дітей. Така молодиця обіймала яблуню і примовляла, що коли вродить яблуня, вона теж народить дитину. Так само замовляли городи, поля. Найчастіше робили це на межовому камені, якому давали ім’я, а також завдання дбати про високий урожай і оберігати город від крадіїв. Найважливіше, щоб те, в що людина вірить, мало емоційне, психічне і фізичне значення. Якщо ж процес відбувається ще й у повний місяць – успіх гарантований.