у 1708 році, сталася Батуринська трагедія, або «Різанина в Батурині», коли під час каральної операції російські війська під командуванням Олександра Меншикова захопили гетьманську столицю Батурин і вщент її зруйнували.
Як відомо, під час Північної війни гетьман України Іван Мазепа пристав на бік шведського короля Карла ХІІ. Вирушивши на з’єднання зі шведами, Мазепа залишив для оборони Батурина близько 8 тис. вояків на чолі з полковником Дмитром Чечелем та гарматним осавулом Фрідріхом Кенігсеком. Вони отримали чіткий наказ гетьмана: московитів до міста не пускати. І цьому наказу старшини залишалися вірними до кінця.
Дізнавшись про вчинок Мазепи, московський цар Петро І наказав головнокомандувачу російськими військами в Україні Олександру Меншикову зрівняти Батурин із землею. Однак взяти штурмом гетьманську столицю війська Меншикова не змогли. Тоді московити вдалися до погроз: мовляв, якщо не здастеся, сувора царська кара ляже на ваші сім’ї. Та й ці погрози не злякали оборонців Батурина. Однак, знайшовся зрадник – сотник Іван Ніс вказав осадникам на потаємні ходи під мурами, які вели в місто.
Через ті проходи і вдерлися московські війська всередину міста, почали вуличні бої та жорстоку різанину. Солдати Меншикова не жаліли нікого: ні дітей, ні жінок, ні старих людей. Різанина тривала два дні. Взятих у полон козаків після катувань страчували і пускали їх тіла на плотах вниз по річці Сейм для залякування населення. Захопленого у бою організатора оборони Дмитра Чечеля привезли до Глухова і колесували перед Петром І. Зрештою, Батурин був пограбований, фортеця, церкви та будинки спалені, а 15 тисяч мешканців міста знищені.
На жаль, гетьман зі шведським військом прийшли на допомогу Батурину запізно. Вони застали лише повне безлюддя, руїни і гори трупів. Як свідчать історичні джерела, коли Мазепа, 7 листопада 1708 року, побачив наслідки московського погрому Батурина, «це видовище вразило його в саме серце».
Знищенням Батурина московськими військами стало лише початком кривавих злочинів, що скоїли росіяни – дуже скоро хвиля терору захлиснула усю північну Україну.
Згідно із постановою Верховної Ради «Пам`ятні дати та ювілеї 2018 року» з ініціативи Українського інституту національної пам’яті до переліку Днів пам’яті, які відзначаються на державному рівні, внесено Батуринську трагедію. Цими днями виповнюється 310 років з дня тої жахливої події. В ході каральних дій московських військ із захоплення і знищення столиці гетьмана Мазепи Батурина і його мешканців, що були проведені 2 листопада 1708 року, були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі. Від рук московських варварів загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. Саме місто було пограбоване, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, було спалене, а церкви знищені.
Передумови трагедії
Гетьман Іван Мазепа прагнув визволити Україну з-під московського ярма. Він все більше переконувався в тому, що Петро I нищить основи Гетьманщини як держави. Отож, Мазепа вирішив використати умови, створені Великою Північною війною між Швецією і Московією (1700—1721 рр.). Наприкінці жовтня 1708 р. гетьман відправив Стародубському полковнику Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до укладення Україно-шведського союзу з Карлом ХІІ:
«Москва вже давно має всілякі наміри проти нас, — писав Іван Мазепа, — а останнім часом почала відбирати українські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти своїми військами. Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас — гетьмана, усю старшину, полковників і усе військове начальство — прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім’я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що Москва вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас. І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського ярма і поверне нам права нашої вільності…»
Український гетьман пішов на відрив від Москви, обравши в союзники молодого і амбітного короля Швеції Карла ХII. За Мазепою також пішло Українське козацтво на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком і провідні члени старшини Гетьманщини. Дізнавшись про перехід Мазепи на шведську сторону московський цар-збоченець Петро І дає наказ своєму сатрапу і коханцю Меншикову знищити гетьманську столицю.
Оборону Батурина очолив козацький полковник Дмитро Чечель. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть гетьманську столицю супостату. Кілька разів Меншиков кидав свої війська на штурм козацької твердині, але влучний гарматно-рушничний вогонь зводив нанівець зусилля окупантів. Батурин, добре укріплена фортеця з належним запасом провізії і боєприпасів, міг витримати і багатомісячну облогу. Але зрадник Іван Ніс надав інформацію Меншикову про таємний лаз, що вів у фортецю. Московське військо, скориставшись підземним ходом, вступило в місто…
Як писав шанований український історик XIX ст. Микола Маркевич: «Сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Помстившись за вчорашнє, Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами; військо, скрізь і завжди готове до грабунку, разсеялось по домівках обивательським, і, не розбираючи невинних від винних, винищило мирних громадян, не пощадив ні жінок, ні дітей. Сама звичайна смерть була живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саме уяву в жах приводять». За свідченням шведського історика Фрікселя, збоченець Меншиков наказав розп’ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм. Цей акт тероризму, за задумом Меншикова, мав на меті залякати українців. Окупанти хотіли, щоб населення Гетьманщини побачило долю, що спіткала Батурин.
Трагедія європейського рівня
Знищення Батурина разом із цивільним населенням було трагедією не тільки українського, а й міжнародного, європейського рівня. Тогочасні європейські газети так описували події у Батурині — «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістрях шабель». З такими назвами виходили провідні газети Франції — «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet». Вони писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незважаючи на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства».
Однозначним було ставлення європейських дипломатів, які побували у Московському царстві. Англійський посол Чарльз Вітворт інформував із Москви про втрати мирного населення в Батурині: «Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать». Лорд Чарльз Уайтворт, виконавши посольську місію, опублікував у Лондоні у 1710 році «Звіт про Росію», у якому прямо вказав : «місто Батурин негайно було взято і спалено, і понад сім тисяч чоловік було вбито незалежно від віку й статі».
Загартований після численних походів і війн камергер (тобто придворний чин високого рангу) Карла XII Адлєрфельд, який загинув під Полтавою у 1709 році, занотував у своєму щоденнику: «Перебили і старих і малих, не оглядаючись на стать та вік. Взяли сорок гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Все пограбували. Комендант родом прусак був взятий, з ним гірко вчинили». Отже, Європа XVIII cт. однозначно сприйняла батуринську різанину як військовий злочин, як злочин проти цивільного населення, як злочин проти людяності, хоч і термінів таких ще не існувало. Вони з’явилися тільки у XX ст. після приголомшуючих звірств російського більшовизму, нацистів та їхніх послідовників.
Батурин
Вшанування пам’яті
Завдяки голові Народного Руху України В’ячеславу Чорноволу і товариству «Просвіта» традицію вшановувати жертв Батурина започатковано відразу після відновлення незалежності – у 1992. Однак, на державному рівні заходи проводяться тільки після Помаранчевих подій – з 2005 року. Нащадки тих, кого нищила озвіріла московська солдатня, відбудували Батурин лише у нинішньому, ХХІ столітті.
«Батуринська трагедія» — офіційна, державна назва подій у Батурині була встановлена з ініціативи Президента Віктора Ющенка. У 2008 році у Батурині на державному рівні відбулися заходи з перепоховання жертв Батуринської трагедії. Останки були перепоховані у знову побудованій Замковій церкві Воскресіння Господнього, яку за наказом Меншикова спалили московські війська після взяття міста. Новий храм відновлений за зразком православних українських церков кінця XVII століття майстрами з Львівської області за сприяння Харківської облдержадміністрації. У 2005-10 рр. з ініціативи Віктора Ющенка у Батурині було розбудовано Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». Його відвідали протягом останніх десяти років сотні тисяч туристів з України та з-за кордону. У 2007 році Ющенко підписав Указ «Про деякі питання розвитку та селища Батурин». Згідно з ним спорудили в 2008 році Меморіальний комплекс пам’яті жертв взяття Батурина. 13 листопада 2008 Верховна Рада України вшанувала хвилиною мовчання пам’ять жертв Батуринської трагедії. Ініціатором виступив на той час народний депутат, а нині віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко.
Згідно із постановою Верховної Ради «Пам`ятні дати та ювілеї 2018 року» з ініціативи адміністрації Президента України Петра Порошенка та Українського інституту національної пам’яті до переліку Днів пам’яті, які відзначаються на державному рівні, внесено Батуринську трагедію.
Історичні паралелі
Як російська імперія, так і російсько-комуністична – СССР, не зупинялися ні перед чим для утвердження і збереження колоніального статусу України. Сучасна путінська імперія теж нічим не гребує у постійних намаганнях підкорити Україну, поставити її на коліна. Знову, вже у 21 столітті агресія проти нашої держави. Знову російсько-українська війна. Знову, як і у добу Івана Мазепи, практикується нищення населених пунктів з мирними жителями: згадаймо, ракетно-артилерійські обстріли Щастя, Маріуполя та багатьох інших міст і містечок, сіл сходу України. Згадаймо знущання, пограбування, вбивство цивільного населення Донбасу. Батуринська трагедія нагадує, що російський агресор за останні сторіччя анітрохи не змінився. І тільки сильна армія, а ще такі фактори ідентичності, як мова,національна пам”ять і Помісна церква є гарантами єдності нації, нашої незалежності і безпеки.
За матеріалами інтернет-видань, фото – day.kyiv.ua
