“Благослови, мати, віночок вдягати”

“Благослови, мати, віночок вдягати”

Весілля – найурочистіший і найбільш пам’ятний момент у житті молодої пари. Адже з нього, власне, й починається сім’я. Тому споконвіків  до цього кроку наш народ ставився дуже серйозно. І не тільки до вибору пари, а й до проведення самого обряду. Адже вірили, що магічні дії, закладені в ньому, допоможуть зберегти кохання, повагу, примножити достаток у родині. Більше того, вони позитивно впливатимуть на народження і зростання дітей.

Однією з дуже важливих складових весільного обряду, про яку сьогодні вже майже забули, є вінкоплетини або плетіння долі.

Плести вінок для молодих починають, як правило, за день до весілля. Мета обряду – захистити молоду пару від усіляких негараздів, зокрема, чарів, заздрості, вроків, а також наділити її силою і здоров’ям. Річ у тім, що наші предки вірили в чаклунську силу вінка. Бо вінок – не що інше,  як коло, сонце, символ верховного божества. В класичний дівочий вінок традиційно вплітали 12 рослин, і неабияких, а лікарських, тих, що додавали життєвих сил, оберігали від злого. Дівчина у вінку почувалася захищеною від усього: він знімав біль, оберігав від лихого ока волосся (бо ж коса, як відомо, – дівоча гордість), відлякував тих, хто міг би її скривдити. “Зірвати вінок” – в прямому і переносному значенні – вважалося тяжким гріхом. Не кажучи вже про те, що чарівна сила від вінка передавалася дівчині, і вона могла словом тяжко покарати нападника. А ще через вінок у наш світ приходили безсмертні душі з потойбіччя. І саме вони ставали надійними захисниками дівчини, а сам вінок – окрасою, оберегом, знахарем душі і символом дівування.

Тож у призначений день зранку, щоб повернутися ще до полудня, збирається молодь,  переважно у молодої, щоб веселою компанією вибратися до лісу по барвінок:

В долину, панянки, в долину

Та й по червону калину,

Та й по зелений барвінок

Молодій нашій на вінок.

“Благослови, мати, віночок вдягати”

Барвінок не випадково вибирають як основну рослину для плетіння вінка практично по всій території України. Адже мовою квітів він означає “освідчення”. Відомий як приворот зілля: кажуть, коли двоє разом з’їдять листочок барвінку, між ними спалахне кохання. Саме через барвінок молоді сподіваються отримати благословення предків, бо при плетінні з нього вінка добрі духи приносять молодій парі любов та порозуміння. Крім того, барвінок вічнозелений, такими ж нев’янучими будуть і почуття молодих.

Назбиравши барвінку, повертаються до дому молодої. Тепер тут збирається ще більше молоді. Прийшли навіть ті, кого на весілля не запрошували. У світлиці, де має відбутися весілля, висипають барвінок на стіл, і старша дружка просить благословення у Бога та батьків починати роботу:

Благослови, Боже,

І ти, Божа Мати,

І отець, і мати

Два   віночки звивати.

“Благослови, мати, віночок вдягати”

Починає плести вінок мати молодої. Вона складає в пучок три гілочки барвінку з трьома листочками на кожній так, щоб по середині була довша, а дві коротші по боках, зв’язує ниткою, до нього прив’язує ще один такий самий і передає старшій дружці. Тепер робота йде по колу. Решта учасників церемонії вибирають кращі гілочки барвінку з великої купи і складають їх у менші, щоб зручніше було брати, а старша дружка пильнує, щоб не потрапляли гілочки зламані, зів’ялі або з жовтими листочками, бо це могло б зашкодити молодій парі. Коли віночок готовий, його зв’язують обома кінцями докупи і кладуть на тарілочку (подекуди — на хліб) і починають плести другий – для молодого. Потім плетуть долю – довгу гірлянду з барвінку, яку дружби закріплюють на стіні над місцем, де сидітимуть молоді. Решту барвінку використовують для прикрашання кімнати, в якій буде відбуватися весілля.

Коли все закінчено, просять батьків молодої благословити віночки молодим:

Благословіть віночки

Для зятенька і дочки.

Батьки цілують віночки навхрест і проказують: “Бог благословить!” Після цього вони кланяються дівчатам і дякують їм, що прийшли пошанувати доччине дівування. Далі починається забава з музиками.

Якщо вінкоплетини відбуваються і в молодого, дійство проходить так само, з тією лише різницею, що до нього приходять гості, старші за віком, очевидно, щоб таким поважним товариством надати юнакові статусу відповідального господаря. Перед тим, як почнуть вити його вінок,

хлопець просить у матері прощення за можливі кривди й непослух, інколи (залежно від регіону) це робить за нього староста:

Просить той пан молодий насамперед Господа Бога,

 Місяця ясного і Сонця красного

Свого тата, маму, братів, сестер, тіток, вуйків

Нанашок, роду ближнього і дального,

Щобисте йому благословили барвінок на вінець.

Батьки відповідають: “Хай Бог благословить”. Церемонія повторюється тричі. Коли вінок уже готовий, молодий разом з дружбами йде просити на весілля своїх гостей.

“Благослови, мати, віночок вдягати”

Молода після вінкоплетин теж іде з дружками  просити на весілля. Але перед тим мусить відбутися ще один цікавий обряд. Молоду садять на діжу від тіста, накриту вивернутим кожухом. Це для багатства.  Тоді їй одягають вінок, до якого прикріплюють стрічки.

Залежно від місцевих звичаїв, процес одягання вінка може дещо різнитися: десь його одягає батько, десь – мати або дружки.

Дуже цікавий обряд вінкоплетин записано в Миколаївському районі Львівської області. В цьому районі взагалі збереглося дуже багато народних звичаїв, які заслуговують на увагу передусім своєю автентичністю. Тут на вінкоплетини сходяться виключно жінки, і то не всі, а лише ті, хто щасливо живе у шлюбі, щоб через вінок не передати своїх клопотів молодій. Приходять не самі, а на запрошення батьків нареченої. Зібравшись біля брами, співають:

Чи тут живуть господарі,

Що нас запросили,

Щоб ми їхній доні

Тай віночок звили.

Це так звані “плетільниці”. Батьки запросили їх до господи, де на столі вже лежить зрізаний барвінок. Барвінок посипають горішками, цукерками, грішми. Це – на любов, на щастя і на багатство молодих. Все це плетільниці в процесі роботи заберуть собі. А поки що просять батьків благословити початок: “Благослови, Боженьку, і ти, рідний батьку”. Після батьківського благословення кличуть молоду і садять на стілець посеред кімнати. Мати заплітає їй косу, вплітаючи  у волосся гроші. Процес супроводжується піснями про дівочу долю, прощання з дівоцтвом.

Нарешті вінок сплетено. Молоду знову запрошують до хати. Тепер уже на стілець кладуть подушку, і дівчина сідає на неї. Починається розплітання коси, в якому беруть участь мати, батько, родичі і дружки. Коли коса розплетена, батько одягає своїй дитині на голову віночок. Двічі вона вдавано відмовляється, – не хоче прощатися з дівоцтвом, а на третій – скоряється своїй долі. Плетільниці й дружки співають:

Приступіться, родичі, до мене,

Благословіть віночок на мене.

Батьки, дідусі й бабусі сідають на стільці, тримаючи в руках хліб. Молода кланяється кожному, цілує хліб, руку й обличчя найрідніших їй людей і просить благословення. Поблагословивши наречену, родина стає в коло. Молода – по середині. Родичі тримають над нею подушку і, пританцьовуючи, співають:

Ой, шуміла ліщинонька, як ся розвивала,

Ой, плакала дівчинонька, як ся віддавала.

Закінчивши пісню, кладуть подушку в кут з примовлянням: “Кидаю в кутище, нехай першим буде хлопчище”. Молода кланяється присутнім і цілує кожного під пісню:

Поклонися, молоденька, родині,

Поклонися найменшій дитині.

Натомість на Бойківщині, зокрема, в Турківському районі Львівщини, особливо цікавим є обряд зрізання барвінку. Тут по барвінок іде мама разом з сином чи донькою та його чи її дружками або дружбами. Мама несе в кошику хліб, хустку й горілку. Коли приходять на місце, де росте барвінок, мама тричі стинає серпом по жмені барвінку. Це – на вінок для її дитини. Решту барвінку жнуть дружки чи дружби. Мама частує горілкою всіх, хто проходить мимо. Коли вже нажали необхідну кількість барвінку, молода танцює на тому місці, де ріс барвінок.

“Благослови, мати, віночок вдягати”

Дещо різниться звичай затанцьовувати барвінок у Східній Бойківщині (це вже Івано-Франківська область). Там чоловіки до таїнства зрізання барвінку не допускаються. За винятком одного маленького хлопчика, якого веде за руку молода, і який є її братом або іншим найближчим родичем. Далі йдуть дружки з веселими свашками. Виходячи з дому, молода просить благословення в батьків брати барвінок. Одна із свашок, підперезана червоною крайкою, несе кошик, в який мама молодої поклала таке: 2 перстені (аби молоді жили в мирі), хліб (щоб завжди його мали), ніж (щоб відсікав усяку нечисть), навісний замок – колодку, – перев’язаний червоною стрічкою (щоб родилися файні діти). Часом у колодку, за бажанням молодих, втикають 2-3 гілки барвінку, щоб 2-3 роки не було  дітей, і молода сім’я могла стати на ноги. Барвінок зрізує хлопчик. По закінченні стерню поливають медом, посипають пшеницею і грішми, кладуть хліб. Цей обряд називається “ставити плату”. Після цього п’ють горілку і молода з дружкою тричі коломийкою “затанцьовують барвінок”.

Вінок, у якому молода стає до шлюбу, плетуть окремо. Крім барвінку, в нього можуть вплітати ще квіти, колоски і трави, що мають силу оберега. Як потужний оберіг, додають часник. Його ховають із внутрішнього боку вінка. На Чернігівщині є ще звичай використовувати як оберіг червоний перець. На закінчення вінок прикрашають стрічками, довжина яких повинна бути такою, щоб стрічки прикривали волосся. Їх повинно бути багато, щоб вистачило дівчатам, яким після весілля молода роздає свої стрічки. Велике значення мають і кольори стрічок: коричневий – земля, багатство; жовтий – сонце, гроші; зелений – молодість, достаток; голубий –  вода; синій – небо, здоров’я; оранжевий – хліб, урожай; червоний – любов; фіолетовий – мудрість; малиновий – душевність, щедрість; рожевий – лагідність, злагода, довіра. Прикріплювали стрічки зліва на право, починаючи з білої, далі йдуть малиновий, оранжевий, синій, світло-зелений, жовтий, світло-коричневий… і закінчуються знову білою. Колись стрічки часто були тканими із спеціальними візерунками-оберегами. Наприклад, на вільному кінці лівої стрічки золотом вишивали сонце, а правої – сріблом місяць. Цікаво, що звичай брати шлюб у вінку, такий ще донедавна рідкісний, бо прадавні віночки повсюдно замінив вельон  (фата), тепер знову повертається.

На Гуцульщині віночки шиють, тобто пришивають барвінок до спеціального обідка із сукна. Обідочок обов’язково повинен бути червоним і зшитим червоною ниткою. Барвінок також пришивають червоною ниткою, яка    при тому не повинна перериватися, тобто має бути суцільною, не можна також зав’язувати ґудзи (щоб спільне життя молодих не переривалося, і щоб у ньому не було труднощів). В давнину гуцулки прикрашали вінки сухозліткою, яку приклеювали медом, а також китицями, в які зашивали гроші. Вінок для молодого прикрашають ще китицями з дубового листя (чоловіча сила). Із внутрішнього боку обідка обов’язково прикріплюють часник. Таку роботу довіряють тільки плетільницям, які починають її новою голкою, застромленою спершу в непочатий хліб.

Неабияким мистецтвом вважається виготовлення весільного вінка на Коломийщині (Івано-Франківська область). Тим більше, що в кожному селі тут свої особливості. Зокрема, йдеться про основу вінка, яка може бути, крім сукна, ще й з кори дерева. Цікавим також є так званий “пір’їний вінок” або білий. Його виготовляють з гусячого пір’я і прикрашають дрібними квітами, так званими “трісучками” і сухозліткою. Характерно, що плетільницями у цьому казковому гірському краї мають бути жінки, які не тільки гарно живуть у шлюбі зі своїми чоловіками, а й є добрими господинями.

Свої весільні вінки подружжя, за звичаєм, повинно зберігати все своє життя. Коли ж обставини цього не дозволяють, їх слід спалити.

Вінкоплетини – гарний народний звичай, що насичує шлюбну енергетику молодої пари потужними оберегами на ціле життя.