Україна багата та різноманітна. Маємо ми чимало і різного: степи, ліси, гори та море, аж два моря! Кожен український регіон є унікальним та неповторним, значно відрізняється і природою, і погодою. Має свої оригінальні здобутки та дива: передусім, давню історію, традиції, людей.
Сьогодні – про український південь, про Миколаївщину, а точніше про Таврійку – традиційний народний розпис півдня України та про людей, які його активно відроджують крайніми роками. Наша розмова з пані Русланою Сікаленко, яка ось уже третій рік поспіль опікується популяризацією Таврійського розпису в рідному краї.
Витоки етнічного розпису
– Розкажіть, будь ласка про витоки Таврійки, її історію. Звідки вона? Як про неї довідалися?
– Таврійський розпис існував давно на наших південних теренах. Як етнічне надбання Миколаївщини його віднайшла у 50-их роках минулого століття місцева краєзнавиця Євгенія Бондаренко. Жінка була етнографинею та журналісткою, подорожувала півднем України і досліджувала народне мистецтво, зокрема вишивку. Справжнім її відкриттям стала Кінбурнська коса – відрізана частина суші, до якої можна дістатися лише морем. Дякуючи такій віддаленості від цивілізації, на Кінбурні (так зараз називають цю місцевість) у заповітній зоні зберігся унікальний рослинний та тваринний світ. Саме на Кінбурнській косі дослідниці поталанило познайомитися з жінками-мазальницями. Як виявилося, в селах на півдні України, були такі майстрині – вони доводили до ладу оселі людей: мазали їх вапном та прикрашали настінними розписами. У тих розписах південних українських хат і явилася пані Євгенії наша неповторна “блакитноока” Таврійка. Дослідниця перемальовувала ці візерунки, і їй самій захотілося їх малювати! З-під пензля художниці виходили досить незвичайні “двошарові” роботи: на основний сюжет картини, що був намальований, скажімо, олією, накладали насичений візерунок Таврійкою – який можна було впевнено роздивитися. Так, ніби Таврійка водночас накладалася на основний сюжет картини і доповнювала його, візерунок з Таврійським розписом ніби хотілося витягнути з картини і можна було сприймати як окрему картину! Цікавий та неповторний стиль.
Євгенія Бондаренко звернула увагу на те, що елементи Таврійського розпису були на інших предметах вжитку місцевих жителів: вони повторювалися у вишивці, їх наносили на посуд. Тобто це був місцевий розпис, який побутував у краї. Невтомна дослідниця також багато спілкувалася зі старожилами Кінбурну і записувала давні таврійські легенди, що пізніше дозволили їй видати дві книжки під однією загальною назвою “Стежки до лиману”. Ці легенди згодом своєрідно доповнили Таврійку, надавши сюжети до багатьох малюнків з розписом.
– Що саме вирізняє Таврійський розпис, бо ж Україна багата на регіональні народні розписи: Петриківку, Самчиківку тощо?
– Називаю я нашу Таврійку “блакитноокою”, бо в ній переважають блакитний та синій кольори, їхні відтінки з незначним додаванням білого, сірого, охри, ультрамарину. В основі Таврійського розпису лежить краплинка – краплина води, саме прісної води. Блакитний та синій – кольори води, хвиль моря, неба над ним. До води, вологи, на наших південно українських теренах ставлення благоговійне – як до дива і великої цінності. Особливо на Кінбурні, де вдосталь солоної морської води і зовсім небагато води прісної, що дає життя всьому живому – деревам, квітам, городині на обійстях. Можна сказати, що ставлення до води в наших краях особливе. Люди чекають дощ, закликають його! Цікаве походження й основного кольору тла для малюнків, так званого “сивого туману” – це колір вапна з невеликим вмістом синьки, яким мазали хати. Таку назву йому дала Євгенія Бондаренко.
Тобто наша Таврійка, Таврійський розпис – це мистецтво про життя, про сімейні цінності, про красу південної землі. Це розпис, що прославляє жагу до життя, розвиток життя!
Сучасний розквіт Таврійського розпису
– Поділіться тим, як Таврійка прийшла у ваше життя? Чому ви захопилися “блакитноокими” візерунками рідного краю?
– У березні 2021 року на запрошення подруги я потрапила на коротенький майстер-клас з Таврійського розпису художниці-майстрині Любові Паранюк. Заняття було недовге, але відкрило для мене Таврійку. Мій улюблений колір – синій, а вода для мене є справжнім джерелом відновлення та натхнення. Я закохалася і в Таврійку, і в сонячну душу-людину пані Любу Паранюк! Так виникло бажання співпраці.
За основною професією я – психологиня, займаюся багато років освітою для дорослих, співпрацюю з ГО “Центр навчання і освіти для дорослих “Південь””. Ми організовуємо різноманітні курси навчання для дорослих людей – від комп’ютерної та бізнес-грамотності до хенд-мейд курсів. Тож популяризація Таврійського розпису чудово лягла у нашу діяльність. Та ще й надала їй місцевого колориту! Ми запропонували пані Любові стати тренером наших навчальних програм. Вона охоче погодилася.
Так почався мій шлях з Таврійкою. На початку літа 2021-го Центром було анонсовано і проведено навчальну програму з гончарства. А восени ми провели експерс-курс з вивчення Таврійського розпису! На щастя, тренерка-майстриня Любов Паранюк є справжньою ентузіасткою художньої справи, тож погодилася працювати у такому інтенсиві. До того ж виявилося, що вона теж захоплюється гончарством і має певні успіхи в цьому.
Таке інтенсивне навчання Таврійки було влаштовано вперше: ми зібрали потужну аудиторію слухачів – місцевих майстрів, співробітників музеїв, фахових кондитерів, з якими ми мріяли декорувати Таврійкою вироби. В контексті програми показали, що Таврійку з аркуша паперу можна перенести на вироби і зробити візитівкою Миколаївщини. І така синергія нашої роботи принесла результат: мені часто потім говорили, що навчання дало поштовх – люди по-справжньому усвідомили майбутнє Таврійського розпису, відкрили його як унікальну цінність нашого краю. Звісно, нас це тішило!
– Чи мала ваша ініціатива державну підтримку?
– Можна сказати, що ми працювали паралельно з Управлінням з розвитку туризму та курортів Миколаївської ОДА, зокрема його очільницею пані Тетяною Волинець. Вона запросила художницю Любов Паранюк розписати в традиціях Таврійки один з кабінетів керівництва держадміністрації на верхньому поверсі будівлі. А восени 2021 року ми спільно з Миколаївською ОДА провели конкурс “Смак Таврійки”. Заради справедливості зауважу досить скептичне ставлення до нашої діяльності з боку інших відповідальних осіб. Мені не раз доводилося чути протягом першого року роботи: “Це нікому нецікаво. З цього нічого не вийде”. А от коли почало виходити, то пішов відвертий плагіат. Намагаємося його присікати, а з іншого боку: то це ж і є визнання, передовсім, самого розпису.
– Тобто за 2021 рік Таврійка здобула популярність у Миколаєві та області?
– Так, вона вийшла у люди: ми провели експрес-навчання, потім було організовано ще додатковий курс з виготовлення керамічної сувенірки, виготовили лінійку продукції, яка розписана Таврійкою (дзвоники, магнітики, інше). Восени наша Таврійка стала “смачною”: почали виготовляти пряники з символікою Таврійки. На конкурсі “Смак Таврійки” було три номінації, в яких майстри отримали нагороди: рецептура пряника, дизайн дерев’яної форми та дизайн упаковки. У грудні разом з командою кондитерів вдалося налагодити виробництво пряника: він вийшов красивий, смачний, запашний, має тривалий термін зберігання. Також у 2021-му ми видали навчально-методичний посібник за авторства Руслани Сікаленко та Любові Паранюк “Таврійський розпис”.
А вже на початку 2022 року ми з пані Любов’ю започаткували нову лінію сувенірки. Виготовили ескізи, а от виліпити вироби та віддати їх на випал не встигли. Презентацію книжки нам допомогла зробити пані Тетяна Волинець. У лютому ми ще взяли участь у виставці миколаївського представництва “Дія. Бізнес”. На цьому заході наша локація була однією з найяскравіших: з таврійськими кухлями, керамікою, пряниками в красивих упаковках. Мали великі плани на весну 2022 року!
“Таврійка – це наша вдячність!”
А далі прийшла війна. Миколаївщина – це південь України. За три тижні ворог стояв у кількох кілометрах від мого рідного села Лимани Миколаївського району. Тривали нещадні обстріли Миколаєва. Наше місто серед українських зайняло “почесне” третє місце за інтенсивністю обстрілів. 29 березня 2023 року ракета влучила у будівлю Миколаївської ОДА, її було вщент зруйновано, загинули люди… До речі, кімнатка з блакитними стінами, яку розписала наша Люба, лишилася неушкодженою! Ми майже всі покинули місто: виїжджали самі, вивозили дітей – в інші регіони України, закордон. Ще й досі більшість наших майстрів не повернулися до Миколаєва. У місті й досі небезпечно.
Але вже за два місяці до Миколаєва почали їхати гості: політики – наші й закордонні, журналісти, військові, волонтери. Мені телефонували і просили презентувати “щось з Миколаєва, щось про Миколаїв”. І я зрозуміла, що потрібно повертатися і працювати. Повернулася на початку літа, і одразу замовила художниці Любі Паранюк нові малюнки, хотіли ми мати вироби і з дитячими малюнками Таврійкою. Коли миколаєвці дізналися, що я вже на місті, то посипалися замовлення на вироби з Таврійським розписом: замовляли часто і по багато – по 10, 12, 20 виробів. Виявилося, що замовляли не для себе, а на подарунки, так і казали: “Ми хочемо подякувати людям, які нас прихистили!” Тому Таврійка, яку ми виготовили під час війни, стала символом вдячності, це наше миколаївське “дякую” всім тим, хто дав нам прихисток – в Україні та Європі.
Так про Таврійський розпис дізналися в Європі. Під час війни Таврійка відкрила Європу: нас запрошували на виставки та ярмарки. Особисто я побувала з виробами у Швейцарії, колеги повезли наші вироби до Грузії. Ось зараз колежанка презентує вироби з Таврійським розписом у Румунії. Маємо нашу ученицю, художницю Наталію Акуленко, яка зараз опинилася у Нідерландах і там проводить майстер-класи з Таврійського розпису. Таврійка пішла світом!
– Які плани на рік новий, переможний? Що плануєте робити цьогоріч?
– Вже започаткували нову лінію сувенірки – канцелярські вироби. Просто на всі задумки не завжди вистачає коштів, але поступово все здійснимо! Також 2023-й у нас пройде під знаком миколаївської вишиванки. Ця ідея з’явилася наприкінці минулого року, а тепер ми її здійснюємо з Валентиною Кривцовою та її командою “Арт-спокуси”: провели навчання, де вчили жінок шити лляну сорочку. Зараз готуємо навчальну програму з вишивання цих сорочок. Вишивати будемо хрестиком, гладдю, рушниковими швами у традиціях Таврійського розпису – з нашими орнаментами, символікою, кольорами. Триває важлива підготовка: адаптуємо Таврійський розпис під вишивку, розробляємо схеми вишивок. Згодом ці всі схеми об’єднаємо у каталог, а потім видамо. Це надзвичайно цікава і потрібна робота!
Цього року я також розпочала власний новий проєкт “Вогні Півдня. Люди-Маяки”. Він – про маяки, які загалом дуже багато важать у моєму житті. Я виросла у селі, навколо якого було розташовано сім маяків! Так от і хочу, щоб про наші маяки, миколаївські маяки, люди знали, малювали їх, зокрема і Таврійським розписом. Вже маємо такі напрацювання. Адже маяки – це чудовий переможний символ для Таврійки, Миколаївщини та й всієї України!
