Ми мали президентів, які відходили непомітно, із ганьбою, скандалом, втікали з мішками грошей на гелікоптерах… Але, Петро Порошенко йде гідно, прощаючись з українським народом. На Банковій зібралися тисячі киян, біля АП відкрили ворота і запускають бажаючих. Люди прийшли дякувати своєму президенту. Аплодують, лунають вигуки: “Будь благословений”!, “Найкращий”!, “Разом і до кінця”!, “Дякуємо”!.
Ця площа бачила різні події, але таке трапилося вперше в історії України. Український народ прийшов подякувати Петру Порошенку за те, що зберіг країну, за армію, за віру, за мову, за децентралізацію і квоти, за безвіз, за небачений раніше розвиток української культури, за те, що втримав економіку, за визнання України світовою громадськістю, за курс в НАТО і ЄС, за Томос і ще багато всього. Можна по різному ставитися до Порошенка, але гідність і відданість демократичним принципам – це те, що він продемонстрував наочно.
q
Прощання і поразка виглядають достойніше, ніж радість і перемога конкурента!
Президент плакав, люди співали! Він пообіцяв вернутися через п`ять років, люди кричали через рік! Років з десять назад ми і думати не могли, що люди будуть дякувати політику. Звичайні люди, пенсіонери, робітники, студенти, молоді сім’ї з дітьми! У багатьох на очах були сльози.
Так, це дійсно перемога. Років п`ять тому люди ціною життя пробивалися на Банкову, що б скинути президента. Сьогодні люди прийшли спокійно, що б подякувати! Якщо це не позитивна зміна, якщо це не перемога – то що це?
Я впевнена, що Петро Порошенко увійде в історію, як найкращі представники нашого народу. В своїй прощальній промові він заявив:
“Я щасливий і гордий сьогоднішній зустрічі на Банковій. Ви є найкращою частиною нашої спільної команди переможців. І наші головні перемоги ще попереду. За п’ять років ми зробили більше, ніж будь-хто за чверть століття до нас. Це – результат нашої спільної роботи”.
Зворушливо й обнадійливо: єдність заради вдячності! Дух Майдану залишається живим. Вистоїмо і переможемо!
Отже, треба визнати: на наших очах виросло ціле покоління людей, які вірять у казку (герой серіалу = реальний кандиндат у президенти), які хочуть вже сьогодні жити добре, нічого для цього не роблячи, і яких не хвилює, що їхній “герой” розмовляє російською і ганьбить наші найдорожчі цінності.
У мене сьогодні питання до цих ЗЕ-українців, які емігрували в Чикаго: як ви збираєтесь будувати своє життя в діаспорі, відкрито зневажаючи свою ж мову і культуру? Серед людей, які десятиліттями боролись за вільну Україну, проти совітів і засилля російської мови? Серед людей, які, живучи за кордоном, мало не щодня прославляли свою батьківщину, починаючи з виховання молоді і закінчуючи заходами для старшого покоління? Вони об’єднувались в різноманітні організації – громадсько-політичні, молодіжні, патріотичні, духовні – й розуміли, що для майбутніх поколінь вкрай важливо зберегти свою культуру та історичну пам’ять народу.
Впродовж усього часу існування закордонної діаспори вона приносила неоціниму користь тим, що популяризувала і пропагувала українське питання перед світовою громадськістю. Під час Голодомору в Україні закордонні брати й сестри намагалися врятувати своїх співвітчизників, надати допомогу, передати гроші й їжу. Зрештою, саме діаспора привертала увагу світу до жахливих репресій, що коїлися в Радянському Союзі.
Діаспора видавала книги, газети та журнали, організовувала танцювальні, хорові, театральні колективи, відкривала “Просвіти”, “Народні доми”, “Рідні школи”, залучаючи до цього процесу відомих хореографів, диригентів, акторів, співаків та художників.
Діаспора засуджувала “совєтсько-російський колоніалізм”, за допомогою своїх представників в органах влади бролася за відродження Незалежної Української Держави, виходила на мітинги протесту за звільнення політичних в’язнів.
УКРАЇНА НАСПРАВДІ БУЛА – I Є –ДЛЯ НИХ “ПОНАД УСЕ”!
Для того, щоб світ цікавився Україною, нашою культурою й історією, допомагав і підтримував нас, нам всім треба стати українцями. Мій дід Петро, царство йому Небесне, тричі в труні перевернувся б, якби почув, що мова “немає значення!!!” Отже, не має значення й безкомпромісна боротьба з комуняками? І мільйони загиблих під час Голодомору? І знищена в “гулагах” українська інтелігенція? І вивезені до Сибіру греко-католицькі священики? Кажете, все це не мало значення?
Третє і четверте покоління діаспорян, які народилися на американській землі, розмовляють українською мовою і пишаються своїм корінням, а ви говорите сьогодні, ЩО МОВА НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ?!
Ми повинні, ні, ми просто зобов’язані зубами і руками боротися за свою УКРАЇНОМОВНУ УКРАЇНУ і вибирати на президентських, парламентських виборах до місцевих органів самоврядування осіб, які вболіватимуть за СВОЮ ВІТЧИЗНУ, тому що будь-яких інший вибір приведе до знищення української держави й українського народу з карти світу.
Нещодавні вибори показали, що ця загроза реальніша, ніж будь-коли раніше.
Слава Україні!
