“Ліпше уміє ощадним бути, хто свою працю вважає не за свою лишень власність, але також за власність дітей і будучого покоління, а по части за власність цілої суспільности; хто знає, що з дарів Божих має здати колись строгий рахунок перед Богом”.
(Митрополит Андрей Шептицький)
22 серпня Ліга кредитних спілок штату Іллінойс (ICUL) оголосила лауреатів Лідерської нагороди Залу слави та Довічної нагороди (Hall of Fame Leadership and Lifetime Award), нагороди “Дух служіння” (Spirit of Service) 2023 року. Ці нагороди присуджують щорічно на честь видатних учасників руху кредитних спілок у штаті Іллінойс.
“Кожну нагороду вручають особам, які відзначились на національному рівні або на рівні штату”, – повідомили представники IICUL. – “Кандидати повинні мати принаймні десять років активної участі в роботі кредитних спілок, брати участь у заходах ліги чи національних заходах, сприяти кооперативному руху кредитних спілок і продемонструвати лідерство, особистий внесок і бачення майбутнього кредитних спілок. Крім того, нагорода “Дух служіння” відзначає виняткові досягнення або інновації працівника кредитної спілки”.
Лауреатом нагороди “Дух служіння” 2023 року став менеджер Selfreliance Federal Credit Union, Community Relations Advocate Волтер (Володимир) Тюн.
“Вітаю цьогорічних лауреатів за їх відданість своїм громадам і руху кредитних спілок”, – заявив президент/виконавчий директор Ліги кредитних спілок Іллінойсу Том Кейн. – “Ми раді відзначити кожного з цих людей під час нашого 93-го щорічного з’їзду. Кожен переможець своєю самовідданістю продемонстрував, як важливо допомагати людям, і ми дуже вдячні за їх служіння у цій галузі”.
У понеділок, 13 листопада 2023 року, в Українському осередку Чикаго відзначили самовіддану працю Волтера Тюна, який під час святкового обіду отримав цьогорічну престижну нагороду Іллінойської ліги кредитних спілок – Spirit of Service Employee. Волтер присвятив майже 40 років своєї кар’єри Кредитній Спілці “Самопоміч”, демонструючи незворушну відданість основній філософії кредитівки, завжди ставлячи на перше місце інтереси її членів та української спільноти.
Щороку Кредитівка виділяє понад 1 мільйон доларів для благодійних організацій української громади, на стипендії та волонтерство. Збагачення і покращення життя української діаспори в Іллінойсі – ось основна місія “Самопомочі”.
Волтер Тюн – один із тих, хто втілив її в життя.
Українсько-Американська Федеральна Кредитова Спілка “Самопоміч”
Бурхливе заселення району Українського села (Ukrainian Village) було викликано будівництвом у 1895 році залізничної лінії вздовж вулиці Пауліна, яку до 1964 року повністю вивели з експлуатації. Польська громада витіснила “німців”, “кримінальний Чикаго” витіснив “поляків”, на місце яких прийшли третя і четверта хвилі української еміграції. З ростом українського націоналізму і припливом політичних біженців під час Другої світової війни цей район надбав чітку українську ідентичність, яку наша громада міцно зберігає й донині.
Третя хвиля української еміграції, названа “політичною”, охоплює період з кінця 40-х до 80-х років минулого століття. В основі своїй це були репатріанти з окупаційних зон: військовополонені, яких “совіти” вважали зрадниками, “остарбайтери”, силоміць вивезені на примусову роботу до Німеччини, та біженці, які співчували українському визвольному рухові або самі належали до військових формувань. Значна частина цієї хвилі осіла в Північній Америці.
З 70-х років склад української еміграції поповнився ще й дисидентами.
Емігранти, що прибували після війни у США, не тільки поповнювали діаспору кількісно, а й внесли неоцінимий вклад у культурний, духовний та економічний розвиток української громади.
12 травня 1951 року десять молодих українських іммігрантів об’єдналися, щоб створити нову фінансову установу для задоволення потреб українців у Чикаго. Ці люди були активними учасниками кооперативного руху в Україні, тому вони з радістю виявили наявність подібних кредитних спілок у Сполучених Штатах. 2 липня 1951 року Федеральна Кредитова Спілка “Самопоміч” (Selfreliance Federal Credit Union) отримала федеральний статут за номером 7346 та провела свої Установчі збори. Її президентом обрали Іллю Сем’янчука, а скарбником/управителем – Омеляна Плешкевича.
До 1955 року “Самопоміч” виросла до 650 тисяч доларів в активах і вже нараховувала 1100 членів. За перше десятиліття діяльності “Самопомочі” 2754 українців влилися у її ряди, а кредитні активи Спілки зросли до більш, ніж 2,5 мільйона доларів.
У 1986 році до команди кредитівки приєднався молодий і амбітний працівник – Волтер Тюн, один з найкращих випускників Університету Іллінойсу (University of Illinois Chicago), син воїна УПА на псевдо “Блудний”.
Я познайомилась з Волтером вже в 2000-х роках, працюючи для часопису діаспори “Українське Слово”. Ми, представники четвертої хвилі імміграції, часто навіть не замислювались, який чудовий спадок дістався нам. Просторі собори і церкви, культурні осередки та школи українознавства, Пласт, СУМ, ОДУМ, спортивні, духовні, жіночі, мистецькі, благодійні й патріотичні організації… Ми з радістю зустрічаємося з друзями на українських фестивалях, щоб насолодитися виступом наших танцювальних чи музичних колективів. Проте, чи часто запитуємо себе: хто вони – ті першопроходьці, хто створив так далеко від рідного краю цей український оазис? Хто самовідданою працею та коштами допомагав будувати Українську Околицю? Хто фінансував будівництво церков та шкіл, музеїв та арт-галерей, видавництво книжок та енциклопедій діаспори?
Без коштів і постійної турботи Кредитної Спілки “Самопоміч” такий розквіт українства був би неможливий.
Для третьої хвилі імміграції було дуже важливо не асимілюватися, а зберегти свою мову, культуру, традиції, щоб люди час від часу могли прийти до церкви, музею, Осередку і більше дізнатись фактів з історії України та її визвольного руху. Щоб люди пишалися своїм українським походженням.
Доклався до розвитку цих організацій, українства й збереження традицій і менеджер Кредитівки Волтер Тюн. І цей важливий вклад неможливо переоцінити. Ще молодим долучився до УККА. Виступав на поважних конференціях, благодійних збірках коштів та шкільних святах. Допомагав організовувати патріотичні мітинги й вагомі зустрічі з сенаторами й конгресменами. Виступав на радіо й роз’яснював переваги Кредитівки новоприбулими на фестивалях. Фотографував історичні події й знімав відео. Спілкувався з відомими дисидентами й митцями з України. І це тільки та частина його роботи, яку помічали усі. Однак його основна робота вимагала набагато більше зусиль і часу, бо практично кожен, хто звертався по допомогу й підтримку “Самопомочі”, спершу обговорювали маркетинговий план майбутньої події з Волтером.
Я тільки дивувалась: звідкіля він бере час, щоб вислухати й допомогти кожному?
Тому мені захотілось дізнатись більше про життя цієї неординарної особистості і розповісти вам.
Батьки
Батько Волтера, Володимир Тюн, народився 1921 року на Станіславщині – на землі волелюбних опришків, гуцулів, бойків і покутян – у селі Белеїв, Долинського району (тепер Івано-Франківська обл). Мама, Марія Тюн (у дівоцтві Стецькович), теж прийшла на цей світ 1921 року у бойківському селі Мшанець, Старосамбірського району, Львівської області. Воїн УПА на псевдо “Блудний”, Володимир Тюн був командиром боївки Служби Безпеки у полковника Івана Бутковського (“Гуцула”), командира ВО4 “Говерла”. У Карпатах прийняв клятву воїна Української Народної Самооборони (УНС), відділи якої були створені з перших днів зародження УПА. Основою УНС стали мережа та кадри ОУН під проводом Степана Бандери.
Володимир Тюн став новобранцем військово-вишкільного табору під горою Магура, командиром якого був славетний Дмитро Карпенко (український військовий діяч, хорунжий УПА, командир сотні “Сіроманці”) на псевдо “Яструб”, “Лютий”, “Ворон” і який першим серед старшин УПА був нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги (найвища нагорода УПА).
З початком радянсько-німецької війни, українці, на заклик ОУН, масово стали на боротьбу за відновлення самостійної Української Держави. Арешт нацистами уряду Стецька у Львові, а пізніше масові розстріли членів ОУН спонукали керівництво проводу перейти до збройної боротьби, яка об’єднала в рядах УПА, крім членів ОУН, вояків колишньої УНР, бійців і командирів червоної армії.
Упівець Тюн пройшов крізь вогонь і воду в прямому значенні цих слів: табір вояцької муштри, бої з есесівцями і енкаведистами, більшовицькими і польськими бандами, які тероризували українське населення на теренах Польщі, важке поранення розривною кулею, переслідування поляками і чехами, прихильність словаків і австрійців. У серпні 1944-го з командиром “Гуцулом” пробивався на захід. Їм вдалося перейти декілька кордонів і сотні доріг, добратися до Німеччини, до американської зони. Сюди, “впродовж 1947-1949 років прибули понад 300 бійців УПА та членів цивільної мережі ОУН”, – повідомить згодом у своєму першому інтерв’ю іноземним журналістам Провідник ОУН Степан Бандера.
Володимир Тюн-старший разом з побратимами, які добрались до Німеччини, з честю виконали завдання Української Головної Визвольної Ради і донесли нащадкам правду про УПА.
Мама Волтера, Марія Стецькович, мала гарний голос, співала в шкільному хорі, брала участь у театральних виставах, писала вірші. Коли німці окупували Україну, Марію вислали на роботу в Німеччину. Так вона опинилась у місті Ротенбурґ-Об-Дер-Таубер (Баварія), де працювала в ресторані. Коли в це місто переїхав український хор, дівчина співала у хорі й брала участь у театральних виставах. Дізнавшись адресу свого стрийка Івана Стецьковича в Америці від родичів, дівчина написала йому лист і він допоміг їй переїхати до США.
Володимир і Марія Тюни прожили довге і плідне життя. У важкий час гартувалися їхні характери, війна розлучила їх з Україною, з рідними, однак не змогла вирвати з їхніх сердець корінь, який і тримає нас на світі і не дає пропасти. Зв’язок з Батьківщиною. Подружжя завжди було активним членами української громади Іллінойсу. Володимир відійшов у Вічність у 2014 році, а Марія покинула цей світ у 2020-му, у віці 98 років. Тішить той факт, що вони таки дочекалися своєї самостійної Української Держави, за яку боролися і так вболівали усі ці роки на чужині.
Самоідентифікація і українізація
До п’яти років малий Волтер розмовляв вдома лише українською мовою. Коли його віддали до школи, він швидко вивчив англійську й відтоді уживав виключно цю мову. Проте, як тільки юнаку виповнилось 19, він задумався: хто я? Де мої предки й моє коріння?
Навчаючись в Університеті Іллінойсу на інженера, Волтер вступає на українські курси і швидко опановує українську мову. На пропозицію професора, поета й літературознавця Іллінойського університету в Чикаго Богдана Рубчака засновує український клуб і організовує вечірки для студентів українського походження. Пізніше клуб об’єднається з поляками, литовцями і латвійцями в боротьбі проти радянського впливу на народи срср.
Наприкінці 1970-х, а також у 1980-х та 1990-х роках діаспора США опиняється в ситуації, коли українську гідність довелося боронити від наклепів. Це включало створення Фонду правового захисту, що допомагав захищати в суді українців, які стали жертвами цієї інспірованої комуністами кампанії і справи яких розглядало управління спецрозслідувань Міністерства юстиції США. Поправка Гольцман до Закону про імміграцію та громадянство призвела до судових позовів, поданих проти кількох американських українців, з вимогою позбавити їх громадянства і депортувати. Почались переслідування українських націоналістів, і Волтер з друзями створює “Ukrainian-American Justice Club”, спростовують наклепи на українські політичні та військові формування часів Другої світової війни.
З обранням президента Рональда Рейгана відбулася зміна тональності американсько-радянських відносин та діалогу. Під час відзначення Тижня поневолених націй у Білому домі 19 липня 1983 року в присутності достойника Ярослава Стецька, колишнього очільника українського уряду часів Другої світової війни та провідника Організації українських націоналістів, президент Рейган висловив від себе особисто і від імені Америки щонайщирішу підтримку Україні та поневоленим народам: “Сьогодні ми промовляємо до усіх народів Східної Європи, де рідні і близькі виявились розділені страхітливою залізною завісою. А також до кожної окремої людини, скутої ланцюгами тиранії, хай то буде в Україні, Угорщині, Чехословаччині, на Кубі чи у В’єтнамі. Ми шлемо вам свою любов та підтримку і запевняємо, що ви не самотні. Наше послання вам полягає ось у чому: ваша боротьба – це наша боротьба, ваші мрії – це наші мрії, і колись ви теж здобудете свободу! Подібно до того, як Папа Іван Павло сказав своїм улюбленим полякам: божественний спадок – то наше благословення. Ми діти Божі, і ми не можемо бути рабами!”.
У цей час Волтер Тюн, як наймолодший член УККА (Український Конгресовий Комітет Америки), ініціює громадянську освіту, спрямовану, зокрема, на навчання молодих виборців й організовує в Чикаго “Лігу Українських Виборців” (League Ukrainian Voters). Йому вдається запрошувати на зустрічі з діаспорою найвпливовіших американських сенаторів й конгресменів.
Сьогодення
25 січня 2020 року відбулося урочисте відкриття Інформаційного центру Асоціації “Самопоміч” – неприбуткової організації, заснованої у 2019 році. У самому серці українського Чикаґо постала довгоочікувана відновлена благодійна установа. Головою дирекції було обрано Волтера Тюна,
який одразу ж зумів організувати безперебійну роботу Асоціації. Правлячий архієрей єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго Венедикт (Алексійчук) у співслужінні зі священниками о. Сергієм Ковальчуком та Володимиром Кушніром (Катедра св. Миколая), о. Миколою Бурядником (УГКЦ св. Йосифа Обручника), о. Романом Артимовичем (Собор свв. Володимира та Ольги), о. Іваном Лимарем (Катедра св. Володимира) і о. Олексієм Касперуком (Собор св. Софії) провів урочисте освячення Інформаційного центру Асоціації.
З початком повномасштабного російського вторгнення Асоціація “Самопоміч” перетворилася на справжній гуманітарний центр, осередок постійної активної роботи й допомоги українцям, які прибували у США за програмою Uniting for Ukraine та інших. Кредитівка “Самопоміч” та її Фундація виділили понад 100 тисяч доларів на підтримку діяльності організації, а до праці залучили штатних працівників, волонтерів та громаду. Крім центрального офісу в Українській Околиці було відкрито відділення в передмістях Чикаго Norridge, Palatine, Palos Park, Bloomingdale та Wheeling. Усю роботу спрямовали на адаптацію українців у невідомій країні та суспільстві, налагодження їхнього повсякденного життя.
На сьогодні у відділеннях Асоціації допомагають українцям оформляти документи, виплати, дозволи на роботу, номери соціального страхування, надають консультації імміграційного адвоката, в пошуках роботи й житла та багато іншого. Не менш важливим досягненням Асоціації “Самопоміч” є створення центрального веб-сайту української громади Чикаго (www.ukrainianchicago.com), на якому можна також ознайомитись із календарем подій, що відбуваються в громаді.
Свідченням важливості цієї роботи у підтримці переселенців з України стала нещодавно отримана нагорода. Коаліція Штату Іллінойс за права іммігрантів та біженців відзначила Асоціацію “Самопоміч” за реалізацію гуманітарних програм і допомоги новоприбулим українцям.
Волтер Тюн не знав України й не жив на землі, звідки походили його батьки. Проте, вважав і вважає Україну своєю Батьківщиною. Про це свідчить його життя, справи та діяльність, адже все своє життя він присвятив українській діаспорі Америки і продовжує працювати для неї.
