4 лютого – 100-річчя з дня народження Дарії Гусяк – зв’язкової Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, активістки ОУН, кавалера ордена ІІІ ступеня княгині Ольги.
“Здобудеш Українську Державу,
або загинеш у боротьбі за Неї”
(Декалог ОУН – 10 заповідей українського націоналіста).
12 серпня 2022 року на 98-му році життя у Львові відійшла у Вічність легендарна зв’язкова Головнокомандувача Української повстанської армії генерала-хорунжого Романа Шухевича, членкиня Конгресу Українських Націоналістів, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня – Дарія Юріївна Гусяк (псевдо – “Дарка”, “Нуся”).
“Моє життя цікаве тим, що воно зіткнулося, перетялося з долями таких особистостей, яких сьогодні можемо назвати історичними постатями” – писала Дарія Юріївна у своїх спогадах.
Дарія Гусяк народилася 4 лютого 1924 року у Трускавці Львівської області в родині січового стрільця, керівника Товариства “Сільський господар” Юрія Гусяка.
Зі створенням Організації українських націоналістів у 1929 році рух опору загострив протистояння української громади з польською владою. Мати Дарії Гусяк – Марія була двоюрідною сестрою оунівця Дмитра Данилишина. Він разом з Василем Біласом організував напад на польське поштове відділення у Городку-Ягеллонському, щоб забезпечити фінансові можливості для борців ОУН.
Цей епізод знищення польською владою у тюрмі Бригідки безстрашних юнаків неабияк вплинув на Дарію Гусяк та її оточення. У цей час Дарія навчалася у Трускавці в народній школі.
“Пам’ятаю, з якою увагою люди стежили за ходом суду над нашими героями. Багато сусідів збиралося в нашій хаті, і батько читав з газет все, що стосувалося цієї справи. Вирок усіх свідомих українців приголомшив. Діти по-своєму реагували на ці події. Моїм однокласником був Мирослав Білас. Він не був близькою людиною Василеві Біласу, – це була інша гілка, але вчителька польської мови, польська шовіністка, зненавиділа цього хлопця за це прізвище, знайшла можливість проявити своє почуття. Він чогось не знав чи зле диктант написав, і вона стукнула його головою об лавку, і у нього потекла кров з носа. Відтоді зародилася думка про помсту”.
У 1940 році, під час першої окупації радянськими військами земель Галичини, батька Дарії заарештували органи НКВС. Його було звинувачено в українському націоналізмі та на вісім років вислано до Архангельська. Відтоді родина більше нічого про нього не дізнається.
“Німецька окупація принесла українцям розчарування, бо не здійснилися надії на те, що ця війна допоможе здобути незалежність. Реакція німецького уряду на 30 червня (проголошення відновлення Державності), говорила сама за себе. У ці роки і було організовано збройний спротив спершу проти німців, відтак проти більшовиків…
“Визволителі” прочісували села, ліси, шукали бандерівців. Знов довелось переховувати і переправляти у підпілля нові сили. Найбільш тісний зв’язок у мене був з моїм кузеном Р. Різняком, який став легендарним бійцем і якому навіть спорудили пам’ятник у Трускавці. До нього по зв’язках приходили з інших теренів і я цей зв’язок підтримувала. Отак я і познайомилася з Олею Ільків, Мартою Пашківською (родом з Чорткова), а також з Іриною Савицькою”.
Хату, яка фактично стала центром оунівської діяльності, Дарії довелося залишити та перейти разом із матір’ю на нелегальне становище.
Невдовзі Дарія Гусяк стала зв’язковою Романа Шухевича: “У той час Оля Ільків, знаючи про моє становище, запропонувала Катерині Зарицькій, яка не без порозуміння з Провідником Шухевичем, мала на меті організувати ще одну хату на зразок тієї, що була створена в Княгиничах Рогатинського р-ну.”.
Відповідно підібрані підпільники створювали “сім’ю” та легалізувалися згідно зі своїми фіктивними документами. Мати Дарії погодилася взяти участь у цій роботі. Третім членом “сім’ї” в ролі сестри мами була Марта Пашківська. У селі Грімне Городоцького району придбали хату і зорганізовали “сімейне життя”. Саме у цій хаті перебував три тижні взимку 1947-1948 років Провідник УПА Роман Шухевич.
Залишила Дарія Гусяк в архіві чернетку свого виступу перед молоддю у місті Самбір 5 березня 1998 року. Там розкривається образ Головного командира УПА – людини, яка мала риси інтелігента: патріотизм, духовність, освіченість, високу внутрішню культуру:
“Тоді, коли я вперше побачила гол. Командира, йому було 40 років і для мене, 23-річної дівчини, це була людина старшого покоління… У підпіллі було немало чемних, культурних, ввічливих людей. Але у скромній поведінці, в його мові, манерах було щось особливе, що говорило про високий інтелект, інтелігентність, людяність і доброту.”
Пригнічений стан, в якому перебував у той час Роман Шухевич, був пов’язаний з арештом сина Юрка та великими втратами побратимів-підпільників. Це спричинило хворобу серця Шухевича і необхідність лікування у Львові, а згодом – в Одесі.
“Ми всі переживали смерть кожного повстанця, і провідник болісно сприймав ці втрати, але приховував це… Взагалі провідник був веселої вдачі, любив жарти, тонко відчував гумор, був музикантом, мав абсолютний слух, тому в гурті повстанців звучали і жарти, і пісні. Я уже згадувала про скромність. Скромність, в якій не було ні йоти штучності, була вродженою рисою цієї надзвичайної людини. Завше підтягнутий і поголений, одяг і взуття чисті, але скромніші, аніж у деяких елегантів-повстанців – і такі були – відсутність усяких відзнак. Харчувався, як і повстанці, нарівні з усіма терпів невигоди. Не дивно, що хлопці дуже любили і поважали свого командира, а отже, і дисципліна була не нав’язаною, а такою, що випливала з внутрішнього бажання і потреби. В його присутності повстанці почували себе вільно, розмови вели невимушено. Навіть у цих підпільних нелегких умовах провідник дбав про підвищення освітнього рівня повстанців, говорив на політичні теми. У зимовий період кожна група забезпечувала себе відповідною літературою, працювали згідно з підготовленою програмою,” – згадувала Дарка.
На Великдень, у 1948 році Дарія Гусяк урочисто склала присягу і її прийняли до лав Організації українських націоналістів. Присягу приймав сам Роман Шухевич. Не кожен міг стати членом ОУН. Це мала бути направду дуже свідома, віддана і жертовна людина.
“З юних літ Роман Шухевич мав нахил до військової справи і при кожній нагоді вдосконалювався. Але не слід розглядати його виключно як майстра військової справи. Шухевич був і політиком, і психологом, і неперевершеним організатором. Ці таланти допомагали йому у найвідповідальніший час. До 1939 року протягом кількох років Шухевич на Закерзонні створив таку кадрову і матеріальну базу, яка іншим і не снилася. З розрізнених груп Української національної самооборони успішно було створено УПА. Для того треба було покорити тих всіх отаманів, кожен з яких хотів бути головним. Це зумів зробити головний командир УПА зі своїми побратимами – друзями по організації”, – писала у своїх спогадах Дарка.
2 березня 1950 року радянська влада заарештувала Дарію Гусяк під час її короткого візиту до Львова. Утримували її в тюрмі “на Лонцького”. У 1951 році дівчину перевезли до Києва, там вона зазнала катувань, але не повідомила місця перебування головного командира УПА. Поруч у камері, через перегородку, чекісти били її маму.
1 грудня 1951 року рішенням комісії Особливої наради при МДБ СРСР Дарію Юріївну засудили за ст. 54-І “а” та 54-ІІ КК УРСР до 25 років позбавлення волі. На засланні опинилися мати та молодша сестра Олександра.
Дарія Гусяк відбувала покарання в Верхньо-Уральську Челябінської області, а згодом у Володимирській тюрмі. В одній камері з нею відбували свої 25-річні терміни Катерина Зарицька і Ольга Ільків. У 1969 році її перевели в концтабір у Мордовії (с. Барашево). Дарія Гусяк відбула весь термін покарання, звільнившись у березні 1975 року на 51 році життя. Дозволу на повернення до Львова не отримала, як і її подруга Катерина Зарицька. То ж Катерина запросила її жити до своєї оселі у Волочиську на Хмельниччині.
Після здобуття Україною Незалежності спочатку Катерина Зарицька перебралася до родини у Львів, згодом, у 1995 році, й Дарія Гусяк замешкала у Львові під опікою родини Сорок-Зарицьких.
Дарія Гусяк була членкинею Проводу Конгресу Українських Націоналістів (КУН). У колі друзів, пліч-о-пліч із колишніми в’язнями сумління сталінсько-брежнівських таборів та членами їхніх родин, які долучилися до активного руху за свободу, виборювала українську незалежність.
Коли у 1996 році на Других Зборах Конгресу Українських Націоналістів Слава Стецько зініціювала створення жіночої громадської організації задля активізації українського жіноцтва, підняття національної свідомості та залучення жінок до державотворчого процесу, Дарія Гусяк охоче взялася за цю справу, створила Всеукраїнську Лігу Українських Жінок (ВЛУЖ) і стала її головою. Як записано в установчих документах, основною метою діяльності організації було і залишається донині – об’єднання національно свідомих українських жінок для захисту своїх законних соціальних, культурних та економічних прав і свобод, сприяння пробудженості і зростанню громадської активності та підвищенню ролі жінок у суспільстві. Головною метою – виховання підростаючого покоління у патріотичному дусі на зразках життєпису та ідеях боротьби українських національних героїв.
Як голова ВЛУЖ Дарія Гусяк щороку проводила у Києві наради з представницями з більшості областей України, координувала дії всіх обласних організацій Ліги, представляла цю організацію в Національній Раді жінок України (НРЖУ). Брала участь у з’їздах та культурно-просвітницьких акціях, виступала на Міжнародних науково-практичних конференціях, як в Україні, так і поза її межами.
В архіві Дарії Гусяк збереглися фото урочистих заходів, коли вона у лютому 2000 року на запрошення Об’єднання Жінок Оборони Чотирьох Свобід України у США (ОЧСУ) брала участь у відзначеннях Свята Героїнь у США, побувавши при цьому в семи містах країни.
2–6 липня 2000 року Дарія Юріївна була членом делегації НРЖУ на ХХIX Генеральну асамблею Міжнародної ради жінок у Гельсінкі (Фінляндія). У 2002 році виступала на VIII конференції Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) у США та у святкуванні 60-ліття УПА в Канаді.
Під керівництвом Дарії Гусяк членкині Львівської обласної організації ВЛУЖ протягом багатьох років проводили пошуково-дослідницьку роботу. Було підготовлено та за меценацькою допомогою директора канадської фундації “Прометей” (Торонто) – пана Мирона Барабаша, видано три томи книги “Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр.” (2004-2009). Головним організатором підготовки та видання цього біографічного словника була Дарія Гусяк.
У 2008 році Президент України Віктор Ющенко нагородив Дарію Гусяк орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня, у 2010 році – Львівська міська влада – орденом Лева.
Указом Президента України № 336/2016 від 19 серпня 2016 року видатну українку нагороджено ювілейною медаллю “25 років Незалежності України”.
Світова федерація українських жіночих організацій удостоїла Дарію Гусяк відзнакою “Берегиня українського роду”.
На роковини світлої пам’яті, родина іншої зв’язкової Провідника УПА – Катерини Зарицької передала до Інституту рукопису НБУВ на постійне зберігання архів Дарії Гусяк – мудрої, неймовірно сильної і незламної духом Жінки, на плечі якої випали виняткові випробовування. Юною 20-літньою дівчиною долучилася вона до руху Нескорених. Звертаючись до молоді у 1998 році, вона промовила слова, які нині, у час російсько-української війни, стосуються передовсім освітян та істориків-науковців:
“…Роман Шухевич на 18 році життя був членом УВО, а в 29 став членом ОУН і очолив згодом бойову референтару. Бандера в 23 роки був краєвим провідником. Стецько на 29 році життя очолив уряд відновленої держави 41 року 30 червня…
… У першій половині 20-го століття Боже Провидіння дарувало українській нації 4-ох визначних лідерів – Коновальця, Бандеру, Стецька, Шухевича, які продемонстрували всім своїм свідомим життям здатність відродити кращі традиції визвольних змагань, виплекати бойовий дух і підняти нарід на боротьбу за волю та державність.
Кожен з цих лідерів вписав у нашу історію золоті сторінки, кожний наступний примножував і розвивав досягнення попереднього, вносив свій особистий вклад у загальну визвольну справу, і в результаті мали ми кульмінаційну точку – всенародну збройну боротьбу проти двох потужних окупантів – фашистської Німеччини і російської імперії з большевистським терором, який перемагав фашизм. Цю боротьбу зорганізував і очолив талановитий військовий – генерал-хорунжий Роман Шухевич (Тарас Чупринка).
Чи є сьогодні в Україні лідер, який би міг об’єднати всі патріотичні сили? Нема. Природа не смітить геніями. Тож допоможіть подолати те, що стає на заваді до справжнього відродження, до створення такої атмосфери, в якій молодь могла в собі розвинути ті якості, які б піднесли її на вершини. Допоможіть їм вивчити свою історію, історію боротьби багатьох поколінь і її героїв, щоб молодь змогла відродитися і завершити справу тих, які не змогли здобути незалежність, хоч віддали за неї життя”.
***
У жовтні 2007 року у селі Грімне Городоцького району Львівської області, поруч із церквою Преображення Господнього, було відкрито музей підпільного штабу УПА генерала Романа Шухевича. Ініціаторкою відкриття музею стала Дарія Гусяк. В архіві Дарії Гусяк збереглося фото хати у с. Білогорща поблизу Львова, де взимку 1949-1950 рр. переховувася, а 5 березня 1950 року – загинув Роман Шухевич. 23 жовтня 2001 р. у цьому будинку відкрито музей.
1 січня цього року будівлю музею Романа Шухевича, головного командира Української повстанської армії, та частину експонатів було знищено уламками безпілотника під час удару по Львову, завданого збройними силами росії.
Місцева влада повідомила, що збитків завдано на понад 2 мільйони гривень, а сам музей згорів дотла.
Знищення Музею Романа Шухевича у день народження Степана Бандери багато людей вважають спробою “символічного вбивства національної пам’яті”, історії та пам’яті України, яку так плекала Дарія Гусяк.
Нагадаємо, ще один музей – “Конспіративну квартиру Романа Шухевича у Княгиничах” урочисто відкрили 30 червня 2007 року. А історію Дарії Гусяк частково розповідають у фільмі “Нескорений”. Її роль у кінострічці зіграла Ірма Вітовська.
