29 років тому Верховна Рада підтвердила право українців на власну державу.
Нині Незалежність України ми сприймаємо як належне і Богом дане право. Попри анексію Росією Криму й окупацію частини Донбасу, Україна залишається – в очах абсолютної більшості світу, і наших власних – суверенною державою.
Буквально за кілька днів до цієї історичної події ніхто не міг спрогнозувати, чим закінчиться путч ГКЧП, розпочатий у Москві 19 серпня. Його ініціатори заявили, що у зв’язку з начебто хворобою Президента СРСР М. Горбачова (насправді ізольованого ними на держдачі у Криму) його обов’язки виконуватиме Г. Янаєв, а країною керуватиме Державний комітет з надзвичайного стану (рос. ГКЧП – Государственный комитет по чрезвычайному положению). Оголосили про запровадження на півроку в окремих районах СРСР надзвичайного стану, призупинення діяльності всіх партій, окрім КПРС, громадських організацій і рухів демократичного спрямування, заборонили мітинги, демонстрації, страйки, запроваджували жорстку цензуру у ЗМІ.
Увечері ж Кравчук у виступі для радіо й телебачення закликав громадян до “спокою і витримки”, запевнивши, що відповідні оцінки і висновки зробить Верховна Рада та її Президія. І ні слова про оцінку перевороту, затіяного ГКЧП. Вичікував, доки не стало очевидним, що путч провалився. Власне тоді Кравчук уперше продемонстрував вміння маневрувати “між краплинами дощу”…
93 слова у шкільному зошиті
Бунтувала лише “Народна Рада” – об’єднання депутатів демократичної меншості, обраних до Верховної Ради як альтернатива комуністам. 19 серпня Народний Рух закликав не підкорятися волі заколотників, створювати структури активного опору, вдатися до всеукраїнського страйку. 20 серпня Народна Рада засудила державний заколот і закликала підтримати керівництво Росії у протистоянні з ним. 19-22 серпня 1991 р. масові мітинги-протести проти дій заколотників відбулися у Києві, Львові, Харкові, Донецьку, інших містах України. З осудом антидержавного перевороту виступили депутати обласних та міських рад Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей, Донецька, які вимагали від Голови Верховної Ради чіткої публічної позиції та негайного скликання позачергової сесії парламенту.
23 серпня Народна Рада зібралася у парламенті. “Виступають колеги і кажуть, поки комуністи розгублені, давайте проведемо ось такий закон, такий закон, – розповідав згодом автор Акта Левко Лук’яненко. – Пропозиції добрі, спрямовані на розширення суверенітету, але – союзної республіки. Я вислухав три пропозиції, а потім піднявся і кажу: “Давайте проголосимо Україну незалежною державою”. Пропозицію сприйняли як одкровення. І Павличко каже: “Нехай Левко і напише!” Я піднявся, зробив пару кроків, а потім покликав Сандуляка: “Ходімо, Леонтію Івановичу”.
Збори дали нам півтори години: о 12-ій ми мали представити проект документа. Я дістав зі своєї течки звичайний шкільний зошит, з якого виривав листочки, щоб посилати записки. Кажу Сандуляку: зараз комуністи розгублені, бо відчувають свою вину, а пройде трохи часу, страх у них мине, і вони тоді будуть душити нас. Тому необхідно написати якнайкоротший документ, нічого зайвого, ніяких історичних паралелей, розмірковувань про справедливість, без патетичних фраз. Треба висловити, що ми заявляємо Україну незалежною державою. Він із цим погодився”.
***
24 серпня, у суботу, позачергова сесія Верховної Ради розпочалася під контролем сотень тисяч людей, які зусібіч оточили будівлю парламенту, уважно слухаючи трансляцію з сесійної зали та бурхливо реагуючи на кожне слово.
Не менш гострою була ситуація і в сесійній залі.
До обговорення ж доленосних рішень Рада приступила лише на вечірньому засіданні. Кравчук раптом став неабияким державником: “Необхідно прийняти закони про статус військ на території республіки, главі Української держави мають бути підпорядковані внутрішні війська, КДБ, МВС. Вони не повинні входити у будь-які союзні структури”.
Лідер “Народної Ради” Ігор Юхновський зажадав “проголосити, що від сьогодні, 24 серпня 1991 року, Україна стає повністю незалежною демократичною державою. Чинними для України стають тільки Конституція України і її закони, урядові постанови та інші законодавчі акти республіки…”
Відтак Дмитро Павличко запропонував прийняти Акт проголошення державної незалежності.
Опозиціонери не сумнівались, що комуністична більшість парламенту підтримає проголошення незалежності. “Ситуація була дуже гострою. Суспільство було налаштовано проти них, тож багато комуністів проголосували саме зі страху”, – згадує Володимир Яворівський. Підштовхувала до “державницького мислення” комуністів і ситуація в Росії, де Єльцин напередодні, 23 серпня призупинив діяльність Компартії.
Спроби окремих комуністів заблокувати хід подій припинилися, коли тисячі людей кинулися на штурм Верховної Ради після того, як замість національного над куполом парламенту підняли “бутерброд” із синьо-червоного та жовто-блакитного прапорів. Відтак Акт проголошення незалежності України був схвалений конституційною більшістю – 346 голосами! Далі денонсували союзний договір 1922 року, прийняли рішення про департизацію держустанов, створення національних Збройних сил, введення в дію національної грошової одиниці тощо.
Левко Лук’яненко: “Ми підхопилися, почали один одного обіймати. Це було таке піднесення, таке щастя, така радість, що більшого в житті я не знав. І тоді я подумав: “Боже, навіть якби я більше нічого в житті не зробив для України, то задля оцього варто було жити”.
Увечері на Софіївському майдані був загальноукраїнський мітинг. Включили усі радіостанції України, і я зачитав для українців Акт проголошення незалежності України. А пізно увечері ми відзначили одразу два дні народження – мій та День народження України…”
Юрій Никорак
