Боєць з АЗОВУ написав у Facebook вірша своїй доні. Він її просив, щоб була щасливою, щоб, живучи в іншій країні, розповідала всім не про це, як тікала від бомби, а про те, як їм всім добре жилося в Україні. Звернувся до донечки:
“Запроси в Україну до нас гостей,
Всіх, кого зустрінеш на чужині,
Ми покажемо кожному по війні,
Як ми вдячні за спокій своїх дітей.”
(взяте зі сторінки ФБ Pavlo Vyshebaba – 17.05.2022 року)
….а потім подякував усім, хто приймає, допомагає і береже їхніх рідних!
Він подякував нам! Нам, хто живе у своїх домівках, під мирним небом, далеко від війни. Нам, які навіть часом усміхаються, ідуть у кіно, печуть пляцки. Хлопець, Борець, Лицар, який тримає над нами всіма мирне небо, дякує за опіку над його найріднішими, кажучи, що це для нього дуже важливо.
Такі ж слова прозвучали десь на початку березня на шкільних зборах педагогічної ради у Битові. Тоді до місцевої школи почали зголошуватися учні–біженці з України. Ніхто не знав, як організувати їхнє навчання, все для всіх було великим викликом. Не було часу експериментувати. Рада міста вирішила приймати дітей у наявні класи і не створювати для них окремих груп. Чи добре ми тоді вчинили? Так – бо долучали дітей до шкільного життя, не ізолювали їх у своїй групі, нормалізували їхній внутрішній світ серед ровесників.
Що поганого у тому? Діти присутні на усіх уроках у польській школі, де дуже мало розуміють, або не розуміють нічого, а час, проведений у школі від 8.00 ранку до 2.00 пополудні, може здаватися їм роком. До того ж вони увійшли у польську освітню систему. Що буде, як українські учні почнуть повертатись до своїх шкіл?
У вчительській кімнаті з того приводу постійно тривали дискусії:
– А як їх оцінювати? Які оцінки ставити, коли ані вони нас, ані ми їх не розуміємо?
– Чи маємо право перевести їх у наступний клас?
Перша педрада тривала до ночі. Тоді, пригадую, стримуючи сльози, я сказала:
– Наші нові учні до кінця лютого навчалися у своїх школах. Канікули в Україні починаються вкінці травня, отже, цих 3 місяці, напевно, не можуть бути вирішальними: переводити їх до наступного класу чи ні. Діти приїхали до нас не з розкоші. Війна забрала у них увесь світ, і ми, педагоги, не маємо права забрати їм ще один рік навчання. Наше завдання на тепер: зробити усе, щоб вони почувалися тут добре, були у безпеці, тоді їхні батьки зможуть зробити усе, щоб повернути мир.
Рішення директора і ради було одностайним: дітям у нас має бути добре.
Українських дітей у нашій школі 100 осіб (на 600 польських), від садочка до 8 класу. Вони беруть участь у всіх уроках, а для кожного учня організовано два додаткові, індивідуальні уроки польської мови. Вчителі теж почали вивчати кирилицю. Школа стала одним великим словником, де всюди можна побачити наліпки українсько-польських фраз, висловів, слів. Педагоги готують додаткові матеріали, шукають шляхів, як навчити нових учнів польської мови якнайшвидше.
Усі шкільні предмети українські діти вивчають польською. На жаль, тільки у Варшаві батьки спромоглись відкрити дві українські школи. Ще у Польщі діють 5 українських шкільних комплексів, і учні з України, які туди потрапили, вивчають українську мову і літературу. Вчителі-українці самі запрошуємо нових дітей на заняття, гуртки, майстер-класи до своїх гуртків, і це тільки волонтерська справа. Регулярного, шкільного навчання української мови Польща не може, на жаль, гарантувати для всіх дітей. Водночас, є багато дітей з України неукраїномовних, їхні мами переконують, що дитині треба польську вчити. Та вчителі Битова не здаються, бо розуміють, що більша частина дітей повернуться в Україну. Свідомі цього батьки приєднали дітей до оnline навчання, яке ведуть педагоги з України. Польський уряд дозволив, щоб діти, які навчаються online, не обов’язково брали участь у всіх уроках у школі. Хоча це дуже складно: дитина є учасником занять з України, а у вільний час прибігає до школи на польську мову. Або навпаки: присутня в школі, але виходить з уроку швидше, щоб встигнути на online з України.
Поляки розуміють проблему і допомагають. Зараз у Польщі почали видавати українські книжечки, які навіть можна отримати безкоштовно. Нашій школі їх подарувала Fundacja świętego Mikołaja.
У нас вже була діаспора українців-переселенців, і українців з нової економічної хвилі еміграції. Для учнів, для їхніх мам, бабусь, які приїхали до Битова, несподіванкою було те, що зателефонувавши, вони чули українську мову. Всіх дітей вдалося розмістити у школах Битова. А вже у своїй школі ми старалися допомогти записати, пояснити, заспокоїти. Нас, українок – учительок, у школі четверо. До того ж є гурток української мови, театральна група „Жоржина”, кабінет української мові, і ще українські книжки у бібліотеці!
– А ви, пані, навчилися української мови для нас? – спитала Анастасійка з 3 класу – І ви мене зрозумієте?
– Так, сонечко, розумію і допоможу.
– Дякую, ми тут ще будемо довго, бо в Миколаєві небезпечно. Там тато лишився з дідусем. Бо дідусеві ще нема 60, то ми сюди приїхали з бабусею і мамою.
Кожна дитина – окрема історія. Ми не питаємо, але коли дитина хоче розповісти щось, приділяємо їй час і увагу. Є й такі, яким ще важко відкритися, знайти друзів. Педагоги завжди поруч.
Чимало послуг Польща надає для українців безкоштовно: 4 місяці проживання у приватних осіб, обіди в школі, усі проїзди, лікування, стоматолог, психолог, курси польської мови для всіх, майстер-класи, гуртки після обіду (співи, танці, малювання, карате, футбол, тощо) – все, що у місті відбувається, надається українцям безкоштовно.
Безперечно, це не прикриє трагедії, яка спіткала Україну і її мирних жителів. На чужині, з однією валізою, в одній кімнаті цілою сім’єю. Щоправда, деяким мамам вже вдалося знайти роботу, бабусі найчастіше пильнують внуків. У Битові чимало справ взяли на себе волонтери, співпрацюючи з Caritas Bytów. Наш Центр Гуманітарної Допомоги працює вже третій місяць, і ніхто з нас не знає, скільки ще він буде потрібний.
Оця невідома, неможлива до окреслення дата-число є для нас усіх найбільшою проблемою. Люди втомилися, повіддавали вже все, що могли. Волонтери не можуть приходити на чергування, бо збіг час їхніх відпусток. Усім починає бракувати сили, часу і грошей.
Інфляція у Польщі шаліє, як і у всьому світі.
Та по харчі до нашого Центру все ще приходить дуже багато людей, бо у нас вже понад дві тисячі мігрантів. Місто маленьке і бувають такі дні, що практично нема що їм запропонувати. Окрім того, ще треба зібрати і відправити допомогу в Україну.
Тому номер нашого рахунка подаємо всім і завжди, щоб наш Центр не закрив своїх дверей. Щоб ми мали чим поділитися, пригостити, обдарувати, але і щоб українці, які приходять до нас по хліб, кашу чи молоко, не соромилися брати!
У нас тепер дві мрії. Два прохання у молитвах.
Щоб закінчилася війна і щоб, допоки ще вона триває, ми могли допомагати українцям – чиї батьки воюють з окупантом. Щоб кожен боєць знав, що його найрідніші у безпеці, і нічого – крім татка– їм не бракує. Щоб доня Лицаря АЗОВУ могла безтурботно рости і вчитися, щоб у її листі до тата не було суму.
Про допомогу у цій справі не соромно просити, тому і я прошу Вас. Хто як і чим може. До Перемоги!
SWiFT: GBWCPLPP
PL 49 9321 0001 0002 1379 2000 0010
B.S. Bytów „CARITAS”/ Pomoc Ukrainie
Parafialny Zespół Caritas
(Pomoc Ukrainie)
Św. Katarzyny w Bytowie
- Jana Pawła II 22
77-100 Bytów
woj. Pomorskie
Poland
Мірка Ганаско,
Вчитель, волонтер. Проживає в місті Битів (пол. Bytów), яке знаходиться в північній Польщі, на річці Битова. Адміністративний центр Битівського повіту Поморського воєводства.
Велика українська громада є результатом Акції Вісла. У місті діє українська церква святого Юрія, щорічно проводиться Битівська Ватра.
