Минуло 60 років з початку серійного виробництва першого українського легкового автомобіля. Скільки колишніх водіїв зі щирою теплотою згадують цю машину!
Ніхто, звісно, не заперечує: сьогодні “горбатого” ніяк не назвеш досконалою моделлю. Але півстоліття тому все було зовсім інакше. Пересічним автолюбителям “Запорожець” здавався маленьким технічним дивом. Усе тут було незвичним: і задньомоторна компоновка, і V-подібна “четвірка” повітряного охолодження, і незалежна підвіска задніх коліс… Та й зовнішність, як на мікролітражку, була цілком на європейському рівні: формою автомобіль нагадував італійський FІАТ 600, що перебував тоді в зеніті слави, але при цьому не копіював його…
На початку 50-х років економіка Західної Європи загалом подолала повоєнну розруху, і все більше людей мріяли про власний автомобіль. Однак франків, марок і лір у їхніх гаманцях було ще не густо. І ось для таких покупців багато фірм почали випускати маленькі, дешеві й економічні автомобільчики, часто – двомісні, а інколи – навіть триколісні, з мотоциклетними моторами. Літраж двигунів не перевищував 600 см.куб., за що машини й дістали назву мікролітражних.
Мода на мікролітражки поступово набувала повального характеру. Так, 1958 року у ФРН було випущено 600 тисяч таких машин або 39,4% від загального виробництва легкових автомобілів, у Франції (25,2%), в Англії (19,3%). Та всіх випередила Італія, де на цей час випуск автомалят перевалив за 58%.
У колишньому Радянському Союзі дослідні роботи над мікролітражками розгорнулися в середині 50-х. Було створено ряд експериментальних зразків, та до серійного виробництва поки не доходило.
І ось настав час від слів переходити до діла. Практичні заходи було визначено постановою Ради Міністрів СРСР від 28 листопада 1958 року “Про організацію виробництва мікролітражних автомобілів”. Там же було названо й місце випуску – запорізький завод “Комунар”. Чому вибір упав саме на це підприємство, яке тривалий час займалося випуском різних комбайнів, у тому числі кукурудзозбиральних, сьогодні, певно, не скаже ніхто. Може, на рішення тодішнього голови Ради Міністрів М. С. Хрущова вплинула його всенародно відома любов до кукурудзи? А може, мають рацію заводські ветерани, стверджуючи, що його довго й нудно вмовляв тодішній директор заводу Т. Є. Габелко?
Хоч би як там було, рішення з’явилося, і крига скресла. Територія заводу перетворилася на велике будівництво. Менш ніж за рік звели новий інструментальний цех площею 6000 кв.м. Збудували першу чергу кузовного корпусу і будівлю конструкторсько-експериментального відділу. Головний корпус реконструювали і розширили: тут обладнали цех фарбування та обробки, а також складання і здачі автомобілів. До нього прибудували ще одне приміщення – для нового цеху металопокриття…
ВІД “444-го” ДО “965-го”
Тим часом, паралельно проводилися роботи й над конструкцією нового автомобіля. Прямим попередником “Запорожця” вважається дослідна задньомоторна мікролітражка “444”, збудована на Московському заводі малолітражних автомобілів (МЗМА). Перший її зразок з’явився ще в 1957 році, а другий, модернізований, – у 1958-у. Зовні вона сильно нагадувала FІАТ 600, хоч і відрізнялася в деталях.
Спеціально для “народного автомобіля” 1959 року НАМІ виготовив два дослідні 4-циліндрові мотори повітряного охолодження. У липні з’явився двигун ЗАЗ-965Г з протилежним розташуванням циліндрів – своєрідний переспів конструкції фольксвагенівського “Жука”.
Наприкінці року збудували V-подібний агрегат ЗАЗ-965В. Що стосується “Запорожця” в цілому, то в порівнянні з московським МЗМА-444 він був істотно поліпшеним. Кузов змінився і став міцнішим. Коробку передач підсилили. Передня підвіска на архаїчній поперечній ресорі поступилася місцем компактній торсіонній, що дозволило збільшити об’єм багажника. Загальна вага автомобіля трохи збільшилася, зате набагато зросли і його надійність та довговічність.
ЧЕРВНЕВИЙ ПЕРВІСТОК
Гортаючи підшивку заводської багатотиражки за 1959 рік, не можна не звернути уваги на номер від 18 червня, де із захопленням повідомлялося, що з воріт експериментального цеху вийшов перший “Запорожець”. Цю дату і вважають днем народження української мікролітражки.
Однак, дослідний зразок – ще не потік серійних автомобілів. Цю дистанцію величезного розміру заповнює, звичайно, марудна, напружена робота з випробувань машини. Так було і з ЗАЗ-965. Сам автомобіль доробляли в Запоріжжі, а виробництво двигунів до нього налагоджували на реконструйованому Мелітопольському моторному заводі (МеМЗ).
У ті роки було прийнято перед запуском у серію демонструвати автомобільні новинки “керівникам партії й держави”. Не минула ця доля й “Запорожець”: його повезли до Москви, “самому” М. С. Хрущову. Оглядини відбулися 18 липня 1960-го. Тут до речі згадати один епізод. Якось під час перебування у Франції М. С. Хрущов відвідав автозавод “Renault”, де йому подарували маленьке, красиве купе “Florida”. І тут стався казус: невисокий, але вгодований, з великим кулеподібним черевом голова Ради Міністрів ніяк не міг просунутися за кермо…
Цього разу все пройшло чисто – голки не підточиш. Через широкі двері “Запорожця” Микита, як усі позаочі називали Хрущова, благополучно всівся в автомобіль. Водій-випробувач ЗАЗу А. В. Скиданенко провіз його по території Кремля. Високопоставлений “тест-драйвер” лишився задоволений машиною. Хрущов висловився в тому розумінні, що вона обов’язково має бути доступною трудящим за ціною… Так і було зроблено. Ціну “Запорожцю” встановили у 18 тисяч карбованців, що приблизно відповідало річному заробіткові інженера або висококваліфікованого робітника.
Виробництво серійних “товарних” машин завод розпочав з 1 жовтня 1960 року. До кінця року з воріт підприємства виїхало приблизно півтори тисячі нових мікролітражок. “Запорожець-965” швидко набув популярності. Він приваблював своєю відносно невисокою вартістю, а також економічністю. Експлуатаційна витрата пального становила 7,3 л на 100 км проти 10 л у “Москвича-402” чи “407”. Повноцінна 4-місна машина була компактною і маневреною: довжина її становила всього 3,33 м, а радіус повороту по колії зовнішнього колеса – 5м. Незалежна підвіска всіх коліс, рівне, без тунелю карданного вала днище, коротка база й 20-сантиметровий кліренс під задньою віссю забезпечували непогану прохідність.
Були, ясна річ, і вади. Приміром, шумність у роботі, яка надто докучала заднім пасажирам. Дверцята, що відчинялися за старим звичаєм, проти ходу, могли при випадковому відкритті на ходу перетворитися на вітрило і знести машину з дороги. Невдалим, з точки зору пожежної безпеки, було розташування бензобака в передній частині кузова, у небезпечній при зіткненні зоні…
“ЗАЗ-965А”
Багатьох автолюбителів не влаштовувала недостатня потужність двигуна, а звідси – і слабка динаміка “Запорожця”. Тому в жовтні 1962 року почався випуск модернізованого ЗАЗ-965А. Робочий об’єм двигуна збільшився з 746 до 887 см/куб і відповідно потужність – із 22 до 27 к. с. Зросла, зрозуміло, й максимальна швидкість – із 80 до 90 км/год. Ця машина була у виробництві до травня 1969 року.
Коли у вересні 1993 року святкували 130-річчя заводу, святкову автоколону відкривав один з перших “Запорожців”, прикрашений великим щитом-транспарантом із цифрою 322 106. Саме стільки автомобілів ЗАЗ-965 і ЗАЗ-965А було випущено в 1960-1969 роках. Декілька екземплярів ще й сьогодні можна побачити на українських вулицях і дорогах. А добра пам’ять про них житиме ще довго – принаймні, доки будуть живі ті, хто на них їздив і хто їх любив.
Леонід ГОГОЛЄВ (“Сигнал” №7.2000)
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ “ЗАПОРОЖЦЯ”
