Український голос, що звучить найчастіше у світі. Голос, який підкорив Америку і який почуло більше 22 мільярдів людей.
Про таку славу мріяла Кейсі Цісик. Її пісню ніколи не підсилювали могутньою технікою, не демонстрували під фонограму, її не супроводжував оглушливий оркестр. Пісня лилася з душі, яка через океани тягнулася до історичної Батьківщини. Співачка Квітка Цісик у 1980-1990-х знайомила з українським пісенним скарбом та українською піснею Північну Америку і весь англомовний світ.
У Квітки Цісик було все: слава, достаток, улюблена робота, кохані чоловіки (вона двічі була одружена: першим її чоловіком був композитор-аранжувальник Джек Кортнер, другим – інженер звукозапису Ед Ракович, якому Квітка подарувала сина Еда). Однак була в неї іще одна, зовсім не американська, заповітна мрія – віддати данину поваги народові, який виплекав її родовід, тій землі, чий голос змалечку бринів у її серці.
“Я є в Америці, але я – українка. Всі ми шукаємо, що б ми могли зробити, якби могли зробити. Я мала власне ту ідею, що нічого не можу зробити, але можу спробувати українську пісню післати в світ. Щоб люди почули, щоб люди знали! І тут, в Америці, щоб музичні, свідомі люди знали, що то є українська пісня! Хоч є і багато красивих українських плит. Я не одинока. Але я хотіла на найвищому рівні. То є мій фах”. (з інтерв’ю К. Стеценку, 1991 р.).
Одного разу, розмовляючи зі своїм чоловіком про українську пісню, Квітка сказала, що немає нічого прекраснішого, ніж мелодії її батьківщини, що це справжній скарб і їй дуже хочеться, щоб всі побачили його. “Ну, покажи ж ці хвалені українські пісні, чому ми їх не чуємо? Де вони?”, – запитав її чоловік. Це був кінець сімдесятих, коли української пісні в якісному записі просто не було. А та, що була, не могла конкурувати з якісним американським фольклором та іншою вокальною продукцією. І тоді у Квітки виникла ідея записати українські пісні не під бандуру і скрипку, а на високому професійному рівні. “Я всім говорила, що українська музика дуже гарна, мелодійна, і що український народ співучий. А мені відповідали: якщо так, зіграй що-небудь, – згадувала співачка. – Це дуже сумно, але в нас (українців діаспори) не було жодної платівки на професійному рівні, оскільки це дорога річ і записати її забирає багато часу. Я зрозуміла, що мушу її зробити. І не тільки для своїх приятелів, але і для всіх українців. Адже у мене не було можливості щось зробити для нашого суспільства, а це був би такий подарунок. І я мріяла, що в Україні мене почують”. (з інтерв’ю О. Горностай).
І Цісик вкладає свої кошти, запрошує професійних американських студійних музикантів (аранжування зробив великий професіонал Джек Корнер, на фортепіано їй акомпанує сестра Марія, на гітарах грав фантастичний Стюарт Шарф), завдяки феноменальному музичному чуттю їй вдається записати із різницею у дев’ять років просто для себе, для родинного архіву два альбоми українських пісень – “Songs of Ukraine” (Copyright 1980) і “Kvitka. Two Colors” (Copyright 1989). Ці альбоми потрібні їй, як повітря, щоб виспіватися, виговоритися, відмолитися піснями за Україну. На обкладинці диску “Kvitka. Songs of Ukraine” (Copyright 1980) – присвята: “Володимирові Цісику, скрипалю-віртуозові, моєму незабутньому батькові, присвячую цю збірку пісень”. Епіграфом до другого диска “Two Colors” (Copyright 1989) були такі слова: “Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести радісні нитки у розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого народу”.
Більше року тому вийшла моя плита “Квітка. Два кольори”. Я намагалась дуже гарно її підготувати і видати. Ми дуже задоволені нею. Це мій чоловік, звукорежисер – Едвард Ракович допоміг із записом. Ми планували і працювали над плитою дуже довго, всі пісні були перед тим аранжовані. Ми ходили до студії впродовж трьох місяців. Я разом з оркестром співала у великій кімнаті. Деякі інструменти додали пізніше. Ми це все змішували, тому вийшло так довго. Мій чоловік – перфекціоніст, він хотів, щоб то страшно добре звучало, досконало, тому він над тим дуже довго працював. Я з мамцею і сестрою вибирали пісні для плити. Сестра грає на фортепіано у 4 піснях на платівці. Ми просто пару тижнів сиділи разом. Шукали і переслуховували різні пісні. Вибрали цілу купу того, що нам подобалось. Потім ми сіли з аранжувальником Джеком Кортнером, і він вибрав з усього те, що йому здавалося найбільш цікаво музично. Джек допомагав робити і перший альбом… Я хотіла зберегти ту пісню “Чуєш, брате мій”. Дуже хотіла її мати в записі. Деякі українці тут, в Америці, не погоджувались з тим, що я ту пісню хочу включити в альбом, бо вона є сумна. Ми співаємо її зазвичай на похоронах. Сумна пісня, але гарна пісня. Мені здається, що у такий час, коли не знати, що діється в цім світі, то є важлива композиція. Записувала її у липні 89-го, тоді ще нічого не зачалось на Україні діятись. Я була пластунка, і ми в Пласті співали таку пісню “Сіріли у сумерку” (“При ватрі”), вона була також наша улюблена. Це вже тут написана, здається, в Америці. Тому її хотіла теж мати в записі. “Черемшина”, “Два кольори”, “Я піду в далекі гори” – теж мої улюблені. Щодо останньої пісні, то я її спочатку почула в швидкому темпі. Мені дуже сподобалася. Я тоді сказала Джеку Кортнеру про неї. Він запропонував її зробити набагато повільнішою. Дуже цікава вийшла. “О верше, мій верше” – це улюблена пісня моєї бабці. Коли ми скінчили працювати над цією піснею, а це ми з великим складом скрипалів грали в кімнаті, то я дуже боялася, що не зможу її заспівати без плачу, що я не зможу скінчити. Всі сидять, а як я ту пісню можу заспівати і не розплакатись? Але вдалося мені. Вона дуже зворушлива…” (з інтерв’ю К. Стеценку, 1991 р.). “Голос пані Цісик бездоганний, повний життя та виразності. Час від часу він легкий і жартівливий, часом відшліфований та оперний. Професійний запис і виробництво альбому – не привід для його досконалості. Причина – в пані Цісик. Її голос ясний. Її дикція вишукана. Відчуваються її почуття. “Квітка”, безумовно, один з найкращих альбомів на українському музичному ринку” (Тереза Копаниця, музичний огляд).
Українською вона, корінна американка, володіє не досконало, але кожне українське слово в пісні, інтонацію, звук їй виставляє її мама Іванна. А решта їй підказує серце. І ця мова виявляється зрозумілою без перекладу. Жінка, яка чула народні пісні тільки від своїх рідних і знайомих, записала абсолютно оригінальні трактування відомих мелодій, заново прочитавши українську душу. Заворожує те, наскільки органічно і тонко Квітка передала дух та ментальність українців. Кожна пісня була для неї не просто виконанням, інтерпретацією відомих пісенних сюжетів та мотивів, які вона, треба сказати, знала лише частково завдяки батькам, але й моментом переживання, відкривання України для світу і творення своєї маленької Батьківщини тут, у невеликій студії в Америці. В її пісні – все: політ душі, фантазія, свобода і натхнення, чистота і трохи наївність, радість і життєва сила, а також смуток, тривога. Можливо, через те, що душа співачки завжди належала Україні, хоча голос – Америці.
“У різних піснях вона по-різному передає тональність тих місць України, звідки пісні походили”, – відзначав Алекс Гутмахер (американський режисер українського походження, який дуже багато зробив для популяризації творчості Квітки). Назарій Яремчук казав: “Ще ніхто і ніде так не заспівав пісні мого друга Володимира Івасюка, як це зробила Квітка”. Здається, співачка Квітка Цісик, яка народилася за тисячі миль від України, знає про українську пісню і відчуває українську душу краще, ніж самі українці відчувають себе. Її ніхто не зміг “переспівати”. Не лише тому, що у неї чарівний, навіть хвилюючий тембр голосу, витончене сопрано, що заворожує, але й завдяки потужній енергетиці її пісні. У цьому ще один із феноменів Квітки. Її талантом зачаровувалися в Україні, бажали досягти її рівня, її інтерпретація народної пісні стала взірцем для інших виконавців.
Від 30 червня до 3 липня 1988 року у Веґревілі й Едмонтоні відбувався Фестиваль Західної Канади, як повідомляла газета “Український щотижневик” (“The Ukrainian Weekly” № 31 від 17 липня). У Веґревілі був фестиваль української писанки, а в Едмонтоні – музичний, у рамках якого вперше в історії сучасної української музичної індустрії звукозапису відбулося нагородження митців за значний внесок у розвиток української музики за останні 20 років. Визначення переможців було справді всенародним. Розіслали близько 400 бюлетенів різним об’єднанням українських митців і музикантів по всій Північній Америці. Вручення нагород відбулося 1 липня під час, як повідомляла газета, “блискучого бенкету в голлівудському стилі”. Велика частина цього вечора була присвячена Квітці Цісик, яка здобула чотири перші нагороди – “Найулюбленіша співачка”, “Найпопулярніша платівка” та “Неперевершена продукція” за альбом 1980 року і “Найкраще опрацьована нетанцювальна українська народна пісня” (за пісню “Іванку…”). “Платівки з українськими піснями, записані Квіткою Цісик на високому професійному рівні. Феноменальним є не лише голос співачки, а й манера виконання, в якій відчувається збережений і переданий її родом культурний код” (Юлія Овсяник “Квітослава. Кейсі. Квітка”).
Для українців діаспори “вона просто гарно співала”, для українців України – “вона наче ковток свіжого повітря…”. “Ніхто з українців не асоціює Квітку з рекламними роликами, а от вперше почуті “Я піду в далекі гори”, “Я люблю волю, простір, далечінь”, “При ватрі”, “Ой верше, мій верше” й інші пісні викликають в уяві її образ: тендітну жінку з квітками у волоссі і широкою усмішкою на обличчі. Два альбоми пісень Квітки Цісик стали першими студійними звукозаписами українських пісень. До рівня того аранжування, яке зробив для Квітки її перший чоловік, композитор-аранжувальник Джек Корнер, як і до звукозапису, який за власні кошти робив для співачки другий чоловік Ед Ракович, ще й сьогодні рівняються вітчизняні виконавці” (з інтерв’ю Марти Качмар-Цісик).
Її пісні уже знали і слухали в Україні, а вона в США про це навіть не здогадувалась. Для цієї країни вона залишалась успішною рекламною співачкою. Довідалась про свою популярність, коли дізналась, що жити залишилось їй зовсім мало. Мала мрію записати ще один альбом з українськими піснями (колискові для сина), приїхати з концертами на історичну батьківщину, навіть всупереч своєму страху перед великою аудиторією (вона завжди залишалася камерною, студійною співачкою або співачкою бек-вокалу). “Я б дуже хотіла, і ми вже почали говорити, щоб приїхати з концертом в Україну. Я планую концерт в Україні. Мій чоловік мені на вушко вже нашіптує, що вже час на третю плиту (альбом), – розповіла в інтерв’ю Олександру Горностаю Квітка Цісик. – Я думала, може, записати плиту колискових пісень. Хоча, я ще не знаю. Може, це буде плита модерних пісень із України”. Але цьому не судилося втілитися в життя. Спочатку – через велику зайнятість, потім – через невиліковну хворобу…
“Студія її чоловіка Еда Раковича – триповерхова будівля, розташована у центрі міста, вражала і технічним оснащенням, і іменами, з якими працював Ракович як звукорежисер. Він записував Мадонну, Duran Duran… на запис українських альбомів Квітки витратив 200 тисяч доларів і досі не розрахувався з боргами, бо ніяких прибутків із цього вони не мали” (зі спогадів Кирила Стеценка).
11 червня 1983 року Квітка Цісик та Едвард Ракович підтвердили вірність своєму коханню перед Всевишнім, ставши подружжям. Саме Еду пощастило стати батьком їхнього первістка. У 1991 році Квітка подарувала сина Едварда-Володимира. Перша складова імені – на честь чоловіка, батька дитини, а друга – на честь покійного дідуся Володимира, який вірив у зорю своєї доньки, але так і не став свідком її слави. “Вона вже в нього вкладала стільки ніжності і душі, скільки їй відміряв Бог. Хлопчику було сім років, коли Квітка відійшла від нього”, – розповідає Марта Качмар-Цісик.
Лікування вимагало значних коштів і було досить дорогим, з шаленою швидкістю поїдаючи сімейні заощадження. Перемагаючи біль, Квітка йшла у студію і записувала черговий джинґл для якоїсь фірми. Борги накладали свої зобов’язання. “Вона любила пройтися безлюдним пляжем, тримаючи за руку маленького сина. Любила, щоб син торкався її босих ніг, – згадувала двоюрідна сестра Христина Лев, –Любила довго плисти в морі, так, щоб з берега перетворитися в ледь помітну крапку на небосхилі. Любила довгі кінні прогулянки за містом”… 29 березня 1998 року в Нью-Йорку, не доживши 5 днів до свого 45-річчя, американка з українським серцем Квітка Цісик, вдома, в оточенні родини, відійшла у ВІЧНІСТЬ. Невиліковна тяжка недуга забрала молоду й талановиту співачку у малого сина, люблячого чоловіка й мільйонів шанувальників. Своїм рідним вона заповідала всю злість спрямувати на недугу, а її запам’ятати усміхненою і сповненою життям. Поминальні служби пройшли по обидва боки Атлантики
Нині вона світить нам небесною зорею. Це була б метафора, якби продюсер Алекс Гутмахер не втілив її у дійсність – найбільший популяризатор творчості Квітки Цісик купив зірку в сузір’ї Овна і назвав її на честь співачки.
Уривок з книги “Квітка Цісик”.
Автори Ігор Коляда, Юлія Коляда, Павло Юрчишин (з серії “Знамениті українці”)
