Це була любов у найчистішому її вияві. Шалена, сліпуча пристрасть. Я дзвонила йому о 6-ій ранку і кричала, що люблю. А через два місяці різко розлюбила. Невже моя тяга до пригод визначається просто гормоном DRD4-7R? Невже я не люблю і не страждаю, а просто хитаюся туди-сюди на гормональній гойдалці, як наркоман? Невже мене запрограмували? Ні, є й інші версії. Цей текст – про пошуки відповіді на питання “Що таке любов”?
Тетяна КАБАНЕЦЬ
Колись мені наснився сон, наче я збираюся вбити павука, що оселився в моїй кімнаті, але жалію його. І недарма. Він виявляється чоловічим аналогом Царівни-жаби, перевертнем – красенем-розумником, у якого я миттєво закохуюсь.
І, мабуть, жили ми з ним довго і щасливо. Вже не дізнатися, бо я прокинулась.
Сон відтворив дуже типову фабулу любовної історії: в певний момент життя персонаж зустрічає “свою людину” і закохується, бо “впізнає” її/його.
На шляху до поєднання можуть бути численні пригоди та перешкоди, але всі вони долаються – і ось пара цілується на тлі заходу сонця, як у кіно.
ЩОРАЗУ Я ДУМАЮ, ЩО ТАКОЇ ПРИСТРАСТІ ВЖЕ ТОЧНО НІ З КИМ НЕ ВІДЧУЮ. А ПОТІМ УСЕ ПОВТОРЮЄТЬСЯ
Це любов, що яскравими емоціями спалахує до свого єдиного, обраного на все життя партнера.
Це радість зустрічі спорідненої душі, шлюб із якою вже укладено на небесах…
Знаю це відчуття з власного досвіду – я з тих, хто впізнає із тисячі свого судженого і любить на все життя. І так щоразу.
Щоразу я впевнена, що це по-справжньому, що такої пристрасті і такої спорідненості я ніколи не відчувала, і більше ні з ким точно не відчую. А потім я прокидаюся.
І виявляється, що то була не любов. А як не любов, тоді що?
Може, пристрасть? Чи закоханість? Дуже інтенсивна зацікавленість, одержимість? І скільки тих разів було… писати не буду, тому що цей текст – не мемуари.
Кілька особистих історій кохання
Невже нема ніякого кохання та ревнощів, а є тільки безкінечна гормональна гойдалка – від окситоцину/дофаміну до кортиколіберину і назад?
Невже всю мою сутність закладено ще в утробі матері, а тепер я просто відіграю наявний генетичний матеріал? Невже закохана я – не композитор, а лише виконавець?
І чим тоді ми любимо: душею-серцем чи нейромедіаторами-гормонами?
Думаю, що універсальної відповіді на ці питання не існує. Задіяні і гормони, і серце, і ще щось.
В одному випадку мені подобалося торкатися його волосся і книги, які він читає. В іншому – тембр голосу й почуття гумору. А наступного разу приверне увагу манера одягатися і те, як він готує.
Привабити може, скажімо, рудий колір чуприни чи любов до гір. А колись я закохалась в очі та відлюдкуватість.
Яка ж функція організму відповідає за цей наш вибір?
Буває, що пізнаєш людину потроху, не один рік. Бачиш її реакції в різних ситуаціях, знаєш звички й уподобання і лише тоді розумієш, наскільки вона тобі близька, і, що це напевне любов. То чому гормони так довго чекали?
А буває… Ну, в мене буває. Класичний приклад кохання з першого погляду.
Я побачила його в магазині на базі відпочинку. Невисокого зросту, але міцний, світленький, дуже коротко стрижений, з татуюваннями на руках. В мозку щось блимнуло – і все.
Того разу ми не познайомились. Коли відбулась наступна зустріч, точно не пам’ятаю. Але вже десь через 10 днів мені було запропоновано одружитись, на що я згодилася.
Це була шалена, сліпуча пристрасть. Я дзвонила йому о 6-ій ранку і кричала, що люблю. Якщо ми не бачилися кілька днів, від суму в мене боліли п’яти. Не минало 10 хвилин, щоб я не розповідала, який він чудовий.
За всіма параметрами то була любов у найчистішому її вияві.
Я не знала його політичних переконань і чи релігійний він. Ледве здогадувалася про музичні смаки і плани на майбутнє. Зате в нього був проколотий язик.
Ми дійсно ходили до РАГСу з паспортами й твердою упевненістю. Доленосно там виявилася величезна черга – і я відлиняла додому, щоб уранці прокинутись від жаху усвідомлення: “Що я в біса роблю?!”.
Так почалася втеча – як емоційна, так і географічна. Наше вічне кохання прожило два місяці, принаймні з мого боку. Я різко розлюбила цю людину і за три дні абсолютно перестала тужити.
Як почувала себе інша сторона – мене не цікавило. Я була жорстока. Мені було 17.
Що це за почуття? Має воно якийсь духовний вимір? Навряд чи. Я любила вже тоді, коли ще плутала його ім’я.
Шалений сплеск гормонів? Можливо. Але чому саме до нього? Якби мене просили описати зовнішність “мужчини моєї мрії” – типаж був би ледь не протилежний. Хоча…
…Коли мені буде 24, історія повториться. Він буде невисокого зросту, але з гарною мускулатурою. Світле волосся, рудуватий, численні тату і проколотий язик.
Я зустріну його на кухні в німецькій комуні і вирішу ніколи не розлучатись. Мені буде нецікаво без нього, я відчуватиму страшенну тугу. В нас не буде жодної спільної теми для розмови більше, як на півгодини, мені просто буде потрібна його фізична присутність поруч.
Я поїду з Німеччини і буду плакати десять годин без зупинки з намірами повернутися. Він навчиться говорити “я тебе кохаю” українською і прилітатиме до України за кожної можливості.
Невдовзі, прокинувшись уранці, я зрозумію, що це зовсім чужа мені людина, нам просто нема чого робити разом, я нічого до нього не відчуваю.
Це дуже дивне просвітлення, коли ти за придуманим образом починаєш бачити справжню людину. Чи це спад дофамінової хвилі, чи інші причини…
ТЕСТ НА КОХАННЯ: якого типу ваша любов?
Канадський соціолог John A. Lee розробив теорію “кольорів любові” (любовних стилів).
Він виділяє три основних типи:
- ЕРОС (eros) – сильне емоційне переживання, безперервний і потужний потяг до коханої людини, в тому числі й сексуальний.
Представник “еротичного типу” схильний/схильна закохуватись у майже незнайому людину раптово та цілковито (любов із першого погляду).
Він/вона відчуває гостру необхідність у щоденних зустрічах із об’єктом своєї любові. Він/вона бажає, щоб кохана людина належала тільки йому/їй.
Еротична любов також має сильний сексуальний компонент. Наприклад, закохані еротичного типу мають сексуальні стосунки на досить ранніх стадіях взаємовідносин, вважаючи це вираженням любові.
- ЛЮДУС (ludus) або любов-гра. Закоханий цього типу розглядає любов як гру, яка має бути зіграна майстерно та, нерідко, з кількома партнерами одночасно.
Коханець-людус не включає сьогочасного партнера (партнерів) у будь-які майбутні життєві плани. І не потребує будь-яких ознак залученості, прив’язаності, стабільності зі сторони партнера.
Людину такого типу лякають зобов’язання, вона уникає частих зустрічей з партнером, вважає, що брехня і хитрощі у стосунках виправдані, й очікує, що партнер має сам контролювати свої емоції.
“Гравці в кохання” сприймають секс як можливість для власного задоволення, а не вираз інтенсивних емоційних зв’язків із партнером.
- СТОРҐЕ (storge) – третій основний колір любові, описаний Лі як “кохання без лихоманки i дурості”.
Типовий сторґе-коханець розглядає партнера як старого друга, не відчуваючи до нього інтенсивних емоцій та пристрасного фізичного потягу.
Він висловлює свої почуття не прямо, а в розмовах про спільні інтереси. І, як правило, демонструє свою прихильність несексуальними шляхами.
Для людей такого типу любов є продовженням дружби і важливою частиною життя, але не самоцінним явищем.
Поєднання окремих ознак цієї любовної типології утворює вторинні стилі, що мають свої унікальні характеристики:
- ПРАГМА (рragma) = сторґе + людус – практичні погляди на любов.
Людина має сформоване уявлення про бажані характеристики майбутнього супутника. Тож обирає собі партнера, який найкраще задовольняє ці вимоги (і так само відбраковує партнера, який не відповідає очікуванням);
- МАНІЯ (mania) = ерос + людус – нав’язливий, ревнивий стиль любові, що характеризується одержимістю, відчайдушними спробами змусити партнера любити себе й неможливістю дійсно довіряти своєму обранцю.
Людина такого типу відчайдушно намагається покохати і бути коханою. Вона відразу ж уявляє собі спільне майбутнє, хоче бачити партнера щоденно, змушує його до постійних демонстрацій любові та відданості, намагаючись повністю привласнити кохану людину собі;
- 6. АҐАПЕ (agape)= ерос + сторґе – самовідданий стиль, який передбачає виявлення любові і турботи до інших, не чекаючи взаємності чи нагороди.
Типовий аґапе-коханець вважає, що кожна людина гідна любові і що любов до інших є обов’язком зрілої особистості.
Що стосується особистих відносин, “аґапіст” здатен безкорисливо присвятити себе партнеру, навіть якщо доведеться поступитись на користь суперника.
Мій основний стиль любові – “аґапе”, на другому місці – “сторґе”. І аж за ними – “ерос”.
А колись давно машина-психолог безапеляційно видавала мені єдину відповідь – “людус”.
Дивно? Але ж так воно й було.
Я гралася людьми, ще й пишалася тим. Не могла зрозуміти, що комусь може бути боляче, ніколи не розглядала стосунки у перспективі – ми ж тут для того, щоб гарно провести час, чи не так?
Я ДУМАЛА, ЩО ФІЗИЧНОЮ БЛИЗЬКІСТЮ МОЖНА ПОБУДУВАТИ БЛИЗЬКІСТЬ ДУШЕВНУ
Заводити одразу декілька романів – як мінімум це весело. Претензії до мене? А хіба я тобі обіцяла ексклюзивність?
Не порушую свого слова, але тобі я його не давала. Тобі боляче, ти мене любиш? Я тут до чого? Я тебе про це не просила.
Юною я була жорстока, зухвала і абсолютно не схильна до емпатії. На це є свої причини, але не хочу їх робити своїми виправданнями.
Пізніше основним результатом тесту став “ерос” i це теж було дуже близько до істини.
Я швидко закохувалась і постійно жадала об’єкту моєї пристрасті. В тому числі й сексуально. І для мене це справді був вияв любові.
Тільки нещодавно я зрозуміла, що в інших людей все може бути не так. А тоді в мене склалось враження, ніби фізичною близькістю можна побудувати близькість душевну. Що якщо я бачила цю людину голою, то вона тепер і душу може оголити переді мною.
Цікаво, що ця надзвичайно емоційна “еротична” позиція є повною протилежністю попередній, “ігровій” моделі.
Раніше я могла цілувати незнайомого хлопця на танцях просто тому, що в нього гарна статура. Все одно, як його звати, і чи вміє він у принципі розмовляти – це просто одноразова пригода.
Тепер же поцілунок – вияв моєї щирої симпатії. Він не має бути “просто так”, для приємності фізичних відчуттів. Та й немає приємності тих відчуттів, якщо немає симпатії.
Пізніше основним результатом тесту стала “манія”. Варто було чекати, адже типологічно – це поєднання саме “людус” та “ерос”.
Так, це дуже бентежна любов. Коли ти сильно хочеш любити і не менш сильно – щоб любили тебе. Але при цьому пам’ятаєш, як чинила з іншими сама. І дуже боїшся, що так вчинять з тобою.
Так і ставалося. Не прямолінійно, але я впізнавала ситуації, які вже проживала, тільки з іншої сторони. Дуже гарна школа. Чи то карма, чи кара Божа… чи я підсвідомо шукала саме таких партнерів і таких стосунків.
А тепер я ще трохи старша, і ось – “аґапе”…
Методика цього тесту за “любовними кольорами” – проста і зрозуміла. Тільки відповідати треба гранично чесно і відверто, щоб отримати справжній результат, а не той, що ми хочемо.
Моя власна історія показує, що “колір” кохання в однієї й тієї ж людини може змінюватись – відповідно до змін особистості та любовного досвіду.
Мій власний урок: любов бентежить не тільки палаючі серця, але й холодні мізки.
СИЛА ЛЮБОВІ – У НЕВІДОМОМУ. Формулою не запишеш
Так, кохання можна досліджувати. Пробувати записати його у вигляді формул зі змінними, екстрагувати, пояснити, порівняти, штучно викликати у лабораторних умовах (еліксир!) або, навпаки, знайти антидот цьому почуттю.
Але хіба я переживатиму емоції меншою мірою, якщо знатиму, що це – лише взаємодія певних хімічних речовин?
Серотонін і допамін. З технічної точки зору ми справді отримуємо задоволення тільки від цих двох речей. Але хіба цей факт пояснює кохання?
Хіба я, навіть знаючи, що надмірна пристрасть шкодить стосункам, зможу зменшити полум’я до стабільної теплоти?
Навряд чи. Принаймні, не у моєму випадку.
Бо саме в цих невідомих змінних, що незбагненним чином плутають усі холодні розрахунки – велика таємниця і сила кохання.
Так, ознайомлення з теоріями кохання і результатами емпіричних досліджень дає потужний поштовх до рефлексії. Можна виявити певні закономірності розвитку власних стосунків (і, відповідно, скоригувати).
Однак саме ірраціональність є окрасою любові як стихії – рушійної сили людського життя. Сили, що не тільки змінювала долі окремих homo sapiens, але й ставала чинником історичних подій.
Бажаю вам, любі читачі, кохання-любові! Сьогодні, завтра і завжди.
