30 листопада 1951 року народився відомий український естрадний співак, Народний артист і Герой України Назарій Яремчук
“Чи справді там за небокраєм
Не знають наших кривд і мук,
Чи там так ангели співають,
Як наш Назарій Яремчук?”
(Юрій Рибчинський).
Час безжалісний і зрадливий. Нині важко повірити, що його кришталевий, мов гірська вода з карпатських буркутів, голос з волі Божої назавжди влився до космічного оркестру. Назарія Яремчука немає серед нас уже 26 довгих і водночас швидкоплинних літ. Неперевершений співець кохання, красень із синіх гір волею долі зв’язав прихід і відхід з життя в одну цифру – 30. Саме 30 листопада дякуємо Богові за те, що подарував нам радість народження великого співця українського народу, а 30 червня щорічно – сумуємо… Кумир і Гордість. Людина і Майстер. Легенда і Совість. Його ім’я стало музичним пісенним брендом України і відповідає рівневі національного героя. Його багатюща творча спадщина, його величезний авторитет як людини і як художника-митця працюють не лише на сьогодення, а й на майбутнє України. Він один із небагатьох, хто після фізичної смерті залишився живим.
У Назарія напрочуд дивна доля. Він був пізньою дитиною: коли народився, татові виповнилося 64 роки. Кажуть, що такі діти неймовірно талановиті.
Перша батькова дружина Євдокія Дмитрівна (до заміжжя – Близнюк; 29 лютого 1876 – 9 травня 1945) мала двійко своїх дітей: Тихона Олексійовича Близнюка (5 червня 1906 – 8 березня 1945) і Єлизавету Олексіївну Близнюк (вона вийшла заміж і мешкала в Судилові – передмісті Вижниці, де й померла). Євдокія з Назарієм Танасійовичем дали життя спільному синові Дмитру Назарійовичу Яремчукові (18 жовтня 1914 – 21 серпня 2010).
Назарієва мама Марія Даріївна (16 січня 1920 – 21 серпня 1971) від першого подружжя з Тихоном Близнюком народила сина Степана Близнюка (9 грудня 1944 – 11 квітня 2000). Коли Тихон помер від тифу, малесенькому первістку Степанкові було лише чотири місяці. А ще через два місяці, як Марія залишилася самотньою, овдовів і Назарій Танасійович (24 вересня 1887 – 29 квітня 1963). Згодом Марія стала Яремчучкою, засватав її Назар Танасійович. Після війни з фронту не повернулося багато чоловіків, вибору майже не було, тож таким незвичним стало їхнє подружжя. “Молодому” було 59, молодій – 26… Різниця – 33 роки.
Яка складна і заплутана вижницька “Санта Барбара” родини Яремчуків. Фактично батько Назарія одружився на невістці своєї першої дружини. І гріха в тому не було ніякого…
Доля подарувала їм ще трійко спільних дітей – Богданчика (31 липня 1947 – 19 лютого 2000), Катрусю (народилася 15 липня 1949 року) і наймолодшого Назарчика, який прийшов на білий світ в останній день листопада 1951 року. Різниця між найстаршим Дмитром, який мешкав у далекому канадському Вінніпегу, і Назарчиком становила 37 років.
Про свою сім’ю Назарій багато не говорив через існування родинної таємниці, яку впродовж десятиліть воліли не розголошувати за радянських часів. У 1940-их роках, коли на Буковині діяли різні націоналістичні угрупування, Дмитро примкнув до мельниківців, він завжди сповідував лінію СКВУ (Світового Конгресу Вільних Українців). Радянської влади не сприйняв і під чужим прізвищем виїхав за океан. Працював референтом міністра шляхів і сполучень Канади. Юрист за фахом, Дмитро Яремчук, ставши на ноги, допомагав родичам, адже знав, як тяжко живе родина. На надгробному пам’ятникові Дмитрові у Вижниці (тіло кремували і доставили до краю) написано: “Уродженець с. Рівня над Черемошем. Громадянин Канади. Бібліограф, публіцист, юрист. Громадський діяч… Сіяв світле, добре, мудре… Пам’ятаємо, любимо, сумуємо. Рідні”. Брати зустрілися через багато років, коли Назарій став відомим співаком і гастролював за кордоном. Популярні пісні “Нас багато по світу” (вірш Богдана Гури, музика Павла Дворського) і “Лелека з України” (вірш Вадима Крищенка, музика Геннадія Татарченка) присвятив Дмитрові та всім емігрантам, яких доля розкидала по закордонах.
Батько, Назарій Танасійович, мав чудовий голос (тенор), яким вирізнявся з-поміж усіх, хто разом з ним співав у церковному хорі. Мати, Марія Даріївна, виросла у багатодітній музичній сім’ї. Ще й досі односельці згадують її чарівне сопрано. Маленький Назарчик увібрав усе найкраще від батька і матері. Йому не було і трьох рочків, як уже вилазив на стільчик (так було краще чути) і підспівував матусі.
1988 року “Смерічка” Назарія Яремчука разом з тріо “Світлиця” (у складі Ліди Михайленко, Ігоря Кушплера і Мар’яна Шуневича) гастролювала в Канаді. “Ми знали, що будемо у Вінніпезі, Торонто і Монреалі, а потім нас чекали у США. Усім після багаторічної радянської “залізної завіси” хотілося за океан. А найбільше цього чекав Назарій, адже у Вінніпезі жив його старший брат Дмитро, з яким він ніколи не бачився, – в деталях пам’ятає той час Мар’ян Шуневич. – Я був свідком трепетної зустрічі братів Яремчуків. Назарію було 39, а Дмитрові – 76… Як шкода, що не було чим зняти той хвилюючий момент на відео. Дмитро приходив до нас на концерти. Ще був радянський час, тож старший Яремчук-канадієць запитував: “Як ви там, хлопці, даєте собі раду?” або: “Чи вас не загноблять, що тут зустрічаєтеся з націоналістами?” А перед поїздкою Назарій мені сказав: “Ти би знав, яку везу “бомбу!” Була це свободолюбива пісня “Гей ви, козаченьки!” (вірш Вадима Крищенка, музика Геннадія Татарченка). На тих гастролях ми не боялися співати нічого, тим паче, що повсюдно на завершення виконували “Повіяв вітер степовий”, “Батькову криницю”, “Ой у лузі червона калина” і наш гімн “Ще не вмерла Україна!”
У Торонто мешкали в гуртожитку греко-католицької семінарії. Ось там, у США і Канаді, я відкрив для себе Назарія Яремчука. Як Людину, як Митця, як Патріота. Коли виходив на сцену, весь світився. І добром, і теплом, і любов’ю. Мав від природи неповторний потужний голос і світлу душу. Тому зі свого першого фірмового підскоку заворожував публіку”.
У березні 1993 року Юрій Дармограй приїхав у Чернівці, знайшов Назарія Яремчука і запропонував гастролі в Канаді. В Україні була скрута, бідність, безгрошів’я, якраз ввели купони. “Я готовий!” – моментально прийняв рішення Яремчук. Вирішили, що з двогодинною програмою прилетять Назарій зі “Смерічкою” і дует “Писанка” (Іван Кавацюк і Оксана Савчук). “Я звернувся до КУКу (Конгресу українців Канади) про допомогу, і восени того ж 1993 року відбулися перші гастролі Назарія в Канаді, які організував і проводив як концертний імпресаріо, – згадує Юрій Дармограй. – Підготував маршрут, рекламу, хоч іще не мав досвіду такої роботи, тільки вчився. Не все так вдавалося професійно, як хотілося б. Фінансово тур вдався. Правда, один раз на концерт прийшло всього … 14 глядачів. Йшлося вже про відміну, допоки не втрутився Назарій: “А ті 14 в чому винні, вони прийшли на нас подивитися, послухати?” Саме цей виступ був найкращим, найемоційнішим з усіх інших. Нам вдалося тоді провести до 25 успішних концертів для української діаспори. Досить вдало попрацював у Вінніпезі старший Назаріїв брат Дмитро, який спромігся організувати аж три концерти. Дійства відбувалися переважно у церковних клубах, Назарій був здивований такою чисельною громадою Канади. А у Вінніпезі, Ванкувері та Едмонтоні винаймали величезні зали.
Приємні враження залишив у пам’яті Дмитро Яремчук. Йому тоді було вже майже 80, проте був вишуканим естетом. Одяг, зачіска, нігті, взуття. Блистіли! Усім тоді сподобався. Здружився ближче з Володею Прокопиком, здібним музикантом, композитором і надзвичайно доброю людиною.
Назарій повернувся додому, але ми домовилися, що через рік організую йому гастролі ще у США. Так і сталося. Навесні 1994 року мені пощастило принести Назарію незабутні емоції знову. Прилетів з тією ж делегацією, зустрів їх у Нью-Йорку. Правда, до гурту додався Петро Казимірчук, золотий чоловік, якого не можна було не любити. Тоді він працював директором “Смерічки”. Перший концерт відбувся в Нью-Джерсі. У Канаді мали близько 30 виступів і стільки ж – у США. З Назарієм склалися прекрасні стосунки, він ніколи про мене не забував. Людяний, вдячний. Добрий і світлий. З його легкої руки став музичним імпресаріо, займався тим ремеслом протягом дев’яти років.
Жив у Баффало, неподалік Ніагарського водоспаду. Мав велике помешкання, тому гостям з краю, як і у Москві, не відмовляв нікому. Моя дружина Леся гостинно зустрічала і проводжала всіх, навіть численні групи. Завжди вражало те, що Назарій не цурався будь-якої роботи, міг узяти ножа і допомогти Лесі чистити картоплю або приготувати будь-який салат, помити посуд. Завше знав, що будуть пироги з “пацєчими” шкварками. Дуже любив їх, як і смажену картоплю, ці страви пахли йому, та й нам усім, дитинством. Про ті “пацєчі” шкварки (десь він почув той діаспорний вислів і взяв собі на “озброєння”) знали й мої сестри-близнючки Оксанка і Катруся у рідному селі Підсоснів, куди Назарій також навідувався і любив смакувати пироги (на Львівщині ніколи не казали “вареники”).
1994 року ми їхали з Ванкувера до Калгарі. Зліва і справа росли густі смерічки. Я звернув з дороги на невеличку галявину, де висів знак “Бійтеся ведмедів”. Запропонував Назарію і всім одягнути концертні костюми. Не вважаю себе якимось особливим фотографом. Проте зробив кілька гарних знимок Яремчука в смерічках. Одну з них використав буковинський самородок Іван Холоменюк, який писав портрет Назарія вночі перед похороном 2 липня 1995 року. Його несли попереду траурної процесії, проводжаючи вірного сина України Назарія Яремчука у Вічність…
Не раз брати Яремчуки – Богдан і Степан – вели розмову про Дмитра, який вже був у літах, бідкалися щодо його самотності й тим, що жив у такій далині, за тисячі кілометрів. На що Назарій знаходив своє Соломонове пояснення: “Ви за себе переживайте, бо Дмитро ще переживе нас усіх…” Як у воду дивився.
Дмитро Яремчук був старший від мачухи (другої дружини батька, мами Назарія) на шість років, він і прожив найдовше: два місяці не дотягнув до 96-ти (помер в 2010-му). Назарія Господь забрав до себе у 43 роки (в 1995-му), Богдана – у 53 (в 2000-му) , Степана – у 56 (в 2000-му)… Що цікаво, Марія Даріївна (мати Назарія) і Дмитро Назарович (зведений брат по батькові) померли 21 серпня. Вона – у 1971–му (якраз знімали музичний телефільм “Червона рута” в Яремче), він – через 39 років… Марія Даріївна поховала Назарія Танасійовича у 1963 році на цвинтарі у Вижниці біля його першої дружини Євдокії Дмитрівни. А Марію Даріївну Степан, Богдан, Катерина і Назарій поховали на тому ж цвинтарі біля її першого чоловіка – Тихона Близнюка.
Назарій був надзвичайно вродливим. Нині він у бронзі зустрічає перехожих на фасаді свого будинку, де мешкав, на меморіальній дошці районного Будинку культури у Вижниці, де розпочинав свій творчий шлях, на надгробку чернівецького цвинтаря, де назавжди спочив. Парадоксально, але ніде не є подібним до себе. Рука жодного майстра не спромоглася повторити його вроду, його незабутню зовнішність…
P.S. … А пам’ять послужливо прокручує кадри світлого дитинства: портрет кумира Яремчука – випускника “консерваторії” імені Левка Дутковського, вирізаний із журналу “Україна” і вклеєний у дівчачий пісенник (Назарій молодий-молодий, гарний-гарний); сільський парубійко в штанах “кльош” із транзистором VEF через плече, звідки лунає щось до болю знайоме. “Червона рута” Володі Івасюка!
