18 листопада 1990 року відбулася інтронізації першого патріарха Української Автокефальної Православної Церкви Мстислава Скрипника – людини, яка об’єднала життя українського православ’я як в Україні, так і за кордоном.
Племінник Симона Петлюри
Святійший Патріарх Мстислав (Степан Скрипник) народився 10-го квітня 1898 року в Полтаві. Його батько Іван Скрипник був з роду полтавських козаків. Мати – рідна сестра Симона Петлюри теж походила з козацького роду.
Родина Скрипників була вельми побожна. Дитячі та юнацькі роки майбутній владика провів у рідному місті Полтаві, де й закінчив першу класичну гімназію.
Ще гімназистом брав участь у нелегальних гуртках учнівської молоді, великий вплив на зростання національної свідомості справив дядько – Симон Петлюра.
Військове життя
У роки революції Степан Скрипник перейшов до українських військових частин: у березні 1918-го вступив до кінно-гайдамацького полку імені Костя Гордієнка. Став особистим ад’ютантом головного отамана УНР Симона Петлюри (1920-1921).
Був заарештований німцями разом із Петлюрою, провів у Лук’янівській в’язниці Києва понад чотири місяці.
Політична кар’єра
1923 року Скрипник емігрував до Варшави, де закінчив Вищу школу політичних наук. 1930-го року його обрали послом до польського сейму, захищав права українців у Польщі. Брав участь у церковному і релігійному житті.
Уперше гучно проявив себе у лютому 1931-го, коли під час засідання сейму побив посла-комуніста Фердинанда Ткачова. Також виступав проти укладення додаткової угоди 20 червня 1938 року до Конкордату 1925 між урядом Республіки Польщі та Ватиканом, внаслідок чого було знищено понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини, ревіндиковано близько 2800 га землі, що належала церкві
Втрата Іванни та родина
Дружина Степана Скрипника загинула за нез’ясованих обставин після захоплення Львова радянськими військами. Він сам піклувався про дітей.
Церковна діяльність та заборони. Ув’язнення
У вересні 1941-го увійшов до складу «Тимчасової адміністрації Української православної церкви» на Волині.
Активна діяльність майбутнього патріарха з організації українського церковного життя викликала негативну реакцію з боку нацистів. 1942 року єпископу було наказано залишити Київ і не з’являтись на правому березі Дніпра.
Скрипник знехтував забороною і взяв участь у нелегальному Луцькому соборі єпископів УАПЦ у 1942 році.
Послідовно дотримувався ідеї єдності українського православ’я, був одним з ініціаторів переговорів з представниками Автономної Церкви. Взяв участь у підписанні у Почаївській лаврі «Акту поєднання» у жовтні 1942 року. Після цих подій був заарештований і примушений до переїзду на Лівобережжя – до Чернігова і Прилук.
Чернече покликання
У квітні 1942 року Скрипник приймає дияконство, стає священником. На початку травня цього ж року постригається в ченці, приймаючи ім’я Мстислав. Від червня 1942 року їздить Україною. У серпні німецька окупаційна влада забороняє владиці служити й навіть перебувати в Київському генерал-губернаторстві як на лівому, так і на правому березі Дніпра. За непослух отримує наказ виїхати геть.
Владику Мстислава німці заарештували у Рівному і відвезли до в’язниці гестапо в Чернігові, а звідти — до такої самої в’язниці в Прилуках, де він перебував аж до весни 1943 року, звідки його перевозять до Києва. Звільняють Мстислава наприкінці квітня, але забороняють покидати межі Києва і відправляти богослужіння.
Владика продовжує виконувати доручення Митрополита Полікарпа – супроводити через Австрію й Німеччину евакуйоване духовенство з родинами та пізніше розміщувати всіх у більш безпечних місцях.
Навесні 1947 року собор єпископів УАПЦ підніс владику Мстислава до стану архієпископа.
Емігрант
Восени 1947 року він виїхав до Канади, щоб очолити УАПЦ. Три роки працював як архієпископ Вінніпега і всієї Канади. Згодом перейшов до Української Православної Церкви США (1950 року). З ініціативи владики Мстислава у США відбувся у 1950 році собор поєднання Української Православної Церкви.
З властивою йому енергією швидко ввійшов у життя цієї церкви, оживив українознавче навчання при парафіях.
Завдяки владиці Мстиславу церква набула маєток недалеко від Нью-Йорка – у місті Саут-Баунд-Брук. Тут постав осередок усього життя УПЦ США. У 1950-их рр. у тій же місцевості побудовано величний храм – церкву-пам’ятник, а біля неї відкрито український пантеон – православний цвинтар, на котрому, вже значно розширеному, знайшли місце вічного спочинку визначні й заслужені особи нашого церковного й національного життя.
Повернення на батьківщину
Після повернення з США у червні 1990 року на всеукраїнському соборі духовенства і мирян владику Мстислава обрали патріархом Київським і всієї України УАПЦ. 18 листопада 1990 року у храмі святої Софії у Києві відбулася його інтронізація.
За три роки свого патріаршества Мстислав сім разів відвідував Україну з тривалими візитами.
Мстислав став не тільки першим, а й — найстаршим за віком патріархом в Україні, з найбільшим часом перебування у сані архієрея в історії християнської церкви.
У своїх промовах він закликав християн до діалогу й порозуміння.
«Патріарх був щедро обдарований світлим розумом і чудовою пам’яттю. Людей притягувала його простота і щирість при спілкуванні. У цьому пересвідчилося чимало віруючих Полтави під час зустрічей із святішим», – згадує один з учасників подій.
Помер у 95-річному віці. Похований у храмі святого апостола Андрія в Саут-Баунд-Бруку, США. У Полтаві 1995-го року відкрито меморіальний музей патріарха.
Підготувала Марія ГОРДИНСЬКА
Джерело: dyvys.info
